Креативні міста України

Одне із занять з англійської за програмою British Council було присвячене змінам у Києві за останні десятиліття. Мої однокласники з myClass відзначили, що загалом зміни позитивні. Так, «метро на Троєщину» залишилося прожектом, заторів на дорогах побільшало. Однак загалом міський простір тепер людяніший, урізноманітнилися можливості для проведення дозвілля, розширився діапазон сервісів, цікавішим і змістовнішим стало культурне життя столиці. Щоправда, ніхто при цьому не згадав явища, яке позначають формулою, утвореною «постійним» прикметником «креативний» та змінними іменниками індустрія, простір, клас, економіка. Причому всі вони походять з англійської, і Велика Британія з 1998 року є законодавицею мод у цій царині. Чому так? Чому слова окремо, а явища окремо? Чи можна говорити — бодай на експертному рівні — про наявність в Україні креативного сектору? Чи є сенс у цих розмовах?

Ракурс перший: політ над батьківщиною слонів

Слона, як то кажуть, слід їсти шматочок за шматочком. Але для початку спробуємо з’ясувати, чи це взагалі слон і чи водиться він деінде, крім островів Туманного Альбіону.

Так, за даними звіту, підготовленого 2014 року компанією Ernst&Young на замовлення Європейської комісії, 4,2% ВВП ЄС генерується саме у сфері креативних і культурних індустрій. Творчий бізнес дав змогу працевлаштуватися 7 млн осіб. А це більше, ніж населення Латвії, Литви та Естонії разом узятих. Ці люди працюють переважно в малому та середньому сегменті або є фрилансерами. Така структура зайнятості демократизує стиль управління, сприяє гнучкості ухваленню рішень, поширенню інновацій і запобігає утворенню монополій. Отже, креативне слоненя, яке досить стрімко росте, є доволі екологічним видом. Що ж допомогло зіп’ятися йому на ноги й на що воно спирається у своєму просуванні вперед?

Креативна економіка в ЄС, а також Австралії та Канаді має щонайменше чотири надійні «ноги»: 1) політики та законодавство; 2) кластери й хаби; 3) інкубатори й акселератори; 4) професійні мережі та асоціації. Це інфраструктурне опертя забезпечує стійкість і сталість сектору. Активну роль у створенні кластерів та інкубаторів відіграють муніципалітети, адже сучасні міста у світі конкурують передусім за креативних людей і доступ до технологій. Мережі та асоціації обстоюють інтереси сектору в політичному середовищі й спонукають дотримуватися відповідних стратегій та ухвалювати нормативні акти, які усувають, а не створюють бар’єри на шляху розвитку.

Ракурс другий: візит до ортопеда

Що натомість маємо в Україні? Слабка інституційна спроможність сектору за потужного творчого потенціалу й відповідних амбіцій його гравців. Для наоч­ності уявіть рожеве слоненя на тоненьких ніжках і з великою усміхненою головою, і ви зрозумієте, у чому причина малих швидкостей творчого бізнесу в нашій країні.

РОЗВИТОК НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК СКЛАДОВОЇ КРЕАТИВНОЇ ЕКОНОМІКИ В УКРАЇНІ ЗАГОСТРЮЄ ПИТАННЯ НЕРЕЛЕВАНТНОСТІ КЛАСИЧНОЇ ТА ФОРМАЛІЗОВАНОЇ ОСВІТИ

Утім, якщо поглянути з іншого ракурсу, то помітимо, що одна нога наразі росте активніше за інші. Йдеться про бум так званих третіх місць, який спостерігаємо впродовж останнього року-півтора. Якщо 2014-го їх було по всій Україні близько 60, то на початок 2016-го вже до сотні. Наважуся стверджувати, що якість переходить у кількість. Нині практично в кожному обласному центрі є коворкінг або хаб. У Львові на етапі реалізації арт-кластер «Фабрика повидла» й анонсовано амбітний проект під назвою «Креативний квартал». В Івано-Франківську розроб­ляється концепція ревіталізації заводу «Промприлад» із перетворенням його на хаб творчості та пізнання. У Рівному розпочато мапування культурних і творчих ініціатив з метою створення креативного кластера. Ще в Україні розвивається мережа IT-коворкінгів під брендом iHUB. Центром тяжіння для креативного класу в Києві за минулий рік став Арт-завод «Платформа» з однойменним коворкінгом.

Хрестоматійним для столиці є креативний простір Школи українського підприємництва (ширше відома як «Часопис». — Ред.), оскільки заклав стандарт освітніх проектів, що реалізуються в подібних осередках. Фактично з цього середовища постав Reinvent VDNH, фронтменом якого є співзасновник «Часопису» підприємець Макс Яковер. Отже, масштабування креативних просторів і розвиток освітніх ініціатив дають шанси на зміну ситуації.

Прикметно, що всі згадані проекти реалізуються завдяки іноземним інвестиціям і грантам. Фабрика повидла — це капіталовкладення австрійця Гаральда Біндера. «Платформа» — Офера Керцнера з Ізраїлю. iHUB здійснює експансію коштом норвезького фонду Seed Forum. «Креативний квартал» у Львові, за словами його ініціатора Іллі Кінінгштейна, реалізовуватиметься спільно з Intel, Cisco, Microsoft, Hewlett-Packard, Ericsson, Schneider Electric, Mastercard, а також за підтримки УКУ, LvBS, «Дзиґи», Музею ідей тощо. Попри те що Ілля є радником Андрія Садового, у цьому переліку я не бачу заангажованості ні міської ради, ні адміністрації…

Про що сигналізує відстороненість муніципалітетів від масштабних просторів креативу? Українські міста тепер надто заклопотані процесами децентралізації, у яких, до речі, лишається ще багато незрозумілого, та іншими поточними проблемами. Звісно, така стратегічна короткозорість і нехтування основним ресурсом майбутнього не роблять честі лідерам місцевого самоврядування. Проте апріорі це не добре й не погано. Так є. Не виключено, у цьому можуть з’явитися переваги. Наприклад, менша забюрократизованість, а також гнучкість і швидкість в ухваленні рішень. Потужніша роль професійних спільнот і незалежних акторів. Конкуренція ініціатив стимулюватиме їх до інновацій і ноу-хау. Втім, можна очікувати й меншої соціальної чутливості. Не виключено, що розвиток нових кластерів і хабів обмежиться колом зацікавленості чи когнітивним горизонтом власників та топ-менеджерів. Зацикленість на корпоративних інтересах стримуватиме розвиток екосистеми креативної економіки в суспільно значущих масштабах. Наразі йдеться лише про гіпотетичні виклики. Але їх краще зауважити «на березі», ніж потім відчайдушно боротися з хвилями в непристосованому «плавзасобі».

Усі до школи!

Одним зі способів подолання згаданих вище викликів є комунікативні й освітні проекти. Останній тренд в українській ситуації обнадіює найбільше. Ініціатива Chernozem, згуртована навколо підприємця й мецената Костянтина Кожемяки та його фамільної друкарні Huss, стартувала 2015 року з амбітної заявки на Форумі креативної економіки. У події взяли участь такі експерти, як Раґнар Сііл з Естонії, Девід Періш і Тері Сандел із Британії, Сєрґєй Хромов-Борісов із Росії, але її комунікативний ефект поки що поступається іміджевому. А от освітній компонент видається «веселішим». Зокрема, започатковано бібліотеку креативної економіки, у межах якої вийшла книжка Девіда Періша «Футболки і костюми. Поради для креативного бізнесу». Ця абеткова праця є досить доречною з огляду на нинішній стан зрілості творчого підприємництва в Україні. Досить цікавий формат запропонувала Школа візуальних комунікацій, організувавши дві потужні події в Fedoriv Hub: Visual Communication Gathering і VCG Cases, де розглядався практичний досвід, накопичений у секторі. Зі спеціалізованих проектів, що помітно виросли торік завдяки грамотному менеджменту, можна відзначити й Школу літературної освіти.

Останнім часом від популярних курсів про мистецтво до майстер-класу з формування персональної культури мислення дуже активно прогресував «Культурний проект», заснований Наталею Жеваго. Жагу до знань і, головне, інтенцію бути творцем свого оточення, а не лише споживачем готових продуктів продемонстрував фестиваль мейкерів, що відбувається під американським брендом Mini Maker Faire, право на використання якого в Україні дістала Світлана Бовкун. Активно розвиваються освітні проекти, що готують тинейджерів до самостійності та вибору свого шляху в інноваційній економіці майбутнього. Серед них такі нові ініціативи, як GoITense та освітня платформа Next Generation Business School.

Досить перспективним є старт Школи урбаністичних студій, що вибрунькувалася з фестивалю CANactions, ініційованого архітектурним бюро Вік­тора Зотова. Пілотний проект школи Studio#1 «Від Генерального плану до Плану-гіда: стратегічні інструменти розвитку сучасних міст» відбувся в Івано-Франківську. Протягом двох місяців міждисциплінарна команда з 18 учасників досліджувала тканину міста в таких царинах, як економіка, екологія, соціальні зв’язки, культура та спадщина, політика й інфраструктура. У результаті студенти запропонували модель під назвою «Урбаністична конституція» — набір ключових принципів для подальшої розробки стратегії розвитку міста учасницьким способом. У лютому 2016 року розпочалися майстер-класи Studio#2, присвячені переосмисленню та ревіталізації (пост)індустріальних міст. Менторами програми переважно виступають європейські архітектори, а співзасновником школи став Урс Томан зі Швейцарії, який певний час працював головним архітектором у Вінниці.

«Часопис» у якийсь момент свого становлення став поєднувати дві категорії відвідувачів і резидентів. Перша — експерти в різних сферах бізнесу. Друга — ті, хто шукає бізнес-експертизу. І ті, й інші — постійні гості «Часопису». Крім того, експертиза команди давала змогу розробити спеціальну програму для навчання майбутніх підприємців. Школа креативного підприємництва, ініційована Альоною Калібабою, — цілком закономірне втілення місії «Часопису»: допомагати підприємцям-початківцям», — наголошує керівник напряму PR і події Данута Писаренко. Аудиторія Школи — як онлайн-, так і офлайн-підприємці, малий бізнес, підприємці-початківці. Сфери діяльності найрізноманітніші: від мовної школи до сервісу відеоспостереження. Сама суть та ідея не трансформувалися, але змінювалася структура програми. Перший набір працював вісім тижнів із заняттями майже щодня, програма другого складалася з 2,5-денних модулів. Обидва рази конкурс був п’ять осіб на місце. На сьогодні курс навчання в Школі пройшли 18 компаній та проектів. На другому наборі ініціатива вийшла на рівень самоокупності.

На особливу увагу заслуговує освітня ініціатива Creative Management Camp (СMC). СMC перед­усім цікавий тим, що є достатньо горизонтальним і відкритим проектом. Його засновниці Аріанна Хмельнюк і Тома Лазаренко спершу переконливо сформулювали ідею й заручилися підтримкою коворкінгу «Платформа» та інсайдерів креативних індустрій. У такому альянсі ініціатива стартувала в жовтні 2015 року. Програма має на меті навчити молодих підприємців грамотно будувати свої проекти й перевіряти їх на життєздатність. Пілотний курс CMC випустив 30 студентів із проектами в таких царинах, як кіно, видавнича справа, медіа, фестивалі, театр, мистецтво та дитячі освітні програми. Програма складається з 10 модулів, що охоплюють різні етапи створення культурного продукту: від ідеї та перших інсайтів до бізнес-плану та презентації. Протягом курсу її учасники мали постійний інтенсивний зворотний зв’язок із менторами, консультантами з управління та лідерами в соціально-культурній сфері. Під час навчання було кілька краш-тестів, що допомогло учасникам викристалізувати свої ідеї та розробити сталу бізнес-історію. На сьогодні до ініціативи Creative Management Camp долучилося більш як три десятки практиків та експертів креативного бізнесу. Лекторами й партнерами є, наприклад, Школа урбаністичних студій, Chernozem, Конгрес активістів культури. У другому наборі коло партнерів розширилося. Зокрема, підключився Ok Project, активнішу роль відіграє й сам коворкінг «Платформа». Отже, можна говорити про зародження екосистеми. А саме такий підхід гарантує сталість креативним ініціативам і дає змогу вийти з «пісочниці».

Попри те що від зародження ідеї ініціативи до набору групи минуло максимум три місяці, програма має комплексний характер, а охочих виявилося вчетверо більше, ніж організатори фізично могли прийняти. Жвавий конкурс на одне навчальне місце був і в Школі креативного підприємництва, що є свідченням дорослішання креативного класу в Україні, готовності інвестувати у свій розвиток і розуміння, що знання та реальні навички є незамінним активом.

А що на томографі?

Розвиток неформальної освіти як складової креативної економіки в Україні загострює питання нерелевантності класичної та формалізованої освіти. По-перше, це середня школа, яка фактично скоює злочин, знеохочуючи молодь до знань. По-друге, це університети, які замість того, щоб перетворюватися на корпорації знань, і далі стимулюють поширення «єдино правильного» методу написання курсових, дипломів та дисертацій у дусі «копіпаст». І над усім цим стратегічна сліпота урядовців, політиків, частини експертів. У контексті четвертої промислової революції, що розгортається у світі, відсутність навіть на порядку денному стратегії інноваційного розвитку й розмови в Давосі лише про війну є свідченням неспроможності політичного класу країни, як старого, так і нового.

Як одне з пріоритетних завдань положення про розвиток креативних індустрій містяться в «Довгостроковій національній стратегії культури-2025». Але коли цей стейтмент проб’ється до мейнстриму практичних рішень крізь дискурс, замішаний на популізмі й тимчасовості, що панує на Печерських пагорбах, — питання відкрите. Може, на зміну реформаторам мають прийти мейкери?

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=11162

Добавил: Дата: Мар 2 2016. Рубрика: Города-smart. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes