Геополітика підворіття та дипломатія брехні

Російський професор Андрій Зубов, котрого звільнили з МГІМО через заяви про неприпустимість окупації Криму, у програмі Еспресо.TV “Студія Захід з Антоном Борковським” розповів про глухий кут, у який Путін загнав сам себе, і провал “сирійської авантюри”

Теперішня ситуація мені нагадує 1914 рік, перед трагічним пострілом члена “Млада Босна” Гаврила Принципа.

Ситуація дуже серйозна. Я бачу, в якому напрямку можуть розвиватися події і куди вони можуть призвести. У кінцевому результаті – до некерованого процесу і до війни. Це можливо, якщо і Туреччина, і Росія підуть на ескалацію конфлікту. На жаль, Росія вже пішла шляхом помсти. Це дуже поганий шлях. Помста – це не духовна і не християнська, і навіть не політична річ, це як дії підлітків із підворіття. Якщо після цього почнуться, а вони почалися, бомбардування мирного населення турецьких містечок і сіл Північної Сирії, якщо посилюється російське угруповання військ, якщо літаки оснащуються ракетами “повітря-повітря”, тоді зрозуміло, що в будь-який момент може статися конфлікт, потім ще один конфлікт, ну, а що буде потім … Зараз у Москві горе-політологи кажуть, що ми, мовляв, у Стамбул ядерну бомбу кинемо.

Свого часу кремлівський “пророк” Володимир Жириновський, який хоч і прикидається, що втік із “канатчикової дачі”, але насправді озвучує таємні сподівання перших осіб Кремля, запропонував “вдарити” по Тбілісі. І таки вдарили, хоча і через пару років.

Я завжди розраховую на розсудливість, я розумію, що у людей є цинічні інтереси, нехай це погано, але вони є, але розсудливість, коли людина не буде сама собі робити погано … Ескалація конфлікту, в кінцевому результаті, – це дуже погано для правлячої групи в Москві. І Росія нескінченно більш вразлива, ніж Туреччина, тому що Туреччина перебуває в системі світових альянсів, включаючи НАТО. Вона є країною, яка збирається вступати в Європейський Союз, перебуваючи в його проміжних структурах. За нею стоїть Ліга арабських держав. А Росія абсолютно самотня, вона зараз ізольована від усього світу. Навіть її союзники, за типом Китаю чи Ірану, коли виникає дилема, все одно віддають перевагу Західу. У нинішній ситуації війна – це катастрофа для Росії. Навіть мала війна – це катастрофа для Росії. Виходячи навіть із власних інтересів, наша владна верхівка не повинна йти на ескалацію конфлікту, ще є один момент: Туреччина один із головних економічних партнерів Росії. Коли ЄС і НАТО вводили санкції проти Росії, то Туреччина їх не підтримала. І тепер, коли Туреччину з товарообігом у 35 млрд дол. відрізають від російського ринку, це означає і різке погіршення економіки Росії. Турецький валовий національний продукт зменшиться на піввідсотка, а російський – на 3-4%. Це означає, що у нас люди будуть жити гірше, це означає, що загострення соціального протесту зросте, як ви знаєте, у нас протест цілих груп трудящого народу, передусім далекобійників, наскільки я чув, їх підтримують докери пітерського порту, – на мій погляд, це нагадує 1905. Мені здається, що це шлях у прірву.

А які можливі геополітичні цілі загострення на сирійському напрямку? Росія хоче повернутися на Близький Схід, чи це просто торги з США?

Я думаю, це глухий кут. Путін намагається підтримувати Асада, щоб зберегти вплив на Близькому Сході. Але Асад – політичний труп. У Сирії в нього майбутнього нема, в принципі майбутнього у нього немає ніде. Тому це – абсолютна політична помилка! Я намагався це пояснювати, написав велику статтю в “Новій газеті”. Я думаю, що багато хто в Кремлі зрозуміли, якщо не розуміли до цього, що це – глухий кут. На що розраховує Путін – абсолютно незрозуміло. Навіть в Україні перспективи його політики виглядали більш реальними, ніж у Сирії. В Україні можна було сподіватися на революціоналізацію півдня та сходу, на створення “Новоросії”, слава Богу цього не вийшло, але в Сирії навіть подібних шансів немає. Сунітську більшість, до якої також і курди належать, люто ненавидить режим Асада. І будь-яка людина, яка підтримує Асада, буде їхнім ворогом, зокрема і Путін. Але от коли це зрозуміє Володимир Володимирович?..

Таке враження, що Путін йде за своєю блукаючою зіркою, є побоювання почути окрім “кримнаш” і “константинопольнаш”, і “єрусалимнаш”. Це не геополітична поведінка, це ірраціональна поведінка, порівняна з поведінкою ХІХ і першою половиною ХХ століття, коли лідери не замислювалися про реальні наслідки своїх психоемоційних процесів.

Думаю ви помиляєтеся, говорячи про першу половину ХХ століття. Навіть найбільш мерзенні лідери, типу Сталіна і Гітлера, ще як замислювалися, – вони здійснювали майже математичний розрахунок. Вони розраховували, кого потрібно завоювати, кого зробити союзником, де використовувати “п’яту колону” і спробувати захопити світ. Зрештою, це не вийшло ні в одного, ні в іншого, але це було дуже серйозно опрацьовано. За спиною і в Гітлера, і у Сталіна була не тільки їхня ідіотська геополітика та ідіотський істмат, але були й дуже чіткі військово-стратегічні розробки. Тут цього немає. Жах полягає в тому, що Росією, і вибачте мене заради Бога, але й Україною, керують дилетанти. Люди, які не виховані як державники. І Гітлер, і Сталін теж не були виховані державниками, але вони були сатанинськи геніальними політиками, як буває геніальним зло. У нашому випадку, це не геніальні політики, а звичніше дилетанти. Будь-яка людина з вулиці могла би робити те, що робить Путін. Влада, особливо влада абсолютна, яка є у Путіна, вона запаморочує голову і, як у старій приказці, розбещує абсолютно. Тому така людина вважає, що може все, що вона – Господь Бог, і кожне слово перетворюється на реальність. Насправді це, природно не так, і такі, хто випадково злетіли на вершину влади, загалом достатньо пересічні люди, як правило, сумно закінчують. Знаєте, мені по-людськи дуже шкода Путіна. Я знаю, що він зробив страшенно багато гидот і для Росії, і для України, і для всього світу, але мені його шкода, він – все-таки людина, у нього була мама, Бог дав йому можливість народитися, але він пішов неправильним шляхом. Але він ще живий, отже ще має час одуматися. Мені би дуже хотілося, щоби він це зробив.

Чи є якийсь шанс у Путіна вийти з ситуації?

Звичайно. Сирія та “ІДІЛ” відкривали для нього дуже вдалу можливість. Увага всього світу перемикнулася на ісламський тероризм, і Путін справді повинен був стати членом цієї коаліції, відмовитися від своїх дурних планів, виторгувати собі якісь умови. Це би стосувалося якихось баз у Латакії, можна було би стати протектором або захисником алавітів, створити там якщо не державу, то автономну провінцію, подібну до автономної провінції курдів в Іраку. На це пішли б і Америка, і Захід. І одночасно треба було вирішити українську проблему. Її можна було вирішити досить витончено, тобто, зробити так, щоб світ був задоволений, Україна була задоволена частково, але її територіальна цілісність була би хоча б формально відновлена, а подальші переговори були би справою майстерної дипломатії. Але на це, на жаль, Кремль виявився нездатним. Він має два типи зброї – нахабство і брехня. І з їхньою допомогою, ну і за допомогою реальної зброї, він намагається вирішувати всі світові проблеми, але це – глухий кут. Навіть якісь ріббентропи з молотовими були більш майстерними дипломатами .. На жаль, розумна людина Лавров, якого я добре знав ще зі студентських років, він, оскільки став займатися абсолютно неправильними справами, зовсім втратив свої здібності хорошого дипломата, які у нього завжди були. Хоча вони незастосовні в нинішніх умовах, для того, хто хоче захищати кремлівську владу.

Тобто це ситуація змушує його робити кінське обличчя і озвучувати дивні заяви на тих чи інших міжнародних самітах або засіданнях на кшталт ООН?

І він, і наш представник в ООН Чуркін – хороші дипломати, але зараз влада від них цього не вимагає, та це й неможливо, тому що їх змушують брехати. Дипломат ніколи не бреше! Дипломат може говорити не всю правду, він може щось приховати, а щось навпаки випнути, в цьому і мистецтво переговорів. Але брехати, коли всі знають, що брешеш, – це не дипломатія. І те, що Лавров зараз робить, означає, що він погодився не на свою роль. Я б на його місці подав би у відставку вже давним-давно, коли обговорювалося питання анексії Криму, я б на його місці сказав, що це порушення всіх договорів, це не в інтересах Росії, і я не можу в цьому брати участь. Але він пішов іншим шляхом, втративши себе, також як і Чуркін в ООН.

Чуркін нас дивував, настільки цинічно називаючи біле чорним, а чорне – білим.

Хоча, повірте, це загалом хороший МЗСівський дипломат, радянської, звичайно, школи. Але навіть Громико собі такого не дозволяв. Він хоч і був “містером Ні”, він говорив “ні” і вмів відмовляти, але він був жорстким парламентером, але він не був банальним брехуном. А нинішня наша дипломатія – брехня. І, до речі, наші генерали в Сирії теж брешуть, коли кажуть, що ми нічого не бомбили. Розбомбили ринок, загинуло 40 або 60 осіб – це жахливо просто, загинули діти, жінки. Так це, мовляв, провокація, це вкидання. Мій батько – радянський адмірал. Він мені завжди говорив, якщо військовий каже неправду – він уже не військовий, з нього треба знімати погони. Честь мундира змушує тебе або говорити правду, або мовчати, але не брехати. Те, що наші генерали брешуть – вони вже не генерали. До речі, наскільки мені відомо, іноді брешуть і ваші генерали. На жаль, це біда нашого пострадянського простору, і ми разом, не в тому сенсі, що повинні бути однією країною, але разом, підтримуючи один одного, повинні з цього радянського, паскудного світу вилазити.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=9375

Добавил: Дата: Дек 5 2015. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes