Хто отримає нафтовий ринок Венесуели?

В останні місяці в російських ЗМІ з досить частою періодичністю з’являються новинні замітки і статті про урядову кризу і заворушення в Венесуелі. Країна з приходом до влади покійного президента Уго Чавеса, який проголосив звільнення від колоніальної залежності від транснаціональних корпорацій, конфіскувала всі активи західних нафтових компаній, націоналізувала промисловість і стала на курс незалежності і свободи, подібно Кубі в 1959 році.

Венесуэла Alter Idea

Природними союзниками для нової Венесуели, крім її сусідів, стали Росія і Китай. Хоча Вашингтон завжди вважали регіон своєю зоною впливу і джерелом дармових ресурсів, але з часом в регіоні стали виникати непокірні країни, що тяжіють до союзу з геополітичними та економічними противниками США. Здійснивши за всіма правилами «кольорових революцій» державний переворот у Бразилії, США всерйоз взялися на Венесуелу, вважаючи нового президента Ніколаса Мадуро більш слабким лідером, ніж Уго Чавес. В країні почалася класична «кольорова революція», яка, щоправда, згодом вийшла з під контролю організаторів.

На фоні українського медійного мовчання корпоративні ЗМІ Заходу просто заповнені нескінченними репортажами про «варварський режим», «корумповану диктатуру», «марші мільйонів», «звірства влади» і постраждалих дітях. Західні ЗМІ навперебій пишуть про економічну кризу, порожні полиці і голод, численні політичні вбивства навіть всередені правлячого класу, але вкрай рідко згадуються справжні причини подій. А вся справа в тому, що Венесуела вибухнула після російського зонішнього втручання, — в Кремлі захотілося знову продемонструвати, як «простий народ» бореться проти «американського імперіалізму».

До того ж не будемо забувати, що в 2007 році президент Чавес в рамках націоналізації нафтового сектора країни і створення державної нафтової компанії PDVSA, запропонував ExxonMobil компенсацію націоналізованих активів у розмірі їх балансової вартості. Однак США наполягати на оцінці вартості втрачених активів з урахуванням упущеної прибутку в розмірі $15 млрд. Після довгих сперечань і підкилимних ігор Арбітражний суд Світового банку зобов’язав Венесуели виплатити ExxonMobil $1,6 млрд, що явно не влаштувало керівництво лаино-американської держави. З цього моменту до смерті Уго Чавеса протиріччя між американською та венесуельською адміністрацією тільки зростали. Мадуро — це тільки повод для встановлення контролю над нафтовим басейном.

Тим більше що на кону стоять не просто колишні активи чотирьох західних нафтових компаній, але й набагато більші можливості, що обіцяють гігантські прибутки. Згідно з даними Геологічної служби США (USGS), басейн Гайана-Суринам, що тягнеться від східної Венесуели до північної Бразилії, є другим за перспективністію родовищем у світі. Державний департамент США оцінює нерозвідані природні ресурси басейну в 15 мільярдів барелів нафти і 42 трильйона кубічних футів природного газу. Природно, повз таких багатств ExxonMobil пройти не може. Знайдені нафтогазові ресурси оцінюються більш ніж в $40 млрд., що в 10 разів більше ВВП Гайани.

нафтовий басейн Венесуели alter idea

 

Геополітичне (воно ж нафтогазове) втручання Росії обумовлено і тим, що між Венесуелою і Гайаною існує конфлікт навколо території Ессекібо, що управляласяі британською колоніальною адміністрацією ще в 19 столітті. Ессекібо входила до складу Венесуели, але була включена Британією в область Ельдорадо для зручності  освоєння природних ресурсів. До недавнього часу територіальний конфлікт між двома країнами не стояв дуже гостро, але після зміни влади в Гайані , формування в цій державі про-американського уряду нерви у Чавеса-Мадуро здали, особливо коли Москва постійно педалювала тему «імперської політики» ExxonMobil . В результаті Венесуела, спираючись на дипломатичну та юридичну підтримку Кремля, звернулася в ООН з проханням розглянути питання про належність «спірної території«. Нічого не нагадує? Тим часом ExxonMobil проводить розвідку на прикордлнних морських територіях, що викликала негайний протест з боку Каракаса і обіцянки Ніколаса Мадуро, що Ессекібо обов’язково буде венесуельським  регіоном«в ім’я пам’яті про Уго Чавеса».

Проблема в тому, що для США Венесуела — це лише нафтовий басейн, де має панувати стабільність і — в епоху Трампа — хоча б не-антиамериканський політичний режим. Для Росії ж Венесуела — це черговий режим маніпулювання тим, що вона називає «кольоровими революціями». Де необхідно — вона їх підтримує, створюючи умови для інституційної дестабілізації, а де, — як це трапилося в Грузії та Україні, — розв’язує війни аби запобігти успішному демократичному транзиту. А заодно — всіма способами затормозити процес падіння цін на нафту. Так що Венесуелу буде трясти, у всякому разі, до падіння путінського режиму.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=22476

Добавил: Дата: Июн 30 2017. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

1 комм. для “Хто отримає нафтовий ринок Венесуели?”

  1. […] Традиционно стоимость СПГ выше в Малайзии, Японии и Южной Америке: здесь отсутствуют альтернативные поставки, как в […]

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes