Війна

Російська окупація – наслідок спроби Москви залишити при владі старі українські еліти, які були пов’язані з Кремлем тісними корупційними, фінансовими та сімейними зв’язками. Військова операція розпочалася саме тоді, коли стало зрозумілим: політичного та ментального повернення до російського цивілізаційного простору вже ніколи не буде. Разом із тим зараз потрібно визначити, що мова йде не просто про спробу Росії приєднати до себе Крим, розколоти державу та контролювати хоча б частину «східних територій». Справа у намірах Москви відтворити російську імперію в кордонах 1914 року. Звідси й війна з Грузією, Молдовою, провокування політичних і громадянських криз на Кавказі та в Середній Азії, геополітичний троллінг Прибалтики. Інша справа, що Литва, Латвія та Естонія встигли скористатися 90-ми роками і захистили себе інституційно, коли стали повноцінними учасниками ЄС та НАТО.

Грузії це вдалося частково, поки що на формальному рівні. Однак за рахунок російсько-грузинської війни 2008 року та відторгнення двох територій – Абхазії та Південної Осетії. Україна, в свою чергу, чекала 22 роки для того, щоб наприкінці листопада 2013 року заявити про свій реальний, а не імітаційний європейський вибір. В результаті вона з боку Росії отримала спробу розв’язання громадянської війни. А коли план з політичної дестабілізації провалився, Москва розпочала повноцінну окупацію. Без усіляких миротворчих міфологем.

Примушення до імперії

Російська імперська логіка вкрай проста: якщо українці мають намір залишатися європейською нацією, до того ж не на словах, а інституційно, як свого часу зробили прибалтійські держави, тоді потрібно примусити їх вступити в Тайожний союз. В тому числі військовими методами, якщо методи економічних, енергетичних та інформаційних війн не діють. Інша справа, під яким соусом це можна зробити.

Мабуть, для початку розв’язати громадянську війну. Останнім часом прийнято говорити, що повстання проти режиму Януковича — це революція гідності, антикорупційна революція або навіть буржуазно-демократична, якщо брати до уваги реальні цілі Українського повстання – надбання права на справедливий суд (justice, юстицію), індивідуальні свободи, економічно виправдані податки, прозору владу та інше. Однак це не зовсім так. Революція гідності відбувалася тільки в перші два місяці, коли, не зважаючи на дві спроби штурму, люди намагалися довести своє право залишатися людьми, а не безкоштовним додатком до владної матриці. Після того, коли Росія відверто підтримала єнакіївського кримінальника, — а це ми бачили і на Грушевського, і на Майдані, — стало очевидним: революція гідності має перерости в національну боротьбу за право називатися нацією і жити в своїй державі.

Путін прорахувався. Українці насправді не захищали свій Європейський вибір. Для них важливішим було позбавитися старої гнилої радянської еліти, що стримувала цивілізаційний розвиток Української держави. Європа та європейські інститути в цьому відношенні – тільки інструменти, юридичні механізми, що мають забезпечити незворотність переоформлення державності на нових правових засадах. А також нові «правила гри» на економічному полі, без середньовічної держави та рабської залежності від феодальних еліт. Тому стримати європейський потяг можна було тільки за рахунок розв’язання громадянської війни, що ми і спостерігали, починаючи від протистояння на Грушевського і закінчуючи снайперським полюванням 20 лютого. Не вийшло. Не було війни всіх проти всіх, громадянського протистояння теж не відбулося. Більше того, в Україні оформився консенсус відносно євроінтеграції. А тому у кремлівського правителя залишився тільки єдиний сценарій – через  відторгнення території примусити Україну анулювати свою національну та громадянську ідентичність і завдяки повноцінному геополітичному шантажу «прив’язати» непокірливу державу до тайожних культурних цінностей. А відтак – стати частиною «єдиної та неділимої» Російської імперії.

Малоросійська реакція

Насправді російські військові знаходилися на території України  з осені того року, — звичайно, в розрахунок ми не беремо так званий Чорноморський флот, який вже за своєю суттю представляє військову окупацію. За таких умов про які демократичні інституції, а тим більше проєвропейські революції може йти мова, не дуже зрозуміло. Імітація процесу – так! Зміни в обличчях влади – так! Але ні в якому разі не відриватися від материнського лона Росії!

Що ж ми спостерігаємо в діях Києва? В сухому залишку: відсторонення Януковича та проросійської еліти від влади та впливу на прийняття політичних рішень; тиск громадянського суспільства, яке не дозволяє проводити відверто антиукраїнських рішень; деконституціалізація пострадянської президентури та фактична домовленість про проведення як президентських, так і парламентських виборів, що тягне за собою перевибори на місцях, тобто мова йде про перезавантаження влади вже на протоєвропейських засадах; суспільний запит на нове покоління в політиці, що не пов’язане з сучасними владними елітами; відкриття соціальних та політичних ліфтів, що руйнують практично всю владну машину; де сакралізація та відторгнення пострадянських проросійськи налаштованих регіональних еліт. Це з одного боку.

З іншого боку: відверте затягування часу на формування уряду; латентний конфлікт між УДАРом та іншими двома «партнерами» по коаліції; втеча під час внутрішньокоаліційних перемовин колишніх урядовців; взяття в російський полон екс-президента і, в кінцевому випадку, окупація РФ Криму. Без жодного пострілу.

Що ж ми чуємо від нових політиків, силового блоку і в.о. президента? Не треба втручатися; зберегайте спокій; ситуація під контролем; ніякої окупації немає; воля та дух народу переможе військову зброю; міліція деморалізовані; завдання військових та прикордонників – мовчки спостерігати за окупацією. Доводи такої поведінки зводяться до того, що ситуацію вирішать найближчим часом, захід нам допоможе, а Росія не зацікавлена в повномасштабній війні. Тобто Москва в цій самій війні не зацікавлена, а громадянську війну – провокує? Вибачте, все. Сценарій громадянської війни відпрацьований і викинутий як такий, що не дав позитивних результатів. Зараз йде процес окупації. Без жодного пострілу. Шановне панство, ми так і будемо мовчки спостерігати? Захід нам не допоможе, їм не потрібна третя світова війна. Краще плюнути на недодержаву, разом із народом, який Державна Дума РФ вже збирається переселяти до Дальнього Сходу та Сибіру, ніж втягуватися в протистояння з кремлівським шизофреніком, який маніакально погрожує всім ядерною кнопкою. Можна, звичайно, про людське око робити якісь не значимі дипломатичні заяви, погрожувати санкціями, але…

Питання: що робила коаліція протягом тижня, коли нібито формулювала уряд, даючи час для Москви вивезти документи, своїх людей та перекинути в Україну війська? Про зраду поки що не хочеться говорити. Поки що.

Тільки коли Росія окупує без жодного пострілу всю територію України, коли слова Януковича в Ростові «конєц ясєн» наповняться сенсом втраченої держави та індивідуальної свободи, тоді розмови про «мирний захист» припиняться». І справа не в тім, що для того, щоб позбавитися Януковича, Україні потрібно вмитися кров’ю, як того хоче екс-президент, судячи по його завченим в Ростові фразам. А в тому, що поки в Криму псевдо «невідомі» захоплюють владу та розпилюють державу, необхідно провести контртерористичну операцію, а потім вже спілкуватися з Росією за допомогою європейських та світових інституцій. По суті, захоплення АРК проводиться людьми без будь-яких відзнак, ідентифікувати терористів як громадян Росії неможливо. Росія відверто проводить антиукраїнську дипломатичну кампанію, з явними ознаками закликів до державного перевороту. Так що Україна має повноцінне право провести контр терористичну операцію. Щоб пережити російський імперський клімакс.

Російський сценарій

Все дуже просто. Росія за мовчазною згодою нової еліти відторгає Крим та Донбас, в крайньому випадку – Луганську область, де антиукраїнські настрої є ключовими і беззаперечними. Придушує спротив, якщо такий ще й буде. Далі проводить вибори, президентські та парламентські, за своїм сценарієм. На президентське крісло саджає свого агента. Скоріше за все Михайла Добкіна. Віктора Януковича здадуть в Гаагу чи ще кудись як використаний матеріал та політичний непотріб. Якщо такий план не вдасться реалізувати, тоді розколють країну. Чому б і ні? Адже нова влада збережеться, віддавши причорноморські землі та схід. Москва, звичайно, не отримає відразу Київ, але це можна зробити потім, після штучної геополітичної дестабілізації.

Західна Україна в разі подібного сценарію до Європи не відходить, — ЄС не потрібна неспокійна територія. Так, зі Львова зроблять в кращому випадку прикордонну зону, яка буде під спільним управлінням Кремля та Брюсселя. Все інше перетвориться в Малоросію, де керують Добкін і Медведчук. І без всякого спротиву – незгодні в Сибір чи на Дальній Схід.

Питання лише в тому, чи вистачить сміливості Європі та США протистояти Кремлеві?

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=673

Добавил: Дата: Мар 1 2014. Рубрика: Блог-пост, Госстрой. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...






Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes