Багатовекторність зразка президентування Кучми небезпесна для держави

Вступ України до Євросоюзу на тлі останніх подій виглядає все більш дискусійним питанням. Яка перспектива нас чекає — повний крах  ідеї євроінтеграції  чи довгий шлях до успіху?

Брекзіт, навала біженців й остання хвиля терактів в Німеччині, Франції та Бельгії очікувано спричинили дискусію, а чи варто взагалі Україні ставити за мету вступ до організації, яка переживає цілком очевидну кризу. Улюблену тезу кремлівських пропагандистів «вас там ніхто не чекає» поки що залишимо за дужками.

Відповідь на питання, чи варто нам ставити стратегічною метою повноцінний вступ до ЄС, неможлива без відповіді на зустрічне питання — яка альтернатива?


Будьмо відверті: Україна може розвиватися або на Схід (зближення з Росією) або на Захід (зближення з Європою). Існувати ізольовано не вийде — все ж наша країна — не Північна Корея і не острів посеред океану. Багатовекторність а-ля Кучма вже довела свою безперспективність та небезпеку.


Отже фактично, маємо лише один шлях — інтеграцію до європейського простору, з усіма його плюсами та мінусами.

Ми можемо й маємо критикувати це об’єднання. Та лише притримуючись європейського вектору розвитку ми зможемо остаточно розірвати пута, які нас прив’язують до Росії.

Рекогностування на місцевості

Рельєф Євросоюзу та України за останні два роки зазнав настільки масштабних змін, що обидві сторони потребують трансформації.

Брекзіт — лише один із найбільш яскравих сплесків кризових процесів усередині ЄС, але він сигналізує, що об’єднання потребує негайних змін і на рівні керівних органів, і на рівні громадян спільної Європи.

Хіба не показово, що багато британців не знають точно, які країни входять до ЄС, та не здатні назвати прізвища своїх депутатів у Європарламенті?

Щодо України, то як говорилося на нещодавній презентації дискусійної записки Інституту світової політики, присвяченій питанню перспективи членства в ЄС України, Грузії та Молдови, нам слід не чекати запрошення, а готувати свою заявку.

Момент, коли Євросоюз побачить, які ми гарні та вишле нам запрошення, може ніколи не настати.


Україні потрібно самій надіслати заявку, але для цього треба дочекатись слушного моменту. Бо прямо зараз до надання навіть не членства в ЄС, а статусу кандидата на членство, не готові ані Брюссель, ані Київ з Кишиневом та Тбілісі.


«Референдуми у Нідерландах та Великій Британії змінили порядок денний, і зараз говорити про розширення ЄС практично неможливо. У таких випадках найбільш плідно сфокусуватись на внутрішніх реформах, найбільше — на імплементації угод про асоціацію», — вважає старший дослідник Інституту світової політики Леонід Літра.

З іншого боку, за його словами, політичні еліти України, Молдови та Грузії не готові подавати заявку, бо є ще багато нереформованих сфер. Наприклад, реформа прокуратури досі «провисає» в усіх трьох країнах.

Небезпеки на шляху

На шляху євроінтеграції є кілька проблем, кожна з яких потребує свого окремого способу лікування.

Перша з них — «гібридне право вето Росії». РФ у тіні ЄС бачить НАТО, а тому намагається контролювати всі процеси, які відбуваються в рамках взаємодії Євросоюзу та ініціативи «Східне партнерство» (включає взаємодію союзу з шістьма країнами — Вірменією, Азербайджаном, Білоруссю, Україною, Грузією та Молдовою).

І Росія зі свого боку робитиме все, аби в Євросоюзі лишалися країни та політичні сили, які б виступали проти розширення. А заодно і пробуватиме розвалити ЄС зсередини.

Брекзіт, звісно, не був інспірований Кремлем. Але можна не сумніватись,що там немало попрацювали над створенням передумов для цього процесу.

Для України важливо переконати ЄС, що політика «не дратувати Росію» не працює. Навпаки, вона має протилежний ефект.

«Якщо продемонструвати, що інтеграція до європростору з окупованим Кримом неможлива, то окупація продовжиться», — зазначив менеджер програм з європейської інтеграції грузинської Фундації «Відкрите суспільство» Іван Чхіквадзе.

Друга проблема — націоналізація зовнішньої політики Євросоюзу. Ця тенденція намітилась не лише в Нідерландах та Великій Британії. «Парламенти деяких країн ЄС вводять вимогу про те, що вступ нового члена до Євросоюзу має схвалити конституційна більшість. Відбувається процес ускладнення вступу», — зазначив Леонід Літра.

Третя — прагнення політичних еліт України, Молдови та Грузії підміняти реформи розмовами про складнощі спілкування з Євросоюзом. «Політики часто маніпулюють цим. Говорять, що ми хочемо вступати, але ЄС нас не приймає. Вони позиціонують себе так, ніби м’яч на боці ЄС», — говорить Леонід Літра.

Він вважає, якщо наші три країни будуть показувати прогрес в імплементації угоди про асоціацію та інших реформах, Євросозу буде складно відмовити, навіть попри ті проблеми, які в ньому існують.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=14317

Добавил: Дата: Июл 26 2016. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes