Продукування війни

10 вересня 1939 року під наступом німецьких військ польська армія покинула невелике містечко Загір’я (Zagorz) біля Сянока, важливий залізничний вузол між Перемишлем і Будапештом. Після входу німців саме українська спільнота в Загір’ї, яка саботувала оборону, організувала місцевий уряд, всіляко допомагаючи окупантам придушувати опір.

Тоді ж, у вересні, місцеві українські активісти вирішили перформансом відзначити кінець власного національного приниження: провести похорони Польщі. Запросили, як пише Збігнєв Осенковскі, автор книжки “Zagorz nad Oslawa”, місцевого греко-католицького священика отця Гентиша, котрий, проте, відмовився, бо “вважав цю акцію політичною, а не релігійною”. Труну Польщі пронесли через все містечко зі співом “Пропала Польща, пропала навіки, уже не поможуть французи, англіки”. Поховано її було на місцевому цвинтарі для здохлої худоби.

Звідки я знаю цю історію? Мені про неї розповідала моя бабця Дарія, тоді 11-річна дівчина, яка була зв’язковою українських підпільників у часі війни. Мій прадід Степан був у ті роки солтисом у Заслав’ї, передмісті Загір’я, де на 800 жителів було тільки кілька польських та єврейських родин.

Чому мої родичі-українці не допомагали полякам, своїм сусідам з незапам’ятних віків, боротися за спільну державу проти ворога, від якого настраждалися потім обоє? Чому так радісно хоронили країну, в якій прожили 20 років, країну-мрію, за яку поляки заплатили програними повстаннями і Сибіром, сотнями тисяч вигнанців і зламаних доль, поколіннями у неволі, що тяжко берегли свою віру та ідентичність під чужими владами?

Дефіцит рівності і поваги
Трагедія ситуації, що склалась – у недопущенні самої думки про рівність польського і українського народів, про рівність їхнього права на боротьбу за свободу. Польща, будучи розділеною протягом 150 років, змогла вибороти свою незалежність – але не змогла позбутися імперського стилю.

Львів належав Польській державі з 1349 до 1772-го, а потім – з 1919-го до 1939-го, себто 450 років. Він є польським Сінгапуром, Гонконгом чи Гібралтаром. Класично місто як епіцентр колонізації було польським, а села навколо – українськими. Португальці, наприклад, вперше висадилися в Макао в 1513-му, а заснували постійне місто у 1553-му, передавши його Китаю у 1999-му.

Україна – це польський аналог французького Алжиру чи британської Родезії-Зімбабве. Отже, українська боротьба за свою державу є антиколоніальною, тобто – такою ж, як і боротьба Польщі за її незалежність від Німеччини, Австро-Угорщини та Росії.

Чи може “народ-мученик” може водночас бути і “народом-колонізатором”? Українці не були рівними громадянами міжвоєнної Польщі. Війна 1918-1919 років, подальше національне приниження українців у міжвоєнній Польщі, від заборони Українського таємного університету до “неформальної” вимоги перенести метрику в костел як запоруки успішної кар’єри, до пацифікації і руйнування українських церков на Холмщині, до знесення могил борцям за волю України: все це будувало спочатку несприйняття, а потім і ворожість до Польщі. Роздача земель, населених українцями, польським військовим ветеранам – що це, як не типова ще з давньоримських часів колонізаторська політика?

Чи готові польські законодавці визнати, що український націоналізм був дитиною польського? Що польським міжвоєнним діячам не стало волі і духу оголосити “Річ Посполиту” польського і українського народів, де моєму народові було б надано повноцінне партнерство, і що не було жодного бажання примиритися з колишнім противником по “останній благородній війні”? Що український “Сокіл-Батько” творився паралельно з польським “Соколом”, ОУН вчилася на підпільній боротьбі Пілсудського, а УПА копіювала метод бойових структур та псевд з АК? Що саме злочинна практика полонізації породила злочинну реакцію очистити територію України від поляків?

Антиколоніальна боротьба ніколи не буває без жертв: занадто велика спокуса зразу відплатити за всі старі кривди, що накопичувалася поколіннями. В часі цієї боротьби, як і в Родезії чи Алжирі, чинилися військові злочини. Чи є це приводом для того, щоб заперечити українську боротьбу за свободу і затінити власні помилки?

“Історична офензива” як неоколоніалізм
26 листопада 2015 року польський сенатор, професор Ян Жарин проголосив початок “історичної офензиви”. Його порівняння “бандерівців” із газом Зарин-5, яким вбивали євреїв у концтаборах – яскравий приклад безапеляційного брутального заперечення права українців на боротьбу, спроба спростити й уніфікувати весь український резистанс, раз і назавжди з позиції переможця засудивши його і нав’язавши таку оцінку міжнародній спільноті.

Трактування сенатора Жарина як маргінала себе не виправдали: його погляди вже цього тижня загрожують стати польським законом. Законодавчі пропозиції про визнання подій на Волині геноцидом ще до того, як проведене повне розслідування і встановлення остаточного числа жертв, без залучення українських партнерів – це поспішний політичний акт. Це спроба зловити кон’юнктуру, все ще підігріту передвиборчими дебатами, зафіксувати найгостріше з можливих формулювань, щоб потім з висоти закону судити минуле.

Для прийняття закону вибрано невдалий момент. Зараз, коли частина України перебуває під окупацією, поляки, як ніхто, мали б розуміти, який екзистенційний жах переживаємо ми, коли навіть найменші ознаки України знищуються і забороняються на Донбасі і в Криму – і це все ще може стати реальністю для всієї України. Армія генерала Безручка воювала за Польщу з червоними бандами під Варшавою у 1920-му. Чи готові будуть поляки сьогодні воювати за вільну Україну, якщо постане потреба, після такої пропаганди?

Гібридна війна має важливий історичний компонент. Опис України як проекту нацистських колаборантів, що чинили геноцид – важлива частина антиукраїнської пропаганди Кремля, морального обґрунтування агресії як для росіян, так і на експорт. Так “історична офензива” стає гуманітарним колабораціонізмом з Путіном проти України.

Багато з наших воїнів на Сході несуть світлу пам’ять про своїх дідів, котрі воювали проти комунізму в УПА, багато з яких відбули десятиліття таборів ГУЛАГу. Що відчуватимуть вони на фронті, де вони воюють і за Польщу?

В основі законодавчої затії – невдалий підхід односторонності. “Nic o nas bez nas” – не українська, а саме польська приказка. Це – вже не вперше: у 2010-му Європарламент з подачі польських депутатів засудив визнання Степана Бандери Героєм України, і Україна там не мала права на слово.

Чи може польська сторона зрозуміти, що УПА для нас – це як АК для них? Як би вони поставилися до того, щоб визнати АК злочинною організацією через злочини окремих учасників польського підпілля чи її боївок, котрі проводили “попереджувальні відплатні акції”?

Будуть тяжкі наслідки і для історичної науки. Українські історики, які займаються тяжкими питаннями злочинів проти польського населення в час війни, опиняться в позиції “зрадників”, а кожен польський історик тут буде сприйматися як ревізіоніст, метою якого є черговий удар по нашій національній гідності. Історичний діалог буде відкинуто навіть не до нуля, а на глибину холоду, яка існує хіба що між воюючими народами.

Дзеркало абсурду
Чи дадуть польські депутати шанс українським зберегти обличчя перед сотнями тисяч нащадків переселенців і борців за Україну? А якщо ні, то до чого призведе такий “похорон ОУН-УПА” польським парламентом, якщо радикалам вдасться зламати поміркованих?

Уявімо собі, що українська сторона почне, як в 1920-х, переймати метод “противника”, а навіть діяти не реагуюче, а на випередження. Почати можна, звичайно ж, з дуже очевидної дзеркальної постанови українського парламенту, котра визнає операцію “Вісла” геноцидом українців, і зажадає від, наприклад, Парламентської асамблеї Ради Європи, визнати цей геноцид, а від Польської держави – покаяння. Далі – названня вулиць і встановлення пам’ятників закатованим поляками українцям по всій країні, визначення спеціального дня пам’яті жертв геноциду українців поляками, вимога до польського населення в Україні визначити свою позицію, постійно називаючи їх у пресі “нащадками катів з АК”.

Хочете більше абсурду? Встановлювати на могилах польських героїв, наприклад, у Львові, гранітні таблиці з написом “катам України”, аналогічно до вчинку провокаторів (чи й не ФСБ-шних) у Перемишлі на могилі вояків УПА? А може, тоді зразу викопати “орлят” з могил рідного їм міста, в якому загинули, воюючи проти Січових Стрільців, і обміняти їх на могили вояків армії Петлюри у Варшаві? Чи поможе депортація пам’яті встановити мир?

Насамкінець
Метою законорізів є не примирення і правда, а лише перемога над українським націоналізмом. Та в результаті буде чергова кривда українського народу, котрий дорого заплатив за свою програну війну за незалежність. Не варто хоронити наших героїв на принизливих і однобоких сторінках несправедливих законів.

У “похороні Польщі” у 1939-му брав участь і брат моєї прабабці – Тадей Гірняк, який потім загинув в УПА, захищаючи свою родину від виселення з рідної землі. Їх було депортовано у Чистий четвер на Великдень 1946-го, на збори їм дали 3 години. Впевнений, не меншою трагедією було виселення поляків зі Львова, котрі мусили залишити рідні вулиці і рідні могили в місті, у якому жили століттями. Така була ціна українсько-польського конфлікту, де Сталін рівняв кордони і ламав долі, розрубував наші народи як “сіамських близнюків”.

Ми разом повинні пройти тяжку стежку. Польща має визнати своє імперське минуле і, аналогічно до Британії, Франції, Бельгії, Голандії, Іспанії, закінчити його, визнавши те, що Україна була її колонією і мала право на свою боротьбу. Україна ж мусить чітко назвати тих діячів визвольного руху, хто чинив військові злочини, засудити їхні ідеї і практики, берегти пам’ять жертв їхніх злочинів.

Потребуємо спільного україно-польського формату вшанування наших жертв і засудження нашого зла. Можливо, колись постане меморіал борцям з комунізмом, де воїни УПА і АК стоятимуть поруч? Вони здобули стратегічну перемогу: їхні держави є вільні і живуть у мирі. Наш час на те, щоб закінчити їхню стару війну, а не передавати помсту у спадок.

Остап Кривдик, політолог

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=14239

Добавил: Дата: Июл 21 2016. Рубрика: Kulturpolitik. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes