«Я на війні вже другий рік, але такого безладу, як у Попасній, не бачив ніде»

Наш співрозмовник був на Майдані з найперших днів, просто звідти відправився на фронт у складі «золотої роти» батальйону «Айдар». Колишній вихованець дитбудинку, одружений, дві дочки, наймолодшій із яких ще немає й двох років. У його бойовій біографії — топоніми, до болю знайомі сьогодні кожному: у складі штурмового загону брав участь у визволенні Мар’їнки, Горлівки, Сєвєродонецька, Старобільська і Щастя. Останнє місце служби — не менш знаменита Попасна, 59-та Вінницька бригада, 9-й батальйон. Але наша розмова не про військові звершення, а про військовий побут і свавілля командирів, про яких цей худорлявий молодий чоловік, що два роки тому добровольцем відправився захищати свою країну, не може говорити спокійно:

— Ви питаєте, який настрій у бійців, скажу як є — дуже поганий. Розумієте, раніше, коли ми були добровольцями, ми били ворога. Тобто робили те, що треба робити. А зараз виходить, що захищаємо іншого ворога, внутрішнього, того, який краде у нас.

Ми не розуміємо, куди дівається наша зарплата. Нам мають платити 8–9 тисяч гривень, максимум, щоСпіврозмовник «Ракурсу»

отримував я — це три тисячі. Після Нового року нам перерахували на картки по 785 грн. Перед Новим роком у бійців РПП повністю зняли всю зарплату і премію. За що, — нам невідомо. Як ми знаємо, всім атошникам підвищили зарплату. Обіцяних грошей ми не бачимо, вони до нас не доходять. Але відомо, що наш комбат, який, кажуть, збирається паралельно балотуватися в мери Вінниці, подарував дружині на Новий рік машину.

Я хотів оформити собі картку в «Ощадбанку», але керівництво наполягало, щоб усі ми зробили картки саме в зазначеному керівництвом відділенні «Укргазбанку». Платять малу частину від обіцяного, а пояснюють так: це штрафи, невихід на службу. Який «невихід» — ми живемо на нулівці, на тих же блокпостах, де несемо службу, а не просто на передовій. Ми без бінокля бачимо їхні сепарські установки, їхні пушки, «васильки» (гранатомети). А буквально через поле, за 200 метрів від нас у лісі стоять російські казаки, так само недалеко, з іншого боку, стоять чеченці. У нас позиція ДШК — це пост. І від цієї «дашки» до їхнього лісу буквально метрів 150–200.

Наш комбат обрав таку тактику — тих, хто намагається домогтися справедливості, списують як алкоголіків. Коли людина намагається боротися з алкоголізмом, це видно відразу. Коли вона починає красти, це теж видно відразу. У нас — саме другий випадок. Всі вони користуються тим, що це нулівка, тобто місце, яке ближче до супротивника, ніж передова. І якщо тут щось сталося, то, як кажуть, війна все спише.

Узяв папірець із банку — там одна сума, фінансист, який повинен нам давати роздруківку по зарплаті, відмовляється показувати, випросити нереально. Каже, все через комбата. Поспілкуватися з комбатом, достукатися до нього і вирішити це питання — точно так само нереально.

Я на війні вже другий рік, але такого безладу ніде не бачив. Раніше я був добровольцем в «Айдарі», пішов на якийсь час — тоді дружина народила, комбат відпустив побути з сім’єю. В «Айдарі» наш комбат ніде не ховався від нас. Там, якщо у солдата виникала якась проблема, вона вирішувалася тут же, за 30 хвилин: підійшов, доповів, комбат усе вирішив, без будь-якої тяганини. Тут, у Попасній, зовсім інакше.

Боєць Делі Іванов був уночі на тій позиції. Він досвідчений єгер, непомітно досліджував там обстановку не раз. Делі каже, що казаків там десь 30, це диверсійно-розвідувальна група, і вони постійно перебувають у тому лісі, за яким далі проїжджа частина. Делі хотів доповісти комбату, але не зміг до нього достукатися, той не хоче слухати. Так само, як і наш ротний, права рука комбата — Федорович.

8 лютого Делі закрили в ямі. Так постійно відбувається з усіма, кого комбат не може повністю взяти під контроль. Таких заходів вживають не через пияцтво, а коли людина починає домагатися належного, тим більше, якщо це мобілізований, а не строковик. Ну а коли закривають у яму — зрізають повністю всю зарплату. Мене теж тримали там три доби.

Натомість своїм дозволено все. Лєшого і Лося (позивні. — Ред.) спіймали за 180 км від Попасної. Вони були дуже п’яні, їздили на гулянку. З собою в них було два автомати, три «мухи» (ручні гранатомети) в багажнику, гранати, патрони та СГД. У Лєшого взагалі виявилося дві СГД: одна облікова, друга — ні.

Три доби вони відсиділи в камері, але комбат особисто поїхав забирати їх звідти і не зробив нічого з належного в таких випадках: відвезти куди треба, описати номери зброї і передати для подальшого розгляду. У цьому випадку все закрили, тому що Лєший — це один із підручних комбата. І виявляється, що комбат це все владнав — і вони знову сидять на позиції й отримують по 8–9 тисяч гривень.

Що стосується побутових умов, то останнім часом не вистачає хліба. Почали видавати буханку на день на чотирьох, бувало, що взагалі без хліба сиділи.

Раніше по вівторках і четвергах нас вивозили в саму Попасну. Можна було купити каву, сигарети, чай, потім перестали вивозити. Якось опинився там — ми поїхали на пошту за посилкою, бо волонтери надіслали парабар’єр — у нас текли бліндажі. Там ми випадково побачили, що один із керівництва, Салецький, скидав із пазика зав’язані мішки, збираючись відправляти їх поштою. Один мішок розв’язався, звідти випало згущене молоко в синій упаковці. Зараз багато кіосків повідкривали, кажуть, це «кіоск атошника»і все це його. А хто замислюється — де ж він усе це бере? Так у нас і в Попасній є такий магазинчик. Щойно нам привозять тушонку, там відразу ж з’являється ця тушонка, так само й з іншими продуктами.

Вода приїжджає водовозкою. Стоїть бочка, з якої ми беремо воду, щоб умитися, помитися і поголитися. А в баклажки набираємо воду і на ній готуємо. У мене там за місяць «полетіли» зуби. Коли ми почали скаржитися, привезли запечатану воду, видавали по три баклажки на тиждень. Але це було лише один раз.

За нами формально числиться кухар, але кухаря немає, людей не вистачає. Коли приносять продукти, складають мішки на стіл — і робіть з ними, що хочете. Там рис, макарони, гречка, напівфабрикатів практично немає. Ми намагаємося зберегти ці продукти — там є «кунг», який стоїть на підпорах, і, зрозуміло, не їздить (що не завадило списати на нього чимало літрів солярки), то намагаємося зберігати свої продукти в ньому, тому що всюди величезна кількість мишей, вони пробираються і гризуть усе.

Одного разу товариша по службі, він був водієм,  вкусила миша, і за деякий час у нього почала всихати права рука. Зараз вона рухається, але залишилися кістки, обтягнуті шкірою. Начмед написав у висновку, що він її… відлежав. Зараз товариш знову повертається туди.

До нас тут, в Попасному, стояла 54-та бригада. Вони приїжджали до нас у гості. То хлопці кажуть, що в них нічого подібного не було. Хлопці з інших бригад розповідали, що в них коїться те ж саме. І є непоодинокі випадки, коли мобілізовані залишали зброю та йшли.

Ми не до кінця зламали систему. Ми не раз говорили з такими ж атошниками про те, що ж далі робити в цій ситуації. Залишається, мабуть, тільки забрати те, що накрали всі наші начальники, та залишити комбатів і генералів з їхніми дружинами й дітьми так само, як вони зараз залишили нас — в одних шкарпетках і трусах. Ще й поставити їх на коліна, і щоб усі це бачили…

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=11050

Добавил: Дата: Фев 25 2016. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes