Держава Київ. Першочергові напрямки реформування

АНАЛІТИЧНА ДОВІДКА

 

З точки зору урбаністики Київ – консервативне місто, що функціонує за стандартами Афінської конвенції 30 років ХХ сторіччя. Такі стандарти передбачають створення зональних субпросторів у «внутрішньому місті», а саме – в центрі розташовуються основні бізнес-офіси, ділові центри і адміністративні будівлі, а також розбудовуються житлові квартали класу «А» і преміум-класу. Ближче до центру зосереджені «сервісні» райони, з великою кількістю підприємств соціальної, торгівельної і транспортної інфраструктури. Соціальне житло або «спальні райони» знаходяться ближче до окраїн Києва і зазвичай будуються навколо великих заводів, що обслуговували місто.

Така модель містобудівництва за останні 80 років морально застаріла і не відповідає економічним реаліям ХХІ сторіччя. По-перше, неефективна пострадянська «пролетарська» інфраструктура звужує можливості для планування мегаполіса як ділового та фінансового центра України. По-друге, відсутність цільової мети розвитку залишає невизначними філософію архітектури, соціальної і транспортної інфраструктури, промислової логістики.

Якщо мова йде про Київ як столицю держави, тоді потрібно «виносити» всі індустріальні об’єкти за міську смугу і проектувати місто-бюрократ з локалізованими державницькими установами. Якщо мета розвитку – генерація креативних бізнесів, тоді потрібно створювати відповідні умови для виникнення інноваційних старт-апів, що, в свою чергу, призводить до перетворення Києва у фінансовий центр малого та середнього бізнесу. У разі планування центру індустрії, тоді потрібно визначатися із промисловою спеціалізацією міста, розвивати наукову, освітню інфраструктуру, розбудовувати логістичні центри.

Іншими словами, Києву вкрай потрібне визначення своєї соціально-економічної та інституційної спеціалізації, що в довгостроковій перспективі визначить напрямок його розвитку як сучасного європейського міста. Зрозуміло, що виконання виключно «столичних» функцій недостатньо для мегаполіса і, крім того, провокує ризики виникнення конфліктів між концентрованою бюрократію і безправною громадою, яка не має в своєму розпорядженні ефективного правового інструментарію впливу на прийняття системних (політичних) рішень.

Проблеми

В цьому сенсі можна виділити декілька базових проблем Києва:

–          Занадто централізоване і перевантажене регуляторними інституціями управління міста, яке зацікавлене більше в розвитку власної бюрократичної монолітності, ніж в модернізації комунальної інфраструктури, ділової та соціальної активності громад, підвищенні якості життя городян. Головний елемент цієї системи – розподіл коштів з міського бюджету. Комунальні підприємства зосередженні на боротьбі за бюрократичний ресурс як засіб існування у вертикально-ієрархічній економіці, а фактична відсутність конкуренції призводить до панування товарної моделі «гроші – відсутність послуги – адміністративний ресурс». У виграші залишаються лише обмежена верхівка міських управлінців, від персональної волі яких залежить функціональність всього міста.

–          Зношеність (за оцінками експертів на 60-75%) комунальної інфраструктури (теплові та електромережі, водогін, каналізація, дороги, транспортні розв’язки). Проблема полягає в тому, що модель радянського фінансового менеджменту передбачає планове централізоване фінансування інфраструктурних проектів без врахування позиції місцевих громад і реальних потреб міста. До того ж за діючою моделлю податкового адміністрування на місцях залишається не більше 15% коштів, які поступають від населення. А це, в свою чергу, означає впровадження системи «нескінченого ремонту», коли до реальних об’єктів, які потрібують модернізації, «живі гроші» практично» не доходять, поступово трансформуючись в корупційний податок.

–          Критичний стан житлового фонду. Ринок нерухомості в сегменті соціального житла, а також в сегментах класів «В» і «В+» фактично знаходиться в стані стагнації. Причини такої ситуації пов’язані не стільки з «дороговизною» столичного житла, скільки в неекономічній природі вартості житлового фонду. Так, корупційний податок складається в 40% собівартості житлового об’єкту, багатоповерхові будинки практично не ремонтуються, хоча здебільшого вони були зведені в 60-70-х роках минулого століття. Вартість ЖКГ-послуг, що фактично не надуються ЖЕКами, непрозоро формуються так званими «природними монополістами» і досягають подекуди 60-70% обсягів офіційного доходу більшості киян. В той же час доля житлово-комунальних виплат середньостатистичного американця не перевішує 15%, європейця – 25-30% від рівня їх доходів. Всі ці обставини, а також відсутність доступних кредитних програм, зумовлюють як поступовий занепад житлового фонду, так і неконтрольоване зростання вартості жкг-послуг. В цьому відношенні вартості підкреслити відсутність уніфікованих практик стандартизації якості новозбудованого житла, – у кращому випадку кожний забудовник встановлює власні правила, часто-густо несумісні з нормами довгострокового проживання.

Найбільш актуальні напрямки роботи міської адміністрації

Перший напрямок – створення нової моделі муніципального менеджменту.

Мета:

Автономізація городян і бізнесу від впливу бюрократії. Це означає максимальну дерегуляцію відносин в системі «громадянин – міський управлінець», зведення функціоналу муніципальної бюрократії до надання закріпленого в правовій формі чіткого передня послуг, що окуповуються міськими податками, а також припинення практик прямого контакту між громадянином і чиновником. Фактично мова йде про створення управлінської резервації міської адміністрації.

– Формування сильної і повноправної громади, що інституціолізована в систему прийняття правових рішень. Модель такого муніципального рішення зводиться до наступної формули:

Ідея нововведення + громадська ініціатива + розробка правого рішення делегованими громадськими організаціями + юридичне оформлення місцевими депутатами =

міський закон (регуляторний акт).

Створення креативного підприємницького класу, місія якого полягає у забезпеченні практичної реалізації запланованої стратегії загальноміського розвитку й районного планування. Основна ставка на малий та середній промисловий бізнес як найбільш економічно активну частину громадян. Таким чином вирішуються три задачі. По-перше, формується інструмент впливу на прийняття міських (районних) рішень. По-друге, формат бізнес-територіального партнерства за умовами участі громадських організацій і місцевих медіа обумовлює існування практик швидкого і разом з тим термінових рішень в інтересах всіх зацікавлених сторін. По-третє, місто отримає стабільний канал приватного фінансування інфраструктурних проектів, в тому числі стратегічного характеру.

Задля реалізації зазначених цілей першочергово необхідно визначити і закріпити в правовій формі правовий функціонал міської, а потім і районних адміністрацій. Після того, як буде окреслена бюрократична мапа міста, – визначити, які саме інститути, виходячи з принципу функціональності, необхідні місту, в якій формі вони мають існувати і, відповідно, які повноваження (обсяг влади) інкорпоруються в ту чи іншу посаду. Підбір чиновників – виключно на професійній і конкурсній основі.  Саме функціональна структура міської адміністрації визначає модель управління та якість роботи бюрократичного апарату, а не навпаки – чиновник вольовим рішенням адмініструє підвладні напрямки функціонування міста. В свою чергу, це означає, що економічний функціонал (озеленення міста, міське будівництво, прибирання пляжів і т.інш.) здебільшого передається в приватний сектор – Київ створює умови для бізнесу, але не веде бізнес, щоправда, контролюючи, в тому числі як співвласник, реалізацію структурних проектів. Слід уточнити, що такі стратегічні об’єкти, як електромережі, водогін, каналізація залишаються в комунальній власності.

Другий напрямок роботи – функціональне, територіальне і бюрократичне розмежування Києва на місто-столицю і, власне, Київ-місто.

Моделями такого розмежування може служити або правовий статус округу Колумбія (Вашингтон) або Сіті (Лондон). Враховуючи ризик зростання фінансового, політичного і бюрократичного капіталів, слід чітко розмежувати локалізацію столиці (державних установ), підприємницьких структур і міської адміністрації. Це можна зробити за рахунок створення Урядового кварталу, в межах якого забороняється будівництво складських, ділових та інших бізнес-центрів. Останні розташовуються на околицях міста або в мікрорайонах, розташованих далеко від центра. Такий крок, крім того, повинен вирішити проблеми інфраструктурної модернізації, – адже бізнес не буде працювати у «фронтових» умовах.

Третій напрямок – визначення співвідношення адміністративного функціоналу (центр, столиця) і функцій муніципального управління (орієнтованого здебільшого на розвиток муніципальної економіки і комунального господарства).

Надання таких послуг, як громадський транспорт, будівництво мостів і доріг, водопостачання і водовідвід, енергопостачання, а також каналізаційне господарство і громадська безпека здійснюється завдяки інституціям, які управляються міською адміністрацію, фінансуються міською радою, але контролюються, – в першу чергу у фінансовій і податковій сферах, – міською громадою. Кияни мають знати, по яких напрямках і на будівництво (реконструкцію ) яких об’єктів витрачаються комунальні податки. Таким чином впроваджується принцип публічності міських доходів та комунальних трат.

Оптимізація роботи комунальних підприємств

Першочергові кроки щодо оптимізації комунальних підприємств:

Проведення технологічного, фінансового і функціонального аудиту комунальних підприємств. За його підсумками визначити, які саме виробництва слід вважати «природними монополіями, залишаючи їх у комунальній власності, позначити рівень технологічної зношеності і обсяг необхідних робіт для їх модернізації. Природні монополії функціонують за принципом фінансової та податкової публічності – за київською адміністрацією залишається право контролю та тарифного регулювання всіх монопольних систем (водогін, каналізаційне господарство, електроенергетика, міський транспорт).

Виділити групу підприємств, які можна вважати монополістами. Під останніми розуміються юридичні особи, що контролюють більш ніж 25% відповідного ринку (виробництво або надання послуг). До таких підприємств слід задіяти норми антимонопольного законодавства або в разі неефективності норм останнього максимально передати їх в райони або виставити на аукціонний продаж. Це означає ліквідацію практики централізованого управління комунальними підприємствами з послідуючою приватизацією. До того ж районні адміністрації можуть залишати за собою 25% акцій і таким чином в ролі мажоритарного акціонера впливати на їх діяльність. За міською адміністрацією залишаються функції правого і громадського контролю.

Необхідно також уточнити, що під «приватизацією» розуміється договір про приватне управління, передачу в оренду або в концесію. Інакше кажучи, майнові права в будь-якому разі залишаються за попереднім власником, тобто комуною міста Києва.

Впровадження ринку землі на базі відкритих аукціонів. Втім, цей принцип діє й у випадках продажу будь-яких комунальних підприємств. Завдання земельних аукціонів – ліквідація бюрократичної послуги зміни статусу будинку (і, відповідно, земельної ділянки) з такого, що належить до житлового фонду в комерційну споруду і навпаки. Неможливо допускати ситуацію, коли підприємство належить одному власнику, а земля, на якому знаходиться це підприємство, – іншому. За таким сценарієм або виникає конфлікт інтересів, коли власник підприємства інколи вимушений продавати бізнес, або формується корупційна схема штучної «приватизації» і землі, і підприємства з боку окремого чиновника.

Санація житла

Прийнято вважати, що санація житла проводиться задля підвищення енергозбереження в технологічно застарілих будинках радянської епохи. Дійсно, в умовах енергодефіциту і вкрай високих тарифів на жкг-послуги простий споживач перестає бути монопольним інвестором всієї сфери комунального господарства. Фактичний рівень жкг-платежів не перевішує 70%, а поняття «економічно обґрунтовані тарифи» здебільшого набувають розмитого правового і фінансового сенсу, враховуючи і відсутність стандартизованої методики розрахунку самих тарифів і непрозорість процедури їх ціноутворення. Тільки за попередніми оцінками Міністерства комунального господарства для реанімації ЖКГ необхідно інвестувати щонайменше 30 млрд. грн., і то без гарантій повернення капіталовкладень. Технологічне оновлення комунального господарства необхідне, але цього недостатнього для перезапуску всієї системи. За нинішніх умов куди ефективніше провести комплексну санацію житла, тим більше її вартість становитиме до 30% від вартості сучасних новобудівель. Припускається, що розрахунки обсягів санаційних робіт будуть проводиться по кожному будинку окремо. Передумова – запуск довгострокової програми муніципального кредитування терміном від 25 років. В противному випадку городяни не знайдуть власних мотивів для її впровадження.

Необхідні кроки для запуску програми санації житла:

Перерахунок обсягів розходу теплової та електроенергії за нормативами ЄС. Встановлення мінімуму та максимуму споживчої енергії з точки зору економічної ефективності, соціальної мобільності та стратегії розвитку міста. Реконструйована мережа муніципальних комунікацій, а також модернізованих підприємств з виробництва та транспортування енергії мають відповідати новим нормативам і не «виходити» за межі встановленого максимуму.

Зміна системи розрахунку обсягів споживчої енергії – з одиниці площі (квадратний метр) на житлові одиниці (будинки, квартири).

Проведення класифікації і типологічної уніфікації всіх будівель, встановлення індивідуальних норм споживання теплової та електроенергії.

Розробка проектного бізнес-плану і розрахунок обсягів капіталовкладень. Наприклад, в ФРН після об’єднання Німеччини держава інвестувала в житловий фонд східних земель майже 817 мдрд. марок. З розрахунку на житлову одиницю обсяг капіталовкладень в країнах ЄС складає майже 5000 євро, в прибалтийських країнах – майже 8000 євро. Як результат, підвищення енергоефективності в панельних домах в середньому на 65-70%, в цегляних – на 45-50%.

Проведення технологічної реконструкції, включаючи модернізацію прибудинкового та вуличного обладнання, автономізацію енергопостачання в окремі квартири та будинки.

Фінансування проекту санації житлових будинків:

– Розрахунки за загальноміським цільовим кредитом.

– Відрахування мешканців житлових корпоративів чи ОСМД.

– Державні субсидії.

Угода про проведення санаційних робіт проводиться на основі трьохстороннього договору між власником одиниці площі, забудовником та міською адміністрацією.

Створення мережі ОСББ

Сьогодні ОСББ – юридична особа, що не має чіткого правового статусу, фінансового інструментарію своєї діяльності і механізму захисту своїх прав. Крім того, проблема полягає в тому, що приватизація житла в українській юридичній інтерпретації передбачає передачу в умовну приватну власність тільки житлової площі без надбання майнових прав на прибудинкові комунікації, прибудинкові територію і територію, на якій розташований будинок, на під’їзд в багатоповерховій будівлі, його підвал та стелю. Ці споруди де-юре продовжують знаходиться у попереднього власника – міської адміністрації або приватного забудовника, які, в свою чергу, де-факто відмовляються від капіталовкладень «на користь» об’єднання квартировласників. Іншими словами, ОСББ не представляє собою організацію співвласників певного будинку, хоча діюче законодавство зобов’язує проводити ремонтні роботи, реконструювати мережі і нести повну фінансову та технологічну відповідальність за їх стан. Крім того, під питання залишається правова актуальність існування такого платежу як «квартирна плата»: якщо квартира вважається приватною власністю, чому зачисляються платежі таким чином, нібито одиниця житла знаходиться у власності держави?

Для створення мережі ОСББ необхідно:

Проведення аудиту власності, ЖКГ-аудиту та фінансового аудиту всіх одиниць житла. За його результатами визначити власників прибудинкових комунікацій, територій та будівель, а також внутрішньо будинкових приміщень. Крім того, визначити обсяги необхідних капіталовкладень для модернізації прибудинкового комунального обладнання.

Ліквідація ЖЕКів і ЖЕУ як адміністративних посередників між виробниками, постачальниками та споживачами ЖКГ-послуг. Прийняти місцевий законодавчий акт, згідно яким ОСББ передаються права на приватну власність на прибудинкову територію, землю, на якій розташовані одиниці житла, а також на внутрішньо будівельні приміщення. Крім того, такий законодавчий акт має передбачає, що ОСББ надається право проводити комерційну діяльність, запускати бізнес-проекти і самостійно укладати договори про постачання газу, тепла, електроенергії, каналізації і т.інш. з відповідними компаніями –виробниками.

Введення єдиного комунального податку на ЖКГ-послуги, що має замінити систему жг-платежів. Функція адміністрації податків і розрахунків з виробниками і постачальниками ЖКГ-послуг покладається на міську адміністрацію.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=1283

Добавил: Дата: Сен 13 2014. Рубрика: Регионалистика. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes