Гендерна нерівність в Україні

В Україні з дискримінацією за ознакою статі стикається кожен десятий, причому з жінками це відбувається частіше, ніж із чоловіками. Однак майже 53% опитаних уважають, що в нас рівноправ’я й ніякої дискримінації немає. Про це свідчать дані дослідження «Гендерна рівність і розвиток: погляд у контексті європейської стратегії України», проведеного Центром Разумкова та презентованого на прес-конференції в агентстві «Інтерфакс-Україна». «Повага» занотувала найцікавіші моменти презентації.

statystyka-e1477291223150

Загальнонаціональне соціологічне дослідження проводилося у квітні цього року в усіх регіонах України за винятком анексованого Криму та окупованого Донбасу. Було опитано понад дві тисячі респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки – 2,3%. Директор політико-правових програм Центру Разумкова Юрій Якименко зізнається, що до подібної теми звернулися вперше.

«Хотілося б звернути увагу на такий аспект проблеми, як актуальність цієї теми в контексті глибинних трансформацій соціальних відносин в Україні. Оскільки ця тема торкається не лише верхнього шару політики й законодавства, вона стосується й глибинних відносин у соціумі, цінностей, традицій, поглядів, орієнтації… Тому це дуже велика тема для дослідження, і в нашому українському контексті є багато того, що можна вивчати, досліджувати, порівнювати з тим, що відбувається у європейських країнах у першу чергу. Власне, про це наше дослідження. Це нова тема для Центру Разумкова», ‒ зауважив Якименко.

За його словами, в Україні наразі не бракує досліджень, що стосуються гендерної проблематики, однак презентований проект вирізняється з-поміж інших перш за все комплексним підходом. Адже дослідження охоплює сімейну політику, економічну сферу, соціально-трудові відносини тощо.

«Великий шар проблем присвячений міжнародним стандартам, європейським правовим документам. Є також рейтинги їхнього застосування щодо України та інших країн, щоб порівнювати нашу ситуацію з тим, що відбувається за кордоном. Також є питання ставлення українців до відповідної проблематики, з якого видно і рівень розуміння, і рівень сприйняття цих проблем», ‒ наголосив директор політико-правових програм Центру Разумкова, презентуючи видання, у якому зібрані результати дослідження.

rivnist-mizh-cholovikami-i-zhinkami

diskriminatsiya-za-oznakami-stati

diskriminatsiya-v-ukrayini

Громадські організації роблять набагато більше для просування гендерної політики, ніж держава

Тема інтеграції України в ЄС активізувала з-поміж іншого й питання гендерної політики. Тим часом українське законодавство у сфері забезпечення гендерної рівності відповідає європейським нормам, проте в державних мужів існує дефіцит політичної волі та брак стратегічного бачення, якщо мова йде про здійснення гендерних перетворень. Про це заявила керівниця проекту, провідна експертка соціальних і гендерних програм Центру Разумкова Ольга Пищуліна.

«Інколи не вистачає розуміння стратегічних переваг гендерної політики, є також моменти певної декларативності деяких норм… У просуванні гендерної політики громадські організації роблять набагато більше, ніж державні органи. Тому ми закликаємо державу бути більш активною», ‒ сказала Пищуліна.

Експертка також зауважила, що результати соціологічного дослідження Центру Разумкова були достатньо цікавими та показовими.

«Вони продемонстрували, що в суспільній свідомості проблема гендерної рівності неактуалізована. Як чоловіки, так і жінки визнають у цілому гірший стан жінок порівняно з чоловіками, але не оцінюють цей стан крізь призму гендерної нерівності. Існування ідентичних системних гендерних стереотипів у чоловіків і жінок робить ситуацію безконфліктною. Цьому сприяє пануючий у трудових відносинах патерналізм як механізм компенсації непартнерських відносин. Я думаю, що суспільство виходить на гендерну проблематику перш за все для того, щоб вирішити проблеми соціального характеру», ‒ зауважила Пищуліна.

Україна посідає «почесне» 140 місце за відсотком жінок у великій політиці

Тему залучення жінок у політику та порівняння українських і європейських реалій у цьому контексті досліджувала доцентка кафедри соціології НУ «Києво-Могилянська академія» Тамара Марценюк. За її словами, згідно з даними Міжпарламентської спілки (Inter-Parliamentary Union) станом на 1 червня 2016 року, жінки посідали лише 22,7% місць у парламентах світу. Тоді як найбільш успішним щодо залучення жінок до політики є регіон Європейського Союзу. У країнах ЄС жінки посідають у середньому 29% місць у парламентах, що більш ніж удвічі перевищує число жінок у Верховній Раді України – лише 12%.

karta

«Україна на тлі країн ЄС має значно гірший вигляд. Тому що ми, на жаль, не спромоглися виконати Цілі розвитку тисячоліття ООН, які Україна прийняла ще в 2000 році, і станом на 2015 рік ми зобов’язалися мати 30% жінок у Верховній Раді. Подолали бар’єр «аж» у 10%, маємо тепер приблизно 12% жінок у парламенті. Але нам має бути соромно за те, що ми за 15 років не спромоглися використати відомі міжнародні механізми залучення жінок у велику політику й виконати ці цілі. Тому посідаємо у світі “почесне” 140 місце за відсотком жінок у великій політиці», ‒ наголосила Марценюк.

Вона також детально розповіла про один із механізмів, що покликаний змінити ситуацію на краще. Ідеться про гендерні добровільні партійні квоти, які є доволі популярними в країнах ЄС.

«Це коли партії мають такого високого рівня внутрішню політичну культуру, що погоджуються прийняти цінності рівних прав і можливостей, прописують це на рівні партійної програми. У країнах ЄС добровільні партійні квоти впроваджуються ще з 1970-х років», ‒ пояснила Марценюк.

Як відомо, в Україні була низка спроб запровадити гендерні квоти до Верховної Ради. Зрештою, у 2015 році на місцевих виборах була запроваджена м’яка квота в 30%, але майже всі партії її не дотрималися.

«Були певні дискусії, чи спрацювала вона чи ні, але мені здається, важливо те, що нарешті ми почали рухатися до таких загальноєвропейських стандартів. Адже, як показують опитування громадської думки, громадяни України, незалежно від статі, краще ставляться до питання залучення жінок у політику, ніж, наприклад, партії та партійні лідери. Хоча жінки і присутні в партіях, але вони виконують радше таку собі обслуговуючу працю, партії не дуже схильні просувати жінок у топ-позиції. Крім того, далеко не всі партії мають структури, які займаються питаннями гендерної рівності, тому в Україні є ще чимало роботи», ‒ констатувала експертка.

Вона також висловила доволі оптимістичне бачення щодо гендерних квот.

«Їх уже не так бояться, як це було раніше. Матимемо надію, що поступово ця вертикальна гендерна сегрегація буде подолана», ‒ зауважила дослідниця, наголосивши, що впродовж останніх років у країні почали активно обговорювати питання залученості жінок у політику.

«Зокрема, було розпочато досить велику кампанію ПУЛ – Політичне українське лобі. Ми також маємо більш активну роботу міжфракційного депутатського об’єднання “Рівні можливості” в парламенті, яке створило громадську раду з гендерних питань. Крім того, подібні об’єднання створено в Київській та Вінницькій міських радах», ‒ нагадала Марценюк.

У пошуках берців 36-го розміру

Про гендерні дисбаланси в пенсійному страхуванні, трудовому праві та військовій службі розповів головний науковий співробітник відділу соціальної безпеки Національного інституту стратегічних досліджень Олександр Коваль, який також долучився до проекту Центру Разумкова. За його словами, у 2011 році в Україні був установлений однаковий для чоловіків і жінок пенсійний вік – 60 років, що цілком відповідає принципу гендерної рівності. Однак існує така собі позитивна дискримінація, яка виявляється, наприклад, у тому, що мінімальна пенсія за віком установлюється за наявності в чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу. Або мінімальний розмір пенсії за віком установлюється особам, які відпрацювали на підземних роботах (не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок). І подібних аспектів у законодавстві чимало.

«Що робити – зменшувати стаж для чоловіків чи піднімати стаж для жінок? Це питання для спеціалістів, для обговорення», ‒ зауважив Олександр Коваль.

«Друга сфера – трудові відносини. Тут теж існує цікава ситуація подвійного характеру. Так, жінкам не можна піднімати важкого, не можна працювати вночі, працювати на шкідливому виробництві, працювати під землею. З одного боку, може, це і правильно, з іншого ж боку, більшість спеціалістів говорять, що ці обмеження, які накладаються на жіночі професії, абсолютно необґрунтовані. За роботу в тяжких умовах працівники отримують додаткові пільги, премії тощо. Жінка не може апріорі вважатися нездатною на ці роботи, вона повинна мати до них доступ, мати можливість таким чином коректувати своє трудове право і своє матеріальне становище», ‒ переконаний дослідник.

Наостанок Коваль звернувся до теми армії, констатувавши, що йдеться про «патріархальний інститут, де жінкам відводиться далеко не головна роль».

«Спробуйте знайти берці 37-го розміру. А про 36-й узагалі й мови немає! Крім того, існує численний список посад і професій, які жінки не можуть обіймати в армії. Ідеться про сотні найменувань. Нерідко жінка за фактом виконує обов’язки якоїсь професії, однак вона не має права обіймати цю посаду. Це моменти, на які варто було б звернути увагу та узгодити їх із міжнародними підходами та чинною практикою гендерної рівності», ‒ підсумував експерт.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=15888

Добавил: Дата: Окт 24 2016. Рубрика: Социографика. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes