Андрій Магера: виборчий процес не існує у вакуумі

Незважаючи на великі очікування деяких учасників виборчого процесу, новий закон про місцеві вибори не виправдав себе. Заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій Магера говорить про основні прогалини і упущення в законодавчому акті. Також він розповів, за яких умов Україна можуть загрожувати позачергові парламентські вибори. 

В Україні пройшли місцеві вибори за новим законом. Можна підбити перші проміжні підсумки. Як ви можете охарактеризувати цей виборчий процес, виділіть ключові плюси нового закону, що сприяли якісним змінам?

— Перший позитив — це його коротка назва. Називається цей Закон «Про місцеві вибори». На відміну від назви попереднього законодавчого акту з цього питання, який називався Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів». Різницю ми відчуваємо. Особливо ця різниця буде відчутна, і є відчутною для сільських, селищних виборчих комісій, також для дільничних виборчих комісій, для яких в більшості випадків доведеться складати постанови, протоколи, будь-які інші документи власноручно, і, повірте, написати назву цього закону без помилок для багатьох складає певне випробування. Тому я вважаю, що це є перша позитивна зміна в цьому законі.

Друга позитивна зміна, яку я відзначаю, — це наявність мажоритарної системи абсолютної більшості на виборах міських голів міст, де кількість виборців складає понад 90 тис. осіб. Це однозначно позитивна новина, хоча вона й половинчаста. На мою думку, варто було б цю систему запроваджувати на виборах усіх без винятку міських голів, а також сільських і селищних голів, але те що є — це все одно крок вперед.

Третій момент, який би я відзначив, це наявність так званих, гендерних положень у законі про місцеві вибори, які дозволяють більш широко залучати жінок у виборчий процес. Нажаль, постанова ЦВК, за яку я не голосував, щодо роз’яснення гендерних квот і згодом рішення суду, помножили на нуль положення закону щодо гендерних квот, і на думку більшості членів ЦВК, і на думку суду, ця норма закону є більше декларативною, розрахованою на якусь мету в майбутньому. Для мене, як для юриста, дуже дивно розуміти, що якась норма закону може бути декларативною, але не обов’язковою до виконання. Насправді, на цьому позитиви в законі закінчуються.

Андрій Магера

Які мінуси можна виділити?

— Все інше, як на мене, негативні нюанси, і можемо, так побіжно, на головні речі звернути увагу. Перший момент — це виборча система. За цим законом фактично запроваджується пропорційна виборча система на виборах міських, районних у місті, обласних і районних рад. Виникає питання: наскільки відповідає положенням Конституції існуюча виборча система, яка закладена на виборах депутатів обласних і районних рад. Стаття 140 Конституції відзначає, що обласні і районні ради є органами місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст відповідних району чи області. Тобто не існує, простіше кажучи, районних чи обласних громад, є лише сільські, селищні, міські. І так, спосіб формування обласних і районних рад за чистою пропорційною системою, яка не враховує і не може враховувати обов’язкову гарантію обрання депутатів до складу районної ради від кожної сільської, селищної, міської громади, це є неможливо за існуючої виборчої системи. Тому де-факто ми отримуємо на виході те, що багато районних рад не будуть містити в своєму складі представників усіх без винятку територіальних громад, які  входять до складу цього району. Тим самим відповідно буде порушено норми Конституції. Саме це порушення уже заклав закон про місцеві вибори в основі цієї виборчої системи.

Другий негатив пов’язаний з тим, що порівняно із минулим законом, який передбачав 3-відсотковий прохідний бар’єр для місцевих організацій партій, за чинним законом бар’єр збільшений майже вдвічі. Тобто з 3% до 5%. Це неминуче тягне за собою більшу кількість втрачених голосів. Збільшення прохідного бар’єру прямо залежить від кількості виборців представлених своїми депутатами в раді. Простіше кажучи, чим більший прохідний бар’єр, тим менша ймовірність того, що виборці будуть представлені своїми депутатами в раді, тому що є місцеві організації і партії, які не подолали 5-відсотковий бар’єр, а за них голосували виборці. Ці виборці вже не мають своїх депутатів у складі ради. Це є дуже важливий момент, і як на мене, цей бар’єр є занадто високий. Тим більше з огляду на те, що ми всі говорим про перезавантаження влади, про свіжі сили, про те, щоб якомога більше залучати громадських активістів.

pivtorak

Третій негатив полягає в тому, що навіть недолугий виборчий закон, який існував на місцевих виборах 2010 року надавав можливість у всі без винятку місцеві ради — від сільської до обласної — пройти не лише за списками місцевих організацій партій, але й шляхом самовисунення. Така можливість була, тому що залишалися одномандатні мажоритарні виборчі округи. За чинним законом, на виборах до обласної ради, на виборах до районної ради, на виборах до міської ради і на виборах до районної в місті ради, можливість балатуватися є лише за списками місцевої організації партії, по пропорційній частині, тобто шляхом самовисунення такої можливості балотуватися на виборах до цих місцевих рад  уже не існує. Це означає, що місцеві організації політичних партій  монополізували право висування кандидатів до обласних районних, міських районних у містах рад.  Законодавець не до кінця розуміє, що це не вибори до такого загальнонаціонального державного органу як, наприклад, парламент.

Парламент має бути політично структурований, щоб утворилась коаліція, а коаліція могла сформувати стійкий уряд. Це все абсолютно нормально для парламенту, але не є нормальним для представницьких органів місцевого самоврядування, які до держави мають лише побічне відношення. І коли місцеве самоврядування «ґвалтують» тим, що формувати склад ради можна лише через місцеві організації всеукраїнських політичних партій, як на мене, це є концептуально хибний підхід до вирішення цієї проблеми.

Четвертий, великий негатив, полягає в тому, що в законі, нажаль, дуже багато суперечливих положень, закон сирий. В багатьох моментах є прогалини. Назвемо елементарний приклад: в статті 86 Закону йдеться про висування кандидатів, де зазначено, що місцева організація партії на виборах за пропорційною основою висуває першого кандидата, скажімо, до Київської міської ради, який балатується в межах цього міста і висувається список кандидатів, кожен з яких прикріплюється по одному територіальному виборчому округу. І є інша стаття закону, яка говорить про те, яким чином розподіляються мандати політичним партіям, місцевим організаціям політичних партій, що подолали 5-відсотковий бар’єр. Якщо організація узяла 20 мандатів, то ці 20 мандатів повинні бути розподілені за певними правилами, за певною черговістю. Так ось, закон передбачив, що мандати розподіляються за відсотками: в кого більший відсоток, тому в першу чергу надаються мандати, у кого нижчий відсоток набраний в територіальному окрузі конкретним кандидатом, в того – наступний мандат. Але закон не передбачив, що перший мандат повинен бути наданий першому кандидату. Тобто, це є прогалина, я не знаю свідомо вона упущена парламентаріями чи швидше за все через низьку якість роботи над законопроектом. Я схиляюсь до другої версії.

Центральній виборчій комісії довелося заповнювати цю прогалину законодавця і вказати в своїх роз’ясненнях, що перший мандат надається першому кандидату. Наше роз’яснення в цій частині ніхто не оскаржив. Я так розумію, що у суспільстві тут є консенсус, з цим всі погодились.

Багато норм закону суперечливі та дуже багато погано виписані. Є стаття в законі, яка стосується встановлення результатів виборів. Що цікаво, суто теоретично, на виборах міського голови завжди існує єдиний одномандатний округ, чому єдиний, тому що обирається один голова в одне місто. І є одномандатні округи на виборах депутатів сільських, селищних рад. Чому одномандатні, тому що один мандат розігрується в одному окрузі на виборах до сільської ради. Сільська рада на дванадцять округів, скажімо, «розбита». Дванадцять одномандатних округів, у кожному з яких обирається один депутат за мажоритарною виборчою системою. Так ось, законодавець все це наплутав. Там де вибори міського голови, сільського і селищного, він написав одномандатний округ, а там де вибори депутатів сільської селищної ради — написав єдині одномандатні округи.

Я навів приклад, як законодавець незграбно, дуже некваліфіковано написав цей закон. За якістю написання — це найгірший закон за всю історію незалежності України. Такого неякісного документа ще не було. 

 Суми2

Після цієї фрази, можна констатувати, що закон, за яким відбувались місцеві вибори в 2010 році, автоматично кращий?

— Декілька місяців назад я говорив про те, що навряд чи може бути новий закон гірший від того, що існував в 2010 році. Я справді, нещадно критикував цей закон 2010-го року. Але, як з’ясувалося, безодні нема меж.

Українська дійсність демонструє, що якщо є суперечливі норми, які можна трактувати двозначно, а щось взагалі не врегульовано законом, то це завжди має прецеденти для оскаржень в судах і оскаржень, так би мовити, в потрібному напрямку конкретному позивачеві. Чи немає загрози, що, користуючись недосконалістю цього закону, згодом можуть виникнути судові розгляди?

— На рівні суддів загальної юрисдикції — ні. Перспективи жодної нема. Суди загальної юрисдикції не можуть оцінювати сам закон, щодо його адекватності, відповідності і так далі. Тим більше відповідності Конституції. Конституційний суд України може поставити під сумнів легітимність окремих положень закону, в аспекті відповідності цих положень до Конституції України. Зокрема статті 140, про яку я вже говорив. Цей закон справді породжує чимало двозначних трактувань. І це поле для маневру самих кандидатів, політичних сил, а також суду.  Один суд може по одному трактувати, другий — по-іншому. І про що говорити, коли сама Центральна виборча комісія часто неоднозначно застосовує ту чи іншу норму.

Для прикладу: пригадуєте ситуацію щодо реєстрації кандидатів від Опозиційного блоку до Харківської обласної ради. Ви мабуть пам’ятаєте, що із списку кандидатів трьом із них було відмовлено. Серед  них перший номер списку Михайло Добкін. Добкіну було відмовлено через те, що в його автобіографії не було зазначено усіх відомостей про громадську роботу. Зокрема, не був зазначений час керівництва ним обласною організацією Партії регіонів у Харківській області. На думку Центральної виборчої комісії, це є введення виборців в оману, відтак, подана автобіографія не є автобіографією в розумінні закону. Але є ще цікавий нюанс. Кількома днями раніше Центральна виборча комісія вирішила також реєструвати інших кандидатів на місцевих виборах. З них першого кандидата списку місцевої організації партії «Наш край» в Херсоні Володимира Сальда. У нього в автобіографії так само, як і у Добкіна, не було зазначено, що він очолював Херсонську обласну організацію Партії регіонів в певний період. Проте, на думку Центральної виборчої комісії, це не було перешкодою для того, щоб його зареєструвати кандидатом. Це приклад, як на мене, справді вибіркового підходу щодо реєстрації кандидатів, який суперечить статті 4 закону «Про місцеві вибори» в частині дотримання принципу рівного виборчого права, рівного ставлення до усіх, без винятку, кандидатів.

Абстрагуючись від того, скажу, що, на моє глибоке переконання, ЦВК не мала повноважень розглядати питання щодо реєстрації ні Добкіна, ні кандидатів «Опоблоку» до Харківської обласної Ради, ні кандидата від «Нашого краю» до Херсонської міської ради. Підхід Центральної виборчої комісії, коли одного реєструє, а другому відмовляє в реєстрації, причому на одній єдиній підставі, по якій реєстрували іншого кандидата, не додає авторитету ЦВК.

Послідовності рішень немає, що наштовхує на думку — чому їх немає? Ми вже з’ясували, що зачіпок вистачає для того, щоб при бажанні окремі особистості, незадоволені, скажімо, результатами цих виборів, могли б на цілком законних підставах намагатися оскаржувати результати через Конституційний суд, подаючи прохання розтлумачити ту чи іншу норму.

— Я насправді не знаю, яку ідею закладали автори цього законопроекту, ще коли його вносили до Верховної Ради України. Те, що це продукт, який дає поле для маніпуляцій різним учасникам виборчого процесу, — однозначно. Тобто, коли закон, сам по собі створює двозначності, це може породжувати певні зловживання і порушення в частині застосування виборчого закону, чого допускати не можна. Вважайте, що це афоризм: двозначність – мати зловживання.  

 

Із законом ми з’ясували, що не все так добре, як хотілося б. Звернемо увагу на ситуацію з виборами в Маріуполі, Красноармійську та Сватові. У неділю, 1 листопада, президент під час інтерв’ю телеканалам звинуватив саме голову територіального виборчкому Маріуполя у зриві виборів. В «Блоці Петра Порошенка» ще 25 жовтня заявили про те, що вибори повинні відбутися 15-го листопада, в день, коли в інших містах, де це передбачено законом, проходитиме другий тур обрання місцевих голів. Проте в парламенті з цього питання немає єдиної позиції. Якщо вибори не проведуть 15 листопада, швидше за все, вони навряд чи відбудуться в цьому році. У рамках правового поля, коли все ж таки повинні відбутися ці вибори, щоб Верховна Рада не винаходила «законодавчий велосипед»?

— На що я би хотів звернути вашу увагу, на те, що і в Красноармійську, і в Маріуполі голосування не відбулося через то, що виборці не отримали виборчі бюлетені. Відтак, такої підстави у законі про місцеві вибори, про визнання виборів такими, що не відбулися, — немає. Тому, як на мене, ми маємо приклад, коли ситуація вийшла за межі правового поля. Тобто, вийшовши за межі правового поля, її законно врегулювати буде дуже й дуже складно, суто юридичним механізмом. Тут, я погоджуюсь з позицією президента про те, що левова частка, якщо не вся відповідальність, скажімо, за вибори в Маріуполі лежить на голові комісії, яка, по-перше, не до кінця розуміла роль і природу виборчої комісії, як колегіального органу, який колегіально вирішує усі питання, і там не проходить ситуація «я голова комісії, а ви всі мої підлеглі». Там немає такого підходу. Це — не міністерство, це — не державна адміністрація, це — виборча комісія. І коли вона свідомо ігнорувала будь-які спроби її колег поставити на голосування питання щодо включення до порядку денного, щодо розгляду тих чи інших питань, вона їх свідомо не ставила на голосування, безпідставно закривала засідання. Цієї інформації у мене більше ніж достатньо, виходячи з того, що навіть офіційним чином надходило до ЦВК.

На жаль, частина моїх колег вважають інакше. Вважали, що в цьому винні більшість членів Маріупольської міської комісії, і всі постанови, які в ЦВК приймали щодо, скажімо, Маріупольської комісії, грунтувались виключно на поясненнях самої цієї голови комісії, або тих членів комісії, які підтримували її позицію. Натомість  альтернативної точки зору Центральна виборча комісія не мала для прийняття свого рішення, що є апріорі не правильно. Треба вислухати одну та другу сторону, для того щоб прийняти об’єктивне рішення. 

Тому, як на мене, це була помилка ЦВК, коли вона підійшла до вирішення цієї проблеми, саме зважаючи на думку однієї голови комісії, яка була, м’яко кажучи, не зовсім такою, яка узгоджувалась із законом.

Що далі робити? Ми отримали таку ситуацію, коли, голосування там не відбулося і вже не може відбутися, тому що час пройшов, але треба вирішити долю виборів та Маріупольського міського голови, і депутатів Маріупольської міської ради. Для мене, безумовним є те, що цю ситуацію можна вирішити лише за допомогою закону, політико-правового документу з боку парламенту, який би врегулював особливості або проведення голосування в рамках існуючого виборчого процесу, в рамках тих же кандидатів, тих же виборчих комісій, тобто всіх процедур, які мали місце під час цього виборчого процесу.

За фактом на 25 жовтня?

Те, що мало відбутися 25 жовтня, але окремо, скажімо, голосування 15 листопада. Цей варіант є можливим, але він не є бездоганним. Він не є бездоганним хоча б тому, що весь міський виборчий процес був дискредитований у Маріуполі.  

Разом з тим існує друга ідея, яку підтримують інші фракції Верховної Ради, що необхідно провести абсолютно новий виборчий процес, нові вибори призначити з новим висуванням кандидатів, з новим формуваннямвиборчих комісій. (Прим. 5 листопада ЦВК сформовала нові склади Красноармійської міської і Маріупольської міської виборчих комісій, а також зареєструвала 25 міжнародних офіційних спостерігача – «Скептик». Розмова відбулася раніше). Повністю все нове. Цей процес має плюс в тому, що це буде, новий, не заангажований процес, виборчий процес, який не матиме тяглості негативу минулого виборчого процесу. Але одночасно ця ідея має свою негативну сторону — вибори, виборчий процес взагалі, політичні процеси в Маріуполі затягнуться набагато довше. Вони не вирішаться так швидко, як це могло б бути під час застосування першого варіанту виходу із кризи. Тому, як на мене, і перший і другий варіант, він є можливим, і мені важко судити, який би був з них найкращим. Тут вже рішення треба приймати парламенту.

Яке б рішення парламент не приймав, я вважаю, ЦВК повинна буде його виконати, вжити всі заходи для того, щоб вибори у Маріуполі відбулися. Тому мені важко щось радити депутатам в цій ситуації. Вважаю, що одна й друга сторони в парламенті мають рацію, тобто їхні думки мають право на існування. Якогось єдиного правильного вирішення цієї проблеми не існує.

Чи були схожі ситуації в минулому? Були, два випадки, принаймні. Це закон від 8 грудня 2004 року, коли проводилось повторне голосування з виборів президента, за рішенням Верховного суду України. Відома справа, під час Помаранчевої революції. І другий випадок — це проведення повторних виборів, у так званих п’яти проблемних округах до Верховної Ради. Пригадуєте, що в 2012 році, ЦВК так і не могла встановити результати виборів на п’яти проблемних округах. Тоді довелося провести повторні вибори у 2013 році, але на основі окремого закону, який було прийнято спеціально з цього приводу. І у 2004 році, і в 2013-му базовим законодавством України це врегулювати було неможливо. Базові законні відповіді на ці запитання не давали.  

 

Якщо вирішать піти другим шляхом після старту нового виборчого процесу, чи можуть в парламенті піти на скорочення термінів підготовчих процедур, щоб таким чином укластися до кінця року? Чи буде такий варіант прийнятним?

— Я вам скажу такими словами, одного разу, один із голів Верховної Ради, який двічі був уже на цій посаді, сказав таку відому фразу: «Верховна Рада може все». Я не можу на 100% поділяти його позицію з цьогоприводу. Хотів би відзначити, що, безумовно, парламент діє у межах, визначених Конституцією. Зокрема, в аспекті законодавчого регулювання тих чи інших суспільних відносин. Але нам треба чудово розуміти чи є певні речі, які спростувати неможливо. Ну, наприклад, як би ми цього не хотіли, людина не може відмовитися повністю від їжі. Так само виборчий процес не може обмежувати певних етапів, стадій. Тому що внаслідок цього він стане неповноцінним. Тому, я думаю, що якісь різкі радикальні скорочення строків виборчого процесу неможливі. Проте, тут треба буде визначатися відносно якоїсь дати, взаємоприйнятної для всіх парламентських сил, або, можливо, справді десь скоротити якісь строки щодо певних етапів виборчого процесу, але в межах можливого. Де це є можливо, не на шкоду самому виборчому процесу. Якщо парламент захоче почути думку представників Центральної виборчої комісії, ми завжди готові допомогти парламенту своїми порадами і експертними позиціями. Знову ж таки, все тут в руках парламенту.

Резюмуючи те, про що ми говорили, виходить, що процес імплементації нової виборчої системи було дискредитовано. Отже закон потребує змін.

— Ми з вами ще не торкалися теми відкликання депутатів місцевих рад. А ця тема є в законі, в тому який було прийнято. Просто про неї ще не говорять. Але, на жаль, це є один з серйозних негативних моментів цього закону також.

Дуже сподіваюсь на то, що буде прийнято новий закон. Завчасно до наступних місцевих виборів. Тобто, це означає, що нічого не забороняє, наприклад, у 2016 році сісти й попрацювати над цим законом. Можливо прийняти Виборчий кодекс. До речі, два проекти Виборчого кодексу уже зареєстровані в Верховній Раді. Необхідно щоб виборча система відповідала Конституції, а процедури були зрозумілі й чіткі для всіх.  

Існуючий закон — це калька закону Російської Федерації, така система застосовувалася в Санкт-Петербурзі. Чому, як «зразок для наслідування» взяли його, а не якийсь, припустимо, європейський варіант?

— Це для мене теж велика загадка, і я не можу знайти відповідь на це запитання. Очевидно, відповідь на це запитання знають автори законопроекту. Але, як на мене, це був далеко, м’яко кажучи, не найкращий варіант, який би міг бути застосований на місцевих виборах в Україні. Я нагадаю, що було чотири законопроекти, які розглядались Верховною Радою, коли вирішувалась доля закону про місцеві вибори. І, нажаль, був вибраний один з найгірших варіантів. Причому представники громадянського суспільства, усі відомі громадські організації, такі як Комітет виборців, громадянська мережа «Опора», інститут виборчого права, інші підтримували той законопроект, який напрацювала робоча парламентська група на чолі з Олександром Черненком і той проект, який вносився Андрієм Парубієм та Олександром Черненком. Проте парламент його не підтримав. Якимось кулуарним чином парламентарії домовилися, що треба приймати проект Денисенка та співавторів.

Отримали те, що отримали. Я часто говорю, що такі занадто кулуарні домовленості щодо таких чутливих питань, як виборча реформа, ні до чого хорошого не призводять. Це має бути широкий консенсус в суспільстві для того, щоб не виникало потім запитань і нарікань. Для самих парламентаріїв було б навіть краще подивитися на перспективу, заручатися своєчасно підтримкою громадянського суспільства. Чим раніше вони це зрозуміють, тим для них буде краще.

Склад ЦВК повинно було поновити ще влітку 2014 року. Чому сталася затримка? Ви плануєте продовжити роботу в ЦВК?

— Ненормальна ситуація, коли 7-річний строк з часу призначення членів ЦВК минув, а парламент з президентом не приймають кадрових рішень.Дуже сподіваюсь на те, що після завершення процесу місцевих виборів це питання буде невідкладно вирішено. В країні досить багато фахівців з виборчих питань, які можуть абсолютно на гідному рівні працювати членами ЦВК. Якщо буде вноситися моя кандидатура, то скоріш за все, за квотою однієї з парламентських партій коаліції.

Коли Україна поверне контроль над територіями, що зараз підконтрольні самопроголошеним «ДНР»/»ЛНР», як Київ буде формувати правове поле в частині виборчого права там?

— У мене одна з найбільш консервативних позицій в цьому питанні. Я був і залишаюся скептиком відносно можливості проведення виборів на окупованій території. Безумовно, треба поважати мінські домовленості, будь-які міжнародні документи, укладені української державою. Але требарозуміти, що для проведення будь-яких виборів мають бути певні передумови. Вони не відбуваються просто так за чиїмось бажанням. Такі передумови — безпековий фактор. По-перше, мають бути роззброєні незаконні збройні формування, які на сьогоднішній день знаходяться в окремих районах Донецької та Луганської областей. По-друге, мають бути виведені іноземні військові формування, іноземні найманці. По-третє, має бути обов’язково забезпечено контроль над українсько-російським державним кордоном. Він не повинен бути прохідним двором.

Без того, щоб не мали право доступу на відповідній території українські політичні партії, українські ЗМІ, всі без винятку, подобаються вони комусь чи ні, я думаю, говорити про вибори як такі – безперспективно.

Я вже не кажу про такий чинник, як вільні вибори. Його складовою є не лише право на проінформований вибір виборця, але й на вільний – без примусу, без обману, без будь-яких протиправних дій щодо виборця.

Виборець в Донецьку чи Луганську вмикає телевізор, а у нього тільки російське телебачення. Він не має альтернативного джерела інформації, щоб подумати, порівняти.

Відносно цих територій ми знаходимося, як Німеччина в 1945 р. Тобто, уявіть Німеччина після капітуляції проводить вибори до цієї нової держави. В кінцевому підсумку були б такі результати: переважну більшість місць у Рейхстазі отримали би знов ж таки націонал-соціалістські партії, тільки канцлер був би не чоловік на прізвище Гітлер, а  інший. От і вся відмінність.

Сукупність цих факторів змушує мене бути скептиком і дотримуватися консервативної точки зору відносно можливості проведення виборів на цих територіях. Вибори там можна буде повноцінно провести лише через 2-3 роки.  

 

— Деякі співрозмовники «Скептика» у Верховній Раді не виключають, що існує можливість позачергових парламентських виборів вже цієї весни. Чи це можливо?

— Позачергові парламентські вибори мають два фактори і одну передумову, щоб вони відбулись. Передумова: має пройти рік з часу затвердження програми діяльності уряду, до того часу уряд має імунітет. Виразити недовіру уряду зараз неможливо.

Першим фактором, який може запустити позачергові парламентські вибори – це наявність однієї із трьох конституційних підстав для дострокового припинення повноважень ВР. Їх є три: коли коаліція є, але розпалась та протягом місяця нова не створена; уряд достроково припинив повноваження і протягом 60 днів новий уряд не сформований існуючою коаліцією; протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання Верховної Ради не можуть розпочатися.

Як тільки виникне одна із трьох підстав президент проводить консультації з керівниками парламентських фракцій, щоб з’ясувати їх позицію, але разом з тим, є другий фактор – політична воля президента. Президент за Конституцією не зобов’язаний призначати позачергові парламентські вибори навіть в тому випадку, коли всі три конституційні підстави є одночасно. Це виключно його політична воля.

Виключно кон’юнктурно є такі шанси?

— Якщо не буде якихось серйозних соціальних протестів, я не бачу перспектив для позачергових парламентських виборів весною. 

Як події з лідером партії «УКРОП» Геннадієм Корбаном будуть позначатися на другому турі, зокрема, у Дніпропетровську та у Павлограді?

— Вибори Дніпропетровського голови і вибори Павлоградського міського голови і будь-який інший виборчий процес, він не існує у вакуумі. На нього будуть впливати і впливають будь-які інші процеси в суспільстві. І з точки зору кримінальних впроваджень, і всього іншого. Вже інше питання в позитивному чи негативному сенсі буде впливати на позиції тих чи інших суб’єктів виборчого процесу, але те, що це буде впливати, для мене це однозначно.  

Джерело: Скептик

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=8647

Добавил: Дата: Ноя 11 2015. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes