Електоральний вибір Харкова: за Гепу, сепаратизм та рабство

Місцеві вибори в Харкові засвідчили впевнену перемогу нинішнього мера Геннадія Кернеса, знову обраного міським головою, та очолюваної ним партії «Відродження», яка створить найчисленнішу фракцію в новому складі міської ради. Політичні сили Харківщини, які позиціонують себе як демократичні та патріотичні, засмучені таким результатом, хоча визнають його певною мірою очікуваним, і намагаються розібратися, які ж чинники вплинули на те, що саме керівники старої формації, пов’язані в недалекому минулому з Партією регіонів, у черговий раз залишаються при владі.

Серед таких чинників майже не згадуються місцеві ЗМІ (маємо на увазі ті, що працюють на постійній основі, а не передвиборчі проекти різних партій та окремих кандидатів, що безкоштовно роздавалися людям повсюдно). Закидають хіба що телебаченню — як державному, так і приватним каналам. Тут справді було забагато не тільки маркованої реклами політичної сили, яка і здобула перемогу, але й нібито новинних сюжетів, головними героями яких був Кернес, його оточення таоднопартійці. Що ж до друкованих та онлайн-ЗМІ, то їх очевидно не вважають впливовими. І для такої думки є підстави.

Кернес1

 

Найтиражніша газета «Время» (власник олігарх Олександр Фельдман) в області з населенням більше 2,7 млн виходить накладом лише 20 тис. примірників. Офіційна газета обласної влади «Слобідський край» має мізерний наклад 14 тис. суботнього випуску з телепрограмою, у будні вдвічі менший. А тираж міської комунальної газети «Харьковские известия» й зовсім непристойний з урахуванням півторамільйонного населення — 2 тис. (у вихідних даних, наче для сміху, пишуть 2001). Ще одна, колись найпопулярніша газета «Вечерний Харьков», вказує свій наклад на рівні 10 тис. примірників. Сайти взагалі приховують кількість своїх відвідувачів і, мабуть, мають на це підстави. Так, сайт «МедиаПорт» пишається 12 тисячами відвідувань за день. Це вважається дуже хорошим показником.

Feldman

Низька зацікавленість харків’ян своєю друкованою та онлайн-пресою стає зрозумілою, якщо переглянути її контент. Він не дає жодного уявлення про різноманітне життя міста і ще менше — області. Найпоширенішим джерелом інформації для ЗМІ є прес-конференції чиновників різного рівня, звіти з яких доносять тільки одну думку (спікерів). А усвідомлення необхідності дотримуватися стандарту відокремлення фактів від коментарів призводить до того, що від будь-чиїх коментарів журналісти взагалі відмовляються. Саме тому інформація у ЗМІ не є повною, аналітика взагалі з’являється дуже рідко. Її можна побачити тільки в газеті «Время» (згідно з моніторингом ІДПО, тут майже 60 % джинси), але й там під виглядом «об’єктивності» проштовхуються перш за все думки про неспроможність центральної влади вирішити нагальні проблеми, а дії регіональної влади залишаються поза аналізом та будь-якою критикою.

Різноманітні події, за винятком спорту, криміналу й мистецтва, цікавлять журналістів переважно у випадках, коли на них присутні керівники міста, області, народних депутатів від Харківщини та відомих у місті бізнесменів, які в таких випадках виступають як видатні жертовні благодійники. Найбільш помітно це на шпальтах газети «Харьковские известия» (згідно з моніторингом ІДПО, містить 40 % джинси), в редакції якої вважають інформаційними приводами протокольні заходи мера, кожен чих його заступників та керівників департаментів. Вони пафосно виголошують загальні слова на зборах із приводу професійних свят, приїздять на відкриття чергового дитячого майданчика або проводять прийом громадян із особистих питань. У цих випадках відбираються такі питання, що обов’язково беруться чиновником «на олівець», він обіцяє їх вирішити, але про подальшу долю звернень журналісти, як правило, вже не згадують.

Наприкінці вересня всі без винятку харківські ЗМІ повідомили про загальноміський суботник, потреба в якому виникає щороку, але оскільки цього року наближалися вибори, то, звісно, всі підкреслили, що проходить він «з ініціативи Харківського міського голови Геннадія Кернеса». І журналісти звертали увагу не стільки на те, що зроблено, скільки цитували різних чиновників та потенційних кандидатів у депутати від «Відродження», що «необхідно постійно підтримувати порядок у нашому рідному місті» (яка ж свіжа думка!).

кернес 2

Невелике коло харків’ян, які все ж таки читають місцеву пресу та переглядають місцеві сайти, мають дуже обмежену інформацію про те, як воюють їхні земляки в зоні АТО й узагалі про те, що там діється. Які проблеми існують у поранених, переселенців, родин загиблих? Вони радше можуть довідатися про це із загальноукраїнських ЗМІ. Зі своїх же у кращому випадку можуть дізнатися про відкриття меморіальної дошки загиблому герою або про повернення до міста на відпочинок чергового підрозділу бійців. Інформацію про це подають досить стисло, і її ще треба розшукати серед нудних повідомлень про засідання постійних комісій, статистичних звітів, які ніяк не коментуються, та самозвітів чиновників. Ба більше: й бійці АТО, й волонтери мають шанс потрапити в інформаційну стрічку або на газетну шпальту частіше за все вже після того, як відповідна інформація про них з’явилася на офіційних сайтах обласної адміністрації або міськради. Пошуками ексклюзивної інформації журналісти себе не утруднюють, та судячи з того, що роками у редакційній політиці майже нічого не змінюється, це влаштовує і головних редакторів, і власників ЗМІ.

До речі, що стосується власників, то уважний читач і без додаткової інформації давно міг збагнути, що «Харьковские известия» хоча офіційно є «газетою Харківської міської ради» і виходять на податки громадян, насправді виступають виключно як рупор нинішнього мера, а депутати, не згодні з його політикою, зазнають на її шпальтах нещадної критики.

27 липня, коли черговий раз було перенесено судове засідання в Полтаві у кримінальній справі Геннадія Кернеса, що небезпідставно викликало підозру в затягуванні розгляду, «Харьковские известия» поспішили засвідчити лояльність до свого хазяїна з дивовижною оперативністю. Ще до вечірнього випуску теленовин журналісти «Харьковских известий» підготували опитування на вулицях міста про ставлення до мера «простих громадян». На телеекрані і водночас на однойменному сайті аж 12 мешканців міста різного віку і статі говорили майже одне й те ж: кращого мера не знайти, обов’язково будуть за нього голосувати. Потім, 29 липня, вже на газетних шпальтах кількість опитуваних було зменшено до восьми (мабуть, за браком площі), але й цього досить, щоби створити ілюзію одностайної підтримки. В коментарях, які не забарилися з’явитися у Фейсбуку, користувачі соцмережі відверто з цього глузували й закидали меру чимало претензій. Утім, журналісти «Харьковських известий» цього немов не помічали, нібито й не чули про необхідність дотримуватися такого надважливого стандарту, як баланс думок. Цей приклад не є винятком.

суд над кернесом

У певній залежності від мера перебуває й газета «Вечерний Харьков», яка все ж таки на тлі інших видань виглядає цікавішою завдяки ексклюзивним репортажам про міське життя. Та це не заважає їй проводити політику цілком у руслі міського голови (за моніторингом ІДПО майже 40 % джинси).

Власник газети «Время» — народний депутат і крупний бізнесмен Олександр Фельдман не раз змінював свої політичні уподобання заради збереження бізнесу і впливовості, й разом із ним, як флюгер, змінювала політичні пріоритети редакція газети. Колись Фельдман був у «Єдиній Україні», після Помаранчевої революції очолив обласну організацію «Батьківщини», в 2011-му став членом Партії регіонів, після Революції гідності звідти вийшов і під час останнього балотування до Верховної Ради позиціонував себе як безпартійний. А незадовго до місцевих виборів створив партію «Наш край». І весь час редакційна політика «коливалася разом із лінією партії», тобто разом із власником. Але різкої критики проти нинішнього мера Кернеса видання собі ніколи не дозволяло й задовго до місцевих виборів почало надавати чимало газетної площі немаркованій рекламі його партії «Відродження». У червні «Время» надало цілу шпальту формату А2 під прес-конференцію голови обласної організації партії, народного депутата Віктора Остапчука. До заголовку були винесені його слова, які відповідають настроям налаштованої на «стабільність» більшої частини немолодої читацької аудиторії «Времени»: «Все задачи нам по плечу. Главное, чтобы в стране наступил мир».

Незважаючи на те, що місцева влада та інші власники медіаресурсів не можуть не відчувати міру (не)впливовості своїх ЗМІ, вони все одно не в змозі відмовитися від спокуси використовувати їх у своїх потребах, немов дитина іграшку. Як і можна було передбачити, газети й сайти почали розміщувати агітаційні матеріали на користь тих чи інших політичних сил та окремих особистостей, не дочекавшись офіційної їх реєстрації як учасників виборчих перегонів. За хибною практикою попередніх часів, знову ігнорувалася вимога маркувати такі тексти як політичну рекламу. У кращому випадку тільки у вихідних даних можна було знайти повідомлення, що якась маленька зірочка, рубрики на кшталт «Політикум» або особлива рамка свідчать, що матеріали друкуються на правах реклами, або «на договірних умовах». До речі, це стосується тільки друкованої преси, де (віддамо належне) останні три передвиборчих тижні при наявності джинси все ж існувала й рубрика «Політична реклама», що можна пояснити офіційним проходженням її через редакційну бухгалтерію з коштів передвиборчого фонду. На сайтах відверта джинса взагалі ніяк не маркується.

Це особливо помітно на сайті «Объектив». Тут головним джерелом новин із червня став його власник Олександр Давтян — кандидат на посаду міського голови. Він встигав і десятки заяв розглядати в комісії із забезпечення прав людини, і допомагав дитячим будинкам підготуватися до зими, і проводив прес-конференції з презентацією своєї передвиборчої програми… При цьому сайт інформував ще й про активність партії «Солідарність», міський осередок якої очолює той же Давтян. Ця політична сила лідирує і в інформаційному полі сайту «SQ», де від неї висувається в міську раду Олена Жукова — голова правління «Мегабанку», коштом якого сайт і утримується. Варто зазначити, що політична реклама тут чергується з комерційною рекламою самого банку.

І все ж таки в підсумку «Солідарність» на виборах в обласну та міську ради показала більш ніж скромний результат, а Давтян прийшов 5-м у перегонах на посаду мера з багатократним відставанням від лідера. А другу позицію в «мерських» та міських виборах посіла «Самопоміч». Її представники та особисто лідер місцевого осередку Тарас Ситенко провели чимало прес-конференцій, круглих столів, звіти з яких потрапили на газетні шпальті й сайти без будь-якого конкретного аналізу, що можна класифікувати як джинсу.

Аналіз результатів місцевих виборів ще триває, висловлюються різні думки, чому люди проголосували саме так. Що ж стосується харківських засобів масової інформації, то, на мій погляд, їхня головна провина полягає в тому, що вони не допомогли виборцям розібратися в політичному спектрі сил, які претендували на владу. Медіа або обслуговували своїх хазяїв, або розміщували матеріали з ознаками замовності тих політсил, які були в змозі на певних умовах «домовитися» з конкретними редакціями. Відсутність значної частини учасників виборчих перегонів в інформаційному просторі свідчить про те, що в них таких можливостей, коштів або й устремлінь не було. Казати, що харківські ЗМІ привели когось до влади, було би безпідставним перебільшенням. А ось те, що вони не зашкодили це зробити (надаючи достовірну інформацію) людині, що перебуває під слідством, — дуже сумно.

Та й узагалі, за змістовим наповненням харківських медіа важко уявити справжню картину політичного життя міста та розібратися хто є хто.

Джерело: Media Sapiens 

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=8816

Добавил: Дата: Ноя 15 2015. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes