Декілька слів на захист Комітету визволення політв’язнів

Дивні рухи відбуваються навколо законопроекту “Про застосування амністії в Україні“, який був зареєстрованій у Верховній Раді 16 січня поточного року. Закон передбачає надання амністії 49 ув’язненим, які вважаються політичними. Із запропонованого списку (див. нижче) дійсно можна налічити близько 30 людей, до яких правоохоронна система України поступила, м’яко кажучи, несправедливо.

Однак, опускаючи моменти невпевненої в собі кульгавої люстрації в системі української юрисдикції, дивним виглядає те, що зазначені справи досі розглядаються старим складом судів, тими ж самими слідчими і прокурорами. Нових чи то не призначають, чи то навмисно не хочуть призначати, таким чином блокуючи навіть можливість прозорого розслідування. Зрозуміло, що «правоохоронці», які з тих чи інших причин фальшували слідство, не зацікавлені в об’єктивності, а добитися правди в колі, де править корпоративна солідарність, практично неможливо.

Мабуть тому, що наша юрисдикція по іншому діяти не може, – корупційна, якщо не кримінальна прив’язка до власних дій та фінансових зобов’язань всередині непорушної «вертикалі влади» залишає закон поза межами права. І тому вихід із ситуації, що склалася, здається одним: амністія. Хай де-юре за людьми залишається нібито злочинний бекграунд (знов-таки за неформальними правилами нібито української правоохоронної системи), але де-факто – на політичному рівні – вони вважатимуться невинними. А після реформи правоохоронної системи настане й час переглянути всі справи. Мабуть…

Тепер, власне, до зазначеного списку і політичних танців навколо законопроекту. Здивування викликала публікація в Економічній правді, де практично на п’яти аркушах доводиться правомочність всіх без винятку обвинувачень стосовно вказаних 49 осіб. В тому числі стосовно Олександра Доренка, Віталія Калугіна, Макара Колеснікова і Сергія Порожного, відомих своєю участю в організації «Білий Молот». Тої самої, проти якої мерська «двійка» Харкова здійснила збройну провокацію під час так званої «русской вєсни» і завдяки чому, – зараз вже це очевидно, – намагалася спровокувати введення російських військ у «першу столицю», як любить називати своє місто сепаратистське керівництво Харкова. Але ж для авторів статті непорушною є істина, що ця четвірка викрадала та вбивала людей.

Жодних доведених доказів. Але, враховуючи імідж Економічної правди, така стаття здається ефективним інформаційним вкиданням для формування апріорно змодельованої громадської думки. Хоча той факт, що хлопці виявили наркоточки, підконтрольні «людям в погонах», не розглядається і за існуючих обставин розглядатиметься не буде. Так само, як працює система вибивання (в буквальному сенсі слова) потрібних міліціянтам показів. Адже головне не довести провину, а змусити зізнатися у тому злочині, що тобі продиктують. Пройти так званий «тест на правду».

Далі, Олесь Черняк (17 років) і Григорій Гульвіченко (22 роки), які, на думку співробітників, розстріляли Биковнянський пост ДАІ у Київській області. Нікому не смішно? Хлопцям теж. Безвуса молодь розстріляла трьох (!) досвідчених даїшників, встигли забрати зброю і никнути з місця злочину. Потім вони теж виявилася членами «Білого Молоту». Дивно? Ні, враховуючи особливі стосунки керівників МВС і «Правого сектору». Але для Економічної правди вони теж злочинці. Хоча, вочевидь, без тортур і тут не обійшлося, але кому потрібне «об’єктивне розслідування»?

Далі – два випадки, які взагалі виходять за межі людської раціональності.

Перший випадок – сім’я Харкозів, батько та двоє синів, які нібито тривали займалися грабежами та вбивствами. Вражає якраз не сам факт гіпотетичного злочину, а те, що, намагаючись довести неправомірність дій Комітету визволення політв’язнів, що ініціював законопроект, – а в цьому полягає головна місія статті, – економічна правда апріорі приймає точку зору МВС. Хоча вже ні для кого не секрет: корпоративна солідарність між співробітниками МВС, прокурорами та суддями не залишає шансів на виправдувальний вирок. Навіть за явної очевидності невинності обвинувачених.

Другий випадок – справа Артема Дериглазова, про яку чомусь не сказано в статті жодного слова. Хлопчина, якому вже 26 років і якого звинувачують у вбивстві міліціянта, знаходиться у в’язниці  5 років. Довести провину Артема місцеве МВС, судді та прокурори не можуть. Хоча його вже і зробили інвалідом, постійно застосовуючи проти нього тортури, а сім’ю пограбували, проти батька заводили справу, намагаючись довести до самогубства. Не говорячи вже про постійні походи правоохоронців та прокурорів прямо на засідання суду з вказівкою, яке саме рішення приймати. Або про постійні публікації в місцевій або навіть загальноукраїнській пресі, де знов-таки формується громадська думка про винність Артема Дериглазова. Хоча ніхто вже не згадує, що перші публікації в харківських медіа з’явилася ранком того ж дня, коли заарештували Ігоря та Артема Дериглазових. Для тих, хто не розуміється в медійній кухні, потрібно пояснити, що перед появою на світ будь-якої статті спочатку необхідно її написати, прочитати, відредагувати, затвердити у головного редактора, зробити макет надіслати макет до друкарні, а потім розпечатати й відправити реалізаторам. Іншими словами, обвинувачувальний вирок був готовий ще до того, як злочин нібито був скоєний. Це до ролі Економічної правди в історії з непрямими звинуваченнями на адресу Комітету визволення політв’язнів.

Звичайно, будь-якому виданню потрібно існувати. На одній рекламі не виживеш. Тим більше, що «стаття на продаж» – цілком легальний бізнес. Інша справа, що замовника «Чи розпадеться мільярдна справа через амністію “політв’язнів”?» чути, що називається, за кілометр. Але якщо пана Дядечка не хвилює доля несправедливо засуджених (до речі, того ж Артема Дериглазова звинувачували то у відомих пограбуваннях харківських банків, то в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і в зв’язках з «правими», то ще в якийсь не дуже зрозумілих злочинах, які він скоїв протягом 10 (!) років), то чому не можна говорити просто про справу «Родовиду»? Мабуть, мова йде не про мільярд, про який пишеться в статті, а в намаганні легальним шляхом обійти безкарність неправомірного правосуддя. А замість реформи всієї правоохоронної системи знову запропонувати звичне бюрократичне рішення – вдало провести PR-кампанію. Благо, що всі зайняті війною, а виясняти, хто правий в цій ситуації… і часу, і бажання немає. Чуже горе далеко.

список-min

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=4382

Добавил: Дата: Мар 17 2015. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes