Чи можлива додонізація України

“Додонізація” – таким терміном означили наші західні партнери нову стратегію Путіна щодо України. Походить це незвичне для багатьох слово від прізвища нового цілком проросійського президента Молдови Ігоря Додона. А що означає – спробував пояснити екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс.

Путин и Додон alter idea

“Під терміном “додонізація України”, – заявив він, – маємо на увазі те, що Путін хоче дочекатися, коли незадоволені, розчаровані у реформах люди проголосують на майбутніх виборах за тих, хто не просуватиме потрібних змін. Це буде поверненням політичного домінування Путіна в Україні”.

Як же так сталось, що молдовани, маючи проєвропейський уряд та безвізовий режим з ЄС, підтримали на президентських виборах проросійського Ігоря Додона? І наскільки ймовірно, що такий сценарій може повторитися в Україні? Про це – у розмові з політичним аналітиком Віталієм Портниковим та директором Центру дослідження міжнародних відносин Миколою Капітоненком.

– Чи можливий молдовський сценарій в Україні?

В. Портников: – Так. У нас чимало людей нині ностальгує за СРСР. Ми бачимо це з парламентських виборів. Якби не окупація частини країни російською армією, такого населення було б іще більше. Якщо додати до цієї частки тих, хто вважає головною проблемою нашої країни боротьбу з корупцією, то, в принципі, перемога в Україні проросійського кандидата на президентських виборах чи проросійських партій на парламентських видається абсолютно реальною. При тім що в нас безвізовий режим з ЄС, Угода про асоціацію, все що завгодно. Це дуже проста комбінація.

В. Портников: – Так. У нас чимало людей нині ностальгує за СРСР. Ми бачимо це з парламентських виборів. Якби не окупація частини країни російською армією, такого населення було б іще більше. Якщо додати до цієї частки тих, хто вважає головною проблемою нашої країни боротьбу з корупцією, то, в принципі, перемога в Україні проросійського кандидата на президентських виборах чи проросійських партій на парламентських видається абсолютно реальною. При тім що в нас безвізовий режим з ЄС, Угода про асоціацію, все що завгодно. Це дуже проста комбінація.

Для Путіна важливо, щоб до влади в Україні прийшли такі політики, як Ігор Додон. Очільник Кремля сподівається, що вони посприяють виходу України з Угоди про асоціацію з ЄС (яку він сприймає як перший крок нашої держави до вступу), зупинять її євро-атлантичне прямування, залишать країну в такому стані, який дасть змогу Кремлю в потрібний момент окупувати і приєднати до Росії чи до Євразійського союзу. Зрештою, не має значення, як називатиметься ця держава з центром у Москві, головне, що Путін хоче бачити у її складі і Україну, і Молдову.

М. Капітоненко: – Справді, усе, що відбувається в Молдові, варте прискіпливої уваги. Ми маємо довгий перелік схожих або ідентичних проблем в економіці, політичному житті та сфері безпеки. І такий сценарій – розчарування у риториці на тлі зниження якості життя – вже не раз був реалізований в Україні.

Звичайно, перемогти в Україні відверто проросійському політикові буде неможливо, але непередбачуваному популістові – цілком. У Москві роблять ставку на загальне розбалансування української політичної системи, на нестабільність, на слабкість, корупцію та авторитаризм. Ця ставка набагато вища, ніж ставка на будь-якого конкретного кандидата.

– Як можна пояснити те, що Молдова обрала президентом людину, яка працювала на дискредитацію проєвропейського шляху держави?

В. Портников: – Молдовське суспільство завжди було розколоте на прихильників проєвропейського курсу і прихильників збереження проросійського курсу. Саме тому колись фракція Комуністичної партії, а нині фракція Соціалістичної партії є найчисленнішою фракцією у парламенті Молдови.

Аби привести до влади в колишніх радянських республіках своїх прихильників, Москва використовує інструмент боротьби з корупцією. Проблеми з корупцією в Молдові не менші, ніж в Україні. Європейці чинили тиск на молдовську владу, в країні було створено спеціальні антикорупційні структури, але це не завадило появі потужного антикорупційного руху (який, до речі, є і в Україні). Частиною цього антикорупційного руху, одним з лідерів якого був Ігор Додон, стала проросійська опозиція.

М. Капітоненко: – Перші з 1996 року прямі вибори президента Молдови стали своєрідним оцінюванням ефективності роботи проєвропейської парламентської більшості та уряду. На цих виборах громадяни дали зрозуміти, що не задоволені діями влади. Молдова змагається з Україною за сумнівну першість у рейтингу найбідніших у Європі, тоді як рівень корупції там залишається вкрай високим. Це наочний приклад того, як європейські гасла можуть розходитися з пострадянською дійсністю.

– Чи є в Україні сили, які можуть втілити путінський сценарій в Україні й розвернути нинішній геополітичний курс держави?

В. Портников: – Так, є. Як серед тих, хто відкрито працює на Москву, так і серед тих, які використовують популістські гасла для того, щоб здобувати популярність у населення. Пріоритет політиків свідчить про рівень їхніх зв’язків з Москвою. Якщо політики вище за проблему війни ставлять боротьбу з корупцією, земельні чи комунальні питання, то має закрастися підозра: на кого вони – свідомо чи несвідомо – працюють?

Зрештою, подивіться на останні політичні рейтинги. “Опозиційний блок” нині є третьою за популярністю політсилою – проголосувати за неї на виборах готові від 6,5 до 10% виборців. Зростання підтримки демонструє і партія “За життя!” – 9%. Приблизно такий же рейтинг мають і лідери згаданих політсил – Юрій Бойко та Вадим Рабінович. Це б мало насторожити…

М. Капітоненко: – Ймовірність відмови від європейського вектора зовнішньої політики сьогодні та в найближчому майбутньому низька через російську агресію проти України. У нас, на відміну від 2010 року, не залишилось іншого вибору. Нині будь-які розмови про “позаблоковість” або інші реінкарнації політики відмови від вступу до НАТО в Україні сприймають як гарантований шлях до підриву національної безпеки.

Але навіть за цих умов в Україні не бракує політиків та партій, які можна назвати “проросійськими”. Ця проросійськість дещо інша, ніж була до війни: вона не в тому, щоб вступати до інтеграційних утворень під егідою Москви чи “дружити навіки”, а в тому, щоб, приставши на частину вимог Кремля, “купити” мир. Немає гарантій того, що суспільний попит на таку позицію не зросте, надто за відсутності зрозумілої стратегії розв’язання конфлікту на Сході.

– Як запобігти можливій “додонізації” України?

В. Портников: – Запобігти такому сценарієві можемо тільки з допомогою наших західних партнерів. Тому що нам треба насамперед пришвидшувати темпи нашої євроатлантичної інтеграції, здобути статус особливого союзника США, формувати сильну армію і таку політику інформаційної безпеки, яка б унеможливила прихід до влади популістів.

Не хочу, щоби хтось створював у наших громадян ілюзію, що можна мати успішну і щасливу країну, коли не вирішено питання відновлення її територіальної цілісності та геополітичного вибору. Так не буває.

М. Капітоненко: – Не думаю, що потрібні якісь особливі кроки, спрямовані на запобігання приходу до влади проросійських політичних сил. Річ в іншому: у здатності перетворитися на правову, демократичну та ефективну державу. Без такої здатності ми будемо максимально відкриті до корупції, нестабільності та криз. А отже, “рускій мір” у нас переможе і без всяких проросійських політиків.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=22849

Добавил: Дата: Июл 17 2017. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes