Виступ фахівця з міжнародного права Миколи Гнатовського під час міжпарламентського семінару з обміну досвідом щодо Міжнародного кримінального суду

З 2003 року, коли для України питання Міжнародного кримінального суду (МКС) було юридичним, а не практичним, я завжди казав своїм студентам у Київському університеті ім. Тараса Шевченка, які вивчали міжнародне гуманітарне право і міжнародне кримінальне право, що це цікаві і важливі речі. Я говорив, що ви багато можете навчитись, коли будете вивчати їх, але боронь Боже, щоб для України вони стали на порядок денний. На жаль, ми потрапили у такий час.

Але у питанні ратифікації Римського статуту Міжнародного кримінального суду ми залишаємось приблизно на тому ж рівні, на якому нас залишив вкрай хибний, на мій погляд, висновок Конституційного суду України 2001 року, який вказав на неконституційність Римського статуту, на невідповідність принципу комплементарності (згідно з яким МКС може здійснювати свою юрисдикцію лише в тому разі, якщо національні суди не здатні або не готові до реального застосування своїх повноважень — ред.) розділу 8 Конституції України.

Принцип комплементарності не слугує для того, щоб зменшити державний суверенітет. Навпаки, цей принцип у Римському статуті відрізняє МКС від його попередників — спеціальних міжнародних кримінальних трибуналів, які мали пріорітетну юрисдикцію в порівнянні з національною. Цей принцип захищає державу, яка функціонує адекватно і виконує свої зобов’язання.

Держава повинна виконувати свої міжнародні зобов’язання. Той факт, що Україна до цього часу не ратифікувала Римський статут, не означає, що Україна не має міжнародно правових зобов’язань боротьби із найтяжчими порушеннями прав людини. Як той же ж Конституційний суд зазначив у 2001 році, всі обов’язки з точки зору матеріального права, які відображені у Римському статуті, вже для України існують в силу договірних і звичаєвих норм міжнародного права і є обов’язковими для України. І в цьому, звичайно, Конституційний суд був правий. Тому питання ратифікації Римського статуту має розглядатись не у тому світлі, що от ми зараз знайдемо для себе суд в Гаазі, який вирішує проблеми паралізованої, нефункціональної судової системи в Україні та слідчих органів, а як те, що наша участь в процесі міжнародного кримінального правосуддя дозволить нам побудувати в середині країни систему таким чином, аби вона відповідала міжнародним зобов’язанням.

МКС вступає в дію лише тоді, коли держава не здатна або не бажає виконувати свої основоположні зобов’язання за міжнародним правом. Мені важко сказати, який діагноз можна поставити Україні — “нездатна” чи “не бажає”. Мабуть, обидва випадки.

Ми це розуміємо і сподіваємось, що за нас зробить цю роботу Міжнародний кримінальний суд, що за українську прокуратуру роботу зробить канцелярія прокурора МКС. Не зробить і ніколи цього не буде. Якщо це станеться, то це буде ще гірше для України.

Немає жодних виправдань, чому до цього часу Кримінальний Кодекс України містить абсолютно застарілу неадекватну 20-ту главу, яка присвячена міжнародним злочинам, яка скопійована з російського кримінального кодексу, прийнятого ще в 90-х роках.

У нас досі немає статті про злочини проти людяності в Кримінальному кодексі України. Стаття про воєнні злочини в ККУ, а саме порушення законів і звичаїв війни, є дуже загальною. Вона не містить конкретних складів міжнародних злочинів і вимагає від судді, який намагатиметься її застосовувати, величезних ґрунтовних знань міжнародного гуманітарного права. Такими знаннями українські судді не володіють в принципі. Таких українських суддів, які здатні це зробити без зовнішньої допомоги, немає. Порівняйте статтю 438 ККУ зі статтею 8 Римського статуту, яка вже в першій редакції містить 50 воєнних злочинів, в другій — 53. У нас немає практично нічого.

Для цього треба змінювати Конституцію. А для того, щоб змусити прокуратуру виконувати свої обов’язки, Основний Закон змінювати не треба.

Свого часу один американський юрист, який спеціалізується на східній Європі, розповів такий жарт: “Ви знаєте, для держав пострадянського простору Європейський суд з прав людини ідеально виконує функції Конституційного суду, бо національні конституційні суди нічого не варті». Бізнесмени з пострадянських держав можуть чудово розв’язувати свої спори в об’єктивному, неупередженому, професійному, Високому суді у Лондоні за англійським правом.

Так от, не треба думати, що після ратифікації Римського статуту у нас з’явиться Кримінальний суд, який буде за нас щось вирішувати. Нічого він за нас вирішувати не буде. Тому що сам МКС — це надзвичайно нова установа. Вона перші вісім років свого існування була неспроможна ухвалити будь-яке рішення, тому що готувалась до цього. Зараз кілька вже зроблено, але їх можна перерахувати на пальцях руки. І вони стосуються лише одного континенту — африканського.

Африканські держави самі прийшли до МКС і сказали: “Будь ласка, ми неспроможні, допоможіть нам”, — це були Уганда, Центральноафриканська республіка, Демократична республіка Конго. Я не раджу Україні ставати у цей ряд. Ми повинні довести світу, що у нас є своя правоохоронна система, що ми здатні “put the end to impunity” (покласти край безкарності — ред.). Ми маємо покласти край безкарності за воєнні злочини, за злочини проти людяності, які вчиняються в Україні й сьогодні, і вчинялись протягом останніх двох років.

Безкарність міліціонера, який катує людину у райвідділку міліції — це ланка цього ж самого ланцюга. Безкарність тих, хто працює в пенітенціарній адміністрації і хто завдає поводження людям, які є негуманними і принижують людську гідність, — це також ланка цього ланцюга. І Україна повинна цим займатись.

У мене немає оптимізму на сьогодні щодо ратифікації Римського статуту, незважаючи на те, що цей крок є необхідним. Необхідним не тільки тому, що це пряме зобов’язання України в Угоді про асоціацію з Європейським союзом, а тому, що це покаже, що Україна — це держава, яка свідома загального процесу боротьби з безкарністю, боротьби з міжнародними злочинами, і це дозволить країні також уникнути звинувачень, які зараз лунають від іншої сторони збройного конфлікту про злочини і безкарність з боку українських військовослужбовців і українських політиків.

На жаль, мій песимізм полягає в тому, що українське суспільство дуже слабко обізнано із тим, що таке МКС, як він функціонує і навіщо він потрібен. Це стосується не тільки широкої публіки, а й органів влади.

Влада раптово змінила свою позицію щодо Римського статуту. РНБО заявила про те, що ратифікація — це небезпечно, що Росія подасть позов. Там немає ніяких позовів, ніхто ніяких позовів подати не може. Це повна маячня. Але вони це всерйоз заявляють від РНБО, посилаючись на якихось іноземних чи вітчизняних радників.

Це дуже прикро. Ми потребуємо елементарної освіти в максимально простих термінах хоча б для того, щоб ті, хто приймає рішення в країні, приймали рішення обізнано, а не на підставі якихось страхів чи чуток. Це все легко піддається вивченню.

Джерело: Главком

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=5834

Добавил: Дата: Июн 23 2015. Рубрика: Госстрой. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes