Особливості українського андеркласу

Відновлення ринкових (капіталістичних) відносин в Україні в результаті неоліберальних економічних реформ 1990-х років кардинально змінило соціальну структуру суспільства. З одного боку, з’явилися нові соціальні групи та спільноти, зокрема велика національна буржуазія у вигляді олігархічної бізнес-еліти, а також різноманітні верстви середнього класу (фахівці, менеджери, дрібні підприємці, самозайняті). З іншого боку, суттєво змінилися соціальне обличчя та класові позиції інтелігенції, робітничого класу, колишніх колгоспників. Зазначені трансформації відбувалися на фоні марігналізації, люмпенізації та пауперизації більшості населення України. Одним із наслідків цих процесів стало значне поширення бідності та постання до того ще невідомої соціальної групи – андеркласу.

Слід зауважити, що проблема андеркласу в Україні перебуває на узбіччі не тільки суспільно-політичного дискурсу, але й наукового. У масовій свідомості андерклас ототожнюється з індивідами, які живуть у бідності та зазнають різноманітних втрат. Наскільки ця думка відповідає реальності і як співвідносяться такі явища, як бідність та андерклас?

Насамперед зауважимо, що поняття андерклас запровадив у науковий обіг 1963 року шведський економіст Г. Мюрдаль із таким визначенням: «уражений у своїх інтересах клас, що складається з безробітних, непрацездатних і зайнятих неповний робочий день осіб, які більшою чи меншою мірою безнадійності віддалені від суспільства в цілому, не беруть участі в його житті та не поділяють його прагнень і успіхів» [1, c.21]. Згодом К. Аулетта та Ч. Мюррей додали до його складу представників «соціального дна» (underworld): нарко- та алкозалежних, жінок комерційного сексу, безхатченків, злочинців, матерів-одиначок, дітей вулиці тощо. Спільним для всіх них є відсутність постійної роботи, існування за рахунок соціальної допомоги (що породжує утриманські настрої) або / та незаконних доходів, а також здебільшого антисоціальний спосіб життя. Отже, як бачимо, насправді далеко не всі бідні належать до андеркласу, особливо це очевидно для України, де досить поширеним явищем є бідність працевлаштованого населення.

Андерклас є продуктом розвитку суспільства информаційного капіталізму, яке набуло глобального масштабу. Його представникам притаманна відсутність основних видів капіталу – економічного, культурного, людського, соціального, політичного, і саме це робить їхні соціальні позиції надзвичайно крихкими та вразливими, а їх самих – соціально виключеними та знедоленими особами. Таке становище зумовлено значними масштабами маргіналізації та люмпенізації. З огляду на це вважаємо за доречне провести аналогії між сучасним андеркласом та пролетаріатом ХІХ століття. Цікаво, що В. Зомбарт описував тодішніх пролетарів крізь призму втрат, яких вони зазнали через залучення до капіталістичної системи. Андерклас, як у свій час і пролетаріат, не має доступу до благ і здобутків суспільства, він перебуває поза межами панівної культурно-нормативної системи. Мало того, якщо зважати на думку Ф. Броделя, що суспільство – це завжди ієрархія, то андерклас випав із системи ієрархій і перетворився таким чином не на дно суспільства, а на не-суспільство.

Чи існує андерклас в Україні і в чому полягає його специфіка? Справа в тому, що існування андеркласу на пострадянському просторі залишається дискусійним питанням. Частина науковців уникають цієї дефініції, замінюючи її поняттям «нижчий клас». Інші доходять висновку, що такого андеркласу, який було виявлено та описано у США в 1960-1980-х роках, на пострадянському просторі в 2000-х роках не існує. Авторська позиція полягає в тому, що поняття «нижчий клас» у тому значенні, у якому його зазвичай використовують у дослідженні соціальної структури українського соціуму (трикласова модель – вищий, середній, нижчий класи), не є тотожним поняттю андерклас. Крім того, безсумнівно, особливості суспільних відносин в Україні зумовлюють специфіку українського андеркласу, роблять його несхожим на андерклас у Західній Європі та США.

На відміну від країн, які належать до Центру капіталістичної світ-системи, де частка андеркласу не перевищує 5% громадян, в Україні через масштабні процеси маргіналізації, пауперизації та люмпенізації населення андерклас є досить численною спільнотою. Його численність можна визначити на основі побічних даних. Зокрема, за результатами опитувань Центру Разумкова, у трикласовій моделі соціальної структури третина громадян ідентифікують себе з нижчим класом (див. рис. 1).

ukrayins-kij-anderklas

Рис. 1. Соціальна структура українського суспільства за трикласовою моделлю в 2002-2014 роках [2].

Точніше виявити частку представників андеркласу можна завдяки чотирикласовій моделі. За такого формулювання до нижчого класу себе зараховують 21,3% громадян, і цей показник протягом останніх років залишається незмінним (див. рис. 2).

ukrayins-kij-anderklas-2

Рис. 2. Соціальна структура українського суспільства за чотирикласовою моделлю в 2002-2014 роках [3, с.6].

Утім, спираючись на дані Центру Разумкова, з андеркласом можна ототожнювати не весь нижчий клас, а лише його ядро, тобто осіб, котрі віднесли себе в три- та чотирикласовій моделях до нижчого класу, в інтегральній самооцінці суспільного становища позначили свою позицію 7-ю–10-ю сходинками та, відповідаючи на питання про рівень матеріального добробуту родини, обрали відповіді: «Ледве зводимо кінці з кінцями, грошей не вистачає навіть на необхідні продукти» або «Вистачає на харчування і придбання необхідних недорогих речей». У 2008 році таким критеріям відповідав кожен сьомий респондент, або 14,3% загалу [4, с.8-9]. Зауважимо що цей показник суттєво не відрізняється від частки андеркласу в Росії – 14% (за підрахунками Н. Є. Тихонової), Польщі – 22,2%, Болгарії – 12,1% (за підрахунками Г. Доманські) [5, c.30].

За соціально-демографічною структурою та освітнім рівнем ядро нижчого класу суттєво відрізняється від інших груп населення. Зокрема, у його складі кількісно переважають жінки, а також особи похилого віку (див. табл. 1).

Таблиця 1

Статевовікова структура населення України в 2008 році (у %) [4, c.12]

ukrayins-kij-anderklas-3

Традиційно андерклас є найменш освіченою групою населення. У цьому випадку стикаємося із замкненим колом, коли умови життя бідних не дозволяють отримати якісну освіту, а відсутність освіти консервує бідність, робить її спадковим явищем. Справді, тільки 4,1% ядра нижчого класу України мали змогу дати гарну освіту своїм дітям. Із них кожен одинадцятий (9,1%) мав тільки початкову освіту, кожен шостий (16,9%) – неповну середню освіту. У цілому ж освіту, вищу за повну середню, мали 38,9% ядра нижчого класу, тоді як серед ядра середнього класу таку освіту мали абсолютно всі (див. табл. 2).

Таблиця 2

Освітній рівень населення України в 2008 році (у %) [4, c.11]

ukrayins-kij-anderklas-4

У визначенні численності та структури андеркласу в Україні можна спиратися не тільки на питання, пов’язані з самоідентифікацією індивідів. Результати статистичних обстежень також є цілком валідним джерелом інформації. Вище зазначалося, що далеко не всі бідні належать до андеркласу. На наш погляд, до андеркласу за критерієм матеріального добробуту варто зараховувати тих осіб, які одночасно потерпають і від монетарної, і від деприваційної бідності. Таких у 2015 році було 11% [6].

Вважаємо можливим визначити склад андеркласу України і за іншими критеріями, що дозволить з’ясувати його специфіку. Відомо, що за ознакою зайнятості він охоплює насамперед тривало безробітних осіб. У 2015 році 397,1 тис. осіб (24% всіх безробітних) не могли знайти роботу понад 12 місяців. Зважаючи на соціально-економічну ситуацію в Україні, до андеркласу долучаються (можуть долучатися) 62,6 тис. працівників, які перебувають у відпустках без збереження зарплати, а також 742,1 тис. працівників, яких із економічних причин переведено на неповний робочий день. Крім того, андерклас потенційно може складатися з працівників найпростіших професій – 3027,8 тис. осіб, – які зазвичай отримують вдвічі меншу за середню по Україні зарплатню і зайнятість яких має прекаріальний (нестійкий, випадковий) характер [7, c.79, 119].

Поряд із зайнятими та безробітними, до андеркласу можна віднести значну частину економічно неактивного населення. Зокрема, такими є 106,3 тис. осіб, які зневірилися знайти роботу, а також 113,5 тис. тих, хто не знають, де і як її шукати, або вважають, що немає годящої роботи [7, с.170]. Проте найбільшу частку економічно неактивного населення становлять пенсіонери. Багато з них за станом здоров’я не мають змоги працювати і залежать виключно від державних соціальних трансфертів, обсяг яких досить малий. Скажімо, пенсію за віком, яка не перевищує мінімального розміру (1074 грн.), отримують 839,9 тис. осіб, а пенсію до двох мінімальних розмірів – ще 7431,7 тис. осіб [8, с.40].

Не можна не погодитися з думкою закордонних дослідників, котрі зараховують до андеркласу осіб із адиктивною та асоціальною поведінкою. Визначити їхню точну кількість досить складно, отже, маємо лише приблизні підрахунки. За оцінкою експертів, загальна кількість споживачів ін’єкційних наркотиків – щонайменше 310 тис. осіб, хронічних алкозалежних – 700 тис. осіб. Крім того, в Україні налічується близько 80 тис. жінок комерційного сексу, 140-150 тисяч дітей вулиці, а також 500 тисяч дорослих безхатченків і безпритульних [9, c.81, 126]. Таким чином, загальна кількість усіх зазначених категорій перевищує 1,7 млн. осіб.

У США та Західній Європі багато представників андеркласу належать до расово-етнічних меншин. Таку ситуацію зумовлено не тільки їхньою тривалою дискримінацією, але й територіально-просторовою сегрегацією. Перетікання заможного населення до передмість і, відповідно, переміщення туди ж високооплачуваних робочих місць призвело до того, що небілі громадяни ізолювалися в депресивних секторах економіки та в просторових локусах – етнічних «гетто». В Україні немає відвертої дискримінації та сегрегації за расово-етнічною ознакою. Чи не єдиним винятком є роми (цигани), злиденне існування яких зумовлено соціальною ексклюзією, численними деприваціями, а також прагненням до самоізоляції. За даними Всеукраїнського перепису населення, 2001 року в країні мешкало 48 тисяч ромів. Насправді їх набагато більше – 120-400 тис. осіб за оцінками Ради Європи [10].

Як і в інших країнах, бідність в Україні має тенденцію до концентрації в певних локусах, зокрема, як зазначалося вище, у сільській місцевості та в малих містах. За даними Центру Разумкова, у селах, селищах міського типу та в містах із населенням до 50 тис. осіб мешкало 68,4% ядра нижчого класу (див. рис. 3). Але досі немає підстав говорити про формування суцільних ареалів злиденності на кшталт нетрів або гетто, де мешкає виключно андерклас.

ukrayins-kij-anderklas-5

Рис. 3. Тип поселення ядра нижчого класу в Україні в 2008 році [4, c.12].

Численні економічні та соціальні втрати, від яких потерпає андерклас, зумовили формування специфічної ціннісно-нормативної системи. Насамперед, субкультурі андеркласу властиві утриманські та патерналістські настрої. Серед ядра нижчого класу тільки 54,3% прагнули добробуту за рахунок власної праці, і лиш 37,8% були впевнені в собі та в своїх силах, розраховували на себе, а не на соціальну допомогу з боку держави [4, c.9]. Мало того, на їхню думку, саме держава має забезпечувати всім громадянам хай не дуже високий, але пристойний рівень життя (46%), люди мають бути рівними в матеріальному плані, не повинно бути багатих і бідних (43,7%) [11, c. 45]. Утім, перебільшувати значення перелічених вище рис не варто. Обсяг різноманітних видів соціальної допомоги в Україні досить малий і не дозволяє працездатним особам існувати тільки за її рахунок. Отже, багато представників андеркласу займаються тими чи іншими видами трудової діяльності, зокрема у сфері неформальної зайнятості, і не є «дармоїдами», що паразитують на суспільстві.

Життя на межі фізичного існування не дозволяє задовольнити духовні потреби людини, призводить до її культурної деградації. Через брак коштів 78,9% ядра нижчого класу не купували потрібні книги та не передплачували періодичні видання, а 82,5% не мали змоги відвідувати театри, музеї та концерти [12, с.21].

Економічне відчуження андеркласу, яке проявляється в бідності та злиднях, породжує інші форми відчуження. У ситуації духовного відчуження індивід або група зневірюється у власних силах і потенціалі, втрачає внутрішню свободу та здатність до саморозвитку. Тільки 83,9% ядра нижчого класу зазначили, що володіють такими рисами, як самоповага та почуття власної гідності. А 54% вважали, що представники влади ставляться до них як до людей другого сорту. Усвідомлення безвихідності власного буття зумовлює різноманітні форми соціальної пасивності. Якщо серед ядра середнього класу прагнення до професійної самореалізації, неперервної самоосвіти, самовдосконалення, підвищення кваліфікації мали 80,5% опитаних, то серед ядра нижчого класу таких було 19,5% [4, c.9; 11, c.37].

В усіх країнах андерклас є політично відчуженою спільнотою. Низький культурно-освітній рівень, соціальна пасивність, гетерогенність (особливо за ознакою зайнятості) андеркласу заважають його гуртуванню та створенню партій і громадських рухів, які б артикулювали та захищали його інтереси. Третина (33,4%) ядра нижчого класу України вважає, що має таку рису, як громадянська активність, але залучені до активної громадської діяльності або належать партій лише 1,1-3,2%. Не надто цікавлячись політикою та політичним життям, тільки чверть (28,5%) ядра нижчого класу мають стійкі політичні переконання. Водночас більше як половина не підтримували дії центральних органів влади: президента (56,3%), кабінету міністрів (52,9%), Верховної Ради (62,5%), судів (55,5%). З огляду на все зазначене, цілком закономірно, що серед андеркласу частка прихильників демократичних цінностей найнижча – лише 35,2% (див. табл. 3).

Таблиця 3

Громадсько-політична активність населення України в 2008 році (у %) [11

ukrayins-kij-anderklas-7

Події останніх років переконливо свідчать, що не варто переоцінювати політичну пасивність андеркласу. Його представники більше схильні вдаватися до неінституціоналізованих форм протесту: вуличні заворушення, насильницькі дії, захоплення адміністративних будівель тощо. Такі дії можуть здійснюватися під різноманітними політичними гаслами, але вони завжди ґрунтуються на прагненні знедолених привернути увагу до власних проблем, продемонструвати свою суспільну значущість, миттєво покращити матеріальне становище.

Яскравим прикладом такої поведінки стала участь різноманітних верств андеркласу (пенсіонери, особи без певних занять, напівкримінальний елемент («гопники») у акціях протесту та громадянської непокори наприкінці 2013 – навесні 2014 років. Їхні дії зумовлювалися не прихильністю до європейських цінностей (учасники Євромайдану) або почуттями регіонального патріотизму / сепаратизму (учасники Антимайдану), а прагненням до «миттєвого збагачення» – отримання платні за участь у мітингах, пікетах, захопленнях державних установ, а також через грабунки та мародерство. Крім того, вони вважали, що приєднання України до європейської спільноти чи до Росії означатиме підвищення соціальних стандартів, а отже й покращення їхнього життя. Збройний конфлікт у Донбасі свідчить, що й до добровольчих батальйонів та підрозділів Збройних Сил України, створених на контрактній основі, і до незаконних збройних формувань ДНР-ЛНР часом долучаються маргінальні особи, котрі не мали або втратили роботу та стабільний дохід. Отже, виникло замкнуте коло, коли, з одного боку, війна збільшує масштаби бідності та маргіналізації населення, а з другого – позбавлені засобів до існування представники андеркласу поповнюють лави збройних формувань, подовжуючи тим самим перебіг воєнного конфлікту.

Застійний характер бідності супроводжувався марігналізцією та люмпенізацією багатьох верств населення, що призвело до кардинальної зміни соціальної структури українського суспільства. Маємо підстави стверджувати, що вже наприкінці 2000-х років в Україні постав андерклас, склад якого є досить строкатим: літні люди, тривало безробітні, особи з адиктивною та асоціальною поведінкою (нарко- й алкозалежні, жінки комерційного сексу, безпритульні), окремі етнічні меншини (роми). Перелічені соціальні спільноти становлять сукупно 11-14% населення, це втричі більше, ніж у Західній Європі та США (Центр капіталістичної світ-системи), але майже таку саму частку андеркласу зафіксовано в Східній Європі та в Росії (Напівпериферія капіталістичної світ-системи).

Як бачимо, андерклас не охоплює всіх нужденних, зокрема за його межами перебувають бідні, залучені до трудової діяльності. Андерклас включає осіб, які не знайшли або втратили своє місце в сучасній структурі суспільства, у зв’язку з чим вони позбавлені основних видів капіталу: економічного, культурного, соціального, людського, символічного тощо. Більшість із них не мають вищої освіти, мешкають в основному в невеликих містах та селах, тобто в місцевості з відсталою та депресивною економікою. Утім, в Україні, на відміну від західних країн, рано вести мову про компактне проживання андеркласу у відособлених від зовнішнього оточення локаціях – як-от міські гетто або нетрі.

Постійна дія об’єктивних структурних факторів, насамперед численні депривації та ексклюзії, призвела до формування субкультури бідності як особливої ціннісно-нормативної та світоглядної системи, у межах якої відбувається відтворення андеркласу. Андерклас України має такі типові для цієї групи соціально-психологічні риси, як-от утриманські та патерналістські настрої. Проте, знов-таки на відміну від західних країн, невеликий розмір соціальних трансфертів змушує багатьох мати хоча б нестабільний підробіток, що в кінцевому рахунку зберігає окремі елементи трудової етики та позитивного ставлення до праці. Водночас андерклас є не тільки економічно, але й духовно та політично відчуженою спільнотою. Таким людям властива соціальна пасивність, апатія, зневіра у власних силах, низький рівень участі в суспільно-політичному житті та підтримки демократичних цінностей. Але саме андерклас бере активну участь у будь-яких заворушеннях, готовий підтримати будь-які політичні гасла, якщо з ними асоціює задоволення своїх матеріальних потреб.

Посилання

  1. Цит. за: Иноземцев В. Л. Классовый аспект бедности в постинудстриальных обществах [Текст] / В. Л. Иноземцев // Социс. – 2000. – №8. – С.18-27.
  2. Якщо українське суспільство умовно поділити на три соціальні класи, то до якого класу Ви себе віднесли б? (2002-2014) [Електронний ресурс
  3. Середній клас в Україні: життєві цінності, готовність до асоціації і просування демократичних норм і стандартів (Аналітична доповідь Центру Разумкова) [Текст] // Національна безпека і оборона. – 2014. – №1-2. – С.3-78.
  4. Міщенко М. Середній клас: самовизначення в соціальній структурі суспільства) [Текст] / М. Міщенко // Національна безпека і оборона. – 2008. – №7. – С.5-13.
  5. Тихонова Н. Е. Низшие классы в России (Теоретические и методологические предпосылки анализа) [Текст] / Н. Е. Тихонова // Общественные науки и современность. – 2010. – №4. – С.26-36.
  6. Самооцінка домогосподарствами доступності окремих товарів та послуг (за матеріалами вибіркового опитування домогосподарств у жовтні 2015 року) [Електронний ресурс].
  7. Економічна активність населення України 2015: Статистичний збірник [Текст] / Державна служба статистики України. – К.: Державна служба статистики України, 2016. – 201 с.
  8. Соціальний захист населення України: Статистичний збірник [Текст] / Державна служба статистики України. – К.: Державна служба статистики України, 2016. – 124 с.
  9. Левчук Н. М. Асоціальні явища в Україні у демографічному вимірі: Монографія [Текст] / Н. М. Левчук. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2011. – 492 с.
  10. An EU Framework for National Roma Integration Strategies up to 2020 [Electronic resource].
  11. Шангіна Л. Громадянська активність українського середнього класу [Текст] / Л. Шангіна // Національна безпека і оборона. – 2008. – №7. – С.30-45.
  12. Биченко А. Український середній клас: уявлення та реальні ознаки [Текст] / А. Биченко // Національна безпека і оборона. – 2008. – №7. – С.14-29.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=15571

Добавил: Дата: Окт 5 2016. Рубрика: Идеи и дискурс. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes