Ще раз про політичну відповідальність партій в Україні

Світлана Конончук, керівник Програми демократизації політичних інститутів УНЦПД 

Політична відповідальність як процес наділення довірою, неможлива поза сталістю суб’єктів політики,  перш за все, партій як основних груп публічної політики, які акумулюють команди і виробляють платформи для дії.

Між тим, нестабільність законодавства у сфері виборів, постійна зміна правил балотування та водночас неоднозначність положень,  нерозвиненість законодавчого регулювання діяльності партій, відсутність моніторингу з боку держави дотримання партіями навіть мінімального набору створюють можливості для підтримання постійної політичної гри за водночас слабкої  політичної відповідальності.

Це підтверджується порівняльними даними цьогорічних парламентських виборів і виборів 2012 року, наведеними у Таблиці 1.

Таблиця 1. Суб’єкти балотування у багатомандатному окрузі на парламентських виборах 2012 і 2014 року (підготовлено на основі даних ЦВК)

2012 2014
Суб’єкти балотування Суб’єкти балотування
1 Батьківщина, Ю. Тимошенко, 1999 1 Батьківщина, Ю.Тимошенко, 1999
Не існувала (новоутворена) 2 Блок лівих сил, С.Габелев, 2014
Не існувала у даному форматі 3 Блок Петра Порошенка, Ю. Луценко, 2000, Українська партія миру і єдності, 2014, ребрендинг, зміна керівництва
Список не подавала 4 Відродження, В. Остапчук, 2004
2 Громада, П. Лазаренко, 1994 Список не подавала
Список не подавала 5 Громадянська позиція, Анатолій Гриценко, 2005, Могутня Україна, 2010, 2012 ребрендинг і зміна керівництва
Список не подавала 6 Громадянський рух України, О.Тарасюк, 2008
Список не подавала 7 Єдина країна, Л. Кислова, 2008
Не існувала у даному форматі 8 Заступ, В. Ульянченко, 2001, Народна ініціатива, 2014 ребрендинг і зміна керівництва
3 Зелена планета, С. Орєхов, 2005 9 Зелена планета, С. Орєхов, 2005
4 Зелені, О. Прогнімак, 2008, Воля, 2009 ребрендинг, зміна керівництва Список не подавала
Список не подавала 10 Інтернет-партія, Д.Голубов/ДартВейдер, 2011
5 Комуністична партія України, П.Симоненко, 1993 11 Комуністична партія України, П.Симоненко, 1993
Список не подавала 12 Конгрес українських націоналістів, С. Брацюнь, 1993
Не існувала (новоутворена) 13 Народний фронт, А. Яценюк, 2014
6 Народно-трудовий союз України, В.Зубов, 2006 Список не подавала
Не існувала (новоутворена) 14 Національна демократична партія, О.Чинка, 2014
7 Наша Україна, В. Ющенко, 2005 Список не подавала
8 Нова політика, В. Семиноженко, 2011 15 Нова політика, В.Семиноженко, 2011
9 Ліберальна партія України, П.Циганко, 1991 16 Ліберальна партія України, М.Опанащенко, 1991
Не існувала у даному форматі 17 Опозиційний блок,Ю. Бойко, 2010, Закон і порядок, 2014 ребрендинг і зміна керівництва
10 Партія зелених України, Д. Москаль, 1991 18 Партія зелених України, Д. Москаль, 1991
11 Партія пенсіонерів України, А.Петросян, 1999 Список не подавала
12 Партія регіонів, В. Янукович, 1997 У складі списку партії «Опозиційний блок»
Не існувала у даному форматі 19 Правий сектор, 1997, Українська національна асамблея, 2014, ребрендинг, зміна керівництва, Д. Ярош
13 Радикальна партія Олега Ляшка, 2010, Українська радикально-демократична партія, 2011, ребрендинг, зміна керівництва 20 Радикальна партія Олега Ляшка, 2010
14 Рідна Вітчизна, І. Матієшин, 2010 Список не подавала
15 Руський блок[1], Г. Басов, 2002 Анульовано
Не існувала 21 Самопоміч (об’єднання), А. Садовий, 2012
16 Свобода, О. Тягнибок, 1995, Соціал-національна партія України, 2004, ребрендинг, зміна керівництва 22 Свобода, О. Тягнибок, 1995, Соціал-національна партія України, 2004 ребрендинг, зміна керівництва
Список не подавала 23 Сила і честь, І.Смешко, 2004, Партія Свободи, 2009, ребрендинг і зміна керівництва
Не існувала 24 Сила людей, О.Гончарук,  2014
Брала участь у виборах у складі Партії регіонів, з якою злилася за рішенням з’їзду партії в 2012 році 25 Сильна Україна, Сергій Тігіпко, 2014
Список не подавала 26 Солідарність жінок України, В.Гошовська, 1999
17 Соціалістична партія України, В.Цушко, 1991 Список не подавала
18 УДАР В. Кличка, 2005, Європейська столиця, 2009, Нова країна, 2010, ребрендинг і зміна керівництва У складі списку партії «Блок Петра Порошенка»
19 Україна – вперед! Н. Королевська, 1998, Українська соціал-демократична партія, 2012, ребрендинг і зміна керівництва У складі списку партії «Опозиційний блок»
Не існувала у даному форматі 27 Україна – єдина країна, М. Музика, 1999, Україна – єдина родина, 2014, ребрендинг і зміна керівництва
20 Україна майбутнього, С. Олійник, 2008 28 Україна майбутнього, С.Олійник, 2008
21 Українська національна асамблея, Ю.Шухевич,  1997 Див.: Правий сектор
22 Українська платформа Собор, П. Жебрівський,1990 Список не подавала
Не існувала (новоутворена) 29 5.10, Г. Балашов, 2014­­

Минуло лише два роки, але  позірносуб’єкти балотування відрізняються доволі сильно, що вказує на високий ступінь нестійкості, слабкість партій.

9  партій, кандидати від яких балотувалися два роки тому, списки не подали (одну із них – «Руський блок» ‒ ліквідовано).

Натомість на арені  з’явилися 6 новоутворених партій – вперше зареєстрованих у період між парламентськими виборами 2012 і 2014 року.  Ще 5 партій здійснили ребрендинг і виступають  в ролі «нових». У Таблиці 1 вони позначені як такі, що не існували у даному форматі.

Загалом, якби інституціоналізація партій була вищою, політичний кадровий відбір всередині партій здійснювався би якісніше, а міжпартійна конкуренція була би змістовнішою.. Стимулом для цього була би ідея політичної підзвітності тих, хто причетний до ухвалення рішень. Вона  лежить в основі незавершених революційних процесів, які, як вже видно, гравці прагнуть звести до «перезавантаження влади».

Всі колективні суб’єкти балотування  умовно можна поділити на три групи за ознакою сталості.

До першої групи віднесемо партії, які відразу задаються як тимчасові об’єднання для вирішення конкретних задач поточного політичного моменту. Формально вони «нові», виникли напередодні виборів у 2014 році, або здійснили ребрендинг раніше зареєстрованих юридичних осіб і в цьому статусі балотуються вперше. Позиційно вони розмежовуються по лінії  належності/неналежності до підтримки режиму В. Януковича – Опозиційний блок і Блок Петра Порошенка як такі є політичними маркерами «партій влади» ‒ колишньої і прийдешньої.

Опозиційний блок є по суті квазі-Партією регіонів — партії, що інституційно складала підтримку В. Януковичу у 2003-2013 роках, а на виборах 2012 року мала більше 30% голосів підтримки. До складу блоку увійшли урядовці, політичні та бізнес-еліти, що сформувалися і розвинулися в добу правління В. Януковича і завдяки йому: Україна – вперед!» (Наталя Королевська), «Розвиток України» (Сергій Ларін). До них долучилися «Центр» (Вадим Рабінович), «Трудова  Україна»  (Володимир Сопельник), Партія державного нейтралітету (Андрій Плакида).

Самостійно мобілізацію виборців жодна із партій «Опозиційного блоку» провести не змогла би не лише через скорочення  в силу війни можливостей проводити повноцінну кампанію, розраховану на традиційний і  потенційний електорат Криму, частини Центральної України та Сходу. Проблема кожної із цих партій полягає у тому, що у них відбувся відтік кадрів і кожна із них окремо втратила в довірі свого традиційного електорату в період  революції.

Водночас у ході політичної боротьби зими-весни 2014 року формується новий політичний владний пул. До його ареалу, згідно з передвиборчим списком, входить коло діячів, персонально близьких до П. Порошенка чи до «друзів» партії. Важливою складовою виступає партія УДАР В. Кличка, яка у квітні-травні 2014 року вже скористалася політичною  підтримкою й здобула перемогу на позачергових виборах до Київради.  Такий хід вигідний обом партнерам: УДАР  гарантує собі місця у парламенті, глава держави розв’язує проблему відновлення своєї політичної сили,  що виникла внаслідок анулювання  у жовтні 2013 року свідоцтва про реєстрацію заснованої ним партії «Солідарність», отримує у парламенті власну крупну фракцію і вплив на рівні Києва. Завданням же УДАРу тепер стане підтвердження перемоги на муніципальному рівні на чергових виборах до Київради у жовтні 2015 року.

Про те, що маємо справу з об’єднаннями, говорить і той факт, що рівень представленості позапартійних у списках таких суб’єктів вищий, а членів партій – нижчий у порівнянні зі сталими партіями. Так, у Блоці Петра Порошенка відсоток членів партії становить близько третини (34%), а в Опозиційному блоці аж 2% (див. Табл. 2).

Таблиця 2. Представленість членів партії та позапартійних у списках партій на парламентських виборах 2014 року[2]

Назва партії/ рік реєстрації / голова Кількість кандидатів у списку Кількість членів партії Кількість членів партії у першій десятці списку Кількість позапартійних Співвідношення членів партії до кількості кандидатів у списку, %
1 Батьківщина, 1999, Ю.Тимошенко 213 201 6 14 94,3
2 Блок лівих сил, 2014, С.Габелев 109 36 4 73 33
3 Блок Петра Порошенка, 2014*, Ю. Луценко 193 66 1 127 34,1
4 Відродження, 2004, В.Остапчук 89 67 7 22 75,2
5 Громадянська позиція, 2010*, А. Гриценко 146 129 6 17 88,3
6 Громадянський рух України, 2008,О. Тарасюк 34 14 6 20 41
7 Єдина країна, 2008, Л.Кислова 27 8 2 19 29,6
8 Заступ, 2014*, В. Ульянченко 183 86 10 97 46,9
9 Зелена планета, 2005, С.Орєхов 103 10 3 93 9,7
10 Інтернет-партія, 2011, Д.Голубов/ДартВейдер 17 8 6 9 47
11 Комуністична партія України, 1993, П. Симоненко 205 203 9 2 99
12 Конгрес українських націоналістів[3], 1993, С.Брацюнь 4
13 Ліберальна партія України, 1991, М. Опанащенко 81 61 7 20 75,3
14 Народний фронт, 2014. А.Яценюк 221 176 6 45 79,6
15 Нова політика, 2011, В.Семиноженко 36 33 8 3 91,6
16 Національна демократична партія, 2014, О. Чинка 14 14 10 0 100
17 Опозиційний блок, 2010*, Ю.Бойко 194 4 0 190 2
18 Партія зелених України, 1991, Д. Москаль 52 37 10 15 71,1
19 Правий сектор,  2014*, Д. Ярош 31 23 8 8 74,1
20 Радикальна партія Ляшка, 2010 219 138 4 82 63
21 Самопоміч (об’єднання), 2012, А. Садовий 60 16 0 44 26,6
22 Свобода, 2004*, О. Тягнибок 208 208 10 0 100
23 Сила і честь, 2009*, І.Смешко 72 43 8 29 59,7
24 Сила людей, 2014, О.Гончарук 37 29 6 8 78,3
25 Сильна Україна Сергія Тігіпка, 2014* 201 143 6 58 71.1
26 Солідарність жінок України, 1999, В. Гошовська 61 30 2 31 49,1
27 Україна – єдина країна, 2014*, М.Музика 92 4 3 88 4,3
28 Україна майбутнього, 2008, С.Олійник 51 45 6 6 88,2
29 5.10; 2014, Г. Балашов 173 167 9 6 96,5

Другу умовну групу представляють партії, які балотуються вперше, а тому найближчий прогноз щодо їхньої вписаності в партійний ландшафт, систему влади, електоральне охоплення та оцінку сталості можна буде зробити хоча би за результатами місцевих виборів 2015 року. До таких належать партія «5.10» (Г. Балашов), Об’єднання «Самопоміч» (А. Садовий), «Україна – єдина країна» (М. Музика), «Сила людей» (О. Гончарук), Блок лівих сил (С. Габелев), «Громадянська позиція» (А. Гриценко), Інтернет-партія (Д. Голубов), «Правий сектор» (Д. Ярош), «Національна демократична партія» (О. Чинка), «Заступ» (В. Ульянченко), «Сила і честь» (І. Смешко).

Хоча  уже сьогодні очевидно, що ряд із них відіграють т.зв., «технічну» роль,  прислужуючись іншим політичним силам своїми людьми в комісіях, розріджуючи електоральне поле конкурентів «замовника» і не претендують на свою розбудову, водночас інші роблять заявку на входження у вищу лігу політики.

Наразі вони демонструють неоднорідну тактику у питанні залучення позапартійних. Наприклад,  «Україна – єдина країна» не спирається на власних партійців, яких в її списку ледь більше 4%. Чверть партійців (26,6%) представлена у списку Об’єднання «Самопоміч» і жодного – у першій десятці.

Найприкметнішою у цьому ряду є також формально новоутворена (2014 року)  партія «Народний фронт», але з бувалою у бувальцях політичною командою, очолюваною прем’єр-міністром А. Яценюком, що вже вирощував у 2009-2013 роках свій політпроект «Фронт змін», і спікером парламенту О. Турчиновим. Позаду у них – різної міри співпраця з «Батьківщиною» і самою Ю. Тимошенко, поруч ‒ ті, хто прагне гарантій своїй політичній кар’єрі, попереду ‒ скоріше за все, урядова коаліція з фракцією Блоку Петра Порошенка. Сталість цієї партії також значною мірою буде зумовлюватися тим, наскільки самостійність чи злиття будуть гарантувати збереження у владі.

Третю групу складають ті партії, які стало існують як партійні колективи: Партія зелених України (Д. Москаль) від 1991 року, КПУ (П. Симоненко) від 1993 року, Солідарність жінок України (В. Гошовська), «Батьківщина» (Ю. Тимошенко) від 1999 року, Свобода (О. Тягнибок) від 2004 року. Деякі із цих партій мають найвищий показник представленості членів партії у списку і однозначно він вищий, ніж у фактичних блоків.

Для ПЗУ він становить біля 70%, для «Батьківщини» ‒ більше 94%,  КПУ – 99%,  «Свободи» ‒ 100%. Дещо слабшою є «Солідарність жінок України» з рівнем партійної участі у списку трохи менше 50%. Водночас, ця партія ніколи самостійно парламентських перемог не здобувала.

Для виборця такий варіант партійної структури найзручніший, адже дозволяє легко ідентифікувати політичну силу і довірити їй управління, або відмовити в такому. Для партії такий стан справ складніший, аніж шлях ребрендингу, блокувань, персональної інтеграції та колективної дезінтеграції, адже вона націлена на збереження колективу, засад спільності та «свого» виборця. Політичний підйом чи ослаблення у такому разі виникають як результат дій  партії і становлять зону її політичної відповідальності.

Зрозуміло, що дана класифікація на три умовні групи не вичерпує собою різноманіття моделей організаційної побудови партій, їхніх дійсних задач  та технологічних підходів до створення передвиборчих списків, але виявляє основні підходи.

Загальне значення для рівня ідентифікації політичних сил, особливо в умовах застосування голосування за партійні списки, має обсяг інформації про кандидатів, доступний  виборцю. Наразі усі, хто включений у список від інших партій, представлені як позапартійні. Так, у списку Опозиційного блоку  таких майже 98%.  У списку Блоку Петра Порошенка, 65%. Якась частина із них з різних міркувань дійсно позапартійна. Закон про політичні партії прямо забороняє бути членами партій суддям, працівникам прокуратури, доходів і зборів, військовослужбовцям, працівники кримінально-виконавчої служби, співробітникам МВС. Однак, як вже йшлося вище, ці партії по суті виступають «парасольками», під якими концентруються різні ресурси, надані іншими партіями і групами.

У списку «Народного фронту» «позапартійних» 20%, але тут характер позапартійності кандидатів значною мірою зумовлений їхньою належністю до МВС.

Отже, попри формальну заборону передвиборчих блокувань, фактично такі блоки існують, що дезорієнтує виборця, ускладнює несення політичної відповідальності суб’єктами політики та підтримує відтворення неформальних політичних груп  у публічній політиці через фінансову підтримку та кадрову інкорпорацію.

Інструментами посилення відповідальності та вищого рівня інституціоналізації партій можуть виступити, як вбачається, ряд факторів:
— стабілізація вимог законодавства щодо визнання суб’єктами виборів партій, а не блоків партій;
— розширення доступу до інформації про кандидатів у частині їх фактичної партійної належності (а не належності саме до тієї партії, у список якої вони включені);
— перегляд виборчої системи і застосування пропорційної системи;- вибір моделі преференційного голосування в умовах пропорційної системи.

В умовах прийняття конституційної моделі формування партіями уряду, політичної відповідальності уряду перед парламентом стан партій, зміст їхньої діяльності, кадрова політика, проблематика, ідейні підходи до її вирішення неминуче  будуть  в центрі уваги та стануть предметом змін.


[1] Партія «Руський блок» ліквідована у 2013 році шляхом саморозпуску, у 2014 році була додатково заборонена рішенням суду.

[2] Для партій з поміткою * наведено дати ребрендингу партії. Дати першої реєстрації наведено у Табл. 1.

[3]Дані щодо Конгресу українських націоналістів не враховано, оскільки з поданого партією списку на вибори 2014 року було зареєстровано лише 4 кандидати.

Джерело: УНЦПД

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=1480

Добавил: Дата: Окт 15 2014. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes