Між офіційною історією та контр-історією громадянського суспільства

Можливе зростання протестних настроїв у сусідній державі, окрім політичних мотивів, має і культурне коріння. Справа в тому, що ідеологія «руського міра» провалилася як на теренах пострадянських країн, так і в самій РФ.

революция 2017 в россии alter idea

Росія замикається в ментальній битві між офіційною історією власної держави і контр-історією громадянського суспільства, яке живе переважно соціальними, повсякденними проблемами, сприймаючи геополітику виключно з телевізійних екранів. Шоу, звичайно, має продовжуватися, але наближення річниці Жовтневої революції сильно б’є по мізках, змушуючи псевдореволюційні настрої зміщуватися в центр суспільного життя.

В той же час Президент Володимир Путін продовжує ностальгувати не стільки за радянськими часами, сакральною величчю держави, скільки за політикою культрософського, ідеологічного протистояння між Заходом та Сходом. Щоправда, після Карибської кризи СРСР відмовився від тактики провокування глобальної пролетарської революції, а Кремль – після підписання мінських протоколів — від ідеї «русской вєсни». Але ж протистояння має базуватися на якійсь примарній платформі, тим більше що «скрєпоносність» дозволяє поки що просувати власні інтереси, а головне – капіталізувати геополітичні марення.

Проблема полягає в тому, що Жовтнева революція серед більшості росіян асоціюється з чималою кількістю амбівалентності і трепетом перед державою. Сам термін «революція» не до вподоби і сучасній російській еліті, яка відразу бачить «помаранчевий» або інший «колір», і в цілому суспільству, що намагається позбавитися путінського персоналістського режиму, але не путінської політики. Росіяни, навіть ліберально налаштовані, продовжують жити реаліями совєтської історіографії, забуваючи, що так звана Жовтнева революція була лише вдалим проектом перезапуску російської імперської ідентичності. І в цьому відношенні вона не може вважатися революцією в прямому сенсі цього слова.

Путінський персоналістський режим полягає в трансформації Комуністичної партії та власно-партійної структури: тепер ми маємо справу не з КПРС, а з «Єдиною Росією», антикапіталістичний драйв замінений «великорусскою» імперською традицією, яка об’єднує прояви капіталізму-для-своїх, ленінізм і сучасне вчення Російської Православної Церкви. Жорсткий ідеологічний клубок, розпустити який навряд чи спроможній навіть самий відкритий ліберальний лідер (сюрреалістична фантастика для Росії).

З огляду на історичне значення революції, Кремль не може уникнути святкування подій жовтня 1917 року. Але замість того не проводити необхідні заходи,  спрямовані на примирення сатрих противників — червоних і білих. Режим черговий раз перекручує історію на свою користь. Так і виникає сучасний російський неоімперіалізм.

Згідно цієї філософії, Володимир Ленін був злим генієм, який зруйнував «велику» Російську імперію в той момент, коли вона процвітала і наповнювалася духовністю. Йосип Сталін відновив імперію нібито на основі марксизму-ленінізму, але насправді на фундаменті традиційних російських консервативних цінностей.

Українець за походженням Микита Хрущов, в свою чергу, підриває фундаментальні цінності імперії, недбало вручаючи Крим Україні. І це ще один аргумент для продовження політики військового тиску на непокірний Київ, — саме Україна знищує імперію, лагідний дім суспільного буття росіян.

З кінця 1964 року, коли Хрущов був повалений, все стало краще, росіяни під керівництвом неосталініста Брежнєва (до речі, теж вихідця з України) спокійно і щасливо жити. Падіння Радянського Союзу, що стало наслідком горбачовської перебудови, було геополітичною катастрофою в історії Росії. І цю катастрофу Путін виправляє.

У цій інтерпретації заледеніння історії Росії чітко простежуються періоди, коли холоднокровні лідери правили залізний кулаком – тоді було все добре для країни. Відлиги та перебудови — періоди демократизації і модернізації — були поганими, вони характеризуються порушеннями стабільності та насильством. Всі алюзії режиму Путіна до сталінської епохи необхідно розглядати в контексті відновлення інституту сучасної диктатури, здатної позначити глобальний вплив РФ і приводити позаправову (в сенсі поза межами світового права) політику.

Такий дискурс спонукає деякі місцеві влади будувати пам’ятники Сталіну і Івану Грозному, в той час як федеральна влада церемоніально встановлює пам’ятники Володимиру Великому, який приніс православ’я в Київську Русь. Щоправда, московських правителів не бентежить та обставина, що київський князь навіть не здогадувався про існування, якоїсь Росії, — ще декілька століть після його смерті майбутні російські території справедливо вважалися «ордою», тобто слабко контрольованим, «диким» простором, де жили кочові та не-руські племена.

У певному сенсі історія є більш потужним феноменом, ніж політика. Пропаганда фокусується на військових перемогах «1000-річної історії» Росії (авторське право: Володимира Путіна) аби зміцнити імідж Росії як фортеці, взятої в облогу ворожим Заходом. Друга світова війна використовується для легітимізації поточного самодержавства. Іншими словами, «історія» сприймається як щось, що має давнє походження, хоча насправді – ідеологічно та політично – Росія трактується як держава, що виникла внаслідок Ялтинських угод.

Оспівуючи минуле, можна навіть компенсувати політичні наслідки поганих економічних показників. Що Путін виграв від анексії Криму, — крім економічних санкцій та руйнування на економіки? Ідеологічне виправдання імперського наративу, який протримався три роки. Мобілізація закінчилася, а разом з нею – ресурси для підтримки «стабільності». Людям цікава вартість ЖКГ та недоторканість житла, але не як перемоги і велич еліти десь за кордоном.

Але режим продовжує розповіді про війну, канонаду, полководців, державних діячів, адміністративну ієрархію та імперське будівництво, — все, що вважається офіційною історією Росії. Війна, а не мир, стає основою буття. Війна пропонується способом життя, а світ поза війною – ворожим Заходом. Історія свободи, спогади простих людей, дослідження дисидентів і незалежних мислителів – ігноруються, вони не вважаються російською історією.

У боротьбі з такою контр-історією режим націоналізує приватні спогади та біографії. Коли Путін вступив до лав неформального «Безсмертного полку», маршу, в якому громадяни згадували загиблих близьких, він перетворив його в ініціативу Кремля, частину імперської пропаганди, яка не надає прав на існування людської пам’яті.

Але такі зусилля не може приховати зіткнення між неосталіністами і лібералами. Дуже різні точки відліку: або «Велика Вітчизняна війна» (без розділу Польщі, радянсько-фінської та радянсько-перської війн, операції «Вісла», але разом із «бандерівщиною») або турбулентні 1990-і роки. У цьому сенсі, річницю Жовтневої революції можна розглядати подіі другого ешелону, вважаючи їх політичною симптоматикою останніх 100 років суспільного «розвитку».

В Кремлі не помічають, що імперського лоску явно недостатньо, а «стабільність» позначається соціальними виплатами і передбаченим майбутнім. До того ж сталініст Брежнєв гарантував відносно низький, але достатній для простого люду рівень життя. Тому він і попав в пантеон путінських богів, а не тому, що був імперцем.

Крім цього, не забуваємо: більшовики запропонували глобальний проект соціальної справедливості, але не ремісію старої імперської моделі. Формально, звичайно ж, але хто в неосвіченому СРСР в умовах несвободи міг аналізувати і вільно думати, запускати в сучасному сенсі механізм громадського обговорення? Тому й Ленін отримав перемогу, — люди хочуть просто жити і відчувати справедливе доя себе ставлення.

А коли пропонується гола ідея «руського міра», тобто домінування «білої російської раси», — чого в Москві, до речі, ніхто й не приховує, — тоді й виникає війна замість миру. І три роки мобілізації. Після чого суспільство перебирає на себе ініціативу. Поки що слабенько, але процес, як казав Михайло Горбачов, пішов. Проблема Путіна в тому, що його імперський проект нічим не відрізняється від гітлерівського нацизму. Хоча ні: фюрер хоча б змоделював модель соціальної держави. Але напівосвічений російський вождь цього не знає, — він продовжує жити історичними симулякрами та нацистськими імітаціями.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=21363

Добавил: Дата: Апр 28 2017. Рубрика: Kulturpolitik. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes