Сутінки Європи Шпенглера

Коли 100 років тому Освальд Шпенглер писав свою видатну працю «Der Untergang des Abendlandes» про занепад західної цивілізації, він, ймовірно, не розраховував, що його книга стане класикою політичної науки, а тенденції, що зумовили теорію «сутінків» західної цивілізації, будуть актуальними і в наступному столітті.

сумерки Европы

З часів Шпенглера Європа змінилася кардинально, переживши дві світові війни, руїну, відновлення, «холодну» війну, і, врешті-решт, створення наднаціонального утворення – ЄС. Проте сучасні тенденції розвитку безпекового середовища безпрецедентно небезпечні як для самої Європи, так і для України. В рік святкування 60-ї річниці підписання Римської угоди політична позиція Європи щодо новітніх загроз далека від єдності. Її роз’їдають деструктивні тенденції, пов’язані з засиллям популізму та євроскептицизму, що характерні для більшості країн регіону. За цих умов особливої уваги заслуговує позиція країн Східної Європи, які є найближчими сусідами України і традиційно вважаються лобістами її інтересів.

Популізм у Європі та США – наслідок концентрації політиків на деструктивній критиці за відсутності позитивної риторики. Популізм є союзником патерналістських суспільств, переважно заможних, і провокує створення та популяризацію так званих «проти-рухів». Риторика останніх спрямована на руйнування чинного ладу та світоустрою, який зображають несправедливим, без пропозиції чіткої альтернативи.

Політичним уособленням «проти-рухів» є партії ліво- та праворадикальної шовіністичної спрямованості, хоча вони не є ідеологічними у традиційному розумінні. Вони використовують національну ідею та історичний дискурс як противагу глобалізаційним тенденціям. Ці рухи можуть бути оформлені інституційно і навіть мати представництво в парламенті («Йоббік» в Угорщині, «Кукіз 15» у Польщі). Кремль нерідко використовує такі організації (часто фінансуючи їх) для забезпечення власних інтересів, користуючись емоційно-ціннісним дисбалансом.

Йоббик Венгрия

Останній проявляється у тому, що в сучасному соціумі деструктив переважає над конструктивом, ірраціоналізм – над раціональною поведінкою. Для мешканця ЄС віком від 20 до 32 років (головний електорат популістів, хоча за них голосують і пенсіонери) головне – бути в тренді, який доводить, що у всіх негараздах винні освічені бюрократи. Це підриває як інститут освіти (адже для того, щоб започаткувати успішний мільйонний бізнес чи стартап, сьогодні не потрібен магістерський ступінь), так і бюрократію, тобто чинний державний лад.

Натомість дедалі більшої популярності набувають революційні форми боротьби проти системи – маніфестації, підпали та акції громадянської непокори, про що свідчить сплеск насильства на вулицях європейських міст. Росія успішно використовує описані тенденції через інструменти «гібридної війни», ґрунтуючи свою позицію на реалістичному концепті, тоді як європейці продовжують жити в своєму утопічному ліберальному світі.

Каталізатор популізму в Європі – тема мігрантів. Найбільш негативно сприймають мігрантів з країн Близького Сходу та Африки, які шукають у Європі притулок і переважно не здатні асимілюватися й інтегруватися в суспільство приймаючих країн, проживаючи у компактних спільнотах (своєрідних гетто) і сповідуючи власну релігію. Кінцевим пунктом призначення більшості міграційних потоків є заможні країни Західної Європи, однак практика виділення національних квот ЄС для розміщення біженців продемонструвала негативне сприйняття мігрантів і в країнах Центральної Європи, зокрема в таких консервативних суспільствах, як польське чи угорське. Водночас негативне ставлення поширюється і на мігрантів зі Східної Європи. Скажімо, як Польщу у Великобританії, так і Україну в Польщі сприймають переважно як джерело дешевої та відносно кваліфікованої робочої сили. Незважаючи на високий рівень інтеграції, знання мови та культурних традицій країни перебування, що притаманні українським мігрантам, ставлення до них хоч і ліпше, ніж, наприклад, до сирійців, але загалом негативне (хоча Польща реалізовує державну політику з підтримки українських мігрантів, спрямовану на заохочення їхнього проживання в країні). Все це – наслідки тривалої надмірної відкритості ліберального європейського суспільства, яке призвело до поширення терористичних актів, міжетнічної підозрілості та ворожості.

Европа мигранты

Впродовж останнього десятиліття Європа демонструє ще й досить вибіркове та вільне трактування ліберальних цінностей, на яких базується її цивілізаційна модель. Так, економічний розвиток є константою ліберальної моделі ринкової економіки. Однак за умов зменшення (в масштабах планети) запасів корисних копалин, потрібних для технологічного виробництва, їх подорожчання та складності видобування, ця тенденція опинилась під загрозою. Щоб утримати й зафіксувати ресурсну базу в умовах зростаючої конкуренції з боку Китаю, країни Заходу почали двозначно використовувати модель «development cooperation». З одного боку, ця модель покликана бути інструментом прямої фінансової допомоги країнам, що перебувають або у скруті (африканські failed states), або у перехідному періоді розбудови демократичних інституцій, суспільно-економічних реформ (боротьба з корупцією), досягнення верховенства права, дотримання прав та свобод людини. Але з іншого боку, мета прямої допомоги (не інвестицій) – закріпити сфери економічного впливу в регіонах, багатих на природні ресурси. Оскільки традиційні зв’язки «центр-периферія», що забезпечували сталість постачання сировини в Європу, сьогодні слабнуть, Німеччина, як найпотужніша європейська економіка, вкладає великі кошти в країни «третього світу» в рамках «development cooperation». І робить це передусім через побоювання, що без африканських та інших ресурсів німецька економіка, базована на переробці та виробництві, швидко втратить свої позиції. Німецький приклад такого використання «development cooperation» успішно наслідують інші європейські країни, навіть ті, які ще вчора самі були об’єктом зовнішньої допомоги (Польща, Чехія тощо).

Дефіцит нафти і газу уповільнює економічне зростання економік передових країн світу, що орієнтуються на їх переробку. Нинішній status quo забезпечує заможність нафтових держав Близького Сходу та їх політичний статус союзників Заходу (хоча це, переважно, типові закриті недемократичні монархії). Нехтування прав людини, утиски свободи слова, порушення базових прав жінок у цих країнах не є приводом для погіршення відносин між країнами регіону та західними демократіями.

Цинізм ситуації полягає в тому, що права людини завжди відходять на другий план там, де на перший план виходять грошові прибутки. Заради економічної стабільності європейські політики ладні домовлятись з будь-ким – навіть з тим, хто підриває заведений міжнародний порядок. Цим користується Росія у своїх геополітичних домаганнях, на повну силу експлуатуючи залежність технологічних виробництв країн Європи (робочих місць) від імпортованих нафти і газу. Києву це може загрожувати послабленням підтримки з боку європейських партнерів політики санкцій проти Москви.

Подібні практики прикриття гуманізмом та прогресом реалістичних інтересів істотно підривають довіру до ліберальних цінностей, засвідчуючи відхід західного світу від власних постулатів.

Важлива тенденція останніх років – криза європейської ідентичності, ґрунтованої на ліберальних цінностях. Ця криза втілилась у посилення політичних рухів-євроскептиків, що критикують засади об’єднаної Європи, які «підмивають національну самобутність» країн-членів. Популярність євроскептицизму прямо пов’язана з трьома тенденціями – популізмом, відходом від ліберальних цінностей (або їх вільним трактуванням – зокрема у сфері захисту прав людини) та зростанням популярності лівих сил.

европейская идентичность

Євроскептицизм зріс у країнах Центральної та Східної Європи на темі «вгодованої» Західної Європи, яка забирає з країн більше, ніж дає. «Старі» країни ЄС висувають до нових членів набагато більше вимог, аніж надають преференцій та прямої допомоги. Передусім це стосується країн регіону, що перебувають у зоні євро, – балтійські країни, які відмовилися від національної валюти відносно недавно, є найбіднішими в Європейському Союзі. Інша категорія проблемних країн – ті члени ЄС, де не до кінця подолана корупція. Зокрема йдеться про Болгарію та Румунію. Модель Європи як економічного раю вже не актуальна і швидко втрачає свою привабливість. Заможні країни не хочуть ділитися, натомість захищають протекціоністською політикою власні інтереси, надаючи преференції національним виробникам.

Наплив мігрантів з країн Близького Сходу посилив протиріччя всередині Європейського Союзу, що існували через дисбаланс економічної політики. Це, своєю чергою, призводить до радикалізації суспільства, поширення загрози тероризму та екстремізму в Європі. Наслідком згаданих явищ є бажання окремих країн-членів ЄС реалізовувати більш самостійну політику, що підвищує популярність партій євроскептиків.

Небажання відкривати кордони мігрантам – одна з основних причин референдуму про вихід з ЄС Великобританії, що відбувся 23 червня 2016 року. Його позитивні результати мають надзвичайне значення для міжнародного співтовариства. Вони змінюють архітектуру європейських зв’язків і впливають на світові ринки.

Сьогодні вразливість західних демократій полягає у відірваності базових ліберальних цінностей від реалістичної політики. Ціннісне бачення світу, властиве постбіполярній добі, поступається перед агресивним поверненням реал-політики під тиском викликів і загроз, кількість і масштаб яких – безпрецедентні. Головним інструментом цього повернення є популізм та руйнівний скептицизм, який провокує та використовує у власних цілях Кремль. Проте не тільки зазначені тенденції свідчать про «сутінки Європи».

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=19982

Добавил: Дата: Мар 21 2017. Рубрика: Kulturpolitik. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes