Сирійська криза і новий геополітичний договір Путіна із Заходом

Коли 1 вересня на сході України замовкли постріли, оптимісти визнали, що Путін задкує, пише The Washington Post. Але надійшли повідомлення з Сирії. “Російські військові літаки літали над провінцією Ідліб, підконтрольній повстанцям. На новій базі будувалися казарми. З кораблів вивантажувалися нові бронемашини. Виявилося, Путін не відступає, а пересуває фронти – і здійснює ще один зі своїх нахабних маневрів, які неодноразово заставали зненацька адміністрацію Обами“, – йдеться в статті Джексона Діла.

Діл вважає: “Застосувавши силу, Путін схилив Захід змиритися з його вимогами в Україні, а тепер прагне повторити свій тріумф на другому театрі дій”.

Хоча Росія не дотримувалася пункту “Мінська-2” про припинення вогню, адміністрація Обами зажадала, щоб Порошенко вніс у Раду поправки до Конституції, які “дають Путіну фактичне право вето на структуру держуправління в Україні”, йдеться в статті. А коли “Путін публічно поскаржився, що конституційна реформа, мовляв, не змінила суті владної структури в Україні”, західні лідери пообіцяли “подальше задобрювання”, критикує автор.

У Сирії Путін хоче зірвати спроби Заходу і його союзників скинути Асада, а також домогтися, щоб асадівський режим визнали партнером по коаліції в боротьбі проти ІДІЛ.

“Можливо, Путін і справді імпровізує або блефує з відчаю. Але, можливо, він розраховує, що адміністрація Обами зреагує на його войовничість у Сирії абсолютно так само, як в Україні”, – підсумовує автор.

“Дипломатичні зустрічі останніх місяців між Москвою і Вашингтоном давали надію на новий серйозний ривок до політичного врегулювання жорстокої війни в Сирії”, йдеться в редакційній статті The New York Times, але цю надію підривають “нещодавні маневри Росії, спрямовані на суттєве посилення військової підтримки безжального сирійського диктатора Башара Асада, який втрачає контроль над своєю країною”.

“Російська влада, як і з Україною, ще більше нагнітає обстановку і додає підстав до дедалі сильніших підозр, коли применшують масштаби своїх дій або брешуть”, – вказує газета.

“Світові лідери повинні скористатися засіданням Генасамблеї ООН, яка відбудеться сьогодні, щоб прояснити, чим загрожує нарощування російської військової присутності”, – йдеться в статті. “Для США, Росії та інших країн, включаючи Іран, усунення ІДІЛ, допомога мільйонам сирійців, яких війна вигнала з домівок, і порятунок залишків сирійської держави мають стати спільними цілями”, – пишуть автори, підкреслюючи, що “нічого не можна домогтися без політичного рішення, яке передбачає створення в Дамаску більш компетентного уряду, в якому буде більш повно представлено все сирійське суспільство”.

Ще один матеріал у The New York Times, присвячений Сирії, – стаття міністра закордонних справ Німеччини Франка-Вальтера Штайнмаєра.

“Подивимося правді в вічі: поки що всі зусилля міжнародного співтовариства щодо прискорення політичного вирішення сирійського конфлікту провалювалися”, – пише глава німецького МЗС, згадуючи суперечності між Заходом, Росією та Іраном, а також між державами регіону.

На цьому тлі недавня угода між Іраном і “шісткою” про ІЯП відкрила нові можливості для регіону і, ймовірно, дала шанс на розблокування сирійського тупика. Зокрема, “Росія проявила рідкісну готовність до співпраці”, пише Штайнмаєр. Але він побоюється, що “ця можливість вислизає: надходять повідомлення про невпинну допомогу Росії сирійській армії, та й Іран обіцяє безоплатну підтримку Асаду”.

Дипломат нагадує про нещодавно схвалений Радбезом ООН план спецпосланця ООН Стаффана де Містури з підготовки ґрунту до політичного процесу в Сирії: “Я впевнений, що це найбільш перспективний шлях”.

“Росія та Іран посилюють військову присутність у Сирії в той час, як армія президента Асада вже півроку тільки відступає”, – зазначає журналіст El Pais Хуан Карлос Санс.

На думку автора, демонстрація сили Кремля і Тегерана відповідає насамперед інтересам їхньої безпеки. У Сирії розташована єдина база ВМС РФ у Середземному морі. Для Ірану Сирія – прямий коридор для постачання “Хезболли”.

“Москва і Тегеран мають намір спровокувати пробуксовку конфлікту, щоб міг сформуватися процес дипломатичного врегулювання, який дозволить режиму зберегтися хоча б на частині території Сирії”, – вважає Брюс Медді-Вейцман, експерт з Тель-Авівського університету.

Аналітики підкреслюють, що США і сунітські арабські держави не згодні на діалог з Асадом. Вони вважають, що оточення Асада повинно умовити його піти у відставку, щоб режим міг брати участь у переговорах.

“Асад прийме будь-яку пропозицію про переговори, яка передбачала б якийсь етап перехідного періоду з його участю. Тоді Асад отримає легітимність на міжнародному рівні і зможе виграти час. Але з тієї ж причини роздрібнена сирійська опозиція та її союзники [на чолі з Саудівською Аравією, Туреччиною і Катаром] – проти, – зауважив Медді-Вейцман. – Поточна криза з біженцями безжально демонструє: за те, що Захід не діє з 2011 року, доводиться дорого розплачуватися”.

“Ось уже 70 років американські президенти з обох партій прагнуть покласти край російському впливу на Близькому Сході”, – зауважує The Wall Street Journal. “Про стратегічні пріоритети нинішньої адміністрації дещо свідчить той факт, що їй важко визначитися, як реагувати на рішення Володимира Путіна послати до Сирії бойові літаки на підтримку хиткого режиму Башара Асада: опиратися цим заходам чи долучитися до них?” – пишуть автори редакційної статті.

“Можливості такі: спробувати протистояти Росії в Сирії або, як закликає дехто в Білому домі, співпрацювати з Росією в боротьбі з “Ісламською державою”, – написав у Bloomberg Джош Рогін.” Ймовірно, ідея в тому, що у США є можливість перетворити лимон на лимонад, прийнявши втручання Росії як доконаний факт і спільно перемігши спільного ворога”, – коментує WSJ.

“Це було б видовище: американські F-18 летять веденими за російськими МіГами, щоб допомогти кривавому диктатору утриматися при владі”, – йдеться в статті, хоча “уявити, що наш нинішній президент зробить якісь кроки, що загрожують найменшим ризиком піти наперекір Росії або розсердити іранців відразу після ядерної угоди, теж важко”. “Найімовірніше, результатом буде ще одна політична капітуляція: ще кілька проповідей про те, що Росія опинилася на іншому боці історії, і, можливо, пара додаткових економічних санкцій”, – прогнозує видання.

У Сирії “втручання Росії є ще одним стратегічним фіаско США, якого можна було б уникнути, якби Вашингтон втрутився в ситуацію кілька років тому, коли ІДІЛ ще не існувало і ми ще мали поміркованих союзників у країні, які заслуговують на довіру”, йдеться в статті.

“У наступного американського президента є шанс винести урок з сирійських помилок, а саме: у бездіяльності бувають наслідки, а слабкість провокаційна. А поки що не чекайте від Путіна жодного перепочинку в його силових іграх – в Сирії, Україні і в будь-якому іншому місці, де він може реалізувати свої амбіції через слабкість Барака Обами”, – підсумовують автори.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=7237

Добавил: Дата: Сен 15 2015. Рубрика: Геополитический контекст. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes