Феодальні володіння Кернеса

Рано-вранці 15 вересня у харківському аеропорту приземлився літак, на борту якого була оперативна група слідчих Генеральної прокуратури у супроводі працівників Служби безпеки України. Їхня поява була дещо несподіваною, а про цілі візиту спочатку мало хто знав. Пресу про нього теж не повідомили. Через кілька годин на стрічках агентств з’явилась новина, яку почали повторювати та обговорювати журналісти, експерти і політики – у мера Харкова Геннадія Кернеса проводять обшуки. Писали, що оперативники працюють в його помешканні в готелі «Національ», щось шукають у міськраді, їх бачили то там, то там, і вони навіть намагаються проникнути до відомого на всю країну дому матері Михайла Добкіна.

Розкрадання землі. Саме таку причину обшуків скоро назвали представники правоохоронних органів. Політика – це була версія самого Кернеса. «Може це піар генпрокурора Луценка або тиск на Кернеса зі сторони президента?», – розмірковували аналітики та експерти. Та всі ці розмірковування, вся ця аналітика про політичні течії на Печерських пагорбах, яких стало так багато протягом цього місяця, не мають приховати від нашого погляду рідкісний відблиск харківської галактики Кернеса на всю Україну, яким ми завдячуємо цій справі.

Витоки

Сьогодні він, можливо, наймогутніший серед українських мерів (у кордонах своїх «володінь») і точно – найвідоміший (після Кличка, звичайно). Але попри роль героя інтернет-мемів і таблоїдів, його не назвеш людиною, що любить публічність. Причина цього мабуть криється у витоках. Витоках, що обросли легендами, і достовірних даних про які не так вже багато.

З тих небагатьох достовірних відомостей, що можна виловити серед туману його ранньої біографії, нам відомо, що Геннадій Адольфович Кернес сидів у в’язниці у 1990-1992 роках. Не так вже довго, але можна припустити, що вплив цієї події на його характер та подальшу долю нам применшувати не варто.

Формально завершивши після цього свою кримінальну діяльність, Геннадій Адольфович пішов у бізнес. Правда тоді, у період первинного накопичення капіталу, ці сфери діяльності часто густо було важко відрізнити одна від одної. А своїм основним інтересом він обрав «сферу послуг» – нерухомість, торгівлю, готелі і казино.

Саме з цього, початкового, періоду походить низка осіб із орбіти нинішнього харківського мера. Деякі з них тоді були його високими покровителями, а сьогодні самі перетворилися у тих, хто потребує його опіки. Схожа метаморфоза станеться і з династією Добкіних, з головою якої, покійним Марком Добкіним, він познайомився приблизно у той же час. Лише з поправкою на те, що Добкіних із Кернесом пов’язують окрім ділових ще й особисті стосунки.

У другій половині 90-х Кернес зрозумів, що настав час шукати своє місце у політиці та публічній владі. Були перші, а потім другі вибори до міськради (звичайно, зі скандалами); були «Незалежні» та «Новий Харків – Нові можливості», де політичну кар’єру почав Антон Геращенко; були мир та союз із Аваковим, укладений за посередництва тестя Юрія Гайсинського. Була посада секретаря міськради на місяць у 2002 р., перебування на якій завершилося знову скандалом, через те, що він не зміг спрацюватися з тодішнім мером Володимиром Шумілкіним. «На чому вони зіштовхнулися – це розподілення повноважень», – прокоментував тоді конфлікт губернатор Харківської області Євген Кушнарьов, якому Кернес і був зобов’язаний посадою.

Тепер ми розуміємо, що ховалося за цими словами, споглядаючи масштаб діяльності героя після того, як у 2006 йому вдалося взяти реванш. Діяльності, яка простягається від великої політики до магазинів дитячого одягу і пивних ресторанів.

НПК

8 жовтня 2014 року учні та вчителі школи №62 міста Харкова, яка знаходиться у районі під назвою П’ятихатки, зустрічали героїв. Вони зустрічали «кіборгів». На відео, що було зняте журналістами «Корінь у квадраті» та розміщене на Youtube ми можемо бачити, як усі ці люди з гордістю співають гімн України, радісно скандують і дарують квіти, як слухають слова ветеранів Україно-російської війни.

Героїв троє. Дмитро Сорока, кавалер ордену Богдана Хмельницького за оборону Донецького аеропорту, де відзначився і Віктор Карташов. Обидва – фізики. Третій же – Вадим Гусаков, командир взводу 22 батальйону та завуч цієї школи. Просто завуч і просто співзасновник вже неіснуючого під цією назвою ТОВ «Інститут самоврядування та громадських зв’язків». Його партнером був Геннадій Кернес, а цей «Інститут» – важливою ланкою імперії під назвою «НПК-Холдинг».

Саме «НПК-Холдинг» багато у чому виступив в якості моделі тої системи, що Геннадій Адольфович буде будувати у Харкові – матрьошка компаній, пов’язана з головою зв’язками різного ступеня формальності та широким колом ділових інтересів. Та все ж головною роллю для «холдингу» мала стати роль кузні кадрів. Серед людей, що обертаються навколо Кернеса є особлива група. Це люди, яким він довіряє (якщо це не занадто пафосний термін у його випадку), які вирішують найбільш чутливі для нього питання поза кримінальним світом, бережуть його бізнес та оперативно керують ним, це його «смотрящі». Ці люди не просто виконавці – вони надто поряд для «просто», хоча й не такі близькі, як родина і не так високо в ієрархії стосунків, як партнери типу Добкіних. На відміну від представників міської еліти, яким Кернес віддає в управління окремі ресурси Харкова в обмін на ренту, вони працюють безпосередньо на нього. І так співпало, що більшість цих людей зі структур «НПК-Холдингу».

Якщо десь виринають імена Ольги Солоп або Анатолія Челобітчикова, Марини Стаматіної або Ігора Тирнова, Ігора Ялдіна або Вікторії Морозової, Тетяни Чернецької або Євгена Журавльова, Віталія Печури або Олександра Яковлєва, Сергія Голубєва або Ольги Кириллової, Олександра Тімія або Карена Геворкяна, то це значить, що саме там лежить безпосередній інтерес Геннадія Кернеса. Значить ці сфери лежать у його прямому полі зору, а не віддані комусь на відкуп.

Звичайно і серед цих людей є неформальна ієрархія. Про особливу важливість окремих з них свідчить те, що їх імена можна зустріти поряд з його у переліку бенефеціарів компаній кернесівської бізнес-імперії: так, Ольга Кириллова та Сергій Голубєв разом або поодинці були партнерами Генадія Кернеса у «НПК-Холдингу», «ТЦ Комільфо», Націоналі, Тонісі (7 канал) – головних його активах – а тепер виконують ту ж роль при його «цивільній» дружині Оксані Гайсинській, так само, як Анатолій Челобітчиков та Марина Стаматіна (перший у «Рівлад ЛТД», а Стаматіна – у Тонісі). Іншим він довіряє введення у світ бізнесу своїх дітей – ім’я Ольги Солоп супроводжує практично всю відому бізнес-активність сина Кернеса Даніїла Прівалова.

До цієї групи можна віднести і тих кілька осіб, які формально не є вихідцями з «НПК», але часто присутні серед бенефеціарів фірм, що пов’язані з мером та його сім’єю. Це нерозлучна пара Лада Крімерман та Ігор Когут, засновники і керівники цілого холдингу компаній, у назві яких присутнє слово «Фінекс-» («Фінекс-Капітал», «Фінекс-Аудит» тощо), під управлінням якого знаходяться активи у банківській, страховій, фінансовій сферах і навіть серія компаній, що виникли на місці славнозвісного харківського виробника електроніки «Хартрон». Але головне, ця пара фігурує в якості партнерів сім’ї Кернеса у «ринковому» бізнесі та присутня серед власників ДБК «Уровень», одного з головних міських підрядників по ремонту доріг. Серед партнерів сім’ї можна зустріти і Олександра Коровкіна – для нього основними сферами діяльності є все ті ж ринки та земля (від відомого Парку Горького до скандальних кооперативів). До цієї ж групи можна віднести депутата міськради Андрія Кудінова.

Всі ці люди непублічні і якщо їх імена потрапляють до преси, то фігурують вони хіба що на сторінках спеціалізованих видань типу «Наші гроші», простим переліком, без фотографій і біографій. Винятки звичайно трапляються, як це сталося зі згаданим вище Вадимом Гусаковим (хоча він потрапив до об’єктивів телекамер вже після того, як його зв’язки з Кернесом втратили формальність). Найчастіше такі винятки пов’язані з тим, що мер призначає когось з них на посади у публічній владі або до структур, якими вона володіє (наприклад, улюблених ним комунальних підприємств). Призначення такого штибу відбуваються не так вже й часто і пов’язані або з тим, що та чи інша сфера надто чутлива, або ж з необхідністю віддячити за довгу вірну службу.

Марина Стаматіна є прекрасним прикладом першого – гарний юрист (якість, яку Геннадій Кернес завжди цінує), вона має прикривати спину мера з юридичного боку на посаді віце-мера з питань правового забезпечення. Прикладом же другого підходу до призначень є Євген Журавльов, незмінний керівник КП «Ритуал» з моменту його створення. Пан Журавльов, багатьом у місті відомий під кримінальним прізвиськом «Фікса», свого часу немало пройшов разом з мером і цю посаду можна назвати гарною нагородою – КП монополізувало весь поховальний бізнес у місті, де смертей більше ніж народжень.

Чиновники

Зазвичай же люди, через яких Геннадій Кернес керує армією міських чиновників, комунальних службовців, інститутами публічної влади, відділені від тих, на кому лежить управління бізнесом. Вони складають групу, що включає заступників мера, керівників департаментів та КП, секретаря міськради. Одні її представники займають високі посади в управлінні містом десятиліттями (так, Тетяна Таукешева керує фінансами громади вже 23 роки), інші – опинилися там, де є, завдяки організаторським здібностям (як секретар міськради Олександр Новак), треті – через те, що вихідці з близьких до мера кіл (як керуюча справами виконкому Тетяна Чечетова-Терашвілі, донька покійного Михайла Чечетова) або ж представляють їх інтереси (подібно до попередниці Чечетової Айни Тимчук з оточення Коломойського).

Формально найвисокопоставленішим представником цієї групи зараз є Ігор Терехов, перший віце-мер, що розпікає чиновників і інспектує комунальників, поки мер лікується. Колись він був пов’язаний зі знищеними Кернесом братами Протасами та Арсеном Аваковим, з яким працював в ОДА і це робить його прекрасною ілюстрацією до ще одного кадрового принципу Геннадія Адольфовича: забирати цінні кадри у ворогів. Ще один віце-мер, Андрій Руденко, колись був правою рукою все того ж Авакова.

Виконавці

Повертаючись до бізнес-оточення Геннадія Кернеса, треба зазначити його постійність, навіть якщо мова йде про людей, що виступають як прикриття або як просто виконавці. Завдання перших – лише жертвувати своїм ім’ям, для того, щоб його формально вписали у список співзасновників чергової фірми або кооперативу. Але з року в рік імена одні й ті ж. Наприклад, це Галина Давидова, що фігурує в різних іпостасях, від співзасновниці однієї з найуспішніших компаній у сфері дорожньої інфраструктури «Паркінг+» до серії житлових кооперативів, на землях одного з яких стоїть маєток Добкіних. Другим же, таким як Андрій Шаптала, що опинився під прицілом правоохоронців, та Віктор Потанін, доручають менеджмент бізнес-проектів мера. У випадку Шаптали – Парк Горького, а випадку Потаніна – вивіз сміття, дератизація та інші комунальні «брудні», але потенційно прибуткові у великому місті, сфери.

«Силовики» і не зовсім

Не зі всіма важливими для нього людьми Кернес горів бажанням зв’язувати себе формальними відносинами. Справа тут усього лише у природній обережності, бо основною сферою діяльності представників цієї групи було те, що лежить поза межами схвалюваного законом. Вони «вирішували питання» для Геннадія Адольфовича, були його ключем у кримінальний світ та забезпечували підтримку грубою фізичною силою, якщо була така необхідність. Минулий час у попередньому реченні не випадковий – така діяльність небезпечна і більшості з цих осіб нема в живих. Як, наприклад, вбитого весною цього року на цвинтарі Юрія Димента, правої руки Кернеса у кримінальних оборудках. Хоча, його роль як раз була ширшою, ніж просто «рішали»: навіть перше фото в Інстаграмі мера було саме з ним; він на ньому зображений на відпочинку, у халаті за сніданком – красномовне свідчення їхніх відносин.

Немає з недавнього часу в живих і Євгена Жиліна, котрий де-факто випав із орбіти ще після втечі до Москви. Його «Оплот» хоча й часто забезпечував силову підтримку, був не тільки бойовою організацією, але й ідеологічною, що ріднить його з «Патріотами України» Андрія Білецького, частина членів якого як раз опинилася в «Оплоті» після розколу на фоні конфлікту у харківських елітах.

лишній УБОЗівець Жилін надавав Кернесу послуги, маючи при цьому свої амбіції і цілі, про широту яких свідчить участь «Оплоту» у війні на Донбасі. Тому не дивно, що мер попіклувався про створення сил, які б були повністю підконтрольні саме йому і поставив на чолі них своїх протеже – Артура Марабяна (з кримінальним прізвиськом «Святий») та голову Холодногірського району Максима Мусєєва. І якщо в останнього є також більш важливі «респектабельні» ролі, про які ми ще напишемо, то перший – класичний приклад командира «бойових загонів», набраних зі спортсменів, до того ж очолює Всеукраїнську кікбоксерську асоціацію. Взагалі, Геннадій Адольфович любить людей зі спорту – їх можна зустріти навіть серед його бізнес-оточення (вже згаданий Ігор Когут, наприклад, колись відзначився у боях без правил).

Сім’я

Геннадій Кернес без сумніву – сім’янин, навіть попри відомі скандальні епізоди з побиттям дружин. Бо саме сім’я стоїть у центрі всіх його бізнесових схем. Із трьох жінок, яких називають його дружинами, Кернес був у шлюбі з першою та останньою. Галина Прівалова, друга жінка його життя, була серед співзасновників «НПК-Холдингу», і знову на жінку (хоча вона перестала бути офіційною дружиною) Оксану Гайсинську він переписав свої долі у бізнес-активах. Остання також подарувала йому цінні зв’язки у правоохоронних органах, бо її батько – Юрій Гайсинський – був, свого часу, одним із найодіозніших та впливових прокурорів.

З трьох своїх синів, саме середнього, Даніїла Прівалова, Кернес схоже обрав своїм спадкоємцем – це логічно випливає з тієї ділової активності, яку він розгорнув, особливо на хлібних «ринкових» теренах, а також з того, що саме його ім’я фігурує серед бенефеціарів «Націоналю». Правда в політику мер поки нікого з дітей не вводить.

Mastermind

25 сесія Харківської міської ради 5 скликання була, як завжди, доволі щедрою на «земельні» рішення. Але серед різноманітних надань і погоджень, з яких складалося рішення №266/08 від 10.08.2008 р., сховалися шість пунктів, які можна вважати початком нової сторінки земельних відносин у другому за розмірами місті України.

Пізніше схему, за якою того дня в приватних руках опиняться земельні ділянки загальною площею у 36 га, назвуть «кооперативною». Вона стане предметом журналістських розслідувань, передачу окремих ділянок (з роками їх стане дедалі більше) буде оскаржувати прокуратура (найчастіше безуспішно). Але зародиться вона саме тоді.

Свою назву ця схема, як легко здогадатися, отримала через спосіб, у який земельні ділянки (часто дуже великі – у десятки га і в дуже престижних місцях) будуть потрапляти до своїх перших приватних господарів. Потрапляти безкоштовно. Достатньо буде створити обслуговуючий кооператив з назвою, що складається зі слів «Житлово-будівельний кооператив» і бути «своєю людиною».  Після чого, міська влада підлаштує, в особливий спосіб, на вашу користь Житловий кодекс УРСР і виділить вам дорогоцінну міську землю за принципами повного альтруїзму. Надаючи можливість  робити з нею все, що заманеться.

До цього міська земля розподілялася серед потрібних людей двома основними способами: здача в оренду за вигідними ставками або передача у користування для обслуговування вже існуючих будівель (хоча б сараю). Але, очевидно, з точки зору окремих представників харківської еліти, навіть такі лояльні умови накладали на них непотрібні зобов’язання. І спершу нова схема дозволяла позбавитися від зобов’язань відносно вже відданих містом в оренду ділянок.

Всі першопрохідці – ОК «ЖБК «Вправний Господар», ОК «ЖБК «Еревія», ОК «ЖБК «Сонячне містечко», ОК «ЖБК «Наш Оберіг» – отримали землю за вже існуючими договорами оренди землі. А у компаній, які ними користувалися до цього, це право відібрали. Але не треба переживати за них, згадані компанії були зовсім не проти такого свавілля зі сторони міської влади. Чому? Вся справа у іменах і адресах.

«Вправний Господар» став щасливим власником двох ділянок між районом Олексіївка і селищем Мала Данилівка після двох підприємств – ПП «Союзбуддизайн Плюс» та ПП «Винав-Буд». Попередником «Еревії» на двох ділянках (6 і 3,6 га) у тих же місцях було ПП «Лайфдрім Констракшн». «Сонячному Містечку» ділянка на Помірках майже у 7 га дісталась після ПП «ТФ Гризайль». У чотирьох згаданих фірм різні засновники, майже різні юридичні адреси, два підприємства вже припинили існування, але є дещо що їх об’єднує – їхній керівник, мешканець Краматорська Велигоша Сергій Іванович. Лише «ЖБК Новий Оберіг» і ПП «Буд сервіс-2004», від якого цей кооператив отримав у спадок свою ділянку в 7,1 га зовсім в іншій частині міста, ніяк не пов’язані з паном Велигошею, але на те є свої причини.

До чого тут адреси? Для цього давайте подивимося на засновників і керівників трьох кооперативів. «Вправний Господар» був заснований Денисом Ігоровичом Аріхом, Дмитром Юрійовичом Певком і Босенко Оленою Семенівною (виконувала роль керівника), яку замінила Вікторія Дмитрівна Петрикіна. Дениса Аріха та Дмитра Певка можна зустріти і серед засновників «Еревії». Один Аріх є серед засновників «Сонячного Містечка» – Дмитро Володимирович, до якого приєдналися Мирослав Мирославович Балюк та Альберт Васильович Кононенко. Костянтин Валентинович Босенко, що зареєстрований за тією ж адресою, що Олена Босенко, був керівником останнього кооперативу у момент його заснування.

У «Вправного Господаря» і «Еревії» одна адреса реєстрації – вулиця Котлова, 216. За дивним збігом обставин саме за цією адресою були і є зареєстровані фірми «Союзбуддизайн Плюс» і «Лайфдрім Констракшн». І за ще одним дивним збігом обставин засновник «Винав-Буд» Олег Кочеров керував ліквідованою фірмою «Спаське», що перебувала за цією ж адресою. І знову спливає прізвище Аріх, бо саме на Котлова, 216 знаходиться серце бізнес-імперії Ігора Володимировича Аріха, батька Дениса Аріха і брата Дмитра Аріха, депутата міськради з 2010 року (спочатку від «Партії регіонів», а тепер від «Відродження»), відомого авто-дилера, бізнес якого працює навіть зараз у Криму. Саме він був родоначальником цієї чудової схеми, а всі згадані вище люди – це його родичі, співробітники, партнери (як наприклад Альберт Кононенко), підставні особи.

Справжній господар

Розмах діяльності Ігора Аріха не може не вражати. З 2008 р. створені його людьми кооперативи, частина з яких вже ліквідована, а землі розпродані, отримали за підрахунками Харківського антикорупційного центру 201 га. Для харків’ян звичайно особливо пам’ятним був розподіл земель Лісопарку, до якого долучилися «ЖБК «Олімпійський Темп», ЖБК «Колонтроповс», ЖБК «Ялинка, ЖБК «Легація» і т.д., що разом отримали до 100 га лісу. Але чи цей розмах був би можливий, якби схема не була затверджена самим Геннадієм Кернесом? І справді, фактично з самого початку його люди заходять у якості співзасновників до Архівських кооперативів, починають створювати свої. Точніше, знаючи про роль цих людей в оточені Геннадія Адольфовича, можна зі впевненістю казати, що це він сам почав створювати кооперативи та виділяти землю собі. Навіщо обмежуватися лише контролем і даниною?

Вже у 2008 році земельну ділянку площею більше гектара поблизу Журавлівського гідропарку у борі отримує ОК «ЖБК «Легенда» – перший повністю Кернесівський кооператив. Його адреса, Пушкінська, 54 – одна з найбільш пов’язаних з бізнесом харківського мера. Його засновники: Олександр Коровкін, Сергій Голубєв і Ольга Кириллова знаходяться серед найдовіреніших представників умовної групи «НПК», які є його і його сина формальними партнерами в різних компаніях, включно з «Націоналем».

Бір Журавлівського гідропарку на Салтівці взагалі став ласим шматком для Кернеса. Через два роки, за декілька місяців до того як він змінить Добкіна у мерському кріслі, міська рада виділяє ОК «ЖБК «Бархани» майже 70 га земель у тому ж районі. Потребуючими землі засновником знову став Олександр Коровкін, а з ним Андрій Шаптала та Олександр Тімій. Адреса теж прямо пов’язана з бізнесом мера – вулиця Квітки-Основ’яненка, 7.

Люди Геннадія Кернеса отримували землю навколо Журавлівського водосховища не тільки зі сторони славнозвісного району Салтівка. Так, у тому ж 2010 році, Харківська міська рада виділила більше 16 га землі двом кооперативам – «Шевченківський» та «Мілленіум» – по вулиці Шевченківській, за гіпермаркетом «Рим». У першому випадку засновниками були Андрій Шаптала, Людмила Биковцева та Віталій Печура. У другому – Олександр Коровкін, Олександр Тімій та Роман Биков. І якщо перший кооператив зберігає свою власність у 7 га до цих пір, то другому пощастило менше – у 2015 році прокуратурі майже вдалося повернути ділянки до комунальної власності (на заваді став Вищий господарський суд). Щоправда здивування як справа дійшла аж так далеко буде меншим, якщо взяти до уваги, що у 2015 році всі люди Кернера вийшли з числа членів кооперативу і їх замінили Артур Ганжерлі, Поліна Рудай та Євгенія Каркач.

Звичайно, відзначилися люди, що представляють інтереси Кернеса, і в одній з найскандальніших земельних справ Харкова останніх років – розподілі ділянок у Лісопарку. І мова не тільки про кооператив «Тріумф», на землях якого стоїть маєток Добкіних. ОК «ЖБК «Фортеця» у 2010 році отримало від міської влади 36,3 га землі у Помірках, самому серці Лісопарку. Адреса цього кооперативу (Котлова, 216) і присутність серед чинних засновників Сергія Велигоші могли б наштовхнути на думку, що землю отримав Ігор Аріх. Але достатньо подивитися на інші імена (Олександр Коровкін, Олександр Тімій, Ілля Співак) та на номер телефону, який збігається з номером компанії «НПК-Холдинг», щоб зрозуміти хто тут головний.

Загалом, за час дії «кооперативної схеми» об’єднання, членами яких були люди харківського мера, безкоштовно отримали у власність близько 280 га цінних земель. Частина (мізерна) була повернута міській громаді, частина – продана або передана іншим власникам, але все ж найласіші шматки залишаються в руках Кернеса. Звичайно ж, «кооперативна схема» була не єдиним джерелом отримання кернесівськими структурами землі. Вони продовжували використовувати і старі методи – розширення ділянок під приводом необхідності обслуговування споруд або оренди за заниженою ціною. Але все ж сам спосіб через створення «обслуговуючих кооперативів» став основним в останні 7 років.

З думками про молодь

На одній із найвідоміших картин, що коли-небудь була намальована радянським художником, можна побачити як пара молодих іде на глядача дощатим настилом серед багнюки і труб, а в них за спинами ростуть взнавано радянські на вигляд щойно зведені будівлі. Картина має назву «Весілля на завтрашній вулиці», намальована Юрієм Пименовим і відображає віру радянських 60-х у майбутнє, виражене у новобудовах.

Очевидно, образи цієї картини все ще гріють серце і керівників (вони ж власники) двох найбільших будівельних компаній Харкова, які також ведуть свою історію десь із тих часів: «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2». Особливо два моменти на картині – архітектура та масовість новобудов, яку ці компанії дбайливо зберігають до сьогоднішнього дня, і молодь. Щоправда природа любові до останньої трохи змінилася з радянських часів.

«Житлобуд-1» та «Житлобуд-2» полюбляють зазначати, що вони будують доступне житло в тому числі для молодих сімей. Але все ж головний зиск, який цим компаніям приносить молодь, трохи іншого ґатунку – земля. За правління Кернеса (чи то у якості секретаря міськради, чи то якості мера) обидва будівельні трести перетворилися на майже монополістів отримання землі під будівництво та є серед найголовніших бенефіціарів «кооперативної» схеми. Особливістю схем, що їх використовують будівельники, є широке залучення до створення «обслуговуючих кооперативів» мешканців гуртожитків. Якщо просто дивитися на перелік засновників і не знати, що за цим стоїть, то можна подумати, що у Харкові скоро не залишиться гуртожитків, а всі їхні мешканці будуть мати власне житло.

Головними отримувачами землі для «Житлобуду-1» виступають 5 кооперативів, на яких приходиться більше сотні гектарів міських земель: «СІТІ Житлобуд-1», «Перемога 2015», «Левада 2015», «Рост», «Житлобуд-1». Всі вони, крім останнього, зареєстровані за тією ж самою адресою, що і будівельна компанія, по вул. Алчевських, 43. І більша частина засновників кожного з них проживають в одному гуртожитку по вул. Циліноградській, 42 (район Олексіївка). Добре, що хоч у різних кімнатах. Треба відзначити, що власники «Житлобуду-1» не завжди так ховалися за спинами мешканців гуртожитків: до недавнього часу засновником «ЖБК «Житлобуд-1» був сам власник компанії Олександр Харченко.

Люди, які допомагають «Житлобуду-2», у більшості своїй мешкають у гуртожитку в іншій частині міста, по вул. Богдана Хмельницького, 12. Саме там можна зустріти засновників кооперативу «Меридіан Плюс», а також двох компаній ТОВ «Служба житлово-експлуатаційних послуг» і ТОВ «Служба житлово-комунального господарства», яким міськрада щедро виділяє землю, а потім на ній ростуть будинки «Житлобуду-2».

Студентів полюбляє і новий фаворит міської влади на будівельному ринку – компанія «Воробйові гори». Вона теж позиціонує себе як забудовника, що спеціалізується на доступному житлі. До недавнього часу улюбленою схемою отримання землі було обслуговування існуючих будівель із подальшою зміною призначення ділянки. Але власники забудовника вочевидь вирішили, що настав час зі сторони молоді відплатити за «гостинки» не тільки грошима за них, але й допомогою в отриманні землі. Студенти і мешканці гуртожитку НЮУ ім. Ярослава Мудрого заснували «ЖБК «Магнат», що отримав майже 4 га земель поблизу вул. Клочківської і тепер «Воробйові гори» починають там будівництво ЖК «Золоті ключі».

Але не всіх забудовників цікавить молодь у будь-якій якості. А земля, що її бере собі сам Кернес надто дорога для того, щоб на ній будувати трохи модернізовані гуртожитки. Тут і сходяться інтереси мера та одного з найвідоміших забудовників міста, Анатолія Денисенка, власника «Авантажу» і ще деякої кількості будівельних фірм. Саме йому, а не комусь іншому Геннадій Адольфович довіряє будівництво на своїх елітних землях, що фактично перетворює житлові комплекси у їхній спільний бізнес. Одна з компаній Денисенка, ТОВ «Спецбудмонтаж-Україна», цього року починає будувати на землях біля Журавлівського водосховища, що були передані у власність «Барханів», «Легенди», а також на ділянці на розі Сумської та Динамівської, що належить «ЖБК «Сапасан».

Не відмовляється Анатолій Денисенко і від можливості отримати земельні ділянки безкоштовно для себе. Наприклад, «ЖБК «Авантаж» (засновники: Інга Білоус, Олександр Лебідь, Олександр Сенякін), що складається з осіб, чиї імена можна зустріти серед менеджерів інших компаній афілійованих з «Авантажем» Денисенка, а телефон пов’язаний з офісом компанії на вул. Культури, 20-в у ЖК «Авантаж», отримало безкоштовно свої перші ділянки ще осінню 2008 року і з того часу розширило угіддя до 80 га. До того, ЖБК (що має доволі давню історію) отримувало землю за традиційною схемою оренди.

Розподіляй і володарюй

Бонусом контролю за міської землею для Кернеса є не тільки можливість отримувати великі доходи, але й обростати потрібними зв’язками та тримати на відстані протягнутої руки міську еліту. Кожен великий бізнес у місті має справу з землею і щоб її отримати власник має домовитися з міською владою. Багато депутатів, суддів або прокурорів хотіли б мати гарний будинок серед лісу прямо у межах міста.

Якщо повернутись до першого рішення міськради, яким була ініційована кооперативна схема, то ми згадаємо, що крім назв пов’язаних з Ігорем Аріхом там було ще один ОК «ЖБК «Наш Оберіг», що отримав 7 га землі. Серед переліку його засновників цікаві два імені дончан з київською пропискою – Олега Кравчуновського та Володимира Климця. Першого пов’язують зі славнозвісним Миколую Присяжнюком, а другий є юним сином екс-нардепа і горілчаного олігарха Павла Климця.

Це був перший, але далеко не останній приклад, коли представники еліт отримували таким чином землю від Геннадія Адольфовича. Так, наближені до нардепа багатьох скликань Анатолія Гіршфельда особи заснували «ЖБК «Миг» і отримали 9,8 га землі на пр. Академіка Курчатова. «ЖБК «Ермітаж», нині ліквідоване, що отримало 0,14 га на Клочківській має серед своїх засновників Олександра Сінчука, сина колишнього обласного прокурора Василя Сінчука. Представники суддівської династії Курило – Олександр та Тетяна – серед засновників ЖБК «КІМ», що безкоштовно отримало 1,6 га на вул. Заводу Комсомолець. Першого можна зустріти і серед засновників «ЖБК «ОРІС», якому була виділена ділянка 1,4 га у дуже престижному місці на пр. Леніна (тепер Науки), поблизу готелю «Мир». Інша суддівська династія, Кухар, отримала ділянку по вулиці Мінській через кооператив «Престиж».

Деякі представники харківської еліти мабуть ще тільки чекають на свою земельну частку за чудовою схемою. Наприклад, державному реєстру відомо про існування не так вже давно створеного «ЖБК «Троян». Ніхто не здивується побачити адресу Котлова, 216 і ім’я керівника – Ігор Аріх. Але цікавими є імена його партнерів: це Станіслав Косінов, депутат міськради від президентської політ сили, та його дружина Оксана Тацій, дочка члена виконкому, ректора НЮУ ім. Ярослава Мудрого Василя Тація.

Правда Косінов – не єдиний представник «Солідарності», що має види на міську землю (хоч у його випадку поки не реалізовані, на відміну від області). Найбагатший представник президентської сили і місті Олександр Давтян вимушений задовольнятися більш застарілими схемами, видно складні стосунки з Геннадієм Кернером все ще даються у знаки. Правда завдяки цим схемам, структурам, що з ним пов’язані («Рекламне Агентство АТН» та ТОВ «Регіон капітал інвест»), вдалося отримати приміщення і пів гектара землі в улюбленій іграшці мера – Центральному парку культури і відпочинку.

А серед засновників славнозвісного «ЖБК «Ялинка», яке володіє десятками га земель у Лісопарку тепер можна зустріти Світлану Кривобок, доньку Володимира Кривобока. Останній, відомий як колишній прокурор Харківської, Полтавської та Сумської областей, тепер радить новій обласній владі як боротися з корупцією у складі Регіонального антикорупційного комітету.

Звичайно нерухомості під контролем Кернеса набагато більше (достатньо згадати такі відомі у місті будівлі, як офіс Партії Регіонів на вул. Скрипника, або Дім Сурукчі на Садовій, що належать структурам мера), і його землі не тільки у межах Харкова. Та докладним описом його нерухомого майна мають займатися не журналісти.

Але землі – не єдиний важливий ресурс Харкова. Не менш важливими є гроші громади. Особливо зараз, коли міські бюджети справді помітно збільшилися. Наступного четверга, 3 листопада, вийде третя стаття нашого спецпроекту, яка буде присвячена тому, хто ж їх отримує під пильним наглядом Геннадія Адольфовича Кернеса. Спойлер: це далеко не тільки бюджетники.

Але не єдина. Не менше значення має розподілення грошей з міської казни. Любов Кернеса до схем та бажання не втратити жодної можливості, проявили себе особливо яскраво саме в питанні контролю та розподілення коштів громади міста.

23 грудня 2015 року новообрана міська рада Харкова ухвалила бюджет на наступний 2016 рік. Незмінний головний бухгалтер міста Тетяна Таукешева доповіла, що доходи міста заплановані на рівні майже 8,5 мільярдів гривень. Ще ніколи за часи незалежності Харків не був таким багатим. Ще ніколи для міської влади не було стільки можливостей. Для будівництва доріг, висадження квітів, реконструкції будинків і будівництва спортивних майданчиків, звичайно. А, і зоопарку, найграндіознішого в Україні.

Усі дороги ведуть до Кернеса

Популярний американський серіал «Підпільна імперія» розповідає про казначея Атлантік-Сіті Еноха Томпсона. Контролюючи фінанси міста і його політичну та кримінальну еліти, він зумів стати наймогутнішою людиною у ньому часів сухого закону. У четвертій серії першого сезону, головний герой, так схожий на головного героя нашого проекту (крім своїх гарних рис), планує використати на свою користь гроші, що можна отримати за федеральною програмою будівництва доріг.

На відміну від героя серіалу, Геннадій Кернес не може розраховувати на гроші наддержави під будівництво харківських доріг. Але ті ресурси, що є у міському бюджеті, сьогодні і так є достатньо ласим шматком. За допомогою нього можна, як поповнити свої капітали, так і встановити вигідні зв’язки з іншими представниками еліт – місцевих і не тільки.

У 2016 році двома основними розпорядниками міських коштів на дорожні роботи – Департаментом будівництва та шляхового господарства та його Управлінням з будівництва, ремонту та реконструкції, що очолюються Володимиром Чумаковим – було розіграно на тендерах з ремонту дружньо-вуличної мережі міста близько півмільярда гривень. При цьому типи робіт, які мають бути виконані поділяються на три категорії: реконструкція, капітальний ремонт і поточний ремонт. Перші дві – найдорожчі. А, окрім того, ще є ремонт внутрішньоквартальних доріг.

Саме тендери на найдорожчі типи дорожніх робіт завжди виграють приватні компанії. Це могло бути логічно (сучасні технології, професійні робітники, нові машини зазвичай швидше з’являються у приватників), якби за дивним збігом обставин, ці фірми з року в рік не були одними й тими ж практично від самого початку правління Кернеса. Приватними підрядниками-монополістами харківської влади є Дорожньо-будівельна компанія «Уровень», «Паркінг+», «Вега-Буд» та «Спецбуд-3».

імперія Кернеса

Чим же ці компанії так вміють переконувати тендерні комітети названих департаменту з управлінням, що ті віддають все саме їм? Чим вони причаровують своїх конкурентів, що ті так легко здаються, без всілякої боротьби? У нашій країні магічну силу мають імена, і імена, які стоять за цими компаніями справді виглядають переконливо.

Прочитавши біографію голови Департаменту будівництва і шляхового господарства  можна виявити, що Володимир Чумаков з 2007 по 2010 роки очолював «Паркінг+». Одночасно він був міським депутатом від «Партії регіонів». Саме звідти він потрапив на свою нинішню посаду, а його партнер у інших компаніях В’ячеслав Блінкін і досі присутній у переліку засновників фірми.

Але не ці люди є справжніми вигодоодержувачами. У той час як Володимир Чумаков збирався на держслужбу, у списку засновників сталися зміни, і на підтримку йому прийшла Галина Давидова. Ми її вже зустрічали і зв’язок Давидової з Кернесом безпосередній – її прізвище серед тих, яке зустрічається найчастіше серед засновників фірм, пов’язаних з НПК-Холдингом мера. Давидова також була серед засновників кооперативу, який отримав землю для Добкіна.  А в середині наступного, 2011, року до переліку засновників «Паркінгу+» приєднався і офшор із Віргінських островів «Валдхелм Трейдінг Корп». Вивчаючи т.зв. «панамські папери», Харківському антикорупційному центровівдалося пов’язати цю компанію з менеджментом офшорів близьких до Дмитра Медвєдєва, а саме російських бізнесменів братів Зінгаревичів. Ці події призвели до появи депутатського запиту.

Однак це не єдина харківська фірма, серед засновників якої присутній цей офшор – він також пов’язаний із ТОВ «Санстріт», де директором була Ольга Солоп, зі все того ж НПК та з ТОВ «Харст». В останньому в якості співзасновників виступали Галина Давидова й компанія зі структури власників відомого харківського забудовника «МКДУ» Дмитра Кутового та Олександра Орлова. Навіщо харківському забудовнику потрібно було створювати спільне підприємство з офшором мера ми звичайно можемо лише здогадуватися. Так чи інакше, після початку скандалу фірми, де засновником був віргінський офшор, почали ліквідовувати. Всі крім одної – «Паркінг+», де його замінив офшор з Гонконгу. Занадто вже важливий актив.

ДБК «Уровень» можна сказати пощастило більше, бо батько-засновник останнім часом практично не цурається свого відношення до компанії. Точніше, до одного з її засновників – КУА «Фінекс-Капітал» Ігора Когута та Лади Крімерман. Саме від «Фінекс-Капітал» він отримав більше 11 млн. дивідендів, що задекларував у нещодавно оприлюдненій декларації. Другим засновником є Валерій Пєвнєв, нині депутат міської ради від партії «Відродження». Він походить із доволі відомої у місті родини «молодших партнерів» впливових осіб. Його батько Сергій Пєвнєв працював на добре знайомого Кернесу Олега Каратуманова, нині депутата облради і вихідця з міліцейської системи (його дядьком був перший завгосп Кучми генерал-полковник Юрій Дагаєв). А брат Олександр встиг побути прокурором центрального Дзержинського (нині Шевченківський) району міста і заступником прокурора Полтавської та Харківської областей. Цей успіх пов’язують через родинні зв’язки із заступником генерального прокурора часів Віктора Пшонки Григорієм Середою. Нагадаємо, що батьком останньої дружини Геннадія Кернеса теж є відомий прокурор.

Першу пару компаній можна вважати прикладом прямого контролю зі сторони Геннадія Кернеса. А ось дві інші, що також об’єднані між собою, є прикладом допуску представників міської еліти до хлібних сфер діяльності в обмін на послуги та плату. Компанія «Спецбуд-3» має довгу, ще радянську історію. Її чинний керівник Віталій Ганжа є класичним представником когорти червоних директорів, які приватизували радянські підприємства користуючись керівним становищем. Тому не є дивним його вміння підлаштовуватися під схеми будь-якої влади (колись він був одним із перших членів міської «Партії Регіонів», а нині – депутат міськради від партії «Відродження»).

Можемо припустити, що через це вміння саме під його контролем опинилася і компанія «Вега-Буд» – лідер за кількістю замовлень у цій парі. Формально вона зареєстрована на Сергія Колесника, чиє ім’я присутнє серед засновників «Спецбуд-3». До недавнього часу у списку засновників компанії зазначалася Оксана Віталіївна Ганжа, а її партнеркою була Лілія Михайлівна Золотарьова. Остання приводить нас до ще одного харківського «червоного директора», керівника «Південкабелю» і міського депутата від партії «Відродження» Михайла Золотарьова.

Попри всі гроші, що йдуть на рахунки чотирьох згаданих компаній, головним міським підрядником залишається комунальне підприємство «Шляхрембуд». Саме йому дістається левова частка всіх коштів, що громада Харкова виділяє на ремонт міських доріг. І саме воно відповідальне за всі поточні ремонти. Це дозволяє міській владі стверджувати, що система комунальних підприємств виконує свою роль і дозволяє залишати велику частину грошових ресурсів під контролем громади і надалі. На перший погляд це схоже на правду. Але що ми побачимо, якщо подивимося вдруге?

Насправді, історія «Шляхрембуду» – це також історія про те, як можна «висмоктувати» міські кошти, навіть формально віддаючи їх комунальному підприємству. Для виконання покладених на нього обов’язків підприємство теж вимушено щось купляти. Найчастіше – техніку, паливо, матеріали і… сіль. Саме її використовують для посипання доріг і тротуарів узимку. І на закупки солі щороку підприємство витрачає мільйони. Скажімо цього року компанія-щасливчик «Харківінвестсіль» отримана більше 11 млн. грн. від «Шляхрембуду» саме на такій закупівлі.

Основні кошти, які витрачає спеціалізоване комунальне підприємство, йдуть на закупівлі техніки. Головними постачальниками виступають дві компанії, які масово і постійно з 2010-11 років виграють тендери по всій країні – «Глобус-Авто» та «Констракшн Машинері». Ці дві компанії цікаві як загальноукраїнською любов’ю чиновників до них, так і своїми власниками. У першому випадку засновником за документами вважається Роман Шувалов. Але сама ж фірма пише на своєму сайті, що виконує замовлення («Глобус-Авто» займається збиранням зарубіжної техніки для чищення вулиць) на потужностях Одеського автоскладального заводу, який знаходиться під контролем одеського «регіонала» Олексія Горіна. Що стосується другої компанії, то всі її засновники – болгарські бізнесмени. Головою є також громадянин Болгарії Камен Нонєв. Цікаво, що філія цієї фірми у Криму перереєструвалася після окупації півострова за російським законодавством і продовжує вигравати тендери для підприємств під контролем РФ.

Судячи з об’ємів цих щорічних закупівель, парк «Шляхрембуду» вже міг би конкурувати з найбільшими українськими дорожньо-будівельними компаніями. Але не особливо конкурує. Можливо справа у тому, що технічні потужності двох головних харківських приватних конкурентів дивним чином співпадають зі шляхрембудівськими, і поповнюються практично одночасно. Джерела «Комірця» стверджують, що мова йде про такі ж самі схеми, які використовуються у випадку з технікою для прибирання сміття…

Чисте місто і нечисті руки

Історія «Шляхрембуду» є доволі типовою для комунальних підприємств міста, яке не стільки перетворилися на корупційні годівниці, скільки з самого початку біли створені для перерозподілу і контролю за грошовими ресурсами в різних сферах і на різних рівнях, аж до найнижчого. Як ми вже зазначали, при створені системи контролю над містом, Геннадій Кернес брав за приклад свій холдинг «НПК». Останній складався з великої кількості фірм із різними завданнями – від надання реальних послуг до виведення грошей, що дозволяло не втрачати жодної гривні прибутку.

Одним із найголовніших натхненників і виконавців схем із «реформування» міського господарства Харкова є Роман Нехорошков. Поряд із Геннадієм Кернером він доволі давно, і на початку 2000-х вони разом стояли у витоків створення скандального КП «Муніципальна парковка» – першого досвіду у сфері міського менеджменту «кернесівського» типу. Саме з Нехорошковим пов’язані ініціативи, які повністю змінили систему управління ЖКГ міста після приходу до влади команди Кернеса-Добкіна. Сьогодні він очолює Департамент житлового господарства, який (разом Департаментом комунального господарства, що після відставки незмінного Віктора Кітаніна очолив Олексій Богач, виходець зі славнозвісного КП «Жилкомсервіс») є основним розпорядником грошей, що йдуть на благоустрій міста, ремонт доріг, вивіз сміття, встановлення славнозвісних лавочок.

Саме у комунальній сфері діє найбільша кількість міських підприємств – від таких старих монополістів як «Харківські теплові мережі» до типових винаходів часів мерства Кернеса, як «Комплекс з вивозу побутових відходів». У такому великому місті на кшталт Харкова постійно необхідно щось ремонтувати, озеленювати, постачати і прибирати – поле для діяльності справді значне.

Харків часто займає одне з перших місць у різноманітних конкурсах з визначення найчистіших міст (зазвичай програючи лише Вінниці і ще декільком містам). Якщо спитати його мешканців або гостей про їхню особисту думку, то у більшості випадків вони погоджуються з цими рейтингами. Але джерелом чистоти є не тільки бажання мерії, щоб комунальні служби виконували свої обов’язки як треба. Справжнім мотиватором, насправді, є гроші. Про це знову яскраво свідчать дані «Вісника державних закупівель».

Тендери з прибирання міста від Департаменту найчастіше виграє знову ж спеціалізоване КП. Цього разу це вже згаданий «Комплекс з вивезення побутових відходів» («КВБО»). Але прибирати чомусь не хоче. І віддає свої обов’язки у субпідряд. Тендери ж самого комунального підприємства, за нашими підрахунками за останні два роки, майже у 100% випадків виграють лише дві компанії: «Системи прогресивної очистки», якщо мова йде про прибирання урн, та «Харків Екоресурс», якщо треба вивезти тверді побутові відходи.

imperiya-kernesa-2

«Системи прогресивної очистки» є спадкоємцем ліквідованої компанії-монополіста «СПО», що по’язують з головою Холодногірського району Максимом Мусєєвим (хоча, говорять, що кінцевим вигодоодержувачем все ж є сам мер). Власником «Харків Екоресурс» за офіційними даними є Олександр Бейніш. Ця фігура присутня майже всюди, коли мова йде про прибирання міста. Його ім’я можна знайти серед засновників компаній «Чистий дом» і «Чистий дом плюс», які завдяки міській владі перетворились на фактичних монополістів у сфері дератизації, відлову собак, санітарної обробки. Партнерами Бейніша у таких підприємствах виступають працівники комунальних підприємств міста (часто далеко не найбільшої величини) і згаданий на початку статті керівник шляхового департаменту Володимир Чумаков. Саме по собі це вже могло б багато про що сказати, але треба додати щоб співвласником однієї з його колишніх компаній, «Харків Жилсерсвіс 2009», опосередковано були Віктор Потанін та Ольга Кириллова – менеджери самого мера міста.

Завдяки двом справам, які минулого та цього року були розпочаті харківськими правоохоронцями (одна з них за зверненням «Центру протидії корупції»), ми можемо не тільки дізнатися звідки компанії, подібні до «Харків Екоресурс», беруть можливості для виконання таких значних зобов’язань перед містом, але й маємо унікальний шанс побачити відблиск типової схеми з виведення міських коштів в офіційних документах.

Ці справи стосуються махінацій із закупівлею техніки. Відповідно до документів, комунальними підприємствами «КВБО» та «Благоустрій» була закуплені машини для прибирання вулиць і вивозу сміття. При чому, КП «Благоустрій» закупило техніку у Автоскладального підприємства «Кобальт» (також один з основних постачальників «КВБО») за завищеною ціною, а різниця була виведена через фіктивні фірми. Машини в обох випадках була здані в довгострокову оренду тому самому «Харків Екоресурсу». «КВБО» передало техніку за ціною близько 3 тис. грн. за одиницю техніки на місяць. У цей же час «Харків Екоресурс» вивозить сміття за ціною від 55 до майже 70 грн. за кубометр.

Саме схожу схему згадували джерела «Комірця», говорячи про машини для ремонту доріг. Схожі схеми також використовують у інших комунальних підприємствах (так, КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» закупило 8 одиниць техніки за завищеною ціною, яку ж відразу передало на зберігання постачальнику). На закупівлю комунальної техніки направляють великі гроші і ці кошти розподіляються серед невеликої кількості постійних постачальників. Одного з них, харківського автопостачальника «Спецтехніка» Олега Стецова (який під різними назвами де присутнє це слово, постійно виграє у тендерах комунальних підприємств, пов’язаних з Департаментом житлового господарства) наші джерела пов’язують з головою департаменту Романом Нехорошковим.

Сидіти тут може кожен

Лавки – ось що насправді прославило Харків на всю Україну. Історія із закупівлею лавок для нової станції метро за півмільйона у 2010 році була одним із найбільших тендерних скандалів. Справді дефіциту з місцями для відпочинку у Харкові загалом немає. Місто має завдячувати за це налагодженій мером схемі, яка веде від санітарної обрізки дерев, на яку виділяються мільйони до виправних колоній області.

Коли у 2010-11 після початку реконструкції парку Горького у ньому масово вирубали дерева, то екологів, які протестували проти цього, били тітушки. І робили це вони під мовчазним наглядом міліції, яку тоді у місті очолював Олександр Бараннік. Пізніше, журналісти телеканалу «СТБ» прослідкували хто і куди вивозить дерева, які, за запевненням міської влади, були ні на що не придатні. Їм вдалося дізнатися, що дерева везуть на підприємства «Кронекс-Україна» та Олексіївської виправної колонії. А вивозить їх ТПП «Ресурс».


 

Саме Олексіївська виправна колонія (а разом з нею ще деякі колонії) перетворилися на ексклюзивних постачальників лавок, урн та огорож для міста. ТПП «Ресурс» тепер регулярно отримує мільйонні замовлення на обрізку дерев у місті (а потім контракти на постачання деревини на різні підприємства, як приватні, так і державні). А «Кронекс-Україна» до недавнього часу було спільною власністю згаданого вще Олександра Баранніка та Андрія Щетиніна, харківського деревного магната і теж вихідця з правоохоронних органів.

Історія з деревами і лавками – черговий чудовий приклад, як Геннадій Кернес домагається того, щоб представники місцевої еліти фактично працювали на нього, поряд з його власними менеджерами та «смотрящімі». Іншим прикладом є масове встановлення спортивних та дитячих майданчиків.

Як і в інших випадках, тут фактично існує монополія декількох підрядників. Спортивні майданчики, що встановлюються за міські кошти на замовлення КП «Спорт для всіх» – парафія тепер вже колишнього віце-мера Олександра Попова. Одночасно він є власником великої мережі фітнес-центрів. За два роки на їхнє встановлення виділили біля півсотні мільйонів і основними виконавцями стали ФОП Пироженко Сергій Васильович та «Машстройсервіс». Перший був менеджером концерну «Сафарі» Попова, а «Машстройсервіс» належить Ігору Воробйову. За дивним збігом обставин, одна з дочок колишнього спортивного віце-мера Крістіна є також Воробйовою за чоловіком.

Тендери ж на встановлення повсюдних пластикових дитячих майданчиків завжди виграють дві фірми – «Ксіл-Україна» (чи то під своїм ім’ям, чи то під назвою «Інтера») та ТОВ «Дитячі та спортивні майданчики». Обидві компанії отримують державні замовлення по всій Україні і мають російських власників – ЗАО «Ксил» та концерн «Интер Атлетика», відповідно. Зліт обидвох почався за часів Януковича. При чому переможний шлях до державних замовлень другої компанії пов’язують з Іллєю Шевляком з «Пори» (звідки також скандально відомий Владислав Каськів). Треба зазначити, що харківську «Пору» очолював саме Олександр Попов.

Цікаво, що останнім часом до поліпшення спортивної інфраструктури міста долучилися і структури, які пов’язують з оточенням міністра внутрішніх справ Арсена Авакова. Мова йде про фірму «Рать», що пов’язана з Олександром Настенком. Останній не тільки є відомим у місті байкером, але й разом з Романом Дружбіним – партнером по добувному бізнесу кримінального авторитета Олександра Павлюченка, якого пов’язують із правою рукою Авакова нардепом Ігорем Котвіцьким.

Тривалий час загадкою для багатьох спостерігачів було те, чому колишній мер міста Володимир Шумілкін так легко здався і не продовжив боротьбу за крісло з Геннадієм Кернером, з яким мав конфлікт. Версій було чимало, починаючи з психологічної. Але один із варіантів відповіді може дати перелік закупівель, що здійснюють комунальні підприємства, тепер вже – пального. Одним із найуспішніших постачальників палива для міста є всього лише фізична особа-підприємець – Демченко Олександр Миколайович. Працює цей громадянин на компанію «Овіс», судячи з телефонів та сайту самої компанії. А «Овіс» своєю чергою належить саме Володимиру Шумілкіну та його сину Олександру.

Щоправда, за нашими даними, королями надвигідного ринку постачання пального для установ міста як і раніше є родина Добкіних. Саме з ними наші джерела пов’язують ще одного фаворита міської влади ТОВ «Вектор-Оіл», яке замінило «Галлон груп», головного паливного постачальника від Михайла Добкіна до 2014 року.

Шумілкін – не єдиний представник тієї частини міської еліти, яку вважають «не кернесівською», що отримує вигоду від співпраці з ним. Про власність родини Давтян посеред улюбленої іграшки Кернеса Парку Горького ми вже писали (до речі, у парку теж непогано заробляють пов’язані, як кажуть у місті, з Геннадієм Адольфовичем компанії «ГрандбудУкраїна» та «Альбу груп», де працюють одні й ті самі працівники). Серед тендерних фаворитів міської влади є й фірма, що пов’язана зі Станіславом Косіновим. Він представляє «Блок Петра Порошенка «Солідарність» у міськраді і претендує на посаду заступника головного аудитора держави. Мова йде про «Енергосервіс ПМК», засновником якої довгий час була мати політика. Спеціалізація компанії – ремонт кабельних мереж. «Південспецбуд» зятя Кушнарьова Олександра Кагановського заробляє на ремонтах, як і «Техекс-Буд», пов’язане з колишнім багаторічним головою «Харківобленерго» Сергієм Кириком.

Загалом, важко оглянути в рамках однієї статті всі схеми експлуатації міських фінансів, що були створені за часів правління містом Геннадієм Кернесом. Ми намагалися сконцентруватися лише на найбільших, хоча налагоджена система охоплює навіть найменші сфери – від висадження клумб в парках до створення проектів планів забудови новоприєднаних територій (тут першу скрипку грають головний архітектор Сергій Чечельницький та куратор кадастрових питань Андрій Стєпічев, чиїм фірмам «Ароф» та «Сатор» постійно дістаються мільйонні державні замовлення).  Як шестірні тут обертаються і «смотрящі» на посадах голів департаментів і комунальних установ, і корисні знайомства мера, і прості бізнесмени, що мають платити данину.

За матеріалами Комірець

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=16152

Добавил: Дата: Ноя 8 2016. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes