Між Російською та Османською імперіями

Конфронтація між РФ і Туреччиною пояснюється старими імперськими рефлексами. Сильне честолюбство визначає політичний курс обох сторін. Цим вони продовжують завдавати шкоди цілому регіону, вважає Керстен Кніпп.

Президенти Росії і Туреччини Володимир Путін і Реджеп Таїп Ердоган. Сочі, 2005 рік

Фантомний біль – зрадницьке явище. Перш за все, тому, що він непередбачуваний. То з’являється одразу після втрати кінцівки, то лише через тривалий час. І може минути багато часу, перш ніж він припиниться. Якщо екстраполювати фантомний біль окремої людини на все суспільство, то можна отримати уявлення про те, як довго він може затримуватись там, у колективній підсвідомості. Зіткнення двох колишніх великих держав, Росії і Туреччини, тепер дає уявлення про те, протягом яких величезних проміжків часу може зберігатися уявний біль. І здається, що тих, хто від нього страждає, вона може довести ледь не до безумства.

Біль із минулого

Наприклад, Росія, чий президент Володимир Путін якось назвав розпад СРСР “найбільшою геополітичною катастрофою”. У 1991 році розвалився російський імперіалізм, зібрані держави-супутники розлетілися врізнобіч. З тих пір Росія – це просто Росія, і вже давно більше не імперія. Президенту це болить до сьогодні.

Свій біль він розділяє з пізнім спадкоємцем іншої колишньої великої держави, турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом. Він шкодує про втрати, які сталися ще раніше – а саме майже сто років тому, коли від Османської імперії, яка програла в Першій світовій війні і була перекроєна державами-переможицями, лишилася лише невелика частина. Давню велич було втрачено. Однак давній дух продовжує жити. “Нами рухає дух, який заснував Османську імперію”, – заявив Ердоган у листопаді 2012 року.

Велика ставка

Чи можна виключати, що дії глав обох держав продиктовані фантомними болями? Збиття російського бомбардувальника турецькими винищувачами 24 листопада на сирійсько-турецькому кордоні, дозволить припустити, що так і є. Тим більше, якщо врахувати колишнє напружене історичне тло. Росія і Туреччина колись були одвічними ворогами. А Іран, Афганістан, Балкани, регіон навколо Чорного моря були територіями, за які вони одне з одним боролись. Те, що ми бачимо зараз, – це продовження тієї старої історії. Росія, у співпраці з Іраном, тримає курс на військову експансію, Туреччина іде в оборону: вона хоче щонайменше зберегти свої кордони, встановлені в 1920-х роках, і щоб їй не довелося пережити, як колись ще й курди, заснувавши свою державу, зменшать спадок Османської імперії.

Ставка для обох сторін велика. Тому і Туреччина тепер іде в наступ. Імовірно, невипадково те, що “війна чужими руками” між Росією і Туреччиною сконцентрувалася зокрема на регіоні Байірбурчак на північному заході Сирії. Оскільки туркмени, які там проживають, з пантюркської точки зору, утворюють геостратегічний плацдарм у напрямку Стамбула. І режим сирійського президента Башара Асада хоче неодмінно перешкодити саме тому, щоб після закінчення війни цей регіон основної території Сирії увійшов у сферу турецького впливу. Тому він, за вогневої підтримки Росії, з усіх сил бореться з туркменами, які живуть (і борються) у Байірбурчаку. Якщо ж розрахунки росіян справдяться, то і вони в результаті зможуть розширити свій вплив у регіоні.

“Велика гра” на новий лад?

Іншими словами: постколоніалізм – предтеча ще більшого колоніалізму. Постраждалими як і раніше лишаються сирійці, які втікають від запалювальних бомб Асада, так само як і від різанини, яку влаштовують кати ІД. Те, що ісламісти цілком серйозно, змінюючи назву своєї організації, хотіли стати не “Ісламською державою Іраку і Леванту”, а “Ісламською державою” без будь-яких кордонів, вони переконливо довели здійсненими в останні тижні терактами. Тим самим вони цинічно нагадують, що колоніалізм є ризикованою справою – як у сучасності, так і в епоху, яка прийде йому на зміну.

Лишається лише сподіватись, що справжній біль скоро стане сильнішим, ніж фантомний. Тоді можна було б припускати, що “Велика гра” дев’ятнадцятого століття не повториться. Важливіше – і про це теж тоді можна буде говорити – єдиний фронт у боротьбі з терором: терором як сирійського диктатора, так і джихадистських духів, яких він кілька років тому випустив з пляшки.

Джерело: DW

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=9433

Добавил: Дата: Дек 6 2015. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes