Промова Геннадія Корбана в суді, 6 листопада

«Ваша честь, дякую Вам за терпіння і за професійне ведення процесу! Хочу розповісти вам кілька цікавих історій, якщо ви не проти, – вам теж буде цікаво, чому все це відбувається.

До 2014 року я був бізнесменом. Досить відомим, з досить неоднозначною репутацією. Я займався злиттям і поглинаннями. Про це багато писали в пресі. У 2014 році, коли стався Майдан у Києві, ми теж його підтримали. Країна почала розвалюватися на частини – так склалася ситуація. І тоді Ігор Валерійович Коломойський подзвонив Олександру Турчинову, який виконував обов’язки президента, і сказав: «Ми готові взяти на себе відповідальність і утримати схід України від катастрофи, що насувається з боку Російської Федерації».

Коли Коломойського призначили губернатором, ми взяли на себе відповідальність також за Запорізьку область – там не було губернатора більше року. Трохи пізніше призначили губернатором Одеської області Ігоря Палицю – за протекцією Ігоря Коломойського. Мало того, що ми самі взяли на себе таку відповідальність, так ми ще й запропонували іншим заможним людям, які є в нашій країні (Ахметову, Ярославському, Новинському, Пінчуку), також взяти на себе відповідальність за області південного сходу України. Зокрема, це стосувалося Донецької та Луганської областей, Харківської області. Але вони відмовилися – побоялися взяти на себе відповідальність у такий час. Я усвідомлюю, що в Києві було трохи не до того, оскільки тут ще тлів Майдан і люди не зовсім розуміли, що відбувається на південному сході України.

4 березня нас призначили, ми увійшли в адміністрацію (ключі від неї нам передали місцеві активісти, які охороняли обласну адміністрацію, поки було безвладдя). Вже 10 березня поїхав потік російських «туристів» – «туристів російської весни». Активно хлинув потік в Донецьку, Луганську, Харківську, Одеську, Дніпропетровську та Запорізьку області. І тоді ми вперше опинилися в ситуації, коли у нас не було міліції, тому що їхні колеги (киває на прокурорів) одягли «колорадські стрічки» і взагалі не вийшли захищати адміністрацію та інші адміністративні будівлі. Прокуратури практично не було. Армії теж не було. Ось в той момент ми змогли мобілізувати охоронні структури, які були в тих містах, змогли мобілізувати активістів, які вийшли та фактично запобігли падінню південного сходу і його відхід у бік Російської Федерації.

Я кажу це не для того, щоб перед вами похвалитися або отримати якусь подяку від вас, – ми це робили не за подяку. І ми це не продавали. Штурмів у Дніпропетровську за березень було три чи чотири. Очолював їх Олег Царьов, якщо пам’ятаєте такого, – народний депутат. У результаті ми купили їм усім квитки в Російську Федерацію, посадили на потяг і таким чином зберегли південний схід України. Це було зроблено і в Одесі – там теж були трагічні події, це було зроблено в Запоріжжі, але це не було зроблено в Луганську і Донецьку, бо губернатор Тарута не зміг впоратися і вирішити це питання так, як його вирішили ми.

Після того як у Луганську та Донецьку почалося масове захоплення адміністративних будівель, ми зрозуміли, що кордон від Дніпропетровської області складає лише сто з гаком кілометрів. Там почали захоплювати склади зброї, озброюватися, у них вже була стрілецька зброя. Фактично ми вже розуміли, що вони підійшли близько, впритул до кордону Дніпропетровської області з боку сходу, вони підійшли до межі Одеської області з боку Придністров’я, а у нас не було нічого. І ось тоді, справді вперше в Україні, ми сформували перші батальйони добровольців – я особисто телефонував міністру внутрішніх справ Авакову, він мені особисто видав наказ на такий батальйон, який називався «Дніпро-1».

Таких батальйонів ми сформували дуже багато – вони всі в системі МВС, це не приватна армія, як розповідають. Такі самі батальйони територіальної оборони ми сформували під систему Збройних сил України, і теж достатньо. Але у цих батальйонів не було одягу, взуття, бронежилетів – їх тоді взагалі в країні не було насправді. Це зараз ми бачимо добре обмундированих хлопців, а тоді цього нічого не було. У них не було касок: на складах у військових були каски 1943-го року! Це були такі каструльки… І тоді справді за сприяння нашої адміністрації ми зібрали волонтерів і створили приватний «Фонд оборони України» – приватний, не державний, і ніякі бабусі туди не платили ніяких грошей, оскільки у нас навіть не було тризначного номера (для цього потрібна була спеціальна постанова Кабінету міністрів).

Ми створили приватний фонд, який сформували для волонтерів, куди Коломойський влив своїх коштів, думаю, до мільярда гривень. Туди я особисто влив близько двохсот мільйонів гривень особистих коштів. Я небідна людина, я займався бізнесом. І за ці гроші купувалися каски, бронежилети, купувалося взуття, купувалася форма. Почали виготовлятися сухпайки для солдатів. Адже і сухпайків тоді не було. За ці гроші купувався транспорт – різний, який тільки можна. За ці гроші… Коли до нас звернулося Південне командування на чолі з командувачем, – він, командувач, прийшов до нас в адміністрацію і сказав: «У мене немає ані акумуляторів, ані коліс, ані шин – у мене немає нічого». До нас в аеропорт перебазували авіаполк, а гасу не було. Літаки не літали. І тоді Коломойський за свої гроші заправив ці літаки, ці танки. І ніхто досі не виставив нікому рахунок…

У квітні місяці Донбас практично вже загорівся – йшли бої, він був окупований, і тоді ми змогли через Міністерство оборони офіційно отримати наряди на зброю для солдатів, для тих батальйонів, які ми сформували (для МВС і тероборони). Це були стрілецька зброя і гранатомети. У них не було більше нічого: ні бронемашин, ні кулеметів – ні-чо-го! Проте вже тоді ми розуміли, що батальйон «Донбас», який формувався також у Дніпропетровській області, як і батальйон «Луганськ», так само, як і інші батальйони («Шахтарськ» тощо), – вони всі були прикомандировані до Дніпропетровського УВС, формувалися у нас за рахунок ось таких фондів, а далі ми їх віддавали за місцем дислокації – вже обмундированими. І ось тоді фактично вони вийшли на межі Дніпропетровської області – і батальйон «Донбас» вступив у перший бій на її кордоні. Іскра, Карлівка – це були невдалі бої, вони втратили людей. Ми розуміли, що якщо не чинитимемо опір, то впаде місто.

Я хочу, щоб ви розуміли, що таке Дніпропетровська область. Донбас – це всього лише вугілля та металургійні потужності. Так, вугілля – це важливо для країни, але Дніпропетровська область – це марганцеві руди, це залізні руди, це «Південмаш» тощо. Тобто якби Дніпропетровська область впала, то сьогодні ми б з вами всі, в тому числі й ці прокурори (дивиться на них в упор), жили б в іншій країні. В ІНШІЙ! Яка була б поділена по Дніпру. Не було б сьогодні в Україні ні Дніпропетровської області, ні Херсонської, ні Миколаївської, ні Одеської, ні Запорізької. Тому що в Запоріжжі рік не було губернатора. Фактично ми здійснювали патронат над Запоріжжям і з іншого боку – над Одесою. Ми замкнули їх, провели операцію «плоскогубці». Після цього в травні ми звернулися до Турчинова, який тоді виконував обов’язки президента, повідомили, що ворог стоїть вже практично на порозі Дніпропетровської області. Турчинов сказав: «Ну якщо ви щось можете – робіть». Тому що в Києві вони займалися купою інших справ.

І тоді ми провели поліцейську операцію – в ній загинули 2 чи 3 людини, не тисячі! Ми звільнили місто Красноармійськ, Димитров, Добропілля, Олександрівку, Великоновосілківський район і звільнили Маріуполь спільно з батальйоном «Азов». Тоді в Маріуполі загинуло 2 чи 3 людини, сім’ям котрих Ігор Коломойський купив квартири – відразу ж. У травні ми фактично без втрат взяли частину Донецької області, включаючи Маріуполь, і вибудували оборонні споруди спільно з Південним командуванням. Ці оборонні споруди зайняли армійські підрозділи та підрозділи територіальної оборони, які були сформовані в Дніпропетровській області.

Це історія, Ваша честь, яку не можна забути, оскільки її пропущено через нутрощі. Я кажу це Вам, оскільки тут багато людей, багато хто пройшов різні стадії цієї історії. Я її пройшов – від початку і до кінця. У всякому разі, до того кінця, поки ми були в адміністрації та поки я не опинився тут. Тоді, у травні, балотувався в президенти Петро Олексійович Порошенко. Як зараз пам’ятаю: він набрав мене на мобільний телефон – сам – і сказав: «Геннадій, ви – герой». У мене навіть зберігся його номер. Я відповів «спасибі», але сильно це якось не сприймав: ну подзвонив і подзвонив. Наприкінці травня були вибори президента. Тоді, в травні місяці, всі вірили, що як ми виберемо в один тур президента, то весь цей кошмар закінчиться, що він владнає ситуацію в Донбасі, тому що Крим до того моменту було остаточно втрачено. Він приїхав до Дніпропетровська з передвиборним туром. Ми зустрілися – він, я та Ігор Коломойський. Він приїхав познайомитися, проконсультуватися. Тому що він був взагалі не в собі від того, що відбувалося, якщо чесно.

Ми йому тоді сказали: «Петре Олексійовичу, потрібно акуратно, тому що можна покласти багато людей і хтось повинен буде дивитися їхнім матерям в очі, їхнім дружинам і діткам. Ми сказали тоді: «Якщо ви почнете повномасштабну операцію, то загинуть тисячі людей, оскільки не закрито кордон зі сходу і звідти зайде симетрична сила: рівно стільки, скільки ми заведемо танків на Донбас, – стільки ж зайде з Російської Федерації танків, ракет і всього решти. Тому діяти потрібно акуратно, спокійно, як ми діяли в чотирьох районах, в Маріуполі, де обійшлося практично без жертв».

Він послухав, зробив свої висновки, обрався у президенти. Після цього було багато церемоній та балів, але тим не менш війна розгоралася дедалі більше і більше. І тоді було прийнято рішення розпочати повномасштабну операцію. Пан Гелетей був призначений міністром оборони, який впевнено пішов ставити прапори над містами Донбасу. У цей момент навіть у тій армії, якою командував Гелетей, теж нічого не було: зв’язку, касок, бронежилетів, форми нормальної, вони були в кросівках – це були «чорнопіджачники». Якщо хто знає – це ті, хто йшов у Другій світовій війні першими в бій проти фашистів. Тому вони приїжджали до нас і просили про допомогу.

У мене в приймальні стояла черга – низка із військових, у тому числі з військових прокурорів, яким теж потрібна була допомога (вони не мали транспорту, бензину – взагалі нічого). У них не було тепловізорів, а ми вже навчилися тоді забезпечувати фронт усім необхідним. Зауважте: в цей час ми керували деякими областями і підтримували там нормальне життя, медицину, соціальну сферу, освіту тощо. І патріотизм! У всіх цих областях майоріли українські прапори – у Дніпропетровську взагалі була хвиля: люди вивісили на балконах прапори – в російськомовному місті! Те саме в Одесі, Запоріжжі…

Війна розвивалася, і в кінці травня Савченко потрапила у полон під Луганськом. Якраз був момент, коли Порошенко обирався президентом. Я скажу чесно: я періодично вів переговори з терористами, такими як Безлер, Захарченко, такими як «Ташкент» – щодо обміну полоненими, бо періодично люди потрапляли в полон і їх потрібно було забирати звідти. Допомагало нам в цьому СБУ. СБУ! Ми спільно з ними вели операції з обміну полоненими. Тобто полонених, котрі потрапляли до наших військ, ми здавали в СБУ, а потім обмінювали на наших хлопців, котрі були там.

Я зв’язався з Безлером. Він сказав: «Не питання, можемо поміняти». Коломойський дзвонив Наливайченко, я їздив… Ну, словом, ми майже домовилися обміняти Надію Савченко на якусь там Наталію Іванову в Донецькій області. Тоді Петро Олексійович став президентом країни. Він не зовсім ще розумів, як це все відбувається. І все було домовлено (у справі Савченко), але в якийсь момент нам сказали: «Ні, треба щоб президент дав добро». Я тоді взяв за руку сестру Надії Савченко, Віру, і повів до Адміністрації Президента. Можете запитати – вона підтвердить. Президент її не прийняв, але прийняв Борис Ложкін. Ми домовилися. Я розповів, за якою процедурою ми здійснювали обмін, коли був Турчинов. Вони це послухали і сказали: у принципі – так, вони згодні, але є нюанси…

У результаті цей обмін не відбувся. Тому що Порошенко не дав добро на цей обмін. І тоді я сказав: «Шановний Борисе Євгеновичу Ложкін, вам доведеться міняти цю жінку через всі міжнародні організації, які тільки є у світі. Якщо ви не погодитеся, це буде велика жертва, її передадуть до Росії і в результаті з цього зроблять велику проблему. Але мене не почули. Тоді – вперше. Ну буває. А далі… (дивиться на адвоката Богдана). Ні, не можна розповідати? (Посміхається).

Потім у мене були особисті бесіди з президентом Порошенко. Він зі мною радився. Те, що ми пройшли три-чотири місяці тому, він тільки пізнавав, тому в якийсь момент, Ваша честь, наші погляди на життя розійшлися. І в березні 2015 року ми пішли у відставку з Дніпропетровської обладміністрації. Тоді мене запросив пан Аваков і сказав: «Тут така ситуація – тобі треба виїхати». – «А чому?» – «Ти розумієш, ти – герой, все добре, але там стільки у вас відбувалося в цій Дніпропетровської області, що один Господь Бог розбереться. Тому тобі краще виїхати, бо президент сказав, щоб ти поїхав». Я йому відповів, що це неможливо: у мене тут, вибачте, двоє хворих батьків, яких я не вивіз під час війни. Лежачих. Лежачих! (Вказує у бік прокурорів). Там, де ви тупотіли чобітьми. І в мене тут четверо дітей. Троє неповнолітніх, одному з яких ще немає і року.

Я тут виріс. Я не кинув цю країну в той момент, коли їй було важко. Це, знаєте, – як з жінкою. Коли їй загрожує небезпека, саме та людина, яка щиро підставить плече, є надією для неї. Ми підставили Батьківщині плече. Не за гроші. Я не кажу, скільки нам це коштувало і що ми хочемо назад отримати якусь подяку. Але ми підставили плече в той момент, коли багато хто сидів на диванах і дивився, що відбувається, по телевізору. І ми не шкодували ні про що, бо робили це абсолютно щиро, абсолютно чесно. Не наживали на цьому жодної копійки, а тільки втрачали. І це був наш усвідомлений вибір. Але наші політичні погляди з Порошенком остаточно розійшлися. І тоді в червні місяці була зареєстрована партія «Українське об’єднання патріотів – УКРОП».

Я є лідером цієї партії. Я є головою політради цієї партії. Мене знають всі фронтовики, зі мною вітаються прості люди, тому що до моєї адміністрації двері були відкритими. Ми (УКРОП) увійшли у 18 областей по всій країні. 150 міст проголосувало за нашу партію, де ми подолали п’ятивідсотковий поріг. Ще до цього я виступав і говорив, що знаю про те, що в прокуратурі є група якогось Божила. Можна я запитаю (показує на прокурора), чи знає він, хто це? Ні, ну хай… Я вже чув усі ці прізвища, які згадуються у цих справах: Величко, Рудик. Там, правда, не було Фонду оборони, тому що це абсурд…

Я публічно сказав, що маю інформацію про те, що проти мене готують кримінальні справи. Я сказав, що нікуди не поїду, бо тут живуть мої діти. Тут поховані мої бабусі та дідусі – релігійні євреї, які живуть тут разом з українцями тисячу років! Тисячу років разом! Тут живуть мої хворі батьки, яких я не можу нікуди відвезти. Тому що у моєї мами хвороба Паркінсона, вона не ходить. Вона ходить в пелюшках, вибачте за вислів, де ви перевертали у неї в будинку. І тому я сказав: не виїду. Буде що буде. Буду робити свою справу, і не зміню рішення, яке я прийняв… І сьогодні влада залишила цих людей на службі для того, щоб, Ваша честь, мати можливість тримати на гачку таких, як я, таких, як ви, – вибачте, але це правда. Навіть звичайних людей протримати 120 годин без єдиного документа, цинічно посміхатися та говорити те, що вони говорили. І все це в нашій країні – після Майдану, після тисяч загиблих на Донбасі…

Всю цю промову було сказано до того, що справа моя є сфабрикованою, є повне підтасовування фактів, які вказані в цій справі. Затримали мене незаконно. Я жодного разу не залишав Україну, і в останні два роки я вилітав з країни – можете перевірити – три або чотири рази на короткий термін. Причому діти і батьки залишалися тут. Нещодавно мені потрапила до рук газета «Вести». Там було написано, що батальйон «Шайтанбат» у кількості 500 осіб провів спецоперацію, схопили відомого злочинця Корбана… Ваша честь, я підтримую клопотання своїх адвокатів і прошу відпустити мене в зв’язку з незаконним моїм утриманням».

Джерело: Укроп

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=8545

Добавил: Дата: Ноя 8 2015. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes