Площа Святого Юра: урбаністика як образне оприсутнення пам’яті

Найпопулярніше тепер питання щодо теми площі Святого Юра у Львові «Чим це все завершиться?» парадоксально вибиває на інший рівень: «Тим, що всі умруть…». І у цій відповіді нема жодних алюзій до побажань визначного митця, котрого глибоко шаную, побачити хоча б одного трупа серед захисників історичного скверу. Що вдієш, маємо й таке з під’юджування святих людей. Але ні, наразі зовсім про інше. Про те, що може цьому протистояти.

Тому подальша розмова з архітектором Юрієм Криворучком покликана пояснити на прикладі конкретної ситуації речі, що їх належить усвідомити глибше.

Пане Криворучко, Ваш теперішній наступник на посаді головного архітектора Львова Юліан Чаплінський заповзявся услід за проектантами реконструкції пл. Св. Юра в дивовижний спосіб – начебто розвінчуючи – поширювати провокаційні міфи, відмовляючи цим собі в самостійності думки. Що це за напасть на архітекторський цех, яка достоту схожа на маніпулятивні політтехнології, випробувані й ефективні для авдиторій, позбавлених критичного мислення?

– Можете бачити в тих міфах спекуляцію, а я – недоліки фахової грамотності, зокрема архітектурної. Наука не терпить підмін. Тому варто усвідомити, що поняття архітектурно-ландшафтних комплексів виникло у ХХ ст. А відтак говорити, що Святоюрська гора була цілісним архітектурно-ландшафтним комплексом, коректно лише з погляду нашого часу. Можна розглядати процес його складення та розвиток у поняттях сучасної містобудівної науки, не приписуючи цієї категорії мисленню творців Святоюрського комплексу. Хоча б тому, що старі плани донесли до нас кілька варіантів планування митрополичих садів. Як і собор мав свою історію: спочатку це була дерев’яна церква, потім кам’яна, згодом – споруда авторства Бернарда Меретина – про все це відомо, зокрема описано й у Детальному плані території. Щодо архітектурного цеху Львова – він дуже різнорідний і теж підлягає усяким впливам; як усяке об’єднання коливається між індивідуальністю і стадністю – кожен собі вибирає дорогу.

Властиво, апелюючи до історії й до перших графічних зображень Меретинового шедевру, сучасних львів’ян хочуть переконати в тому, що історичний сквер на пл. Св. Юра має бути докорінно реконструйований, аби відкрити видові перспективи на пам’ятку. Не цінуючи столітніх процесів гармонізування простору, новітнє відновлення реконструктори вбачають у зміні конфігурації і планувальної структури скверу та заміні його зелених насаджень на низькорослі. Наскільки це є архітектурно грамотним?

– Знову ж таки, погляд залежить від часу. Колись оборонний характер заміських монастирів вимагав відсутності рослинності довкола них. Таким власне був монастир отців Василіян, який спершу виник на Святоюрській горі, та згодом був перенесений на сучасну вул. Б.Хмельницького. Відмирання оборонних функцій спричинило також і знесення міських мурів європейських міст, у Львові зокрема. Сьогоднішні бульвари довкола середньовічного міста – це парки та сквери зі старими великорослими деревами. Так є у Львові, у Кракові, у Відні та й усій Європі. Нікому ще не спало на думку говорити, що їх треба вирубати, щоб було краще видно оборонні мури!

То чому саме на площі Святого Юра старі дерева чомусь заважають візуальному сприйняттю? Де логіка у такій вибірковості?

– Аргументи на прорідження скверу та вирубування «коридорів» сприйняття собору – елементарна однобокість, неграмотність, щоб не сказати – невігластво. Сьогоднішня теорія та практика перцепції середовища міста показують, що візуальне сприйняття ніколи не існує відірвано та самостійно від усього комплексу сприйняття людини. Коли ми сприймаємо середовище, це відбувається з різних боків – смислових, символічних, знакових, часових тощо, при цьому виокремлення лише візуальної складової сприйняття безмежно збіднює сприйняття, робить його не лише неповним, а й часто неадекватним. Спираючись на науку психології сприйняття, можемо збагнути, що ренесансна система бачення з домінуванням візуальної компоненти – лише одна з багатьох, які виробило людство та які властиві людині.

Змінюються і підходи до історії, до реставраційної справи, зокрема. Наприклад, перебудова костелу Івана Хрестителя на Старому Ринку у Львові, що її здійснив Юліан Захаревич, сьогодні була би потрактована як варварство знищення пам’ятки, але кінець ХІХ ст. мав зовсім інше ставлення до старої архітектури. У ХХІ ст. практикується безумовне збереження усіх культурних артефактів, не лише пам’яток, усього, що наповнює простір пам’яттю, неруйнування складених історично просторових цілісностей.

Але Юліан Чаплінський не тільки стверджує, що комплекс Святого Юра не сприймається, а «його просто не існує»…

– Це елементарне нерозуміння існування об’єктів архітектури взагалі. А як тоді бути з нашими святинями – підземними церквами КиєвоПечерської лаври, врешті криптою собору Св. Юра, яких не видно, які не сприймаються візуально ззовні? Що, їх теж не існує? Навпаки –збірний і цілісний образ, що складається від сприйняття-відчування-пам’яті їхніх символіки, знаковості, смислу і роблять основне враження не лише про самі ці об’єкти, серцевиною яких вони є, а й про їхнє оточення, про місто у цілому, врешті про країну також. Тому треба обережніше поводитись з вирваними з контексту термінами та поняттями, принаймні не маніпулювати ними, особливо, коли це йде назагал.

Окрім небажаних для реконструкторів історичного скверу й дороги, «дисгармонійним елементом» на площі Юра названо і корпус Львівської політехніки, де міститься хімічний факультет, відтак у запалі сучасної декомунізації чимало кому може спасти на гадку заклик до його руйнування.

– Хімічний корпус спроектували архітектори Микола Мікула, Ярослав Назаркевич і Валеріян Сагайдаківський на поч. 1960х. Це зразок континуації традицій міжвоєнного функціоналізму, продовжених у повоєнний час. Архітектор Микола Мікула – автор конкурсного проекту на відбудову церкви Св. Духа у Львові (1942 р., четверта нагорода)! У його доробку ряд інших споруд, запроектованих разом з архітекторами Ярославом Новаківським та Олегом Радомським. Це – імена відомих українських архітекторів, які творили у повоєнному Львові в складну для архітектури радянську добу. Неграмотно називати хімічний корпус дисгармонійним, – до чого дисгармонійний? Насправді це прекрасна фонова (шкода казати так про правдивий твір архітектури) забудова, що творить сьогодні площу. Якщо львівські архітектори проковтнули зневажливе ставлення до колег, які вже відійшли в історію, то можливо хіміки Львівської політехніки мали би сказати своє слово, а то ще, чого доброго, залишаться без навчального корпусу з нашими революціонерами від «відновлення».

А чому б історичний сквер на пл.Св. Юра, дерева якого пам’ятають митрополита Андрея Шептицького не зберегти, назвавши на вшанування його іменем?

– Свого часу була пропозиція розмістити пам’ятник у східних монастирських садах, назвавши їх парком Митрополита Андрея. Склалося вже так, що митрополичими називаються сади, оточені мурами. Причому, є верхні (що примикають до митрополичих палат) і нижні (або північні), найменш доступні, теж огороджені мурами. Натомість, сади за мурами частіше називають монастирськими – західними (біля вул. Озаркевича) і східними (де стоїть ретрансляційна вежа). Була пропозиція поставити невелику скульптуру Митрополита й у монастирських верхніх садах на терасі перед митрополичими палатами, але не віднімаючи слушності цієї ідеї, зійшлися на тому, що у зв’язку із клаузурним характером цих садів (йдеться про обмежений доступ), доцільно бачити його постать у відкритому просторі – на площі чи у сквері – як вирішить громада та фахівці. Науково-дослідна лабораторія кафедри «Містобудування» політехніки виготовила такий проект, зробила фільм-анімацію проекту, і він колись сподобався митрополиту Ігорю. Із цим проектом можна ознайомитися в Інтернеті.

До речі, дискусійне питання, яким також спекулюють: чи можна ставити пам’ятник на території спадщини ЮНЕСКО.

– Ставити пам’ятник можна, – тільки би він гармоніював із пам’яткою. А це вже завдання майстерності архітекторів та скульпторів. Натомість спотворювати ландшафти (у тому числі вирубками «для сприйняття», не кажучи вже про нову магістраль!) самої пам’ятки, як і території охоронюваного ландшафту (це також площа Св. Юра) – заборонено і у межах пам’ятки, і неетично та нефахово у будь-якому іншому місці.

Гаразд: і площа і сквер – є відповідним простором для пам’ятника. А як бути із переміщенням дороги, – це доконечна необхідність? Чи нема в тому спекуляцій, коли таку детермінованість пояснюють конкурсом, авторським правом (хоча насправді теперішній проект суттєво від початкового вже відхилився) і тому подібним?

– Щодо переможця (-ів) конкурсу, то не знає хіба лінивий – не було присуджено першого місця, бо не відзначили жодного гідного проекту до втілення. І тут варто наголосити: умовою конкурсу не було перенесення дороги, а використання усіх просторів Святоюрського комплексу для знаходження образу і належного втілення постаті Митрополита, бо це був конкурс на концепцію, тобто ідею. Те, що Церкві сподобався варіант із переносом вулиці, не значить, що він саме так може бути реалізований, бо територія під охороною ЮНЕСКО (куди також входить комплекс архиєпархії УГКЦ), як і довкільний охоронюваний ландшафт пам’яток, захищена законами України від будьяких змін, що порушують історично складену структуру, форму, ландшафт та семантику простору. На жаль, конкурсний варіант не відповідав цим вимогам, звідси і усі протиріччя теперішньої ситуації. Треба було шукати компроміс між ідеєю, законом, різними (принаймні двома протилежними) думками громади Львова.

Однак найпримітивнішим експлікативним вирішенням завдання запропонували перенести вулицю Митрополита Андрея подалі від собору. Для цього придумали історію з нібито навмисним прокладенням вулиці поляками, щоб завадити збиратись людям перед собором, щоб «відрізати собор від міста» і т.п.

Окрім цінності складеної структури та середовища упродовж століть, що є аксіомою у реставраційній та пам’яткоохоронній діяльності, зауважмо й інше: різкий динамічний поворот вулиці Листопадового Чину, що огинає Святоюрську гору, дозволяє швидко змінити цілий ряд яскравих кадрів собору Св. Юра, що виростає з-за дерев, монастирського муру, капітульних будинків, врешті розкриваючи у трьох-четвертному ракурсі барокову велич храму, його бані, фасад із кінною скульптурою Св. Юрія, чисельними деталями, які встигають навіть при швидкості сприйняття з автомобіля заграти акордами світлотіні, різких контрастів свою тему, яка надовго – назавжди – залишається у пам’яті.

Майстерно додати у цьому русі постать Митрополита – без гранітних постаментів (святі завжди ходять межи людьми, їхня велич не потребує підставок) – поєднати його із собором у єдиному пориві – це вирішення, яке не потребує сотень кубометрів бетону, тисяч квадратних метрів мертвого замощення. Знайти і втілити цей мистецький образ простору – це завдання творцям!

Але ці поняття – з царини творчості, мистецтва, образу, відчуття, переконання, краси, добра, врешті пам’яті Митрополита – чи звучали вони хоча б раз у апологетів кардинальних перебудов площі?

– Ні, тільки квадратні метри, хворі та пересаджені дерева, відсутність скверу… До речі, пам’ятник Івану Павлу ІІ у Римі поставили на автобусному вокзалі між стоянкою автобусів і багатосмуговою магістраллю! Гарно звучить у фахових термінах, правда? Не гідне постаті папи? Але у Римі міркували так: сьогодні епоха інформаційного суспільства, епоха особистісних контактів, динамічного сприйняття світу, тому папа мусить стояти на роздоріжжі, на усіх вітрах, там, де усі ідуть, їдуть, поспішають, але завважують людину – папу, що стоїть обіч дороги, папа – людина світу. Чи не таке саме місце на дорозі, де ідуть люди, вибирав завжди цей апостол Євангелія у русі – папа Іван Павло ІІ? Чи не за це він лишився у пам’яті мільярдів? Діапазон вирішень – безмежний, були б вони лише вдалими творчо.

Зрозуміло, однак розставте, будь ласка, крапки над «і» щодо перенесення вулиці, тобто дороги…

– Перенесення 4-смугової магістралі на площі не узгоджується із законодавством. Обговорення радіусів поворотів магістралі, яка взагалі не має права бути, – це намагання відвести від головного: якою бути площі Св. Юра як образу пам’яті, живим свідком, який промовлятиме до нащадків. Із протоколів містобудівної ради викинули найважливіші, але «незручні» думки, висловлені під час обговорення. Та й четверо голосів «проти» і чотири що «утрималися» та 17 – «за», свідчать далеко не про «одностайну більшість при затвердженні транспортної концепції площі Святого Юра», як записано у протоколі. Треба знати, що містобудівна рада не затверджує ніяких рішень, а лише рекомендує, а затверджують посадові особи, які на це уповноважені та несуть юридичну відповідальність. Протоколи перекручують дійсний стан справ, і львів’янину непросто розібратись у цих паперових баталіях та зробити свій висновок.

Схожа ситуація із закриттям вул. Озаркевича. Стільки було дебатів, хоча кожному архітектору відомо, що закриття вулиці з хордовими функціями у центрі Львова – безумство. Віддаль від корпусів навчальних закладів до магістральної вулиці згідно норм має бути 25 м. А на якій віддалі від хімічного корпусу тепер прокладають вулицю? – 8-10м від вікон?!

На жаль, не просто роблять, а кажуть, що це схвалює більшість…

– Якщо 51% «за», а 49% – «проти» і приймається рішення за волею 51%, то це не демократія, це примітивний тоталітаризм 51% проти 49%. Демократія – це коли 99% намагаються зробити так, щоб врахувати потреби та бажання 1%! Дослухатись, почути, врахувати, знайти компроміс – це ази демократії. Нашому суспільству ще вельми далеко до цього.

Іще одна слизька спекуляція у розмовах про сквер – обговорення хвороб дерев, мовляв через це їх слід зрізати…

– Знову ж таки бачимо спробу відвести від теми, що сквер як цінний історичний і природничий об’єкт не можна нищити, змінювати його планувальну структуру, конфігурацію, форми, насадження (238 дерев близько 50 видів).

Хворі дерева треба лікувати, а не рубати, – кожен експерт вам скаже. Але тут знаходять іще дивовижніші пояснення: дерева під хімічним корпусом «висаджені у радянський час». То що, вони уже не дерева, бо «радянські»? Та 80-літній бук чи дуб такого віку, які мають від 120 до 800 тис. листків, продукують за день 12-15 кг кисню, якого вистачає для споживання 10 осіб. Одне таке дерево як елемент біоекосистеми за своєю роллю в системі може бути замінене посадкою 3 тис. (!) молодих деревець. Скажіть, де ми на площі Св. Юра розмістимо 47 (зрізаних) х 3000=141000 молодих деревець? Якщо віддати дереву 10 кв.м (а це практично ніщо – 3,3х3м), то отримаємо 1млн 410тис.м2 площі скверу, або 141 га. Теперішня площа Св. Юра – 1,6357 га – у 86 разів менша. От і приймайте самі рішення про долю цих дерев, а заодно і усіх нас.

Такий має бути масштаб екологічної компенсації, а грошовий?

– Теж не складно порахувати. У Польщі є вимога компенсації знищених дерев, за якою кількість висаджених нових дерев має відповідати із розрахунку довжини кола (обводу) стовбура, тобто дерево діаметром 1м, маючи довжину кола (обвід) 3,14 м, мусить бути замінене 10 деревами з довжиною обводу стовбура 31 см, а це – дерево 10 см у діаметрі. Таких дерев мусить бути 10. У тій же Польщі вартість компенсації одного дерева обводом стовбура до 25 см (8 см у діаметрі!) сягає від 840 злотих (тополя, каштан, верба) до 1350 (клен, граб, бук, магнолія, яблуня, алича, вишня, груша, дуб) та до 1550 злотих (ялина корейська, кипарис, ясен, тис).

Базова вартість компенсації за зрізання, наприклад, липи діаметром стовбура 30 см становить у різних країнах від 2 тис. американських доларів, як скажімо, у США. У Канаді – $4 тис., Польщі й Німеччині – $6тис., Швейцарії й Голландії – до $8-10тис. А липи діаметром 60 см – вже до $20 тис. у Швейцарії і Голландії, та $10 тис. – у Польщі.

Найцинічнішим у цій ситуації зневаги законності, як на мене, виглядає покликання на авторитет церкви.

– Дивлячись, що й кого ми під тим авторитетом розуміємо. Папа Франциск 18 червня 2015 року оголосив першу папську екологічну енцикліку «Славен будь», де зокрема пропонує розпочати на кожному рівні суспільного, економічного та політичного життя чесний діалог, який окреслить прозорі процеси прийняття рішень, і нагадує, що жоден проект не буде успішним, якщо не надихатиметься сформованим і відповідальним сумлінням, підказуючи спонуки для зростання в цьому напрямку на освітньому, духовному, церковному, політичному й богословському рівнях.

Варто порозважати над такими словами папи Франциска щодо захисту біорізноманітності: «Щороку зникають тисячі видів рослин і тварин, втрачених назавжди, яких ми вже більше не зустрінемо, яких наші діти вже не зможуть побачити». Вони не є лише «ресурсами» для використання, але мають також цінність самі в собі. У цій перспективі «заслуговують на похвалу, а іноді й на подив, зусилля вчених і технологів, які намагаються подолати проблеми, створені людьми», але коли людське втручання стає на служіння фінансам та споживацтву, «спричиняється до того, що земля, на якій живемо, стає біднішою та менш гарною, дедалі обмеженішою та сірішою», а «кожне знущання над будь-яким створінням суперечить гідності людини».

Або іще таким: «Існують дискусії щодо довкілля, в яких важко досягти згоди. […]. Церква не претендує на те, щоб окреслювати наукові питання, ні поставити себе на місце політики, а я лише запрошую до чесної і прозорої дискусії, аби часткові інтереси чи ідеології не шкодили спільному добру».

Папа Франциск наполягає на розвиткові чесних і прозорих процедур прийняття рішень, щоб могти «розрізнити», які підприємницькі ініціативи зможуть привести «до справжнього цілісного розвитку». Зокрема, вивчення екологічних наслідків якогось нового проекту вимагає «прозорих політичних процесів, які підлягають обговоренню, в той час, як корупція, що приховує справжні екологічні наслідки взамін за певну вигоду, часто веде до двозначних угод, які уникають обов’язку інформування та поглибленої дискусії»

Доброю є й така настанова: «Заанґажування у спільне добро означає приймати рішення, позначені солідарністю». Це справжні ціннісні орієнтири. Ними й важливо керуватися.

І я закликаю львів’ян до мудрих, виважених і солідарних рішень. А пам’ятник Митрополиту Андрею ми поставимо, бо він непроминальна цінність нації.

Джерело: ZIK

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=5919

Добавил: Дата: Июл 2 2015. Рубрика: Города smart. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes