Сергій Тарута: Олігархи пошкодують, що не об’єдналися заради врятування країни

Народний депутат Сергій Тарута – один з найзагадковіших персонажів у політиці. Він ніколи не був «донецьким», називаючи себе «маріупольським», завжди відмовлявся йти в політику, вважаючи за краще бізнес, але коли на Донбас прийшла війна – без роздумів зайняв крісло губернатора і врятував Маріуполь. Маріуполь відповів взаємністю і відправив Таруту до Верховної Ради.

– Багато хто критикує Порошенко за те, що він з самого початку не ввів воєнний стан.

– Воєнний стан нам би не допоміг. Тому що спочатку ефективність наших батальйонів, армії й Нацгвардії не змінилася б. Можливо, від введення воєнного стану наша армія мала б трішки більше ресурсів, але тут навіть не питання грошей – а питання професіоналізму. Якби ми туди послали більше непрофесійних людей, ми б їх просто втратили. Потрібно було діяти по-іншому.

– Як?

– Це можливо було на самому початку конфлікту – необхідно було вести аналогічну гібридну війну, як і росіяни. У них були спецоперації, коли їх закидали сюди для якоїсь конкретної мети. Нам нічого не заважало робити спецоперації з нейтралізації керівників таких спецпідрозділів. У разі правильної стратегії й мотивації ми змогли б нейтралізувати основні сили противника.

– Тобто, потрібно було діяти точково?

– Так, я про це говорив з самого початку. І навіть коли все розгорнулося дуже масштабно, все одно потрібно було діяти точково замість того, щоб почати широкомасштабний наступ. Гадаю, що ми могли б у такому разі взяти контроль над кордоном. Закрили б кордон – їм було б складно перекидати таку велику кількість техніки і зброї. Нам же ніщо не заважало підірвати залізницю, замінувати переходи й перерізати цю пуповину. Це не такі великі гроші. Просто не було правильних управлінських рішень.

– Зараз можна якось переломити ситуацію на Донбасі?

– Я згоден з висновком, що військового розв’язання на Донбасі не існує – тільки мирно, шляхом дипломатії. Але у нас не задіяні всі способи комунікацій. Наприклад, афганці могли б говорити з афганцями з того боку, діаспора Донбасу, яка поїхала звідти, могла б комунікувати з тамтешніми жителями. Можна було створити хороші майданчики в усіх напрямах, але все це зараз сконцентровано у руках у однієї людини, яка і приймає всі рішення – у президента.

Президент обіцяв на інавгурації, що він швидко досягне миру. А зараз нам навіть не говорять, коли буде мир. Розповідають про те, що мир буде тоді, коли піде Росія й припинить стріляти. А якщо не піде й не припинить? Це означає, що в цій країні ніколи не буде миру, а населення буде далі ставати біднішим. Тому на сьогодні найефективніша зброя на Донбасі – це дипломатія. Ми її не використовуємо, а західні партнери вже говорять про те, що Україна не виконує взяті на себе зобов’язання, що Україна робить недостатньо зусиль для миру. Я теж так вважаю. У нас зовнішня політика – це прерогатива парламенту, він має виробити основні напрями дій і дати директиви президенту. А насправді президент усе це перебрав на себе, хоча не має на це повноважень. Тим часом у нас гинуть наші люди – найбільша цінність для країни. Мудрі депутати й керівники мають знайти таке рішення, яке не торкнеться національних інтересів, нехай навіть воно і буде відчутним для суспільства, але нехай це рішення приведе нас до миру. Свого часу так зробив Обама з питання Ірану (Зняття санкцій з Ірану і відновлення відносин. – Ред.). У суспільстві були зовсім інші настрої, але він чесно вийшов, сказав, взяв на себе відповідальність, пояснив, чому прийняв таке рішення. Він просто сказав американцям, що вважає своє рішення найкращим шляхом до стабілізації ситуації і так буде краще для США. Ми ж сидимо й чекаємо, поки Росія розвалиться. А якщо не розвалиться?

– Можливо, президент не особисто приймає рішення, є ж ще РНБО.

– Особисто. В РНБО приймаються рішення, які заздалегідь узгоджені з президентом.

– Існує думка, що США воює з Росією на території України руками українців.

– Я чув багато конспіративних теорій, які ходять серед людей. Але це наша країна, наша земля і наші люди. Так, між країнами є протистояння – між Росією і США, між США й Китаєм, між Європою і Росією і США, так, ми є частиною цієї конкуренції і цих протистоянь. Цілком вірю, що те, що відбувається зараз, може бути частиною цих протистоянь. А ми живемо надією, що коли-небудь Україна приєднається до НАТО й отримає захист.

– А чи потрібно нам НАТО і взагалі європейський вектор?

– Днями в Києві проходила Ялтинська конференція, на якій виступав Володимир Гройсман. Так ось, у своїй промові він сказав, що популізм у нашій країні такий само сильний ворог з руйнування країни, як і Росія. Популізм призвів до радикалізації суспільства і до того, що ми маємо діаметрально протилежні позиції в суспільстві. Я прагматик і вважаю, що не потрібно виносити зараз в суспільство ті теми, які не можуть бути вирішені, а спричиняють тільки загострення. Потрібно більше консолідувати суспільство, а не робити те, що роблять популісти, обговорюючи те ж НАТО. Стандарти НАТО це добре, це професійно, ми маємо брати краще, але це не означає, що це питання настільки важливе, щоб його виносити на публіку, що в свою чергу загострює конфлікти в країні.

Коли я зараз спілкуюся з багатьма першими людьми європейських країн, від яких безпосередньо залежить вирішення по НАТО, вони мені прямо говорять: «Яке НАТО? У цій ситуації на цьому етапі вас в НАТО не приймуть». Європа не буде йти війною проти Росії.

– А як же з безвізовим режимом?

– Я пропонував Порошенку організувати команду людей, які вже чогось досягли в цьому житті, у яких є досвід. Така команда могла б щось реально зробити. Ще пару років тому у нас не було стільки загиблих і таких руйнувань, щось можна було зробити швидко й ефективно. Подивіться, що ми маємо на сьогоднішній день? Люди не чекають безвізовий режим, вони оцінюють своє життя за результатами – краще їм живеться чи гірше. Дай бог, щоб у Європи в цей раз не виникло причин нам відмовити. Країна ж не змінюється, не реформується, всі реформи – це малюсінькі зміни, дуже велика корупція. Відповідно у Європи змінюються вимоги, з безвізовим режимом затягують. Я вважаю, що безвіз нам таки дадуть, але бажаючих поїхати за кордон буде на порядок менше.

– Тим не менш, нас все-таки підтримують і навіть дають транші. Транші МВФ – це добре чи погано для країни?

– Добре чи погано в тому, що нам допомагають вижити? Напевно, це добре. Але голка, на яку ми присіли, має більше потенційних можливостей і засобів, а ми це не реалізовуємо. А могли б створити такий клімат, що сюди зайшли б інвестори з мільярдами. Один з потенційних інвесторів якось зізнався, що Україна дуже цікава країна для інвестування, але він не готовий вкласти свої гроші в країну з військовими ризиками, країну з олігархічною монополією, країну, де судді відбирають бізнес, де НБУ особисто закриває банки, де приїжджають «маски-шоу» й укладають інвесторів обличчям на підлогу. У тому ж США немає ситуацій, коли на підприємство приїжджають силовики і творять беззаконня. Для них це нонсенс.

Ми зараз просто говоримо Заходу, що ми воюємо з Росією і нам потрібні гроші, нам їх дають, але міняти щось, ми нічого не змінюємо. А хто буде розраховуватися, політики нам не говорять.

– Не так давно Ви зібрали ключових гравців українського бізнесу і Вас навіть охрестили «оповісником олігархів».

– Усе, що ми хотіли на цій зустрічі – це перезавантажити наші відносини з владою. Визначити роль бізнесу, поставити крапку в олігархічній поведінці бізнесу. Я закликав об’єднатися між собою й консолідуватися з громадянським суспільством щодо внесення змін до Конституції. Ми прийняли доктрину, де все це розписали, запропонували свою модель економічного зростання. Це буде вигідно всім – і малому, і великому бізнесу, і простим громадянам. Говорячи простими словами – якщо країна піде в зростання, добре буде всім – і олігархові, і простому робітникові.

– І як відреагували ключові гравці – Коломойський, Ахметов, Пінчук?

– Пінчук підписав нашу декларацію і підтримав ініціативу. Решта не хочуть нічого міняти – ні себе, ні свою поведінку, ні країну. Але динаміка розвитку України сьогодні настільки швидка, що історія дуже скоро покаже, наскільки ті, хто не бажають нічого змінювати, помилялися. Тому що бізнес не може бути окремо від суспільства. Якщо він відділяється, то має або виїхати, або буде постійним винуватцем того, що суспільство не розвивається. Нам потрібно вчитися у розвинених країн жити по-новому і почати варто з ліквідації монополій.

Тому що монополія – це завжди спокуса отримувати прибутки більше ніж належить. Має бути ринок, він визначить все, сформує велику кількість гравців.

А у нас так сталося, що сама конструкція нашої влади провокувала створювати для себе інструменти протистояння владі, тому що кожна влада намагається зачистити попередню. Гіркий досвід показує, що мають бути інструменти не тільки захищатися, а потім і збагачуватися. Мають бути інші інструменти, наприклад, капіталізація країни. Таким чином ми виростили неправильно конструкцію нашої країни. А далі ці групи впливають на електоральний зріз, вони впливають на формування парламенту, призначення на найвищі і найнижчі посади – так спотворюється устрій нашої держави. Ось це потрібно змінити.

Я їм казав, що капіталізація ваших компаній може бути висока тільки за однієї умови, якщо буде висока капіталізація країни. А країна з величезними ризиками, з протестними настроями, з величезною люттю стосовно всіх успішних і багатих, в країні, яка доведена до злиднів завжди буде негатив, тому ви маєте займатися країною більше, ніж своїм бізнесом, а для того щоб займатися більше своєю країною, потрібно повністю змінити існуючу практику. Це очевидні речі, поки не до всіх дійшли. Але для кожного з них буде час шкодувати, що не об’єдналися для порятунку країни. Так, всі великі бізнесмени, олігархи пошкодують про те, що не об’єдналися, щоб врятувати країну.

Зараз у нас концентрація всіх проблем одночасно. У нас наслідки неефективної влади, всіх інститутів влади, абсолютна відсутність довіри серед суспільства, виклик військовий і відсутність рішення цього виклику, погіршення економічної ситуації й з цього величезна кількість незадоволених, злих, які можуть дуже різко реагувати на дії влади. Зараз час трансформації максимальної. Якщо це не послужить служінню батьківщині, то елементарний страх має сьогодні змусити змінюватися. Якщо не зробити цього – наслідки будуть сумні. Я впевнений у мудрості народу, я впевнений, що нам доведеться очищатися від влади ще раз. Якщо діюча влада щось буде міняти, у неї є шанс вижити, якщо ні – немає, і якщо вона буде продовжувати робити те, що робить і знову продовжувати грабувати народ і вдягати маски, то я думаю, що щось буде.

– Ви натякаєте на третій майдан?

– Ну вже такого майдану не буде. Сьогодні стільки злості, що це все буде набагато швидше й радикальніше. Вже сьогодні з ким ні зустрінешся, всі запитують один одного – коли вже йдемо, коли, коли, коли? І це чутно в різних куточках країни, я за літо проїхав майже всі регіони України. Питання у народу одне – коли вже будемо виходити?

– Сьогодні багато говорять про те, що політика влади на Донбасі була неправильною. Ви з цим згодні?

– На Донбасі ми вже стільки посіяли неправильного, що воно навіть встигло дати свої сходи.

Україні довелося піти з цієї території, і деякі радикали продовжують говорити, що їх можна відрізати, обійдемося без них, вони самі винні. Парадокс, але з одного боку ми говоримо, що там війна, а з іншого говоримо, що жителі Донбасу самі винні. Прості беззбройні жителі мають зупинити російську армію, яку наша армія не здатна зупинити, чи що? Хтось згадає референдум і парад полонених в Донецьку – так це ж все було зрежисовано. Багато, хто зміг, звідти поїхали, але більшість не змогла.

На Донбасі наші люди й терористи, які приїхали грабувати. Тому не можна забувати про наших людей, звинувачувати, блокувати або захищати. Влада сама посіяла в них безнадію. Але страждають не тільки окуповані території. Для мене завжди було прикро чути, коли в тій частині Донбасу, яка перебуває під контролем України, розповідали мені про жахи в населеному пункті, коли там стояли деякі добровольчі батальйони.

Мені розповідали, що спілкувалися з родичами з окупованих територій – виявлялося, що там менше грабували й мародерили бойовики, ніж деякі бандити, вдягнені в форму з українським прапором.

Війна завжди нелюдська й несправедлива, але ми маємо розуміти, з якими жахами зіткнулися жителі тих сіл і міст, які охопила війна. Якщо зважати на ту спецоперацію, яку зробила Росія на Донбасі, то вона може повторитися в будь-якому іншому регіоні України. І не людей в цьому потрібно звинувачувати – для картинки російські ЗМІ завжди збудують чергу на референдум і знайдуть бабусю, яка пам’ятає заможні радянські часи. У тому, що трапилося, потрібно звинувачувати владу, яка допускає таке.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=15421

Добавил: Дата: Сен 26 2016. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes