Осмислення російсько-української війни: “перемога”, “мир”, “поразка”

СУЧАСНИЙ ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ МАЄ РІЗНІ ВИМІРИ ТА ВЕДЕТЬСЯ ЗА ДОПОМОГОЮ ВОЄННИХ, ПОЛІТИЧНИХ, ЕКОНОМІЧНИХ, ДИПЛОМАТИЧНИХ, ІНФОРМАЦІЙНИХ ТА ІНШИХ ІНСТРУМЕНТІВ. У ЦЬОМУ Й ПОЛЯГАЄ ЙОГО ГІБРИДНІСТЬ. ОДНАК НЕ ТРЕБА ЗАБУВАТИ, ЩО У ЦІЄЇ ВІЙНИ Є ЩЕ ОДИН ВИМІР – КОГНІТИВНИЙ (СМИСЛОВИЙ), ЩО ВЕДЕТЬСЯ У ПРОСТОРІ ІДЕОЛОГІЇ, КУЛЬТУРИ, ІСТОРІЇ, РЕЛІГІЇ ТОЩО. ЦЕ ВПЛИВ НА СВІДОМІСТЬ, УПРАВЛІННЯ НАШИМ СТАВЛЕННЯМ ДО ЦІЄЇ ВІЙНИ ТА РОЗУМІННЯМ ЇЇ ЗМІСТУ.

Рена Марутян  alter idea

Когнітивний вимір реалізується насамперед за допомогою смислових засобів і наративу, тому Україна повинна брати активну участь у смислотворчості цієї війни. Сьогодні є декілька дискурсів збройного конфлікту: національний та міжнародний. І ці виміри не збігаються, вони різні: за словами Кремля, це “громадянська війна” або “внутрішній конфлікт”; для деяких країн ЄС – збройний конфлікт, українська криза; а Курт Волкер називає воєнні дії в Україні “гарячим конфліктом”. Саме тому стратегічною ціллю України у смисловій війні повинно стати формування єдиного національного бачення війни з Росією та транслювання його всім суб’єктам й об’єктам цього конфлікту.

Помилки в українському дискурсі навколо війни

Поділ конфлікту на дві частини. В інформаційному полі країни анексію Криму розглядають окремо від війни на Донбасі. Насправді це єдиний військовий конфлікт, російсько-українська війна, і на цьому потрібно повсякчас акцентувати увагу. Варто також наголошувати на тому, що Росія – агресор, відповідальний за людські, територіальні та матеріальні втрати України; вона є країною, що підтримує тероризм. Москва повинна нести юридичну та економічну відповідальність за обидва факти агресії – в Криму та в Донбасі. Керівник проектів Центру досліджень проблем громадянського суспільства Марія Кучеренко вважає, що окремого конфлікту на Донбасі та окремої анексії Криму немає, є лише агресія Кремля проти України. Ми повинні раз і назавжди зафіксувати ці смисли і українському інформаційному просторі, адже це дозволить нам комунікувати з міжнародними партнерами, довести вину Москви та домогтися засудження її дій у міжнародних судах.

Читайте также:  Политический дискурс украинской власти




Відсутність єдиної думки щодо конфлікту. Український дискурс навколо війни дуже фрагментований, у суспільстві немає єдиного ставлення до конфлікту. Патріотична частина соціуму сконцентрована й замкнута у своєму когнітивному полі та веде власну інформаційно-смислову війну в соцмережах, інша – займає пасивну позицію чи навіть живе у дискурсі “зрада-перемога”, «олігархічна війна» тощо. Опитування українських соціологів показали, що для частини громадян перемога – це парад українських військ на Красній площі або синьо-жовтий прапор на будівлі обладміністрації у Донецьку. Однак сутність сучасних війн змінилася так само, як і поняття “перемоги” у гібридному конфлікті. На думку професора Галини Яворської з Інституту стратегічних досліджень, перемога у гібридній війні – це не обов’язково військовий тріумф на полі бою, а швидше успіх у когнітивному вимірі. За чотири роки Україна багато досягла саме у смисловій війні, Росія не реалізувала своїх бажань (заборони європейської та євроатлантичної інтеграції України, федералізації, надання державного статусу російській мові тощо). Саме це наші перемоги, й про них потрібно говорити.

російсько-українська війна alter idea

Відсутність єдності у поняттях. У статтях політичних та воєнних експертів немає єдності щодо понятійно-категоріального апарату цієї війни. Російські війська називають російсько-терористичними (це нонсенс), окупаційними, регулярними; російських військових – бойовиками, найманцями, терористами, “вагнерівцями”; “захаровців” – сепаратистами, ополченцами, колаборантами тощо.

Аналіз національного медіа-контенту за 2014-2016 роки показав, що абревіатура “АТО” та слово “перемога” зустрічалися разом тільки в 13% усіх повідомлень ЗМІ, натомість “АТО”, “війна” та “жертви” – у 79%. Тобто у нашому національному інформаційному просторі постійно говорять про смерть, жертви та втрати українських військ, а не про перемогу. Цю тенденцію потрібно змінювати не тільки на рівні державних органів влади, речників АТО або експертів. На думку Андрія Загородського, засновника Семіотичних студій, запит на перемогу має йти від суспільства. Однак соціум повинен чітко розуміти, який сенс він вкладає в це слово.

Читайте также:  Канун гражданской войны

Дискурс поразки. У щоденних зведеннях штабу АТО висвітлюється тільки статистика жертв українських військових на фронті, практично немає жодних даних щодо втрат противника чи позитивних фактів про хоча б маленькі перемоги – так формується обізнаність суспільства про події на Сході. Саме тому люди не розуміють, навіщо ці щоденні жертви, в чому їхній сенс? Що далі? Яка у держави є стратегія в цьому конфлікті? Результатом стає відчуження населення від війни та проблем військових. Статистика свідчить, що все менше людей готові допомагати армії матеріально, волонтерський рух занепадає, збільшується рівень еміграції молоді. Однак ми повинні розуміти, що ситуація на фронті може загостритися, й тоді знову розпочнеться мобілізація, її масовість, мотивація населення у захисті Батьківщини залежить від перемоги у смисловій війні.

Підміна смислів. В інформаційному просторі України поняття “перемога” часто підмінюється поняттям “мир” чи “примирення”. Це дуже небезпечна тенденція. Мир і спокій будь-яким коштом є метою незрілого суспільства. Ці архаїчні радянські смисли на кшталт “тільки б не було війни” або “«худий мир краще доброї сварки”, насправді мають єдиний зміст – не треба чинити опір, бо буде ще гірше, краще домовитися з сильним ворогом, піти йому на поступки.

Прикладом для нас може стати епізод з вже культового британського фільму “Темні часи”. У сцені, яку вигадав сценарист Ентоні МакКартен, Вінстон Черчилль спускається у лондонське метро, щоб почути голос народу, поговорити з ним про долю країни й порадитись – чи треба продовжувати війну. У відповідь прем’єр чує: «Ми будемо битися!» і «Ніяких переговорів з Гітлером!». Після чого він 4 липня 1940 року проголошує свою відому промову у британському парламенті, яка надихає всю націю і яка стала легендарною через декілька фраз: ««Ми битимемося на пляжах» та «Евакуаціями війну не виграти».

Читайте также:  Современное интеллектуальное гетто

Як бачимо, жоден англієць в ті складні для Великобританії часи не виходив на мітинги та не кричав: “Ворог не на фронті – ворог у Вестмінстері?”, “У парламенті лорди-корупціонери, що наживаються на війні”, “Навіщо мені ця війна?! Я й за Гітлера жив би!”, “Злочинна влада злила наших військових у Кале!” тощо.

Українські громадяни повинні запитати себе, чи хочуть вони перемоги у війні, чи хочуть вони щоб країна змінювалася, щоб відбувалися непопулярні реформи, чи хочуть вони нового суспільного договору між народом та владою, вступу до НАТО або ЄС. Чи є в нашому суспільстві колективна згода щодо цих стратегічних цілей країни?

Сьогодні в середині українського суспільства немає єдності щодо безальтернативності війни. Ми часто йдемо за смислами противника, нав’язаними його медіа-машиною. Якщо цього не змінити, ми будемо завжди програвати у смисловій війні. Потрібно формувати переможний дискурс із власними смислами та нав’язувати його противнику, створити національний понятійно-категоріальний апарат дискурсу війни, який б транслював переможні смисли боротьби, консолідував суспільство та дегуманізував ворога. Сам факт миру в українському інформаційному просторі потрібно розглядати тільки як результат перемоги.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=34267

Добавил: Дата: Мар 16 2018. Рубрика: Идеи и дискурс. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
...

Комментарии недоступны








Погода