Децентралізація або планування виборів?

Кабінет міністрів України минулого тижня представив публіці своє бачення адміністративно-територіальної реформи. Нічого особливого і нового: стара пісня про побудову «вертикалі влади», а але вже в постмайданіській інтерпретації. Якщо в епоху Януковича головним ворогом був президент, який постійно і безперервно нарощував власні повноваження, не залишаючи місцевому самоврядування жодного шансу на виживання, то зараз «піраміда владу» акурат перекинулася. Основний тягар соціальних та економічних зобов’язань, згідно планам КМУ, мають тягти на себе місцеві громади, тоді як районні та обласні адміністрації залишають собі право лише «контролювати і направляти» діяльність цих громад. Які, до речі, не отримають ні додаткових фінансових ресурсів, ні податкових та адміністративних інструментів, ні кваліфікованих кадрів на перехідний період. Здається таке враження, що Київ просто одним розчерком пера позбавляється від комунальних підприємств, ЖКГ, транспорту, інших комунікацій «на користь» і без того знекровленої «громади». Разом із тим на Банковій сподіваються зберегти максимальний контроль над всякого роду бюджетними потоками, в тому числі і всякого роду трансфертами, субвенціями і субсидіями. Але все порядку.

Піраміда навпаки

Але спочатку спробуємо визначитися, як кажуть соціологи, в термінах. Мотивація Яценюка і Со. в принципі зрозуміла, – не допустити сценарію федералізації, особливо в умовах україно-російської війни і ворожого геополітичного сусідства з Москвою. Щоправда, під «федерацією» розуміється проста трансференція владних (в першу чергу адміністративних і бюрократичних) повноважень з Києва на місця, в обласні центри. Українська влада небезпідставно побоюється, що такий підхід призведе до створення автономної, не пов’язаних між собою, мережі міні-столиць з громад ними політичними повноваженнями, а підконтрольні території не матимуть легальних промислових активів, необхідних для стабільного економічного розвитку. А це, в свою чергу, означає експропріацію приватної, спільної, комунальної, державної власності на користь місцевій громаді за сценарієм, наближеного до кримського.

Насправді, коли ми говоримо про федералізацію, мова повинна йти про певну індустріальну спеціалізацію окремих регіонів і загальні політичні цілі. Перший аспект торкається соціально-економічного розвитку автономних одиниць, другий – створює передумови для формування національного ринку, спільного фінансового, правового і конституційного простору. Парадокс якраз полягає в тому, що Росія, нав’язуючи своїм донецьким і луганським маріонеткам політичну повістку дня, повністю нівелює можливість автономізації України – на металургійний Донбас, хімічний центр, сільськогосподарчий і виноробний Південь, будівничий Захід. Хоча, чесно кажучи, подібна картинка досить умовна внаслідок відсутності чіткої промислової спеціалізації вітчизняних областей, – все-таки Україна була орієнтована на більш громіздку і мілітаризовану економіку СРСР… Не будемо забувати, що за останню чверть століття економіка нашої держави не зазнала суттєвих змін, вона як і раніше чітко орієнтована на російський ВПК (чого варті хоча б системи комунікацій та промислової логістики), а тому вся ця чехарда з «народними республіками», сепаратистами, ополченцями потрібно тільки Кремлю, і то спочатку для «відновлення колишньої могутності Радянського Союзу».

Зрозуміло, що за таких умов проведення кардинальної адміністративно-територіальної реформи – найкращий спосіб уникнути сепаратистських тенденцій, а також = і це представляється головним» – нарешті перескочити на рейки національного, «громадянського» розвитку з чіткими і зрозумілими всім економічними та політичними пріоритетами. Але тут виникає питання діючому уряду: який податковий фундамент має проголошений ним принцип субсидіарності? Адже примітивна передача адміністративних повноважень «на місця» без зміни системних правил означатиме лише продукування корупційних регіональних еліт, які з часом розтягнуть країну, – і вже без всяких федералістських закликів.

Надзирати і управляти

Отже, реформа АТУ за сценарієм КМУ передбачає створення трирівневої системи територіального управління. На першому, базовому рівні, передбачається вирішення практично всіх питань, пов’язаних із розвитком комунальної економіки, транспортної, медичної та соціальної інфраструктури, освіти, культури і, звичайно, ЖКГ. При цьому концепція персонального контакту з державними (або муніципальними) службовцями не змінюється, принципи управління залишаються такими же, як і при «злочинному режимі Януковича». Різниця лише в тому, що саме місцеві чиновники отримають більше повноважень, а споживачі держпослуг, тобто звичайні громадяни, менше прав і більше обов’язків. Звичайно, створення «єдиного вікна» суттєвого спрощує контакти людей з державою, але таке спрощення, скоріше, тактичне, показове, кількість папірців, вимог, хабарів від цього не зменшиться. Корупція виникає не там, де погана регуляція, а там, де присутній прямий контакт держслужбовця і громадянина. А якщо цих контактів стане ще більше, ніж зараз, то й рівень корупції збільшиться. В рази. Особливо якщо реформа АТУ не буде супроводжуватися відповідною лібералізацією бюджетної сфери, податкової та пенсійної системи. Не будемо забувати, що в цілому економіка залишається бюджетоцентристською, вертикально-інтегрованою і такою, що управляється за допомогою ручних адміністративних інструментів. І їй, цій економіці, глибоко байдуже, хто керує фінансовими потоками, – чинуша з міністерства и його собрат в мерії. На виході результат один – захмарна корупція і придушення економічної свободи. Ще й в державі, де не працює судова система в принципі.

А тут ще розподіл системи МВС на національній і місцевий рівень, створення муніципальної міліції. Добре, але міліціянти – не комунальні працівники, вони не зможуть коректно і ефективно працювати, якщо не будуть введені такі інститути, як вільний продаж зброї, представництво шерифа і місцеве судочинство. Існування політично-залежної судової адміністрації, що управляється «зверху вниз», тільки посилить і без того необмежену владу державного апарату. Який, до речі, на цілком законних підставах отримає в своє розпорядження каральний апарат. І це при тому, що місцеві князьки вже давно зуміли «приватизувати» окремі підрозділи МВС, СБУ, Прокуратури, навіть Митної служби…

На другому, районному рівні, пропонується надавати відповідним адміністраціям право фінансування спільної власності декількох громад, медичної допомоги, шляхів, тощо. Питання: яка тоді різниця між місцевим і районним рівнями державного/комунального управління? Для чого цей рівень взагалі потрібний? Якщо ми говоримо про принцип субсидіарності, то для чого заново переформатовувати вертикаль влади? Краще тоді взагалі все залишити без змін. Зрештою Яценюк навіть не намагається відмовитися від базових основ адміністративного управління. Питання лише в тому, що роздача документів, папірців, довідок планується спустити на самий низовий рівень, а вже регулювання обсягів бюджетних потоків – нарощувати з районного рівня. Тим самим система акуратно підлаштовується під представників феодальної еліти. нової

Межі владних повноважень третього, регіонального, рівня Києвом ще не визначені. Справа не тільки в тому, що ОДА в нинішньому вигляді будуть ліквідовані, а їх місце займуть виконкоми відповідних рад з паралельно діючими державними представництвами. Справа в тому, що для центральної влади залишається відкритим питання про кількість майбутніх українських територій, особливо в контексті втрати Криму і можливого, в разі потурання російській агресії, відходу Донбасу. Якщо політичний контроль за регіонами збережеться хоча б на тому рівні, який він був на початку 2014 року (без урахування революційних подій), тоді можна буде говорити про передачу контролюючих функцій і управління «національними проектами» в медичній, освітній, науковій галузях. Якщо ні, то всі плани по відтворенню «вертикалі влади навпаки» опиняться марними, Київ не зможе власноруч «надзирати і управляти» всіма ресурсами, схемами і потоками, що дісталися у спадок від попередньої влади.

Про гроші і не тільки

А тепер – про головне. Вертикаль влади насправді має декілька вимірі. Часто густо ми говоримо про її бюрократичну (державний апарат), бюджетну (бюджето-залежна економіка) а бо силову (правоохоронні органи, суди) проекції. Але, крім того, існує й суто податковий вимір. За всі часи незалежності влада намагалася вибудувати для себе ідеальний абсолютистський проект президентського панування, коли під єдиним контролем збиралися економіка, соціальна сфера і система зборів податків. В цій системі злощасний ПДВ, на збори і відмивання якого втрачалися всі зусилля податкової адміністрації і міліції, перетворився на свого роду інструментарій конструювання персонального абсолютистського контролю, що мав прийматися своїми для своїх. ПДВ не направляється на розвиток економічної свободи, він збирається виключно для влади і заради влади, фактично це і є податок на владу, який вимушені платити ті, хто цю владу не має, тоді як можновладці (переважно великі «бізнесмени», наближені до бюджетного державного корита) ПДВ, навпаки, повертають у власні кишені. В той же час державі немає ніякого діла до податку на прибуток або на землю, які мали б забезпечити процвітаюче існування тих же місцевих громад. Судячи по намірам КМУ, податковий диктат ПДВ залишатиметься і надалі. Оптимізацією податкового законодавства (а податки на прибуток і землю – за великим рахунком податки місцевого розвитку) ніхто займатися не збирається. В результаті, на рівні громад і комунальних економік – обов’язків забагато, ресурсів ніяких, податкового тиску – вище неба. Якщо хтось сподівається за таких умов на порівняно швидкий розвиток, причому зусиллями місцевих громад, той або лукавить, або вводить в оману своїх виборців. Третього варіанту не дано.

До речі, про виборців. Згідно запропонованій концепції реформи АТУ, саме кабінет міністрів сподівається отримати право на визначення адміністративно-територіального устрою, мотивуючи свої наміри бажанням виконувати «технічні функції», що не властиві парламенту. А вважаючи, що всю адміністративну владу планується передати на місця, до феодальних лігвищ місцевих олігархів, чи не означає це повернення до мажоритарних округів і, відповідно, мажоритарних виборів? А реформа АТУ – лише прикриття, замилювання очей? Тим більше, що чутки про розпуск Верховної Ради останнім часом так і вітають над Україною…

 

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=754

Добавил: Дата: Май 13 2014. Рубрика: Госстрой. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes