Геополітичні ризики для України в 2017 році

Ось і за старим стилем розпочав розбіг новий 2017-й. Ще кілька днів – і завершиться святкова (чи, як все частіше називають останнім часом, п’яна) частина січня. І, напевне, реалії суворо «витверезять» країну та суспільство. Та вже нині, наче ловлячи рятівну соломинку, озирається вітчизняна політична еліта на Вашингтон у сподіванні, що там нова адміністрація зрозуміє, що не можна віддавати Україну в «обійми» Кремля. Адже після цього факт «обустройства по-русски» Європи – питання зовсім недалекого часу.

Своєрідною передінавгураційною репетицією Дональда Трампа  стала його прес-конференція 11 січня. З українського боку (не без «програмного забезпечення з Москви) статтею чинного зятя другого Президента України, організатора форумів у Давосі було запропоновано прийняти правила гри Кремля. Посил більш, ніж промовистий. Хай не безпосередньо від влади, яка наразі пропонує іншу риторику.

Цілком ймовірно, такі пропозиції можуть знайти розуміння не тільки у Москві, але й у Вашингтоні. І хоч Барак Обама 13 січня у своєму листі спікерам Палати представників та Сенату розпорядився продовжити санкції, накладені щодо Російської Федерації у березні 2014 року через події в Україні, до 6 березня 2017 року, це все одно не зніме закидів експертів на його адресу. У тому числі — й нової команди Білого дому, яка вважає, що саме завдяки позиції нинішнього президента США Путін безкарно розпочав війну в Грузії , Україні, Сирії… «Дії та політика осіб, які підривають демократичні процеси та інститути в Україні, загрожують її миру, безпеці, стабільності, суверенітету та територіальній цілісності, роблять внесок у незаконне привласнення коштів. Також дії та політика уряду РФ, включаючи його цілеспрямовану анексію Криму та застосування сили в Україні, продовжують становити надзвичайну загрозу національній безпеці та зовнішній політиці Сполучених Штатів», — йдеться у документі, підписаному на прощання Обамою. Але це радше грюкання дверима на прощання.

Сам же Трамп під час прес-конференції жодним словом не обмовився про Україну. Таке «забуття», попри начебто підтримку нашої держави з боку вірогідних нових держсекретаря та міністра оборони США, промовисте. Як і його дипломатичний пасаж, який можна читати і буквально, і переставляючи фігурантів констатації: «Якщо Путіну подобається Дональд Трамп, я вважаю, що це мій актив, а не зобов`язання». Інше питання, що стосовно нового господаря Білого дому може виявитися делікатне нагадування експертів про перспективу імпічменту та порада приглянутися до персони віце-президента Майка Пенса, який до 9 січня 2017 був губернатором штату Індіана. Він в активі має і молодший вік від «хазяїна» — 1959 року народження (7 червня). А під час теледебатів з Тімом Кейном, кандидатом у віце-президенти від демократів, Пенс нагадав: «Коли Гілларі Клінтон стала держсекретарем, її головним пріоритетом стало перезавантаження відносин з Росією. Після цього перезавантаження росіяни вторглися в Україну і захопили Крим… Тепер маленький і задиристий лідер Росії диктує умови Сполученим Штатам …».

До яких перезавантажень вдадуться Трамп і скільки при цьому «нарубає дров», годі зараз сказати. Зрозуміло, що «палати любов’ю» до України, де починають даватися взнаки колаборантські настрої, він не буде. Тим часом, подумки перегорнімо кільки аналітичних сторінок, аби не плекати ілюзій (як і не опускати рук) у світлі тенденцій, які запрограмував минулий тиждень.

«Нікуди не тікати»

Чи справді Велика Війна, про яку дискутують на Заході та в РФ, невідворотна? Своїми думками з цього приводу ділиться філософ Сергій Дацюк. Він висловлює поради, як Україні мінімізувати наслідки такої війни. За версією Дацюка, «зараз світ опинився в ситуації, коли не якась окрема цивілізація є в кризі, а вся людська цивілізація в кризі». Він також робить висновок, що «Великої Війни не уникнути. Можна просто пом`якшити її наслідки для тих чи інших територій-суспільств. Десь люди будуть більше готові до нового, десь будуть менше готові до нового. Більше всього постраждають найбільш архаїзовані та агресовані країни-цивілізації. Тобто в сьогоднішніх уявленнях найбільшими жертвами Великої Війни будуть Росія та Ісламський світ». Він також припускає, що «Європа теж доволі сильно постраждає – саме через прокрастинацію, яка поволі переходить в архаїзацію, і через привнесене ззовні агресування (емігранти)».

Аналітик нагадує, що кожна нова війна породжує свої типи дефіцитів, які принципово незрозумілі з досвіду минулої війни. Але, на його думку, «точно не потрібно заощаджувати сіль та сірники. Інакше кажучи, можна подивитися на Крим та Донбас і зробити висновки вже – в дефіциті будуть інфраструктурні продукти (вода, газ, електроенергія) та соціальні продукти (правдива інформація, довіра, керованість господарюванням)». На переконання Дацюка, Україна має шанс підготуватися до Великої Війни. «Найкраща стратегія для українців – нікуди не тікати, а продовжувати розпочату Революцію. Чим більш інноваційним та чим менш агресованим буде українське суспільство, тим менше жертв у Великій Війні воно зазнає», — резюмує він.

«Їх інтереси збігаються з позицією Москви»

Колишній прем`єр-міністр України Микола Азаров заявив, що буде звертатися до міжнародних судів після того, як московський суд визнав державним переворотом події в 2014 році в Україні. Адвокат Марк Фейгін зазначає (див. «Апостроф»), що «рішення московського суду стане підставою для цієї комуни колишніх українських чиновників для звернення до міжнародних судових інстанції. Багато з цих чиновників піддані санкціям, і вони будуть оскаржувати їх законність, законність конфіскації майна, заморожування їх активів, посилаючись на це рішення суду. З юридичної точки зору для цього немає жодних підстав, тому що у московського суду не було підстав виносити це рішення. Тобто, це рішення є політично вмотивованим, воно винесено в інтересах цієї групи осіб, оскільки їх інтереси збігаються з позицією Москви, яка в цьому конфлікті відомо якої позиції дотримується».

Однак він припускає, що Азаров і компанія «будуть звертатися в якісь інші міжнародні інстанції для того, щоб факт перевороту визнати на інших рівнях. Є Міжнародний кримінальний суд ООН, до якого вони можуть звернутися за визнанням того, що вони переслідуються за політичними мотивами, а в Україні відбувся насильницький державний переворот. Хоча цей суд має певні правила: туди повинні звертатися держави. Але фізичні особи теж можуть, для цього потрібні певні умови. Можливо, вони будуть діяти як колективний орган, і цього я б не виключав, тому що це потрібно Москві». Загалом же, впевнений Фейгін, «все це потрібно для того, щоб втягнути українську владу у ці судові процеси, оскільки добитися вони все одно нічого не зможуть».

«Часу в нас не лишилося»

Пасивність як передумова капітуляції. Таку версію в однойменній публікації (див.«Українську правду») висловлює політичний аналітик Олександр Солонько. Він зазначає: «Часу в нас не лишилося. У новий для країни і всього світу період ми входимо погано підготовлені. Усе треба буде робити на марші – бо за останні три роки держава не здійснювала самостійну домінантну політику, не намагалася перетворити виклики на можливості». Попри все це, наголошує Олександр Солонько, «найбільша небезпека – це наша з Вами пасивність. Гіпертрофія останніх років дається взнаки. Але якщо нам не вдасться виробити здатність пересуватися на довгі дистанції, тоді наша неспроможність стане доконаним фактом».

Експерт пояснює, що «понура резиґнація, замирення, покірливість долі – це те, що розраховують побачити в українцях автори капітулянтських текстів, які зараз починають поширювати в ЗМІ». А відтак підкреслює: «Капітуляція перед нещасливою долею нашої країни, віра у власну неспроможність та нездатність розвинути компетентність, зневіра у власних силах і характері – стануть крапкою для України». Він переконаний, що «українська громада повинна переконати і власний правлячий прошарок, і увесь світ в протилежному».

«Не буде вже мирних майданів»

Директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна нагадала, що «після зростання тарифів ми очікували підйому протестних настроїв, але цього не сталося. Більш того, протестні настрої навіть дещо знизилися. Зростає апатія населення. Люди якось пристосувалися до тарифів – хтось отримав субсидії, хтось взагалі не платить, от коли будуть виселяти, що сумнівно, тоді і можуть бути якісь протести. Взагалі немає прямого зв`язку між протестними настроями і реальними протестами».

При цьому, на її думку, «протестні настрої не були найвищими ні перед Помаранчевою революцією, ні перед Революцією гідності. За опитуваннями, в них брало участь близько 15% активного населення. Тому що революції робить меншість. Інша справа, що потрібна більшість, яка їх підтримує, і це було і під час Помаранчевої революції, і під час Майдану, який підтримували 50% населення (40% — ні). Тому для революції не потрібна більшість, поштовхом служить якась подія, яка обурить активну частину суспільства. У 2004 році перед Помаранчевою революцією це була фальсифікація виборів, поштовхом для Майдану — побиття студентів, яке зі смаком показали по телебаченню. Це була загальна захоплююча емоція: як так, наших б`ють? Якщо щось таке буде, що збурить багатьох, тоді все може бути, і 15% для цього не потрібно».

Але відтак Бекешкіна висловила побоювання, що «зараз не буде вже мирних майданів, на руках у людей зброя, і у людей достатньо рішучості… І я б сказала, що, не дай Бог, щось таке… Достатньо згадати, як під Радою один учасник мітингу кинув гранату. І я впевнена, що ніхто його не готував. «Свобода» тут ні до чого – вони стояли там же, зі своїми дітьми і теж могли постраждати від вибуху».

«…як найбільшу «російську партію» в Україні»

Митрополит Олександр, який був секретарем світлої пам’яті Блаженнішого митрополита Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви, зазначає (див.«Лівий берег»), що нинішній очільник УПЦ «митрополит Онуфрій дійсно не прагнув до церковної влади і не дорожить нею як такою. На відміну від інших кандидатів, він не робив нічого, щоб його обрали Предстоятелем». А відтак звертає увагу на ще один момент: «Дійсно, з боку може здатися, що Митрополит Онуфрій інтегрований в політичну діяльність. Але сам він би не погодився з цим твердженням, а підкреслив, що він просто захищає інтереси Церкви і церковного мецената».

Владика висловився про ситуацію в православному середовищі. «Якби не було поділу в 1992 році, то не було б сьогодні такого перекосу в УПЦ в сторону російської ідентичності. Але поділ мав місце, — констатує митрополит Олександр. — Більшість тих, хто симпатизував українській національній ідеї, зараз знаходяться в Київському Патріархаті. А УПЦ перетворилася в якийсь острівець російської ідентичності в Україні».

А відтак він уточнює: «Звичайно, в нашій Церкві є чимало патріотів. Є в ній і ті, хто чітко орієнтовані на помісність, на відновлення церковної єдності. Але факт залишається фактом». Митрополит також констатує, що «російські політологи не випадково розглядають УПЦ як найбільшу «російську партію» в Україні». Не будемо перебільшувати «проросійськість» УПЦ. Церква — це, на щастя, не партія. Але не будемо і закривати очі на проросійські симпатії серед священиків і віруючих УПЦ. Подобається нам це чи ні, але УПЦ — дійсно найбільший «російський острів» в українських громадських «водах».

«Під знаком кількох «Д»

Керівник Центру «Третій сектор» Андрій Золотарьов зазначив (див.«АСН»): «2017 рік для України пройде під знаком кількох «Д». Перше — це деіндустріалізація. Зношення виробничих фондів вже досяг 80%. Це показник досить красномовний для будь-якого, хто хоч трохи розбирається в економіці. Друга тенденція — деградація соціальної сфери через вбивство медицини, дебілізація, скажемо прямо, сфери освіти. Все це перетворює Україну на країну, з якої просто біжать. За оцінками експертів, в найближчі роки ми отримаємо — мінус 10 млн в результаті масової еміграції в інші країни. І ще один тренд — це подальша депопуляція. Так щомісяця в Україні вимирає така кількість українців, що можна порівняти з районним центром». На його думку, що стосується політики, то основним трендом стане посилення президентської вертикалі.

«На найближчі шість місяців президент залишиться центральною фігурою, яка буде «банкувати». Остання перешкода — це Арсен Аваков, який, якщо додумається, може принести Сергія Пашинського як «сакральну жертву», тим більше що зараз на підході скандал з його сином в «Укроборонпромі» в світлі розриву Таїландом договору на постачання військових автомобілів, адже ми не змогли виконати контракт, поставивши тільки 20 таких автомобілів», — вважає Золотарьов. За його словами, в інформаційному полі 2017 рік стане роком корупційних і гучних скандалів як у Верховній Раді, так і між міністрами, політиками: «Все це вже призвело до рекордного низького рівня довіри до влади».

«Нав’язується думка…»

На думку Альони Гетьманчук, директора Інституту світової політики, слухання щодо затвердження Тіллерсона держсекретарем, як і останні події навколо президента Дональда Трампа, продемонстрували кілька важливих речей (див. «День»). «Якщо в нинішніх Сполучених Штатах ти можеш бути обраний президентом, незважаючи на флірт з Росією, то держсекретарем на риториці дружби з Росією стати все ще дуже складно, — зазначає вона. — Важливий сигнал полягає у тому, що дружба з Росією у США створює більше проблем, аніж переваг. Дональду Трампу, наприклад, може лестити, що Росія допомагала йому СТАТИ президентом (що підтверджено звітом розвідувальних відомств), але беззаперечним фактом є й інше: Росія ускладнює йому шлях БУТИ президентом, підриваючи доказаним фактом своїх втручань у передвиборчу кампанію легітимність новообраного президента».

Гетьманчук наголошує: «Той факт, що Тіллерсон визнав Росію загрозою, є важливим першим кроком для протидії загрозі, але не гарантує такої протидії. І той факт, що анексія Криму була названа анексією, автоматично не означає, що Америка Трампа буде готова далі карати Путіна за цю анексію. З виступу Тіллерсона стало очевидно, що нова адміністрація США продовжує дотримуватись лінії, що першопричиною дій Росії в Україні є слабкість Обами, а не ревізіоністська політика Путіна. Тобто, де факто нав`язується думка, що агресором Путіна зробив саме Обама».

На переконання експерта, зараз «Україні як ніколи важливо донести до нової адміністрації, що санкції потрібно зберегти не тому, що цього хоче Україна, а хоча б тому, щоб не спровокувати своєю необґрунтованої поступливістю проблеми для США набагато серйозніші, аніж навколо України. Україні також потрібно мати аргументовані відповіді на досить популярну в оточенні Трампа позицію про те, що санкції лише укріплюють режим Путіна внутрішньо в Росії, а не послаблюють його ревізіоністські апетити». Загалом же, зазначає Гетьманчук, нині хіба «Конгрес США, попри всі нюанси, залишається найпотужнішим голосом на користь України».

За умов, коли триває геополітичний перерозподіл, Україні майже запрограмована роль «розмінної монети». Тим паче, коли фаза «перетягування каната» між США та Китаєм якщо й не сягає апогею, то все одно стає все визначальнішою. На цьому етапі, як наголошувалося в попередніх «відлуннях», Росія спробує (і це наразі ефективно робить), аби скористатися ситуацією та за «геополітичну польку на два боки» отримати дозвіл на «обустройство» не тільки пострадянського простору, а принаймні частини Центрально-Східної Європи.

Поки що Кремль ідеально користується ситуацією. За версією видання «Spiegel», «Москва навмисно намагається, особливо в країнах Заходу, загострити існуючі соціальні конфлікти. Росія також прагне поставити під сумнів саму ідею тісного союзу з США». Для цього досить ефективно використовуються методи гібридної війни, включаючи кібератаки, фейки в соцмережах.

Водночас, як наголосив у коментарі телеканалу «112 Україна» координатор Руху «Справедливість» Маркіян Лубківський, «з боку Росії спостерігається гра м‘язами, але все залежить від того, як увійде у своє президентство Дональд Трамп. Від цього безпосередньо залежить, як складеться світова шахівниця, і для України також». 

Тож попереду – період прощання українців з ілюзіями. Не без того –й під супровід «хору колабораціоністів», який підхопить естафету від вище згадуваного даоського діяча.

Зрештою, про вірогідність саме такого перебігу подій знає і чинна вітчизняна владна еліта. Як зазначає Віце-прем`єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе (див. сайт DT.UA), «частина західних еліт сприймає Україну як проблему, котру треба залагодити якнайшвидше. Оскільки вона заважає відновити режим відносин asusual із Росією й зосередитися на внутрішніх питаннях розвитку економіки та реалізації експортного потенціалу західних країн (Росія — все ж таки великий ринок)…Фактично, маємо справу з таким собі елітарним прагматизмом»… Цей прагматизм еліт виявлявся по-різному. В Україні — через спроби блокувати реформи, підтримку системної корупції, створення штучних «псевдо майданів», деструктивну поведінку фінансованих великим бізнесом політичних сил. На Заході — через заклики до відновлення «нормальних відносин із Росією», спротив окремих політичних сил продовженню санкцій, зволікання та блокування процесу надання безвізового режиму з Україною, спроби розгортання політичної кампанії з блокування Угоди про асоціацію між Україною та ЄС».

Чи всі тенденції вписуються в алгоритм українського глухого кута? Навряд. Та, з іншого боку, не можна ігнорувати виклики, які створюють з дозволу сказати самі українські еліти.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=18471

Добавил: Дата: Янв 16 2017. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes