У Польщі знову запускають механізм дискримінації митрополита УГКЦ Андрея Шептицького

– У польському місті Люблін цього року українською мовою вийшла книжка «Два царства», в якій опубліковані листи, за твердженням упорядників, написані блаженним, єпископом Української греко-католицької церкви Григорієм Хомишиним. У книжці опубліковані три вступні слова – римо-католицького єпископа-емерита Мар’яна Бучека, науковця Люблінського католицького університету Володимира Осадчого та івано-франківського отця-видавця УГКЦ Ігоря Пелехатого (щодо нього зараз триває церковний трибунал). Усі три передмови є маніпуляцією довкола імені митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, наголосив Радіо Свобода проректор Українського католицького університету (УКУ), професор історії Ігор Скочиляс. Учена рада УКУ має сумніви щодо автентичності листів Хомишина, якщо вони автентичні, чи втручались упорядники книжки у зміст оригіналу. Зараз УГКЦ проводить розслідування цієї ситуації, адже архів владики Хомишина є власністю Івано-Франківської архієпархії. Ігор Скочиляс переконаний, що у Польщі певне середовище зацікавлене у дискримінації імені митрополита Андрея Шептицького, процес беатифікації якого перебуває на стадії завершення. Видання книжки, каже український професор, є лише початком сценарію щодо маніпуляції довкола імені митрополита.

– Саме польська сторона за свої гроші видала книжку, а у Львові на початку вересня під патронатом архієпископа Римо-католицької церкви в Україні Мечислава Мокшицького відбулась її презентація. Власне, митрополит Мечислав Мокшицький кілька років тому домігся призупинення процесу беатифікації Шептицького, але справу знову невдовзі було поновлено. Цю книжку з Польщі привезли в книгарні України для продажу, бо розрахована вона передусім на українського читача. У ній упорядники намагаються протиставити двох греко-католицьких духовних осіб – Андрея Шептицького і Григорія Хомишина, маніпулюючи довкола постаті Андрея Шептицького, нехтуючи аналізом тогочасних історичних подій. Як Ви, пане Скочиляс, сприйняли і оцінюєте вихід цієї книжки?

 

– Поява книжки «Два царства» певною мірою для мене виявилась несподіванкою. Ніхто не очікував, що рукопис, який приписують владиці Хомишину, зберігся. Те, що видали цю книжку саме у Польщі, у Любліні, було певною несподіванкою для нашого середовища. Те, що звернулись до постаті Григорія Хомишина, очевидно, це потрібно вітати, ми мало знаємо про історію міжвоєнного періоду, дискусії, які точились у галицькому середовищі, дискусії міжвоєнної Польщі. Але, з другого боку, коли почав читати цю книжку, вона викликала у мене дуже велике здивування, а окремі моменти – обурення.

Виявилось, що святу постать блаженного новомученика української землі, владики Григорія Хомишина намагаються у брутальний спосіб інструменталізувати і у брудний спосіб використати його образ у сучасних «дискусіях», пов’язаних із українсько-польськими стосунками, з позиціонуванням місця і ролі УГКЦ в історії України, загалом Центрально-Східної Європи ХХ століття. На жаль, ця книжка виявилась великою містифікацією і маніпулюцією.

– Передмова римо-католицького єпископа-емерита Мар’яна Бучека зводиться до того, що митрополит Андрей Шептицький навіть винен у Волинській трагедії. Хоча відомо, що у цей період УГКЦ на Волині не було, що задовго до цієї трагедії митрополит попереджав польське духовенство про небезпеку і просив своїх вірних із гідністю ставитись до всіх людей. Які запитання виникли у Вас після прочитання книжки?

– Є дуже багато контекстів, текстів і підтекстів, пов’язаних взагалі з появою цієї книжки. Перше питання, яке виникає, стосується самих листів, тексту, тобто їхньої автентичності, як ці листи опинились у видавництві у Любліні. Бо наскільки я розумію, вся спадщина владики Хомишина, в тому числі його речі і творча спадщина, мала бути надбанням УГКЦ, тобто Івано-Франківської митрополії, яка є прямим спадкоємцем. Хто взагалі дав право їх публікувати, іншими словами, кому належить копірайт. Це велике запитання, якщо ми на нього відповімо, то постане наступне: чи справді цей текст автентичний, чи належить владиці Григорію Хомишину – і тут вже потрібно провести каліграфічну експертизу, експертизу листування, порівняти оригінал із тим, що викладено у книжці. Наразі я як дослідник не маю відповіді.

Друге важливе питання, яке, на жаль, ми не знаходимо, – це щодо контекстуалізації і персоніфікації автора. Якщо ми припустимо, що це є автентичний текст, то ці листи єпископом були написані у дуже короткий проміжок часу, коли він писав у стресовій ситуації – це були події Другої світової війни. І всі, хто знають поставу, практичні кроки і публічну діяльність Григорія Хомишина, розуміють, що це була людина досить емоційна, яка давала чіткі й різкі оцінки, яка дуже емоційно реагувала на зміни в житті його Станіславівської єпархії (Івано-Франківської) і загалом зміни, які стосувались цілого контексту – політичного, культурного, релігійного – західноукраїнських земель. Якщо подивитись на цей період, а це дуже короткий період Другої світової війни, можливо, завершення війни, коли був написаний цей рукопис «Два царства» (якщо це справді текст владики Хомишина), ми повинні розуміти, що з Ватикану в 1942 році надійшов новий текст служебника, що був обов’язковий до застосування всією УГКЦ. Ми знаємо, що Григорій Хомишин був опонентом щодо цих нововведень, досить різко засуджував навіть, якщо йшлося про чіткі директиви з Ватикану. Цей факт – поява цієї літургійної реформи, так само реформи, які провадив митрополит УГКЦ Андрей Шептицький, коли почав скликати у 1940 році архієпархіальні собори, на які з тих чи інших причин Григорій Хомишин не був заангажований, вони були тим емоційним тлом, які давали Хомишину можливість для досить категоричних оцінок.

Якщо подивитись на весь дискурс, який випливає з книжки «Двох царств», вочевидь, це є досить чіткі дефініції – біле-чорне. Це досить різкі оцінки часів Другої світової війни, і так само досить різкі оцінки думок і вчення, також і практичних кроків самого митрополита Андрея Шептицького. Це конче треба брати до уваги, тому що книжка представляє гострі аспекти діяльності тогочасного життя, на які емоційно реагував владика Хомишин. Натомість, проблема цієї книжки ще більше полягає в тому, що вона, а особливо передмови двох упорядників – отця Пелехатого і професора Володимира Осадчого – не є розглянуті у площині тогочасних подій. Бо листи Хомишина – це реакція на певний сегмент галицького життя – політики УГКЦ, діяльності митрополита Андрея Шептицького.

– У книжці, тобто опублікованих листах Григорія Хомишина, ОУН, УПА, Коновальця, Мельника, Бандеру названо «бандитами», а митрополит Андрей Шептицький представляється як «русофіл», «ворог» церкви і українців, водночас і поляків. На Вашу думку, в чому тут свідома маніпуляція упорядників книжки?

– Якщо ми подивимось на саму діяльність Григорія Хомишина, то ми побачимо, що цих точок дотику було набагато більше, які стосувалися опозиції щодо впливу комуністичних ідей у західноукраїнському суспільстві, боротьби з секулярними ідеями, захист доцільних християнських цінностей, підтримка ЗУНР, Акту проголошення Української держави 30 червня 1941 року. Наприклад, постава щодо виходу пастирського послання «Не убий» митрополита Андрея Шептицького. Насправді цих аспектів співпраці було набагато більше. Лише слід поставити це у ширший контекст діяльності митрополита Андрея, який насправді дуже підтримував владику Хомишина, починаючи від його номінації на ректора семінарії, на Станіславівського єпископа – він був возведений на цей престол саме завдяки митрополитові Андрею.

Очевидно, велика вада цієї книги полягає в тому, що вона не розглянута у площині тогочасних історичних, політичних подій, ані стосунки між митрополитом Андреєм і владикою Хомишиним не поставлені в належний контекст, ані загалом ціле широке тло взаємин українсько-польських, українсько-єврейських, взаємин між УГКЦ і польською владою, Українським національно-визвольним рухом – ОУН, УПА, вони, на жаль, не контекстуалізовані. А якщо вони у цій книжці, на мою думку, свідомо не розглянуті через призму тогочасних подій, то можемо говорити цілком справедливо і академічно, що вони є маніпульовані, і це є вдала академічна маніпуляція, яка полягає у тому, що намагаються інструментуалізувати появу цієї книжки саме у 2016 році. Це дуже добре видно з передмови до цієї публікації «Два царства», коли ми бачимо передмову, в якій чітко, дуже відверто представлено ланцюговий логістичний так званий «зв’язок», коли йдеться про Андрея Шептицького, наступний ланцюжок це є український інтегральний націоналізм і третє – це Волинь 1943 року. Тобто іншими словами, логіка упорядників полягає в тому, що якщо би не було Андрея Шептицького, то не було б інтегрального націоналізму українського, якщо б не було українського інтегрального націоналізму, не було б драматичних подій на Волині 1943 року. Очевидно, навіть непрофесійному історику зрозуміло, що це є відверта маніпуляція.

– Відомо, що справа беатифікації митрополита Шептицького на стадії завершення і є чимало супротивників цього процесу. Оскільки у Польщі спостерігаємо штучне підживлення польсько-українського конфлікту, то чи не будуть нові сценарії щодо дискримінації видатних постатей України, зокрема митрополита Андрея Шептицького?

– Це дивна ситуація, коли ми з боку різних польських середовищ отримуємо запевнення у тому, що вони солідарні з нами, Україна перебуває у стані неоголошеної війни з Росією, зараз Україна тестує свою здатність залишитись незалежною державою і модерною нацією. Але, з другої сторони, ми маємо відверті кроки з боку окремих польських середовищ, які настановлені на загострення ситуації і на інструменталізацію використання історичної пам’яті про минуле для маніпулювання сучасної ситуації.

Очевидно, цілком зрозуміло, що ця книжка є лише першим пробним каменем, що за цим стоїть, очевидно, ціла система заходів, спрямованих і на дискримінацію постаті Андрея Шептицького, і на торпедування того доброго і позитивного образу України і українців, зокрема, УГКЦ, який створився після Революції гідності, після Євромайдану. І це є те, що самі поляки люблять називати – порахунки з історією. Оцю маніпулятивну практику показує цілий контекст книжки «Два царства», де вихоплені окремі епізоди, вихоплені окремі постаті і конструюється модель Андрея Шептицького, як антиукраїнця, як людини, яка має фобію щодо інших національностей, людини, яка не закликає до католицького діалогу між греко- і римо-католиками, людини, яка сприяла поширенню націоналістичного тренду в українському суспільстві, яка, можливо, навіть не запобігла Волинській трагедії.

– А чи ця ситуація з виходом книжки не є викликом для українського наукового середовища, яке мало б аргументовано пояснити контекст і викрити маніпуляції, загалом для УГКЦ, яка б мала відстояти власну позицію?

– Цілий маніпулятивний міф, який виходить із тексту передмов, свідчить, що ми стоїмо перед великим викликом. Може й добре, що ця книга «Два царства» з’явилась саме тепер, тому що це нас змушує до того, щоб розглянути через історичну площину цілий спектр цих подій і виконати своє домашнє завдання нашими академічними середовищами. Йдеться про, насамперед, дослідження і самої постаті владики Хомишина, представлення її у властивому контексті. Єпископ Хомишин у «Двох царствах» – це є пророк вітчизни, українського народу, натомість вся діяльність митрополита Андрея вела до схизми, до розколу, до втрати УГКЦ своєї ідентичності і навіть до «русского мира». Ми маємо протиставити у такому дискурсі нашу правду, яка полягає в академічних критичних дослідженнях щодо постаті АндреяШептицього, щодо стосунків між Григорієм Хомишиним і митрополитом Андреєм Шептицьким. Тому що ці стосунки були набагато-набагато колоритніші, були не завжди конфліктними, і вони вкладались у ширший контекст тогочасної політики. І це були люди, які представляли різні тактичні бачення того, як має розвиватись українське суспільство і міжнаціональні, міжконфесійні взаємини.

Очевидно, Андрей Шептицький належав до того кола католицької церкви, яка вірила в католицький модернізм, який з’явився в католицькій церкві наприкінці ХIX–початку ХХ століття і вірив у те, що сучасне, модерне, оновлене обличчя церкви буде тим обличчям, яке дасть можливість церкві зберегти свій вплив у суспільстві, зберегти святість людського життя і захистити це життя у властивий християнський спосіб. Натомість владика Хомишин, вочевидь, належав до середовища, яке наголошувало на захисті певних консервативних цінностей, яке теж мало місце і мало правду. Ми не маємо право засуджувати ці погляди владики Хомишина, але знову ж таки нам потрібно показати в кінцевому підсумку – чия модель візії церкви українського суспільства перемогла, і в чому Україна зараз є такою, як вона є, ми маємо міжконфесійний мир, збереглась саме така модель українського суспільство. Очевидно, що це є модель митрополита Андрея Шептицького, якого недаремно називають Мойсеєм української землі, Мойсеєм українського народу.

Тому ми, а це є рішення ректорату УКУ, започаткуємо цілу серію семінарів, які мають нас провадити до організації наступного року великої міжнародної конференції, яка буде присвячена міжвоєнному періоду, цікавому періоду, де українське суспільство і УГКЦ шукали свого місця у бурхливому періоді, коли з’являлися тоталітаризм, виклики фашизму, нацизму, коли національні рухи боролись за свою незалежність, але також існувала така боротьба між патріотизмом, національними почуттями і між націоналізмом, яка приводила до расової ненависті. Це був цікавий період, в якому виявляли себе такі постаті, як митрополит Андрей Шептицький, ціла плеяда священиків. Важливо представити постать Шептицького у ширшому, глобальному, світовому контексті.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=16368

Добавил: Дата: Ноя 16 2016. Рубрика: Kulturpolitik. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes