Як Польща Пілсудського будувала імперську політику

Юзефа Клеменса Пілсудського (1867–1935) вважають у Польщі непогрішним національним героєм, відновником Польської держави, організатором Війська Польського та співзасновником Польської партії соціалістичної (ППС). Проте це лише для поляків.

Пілсудський alter idea

Натомість для українців Ю. Пілсудський – це «душитель» молодої держави галицьких українців – ЗУНР, віроломний союзник С. Петлюри та Директорії УНР, організатор санаційного режиму, етнічних воєн із сусідніми народами та пацифікації українців у 1930 р.

Він став ініціатором відправлення в Галичину 70-тисячної армії генерала Галлєра, інструкторами якої були французькі та англійські офіцери, серед яких і майбутній президент Франції Шарль де Голль. Зазначимо, що польське військове об’єднання під керівництвом генерала Юзефа Галлєра, яке сформували Антанта і США у Франції, мало воювати з більшовиками. Проте польський лідер скерував її проти галичан, хоча однією з умов переїзду армії Галлєра до Польщі було саме її утримання від участі у війні проти ЗУНР.




Пілсудський Ю. почав реалізувати імперські мотиви ще на початку ХХ ст. Він не уявляв Галичини поза межами відродженої Польщі, і тому свою бурхливу діяльність спрямовував на те, щоб Львів і вся «Малопольска» знову опинилися у польських руках, хоча б як це відбувалося до 1772 р., тобто до першого поділу Польщі.

Упродовж 1908–1914 рр. із сім’єю проживав у Львові на вул. Кадетській, 6 (нині Героїв Майдану). Будинок зберігся дотепер. Після переїзду неодноразово відвідував місто.

Відомий львівський краєзнавець та історик Ігор Мельник ці події описував так: «У 1908–1914 рр. у цьому будинку перебував провідник Стрілецького союзу Юзеф Пілсудський (1867–1935), майбутній військовий та державний провідник Польщі. Збереглася над брамою вставлена з цієї нагоди у 1933 р. пам’ятна таблиця. У липні 1944 р. у цій кам’яниці був розміщений міський штаб польської Армії Крайової…» [1, с.171].

У Львові проживали обидві дружини маршала Олександра та Марія, а також дочки Ядвіга та Ванда.

травневий переворот alter idea

З молодих літ Ю. Пілсудський був творцем бойового крила ППС і грабував, як і Сталін, банки, нападав на поліцейських та військовиків. Про це у нинішній Польщі намагаються не згадувати.

Вже тоді він мріяв про реалізацію своїх колоніальних мрій і з огляду на те створив у Львові боєздатні загони, які стали ядром майбутніх легіонів і Війська Польського. Це були Стрілецькі дружини, Підгалянські дружини, Польські загони «Сокола» та ін.

Пілсудський Ю. гарячково шукав союзників і фінанси, які були потрібні для боротьби за незалежність Польщі. Саме тому він став агентом японської та німецької розвідок, звідки отримував значні суми грошей. Про цю діяльність «Начальника Польської держави» теж замовчує польська історіографія, зате вигадує міфи щодо українського національно-визвольного руху, історії ОУН та УПА. Деякі польські науковці та політики нині спотворюють історичну правду, посилюють системну пропаганду через ЗМІ, особливо це стосується Є. Коновальця, С. Бандери, Р. Шухевича, а гетьмана Б. Хмельницького називають фашистом.

Пілсудський застосовував будь-які методи, щоб не лише реалізувати план відновлення незалежності Польщі, а й загарбати українські, білоруські та литовські етнічні землі.

Наголосимо, що майбутній лідер Польщі висував ідею федеративного входження зазначених земель до складу Польщі, але ендеки не підтримали її. Цю думку в Польщі і частково в нинішній Україні зараховують до демократичних планів вождя. Ми не погоджуємось з таким твердженням, адже великодержавний  шовіністичний менталітет був притаманний і Пілсудському як державному діячеві. «Східні креси» у його свідомості були органічною частиною Польщі, і будь-яка боротьба українців за створення своєї держави лякала його.

Він усвідомлював складність українсько-польських відносин, але нічого не зробив для їхнього  поліпшення, а навпаки.

Проголошення ЗУНР змінило плани польського лідера, і він побачив у цьому акті стратегічну катастрофу для Польщі. Право на національну самобутність, об’єктивний аналіз минулого, на жаль, не знайшли місця в його політичній діяльності і в його діях на «східних кресах». Він взяв на себе командування польськими збройними силами і добровільними загонами, які напали на ЗУНР та УГА.

Читайте также:  От победы нацистов до Легиона Цезаря: альтернативная история в картах

Зазначимо, що історично ЗУНР виникла на уламках Австро-Угорської імперії, а не Польщі, і тому війна проти ЗУНР мала загарбницький та імперіалістичний характер з перших днів воєнних дій та нападу на Львів. Упродовж 1917–1923 рр. під час керівництва Пілсудського за допомогою Радянської Росії та західних держав Польща розпочала та реалізувала експансіоністські плани проти своїх сусідів, у тім числі проти України. Побачивши впертий опір УГА і рішучість керівництва ЗУНР зберегти свою незалежність, Пілсудський обманув західних союзників і перекинув добре вишколену та екіпіровану 70-титисячну армію генерала Галлєра не проти більшовиків, як планували союзники, а проти УГА.

Флірт Пілсудського із західними державами та водночас домовленість з більшовиками про поділ УНР спростовують твердження про його діяльність як чесного політика, лідера Польщі. У нинішній Польщі старанно приховують факт перемовин польської делегації з делегацією більшовиків, які ініціювали Пілсудський та Ленін.

Війна проти українців, білорусів, литовців та німців була етнічною війною за національні території цих народів. Польща, яка недавно сама отримала незалежність, проявила свій імперіалістичний характер, який призвів до вересневої катастрофи 1939 р.

Вчинений поляками антидержавний переворот у Галичині та у Львові високо оцінив Пілсудський. Зокрема, 22 листопада 1920 р. біля підніжжя пам’ятника А. Міцкевичу він прийняв дефіляду військ та «оборонців» Львова, а також прикрасив герб міста Хрестом «Віртуті Мілітарі» в присутності архибіскупа Ю. Більчевського, президента міста Ю. Наймана на Маріацькій площі [2, с. 40].

Упродовж 1919–1920 рр. польська влада на чолі з Пілсудським та його оточенням кинули в тюрми і табори тисячі галичан, закрила всі українські політичні середовища, громадські організації. Було понищено будинки «Просвіти», почалося активне переслідування українських церков та Митрополита Андрея Шептицького, який щойно повернувся з російської в’язниці.

Читайте также:  Как предотвратить деградацию разума

Водночас на Паризькій конференції польські делегації на чолі з Романом Дмовським та відомим композитором Ігнацієм Падеревським за вказівкою маршала «обробляли» «Велику четвірку». Особливо старався Падеревський, який в розмовах з дипломатами поширював неправдиву інформацію щодо взаємин з українцями, давав індивідуальні концерти американському президентові В. Вільсонові, прем’єру Англії  Д. Ллойд Джорджу та прем’єру Франції, голові Паризької конференції Ж.  Клемансо.

За таких умов діяльність українських дипломатів та Митрополита Шептицького виявилася безсилою для збереження незалежності ЗУНР. Полякам вдалося переконливо вплинути на лідерів «Великої четвірки», і вони передали в 1923 р. Галичину Польщі зі збереженням українцям автономії, чого ніколи поляки не дотримувались.

Діяльність польських шовіністів, їхнє невмотимоване насильство, гіпертрофований шовінізм, силове перекроювання кордонів призвели до впертого спротиву поневолених народів. На Галичині члени УВО, а потім ОУН, почали серію атентатів проти представників окупаційних польських властей.

Зокрема, 25 вересня 1921 р. член УВО Степан Федак, молодший син видатного галицького діяча Степана Федака, з-за кам’яного лева на площі Ринок стріляв у Ю. Пілсудського.  Проте польський вождь залишився неушкодженим [3, с. 77].

Після замаху нау Пілсудського українці бойкотували парламентські вибори 1922 р., зробили невдалий замах на президента Польщі Войцехівського у Львові 5 вересня 1924 р., напали на Головну пошту у Львові та експропріювали велику суму грошей 28 березня 1925 р., вчинили вбивство на вулиці Зеленій у Львові шкільного куратора Я. Собінського та  атентат на  польську газету «Слово польське» в 1926 р. У відповідь, аби наголосити на вічності полонізації українських земель, 28 квітня 1929 р. у Львові, на Личаківському кладовищі, був відкритий та освячений величний пам’ятник «Оборонцям Львова».

На урочистості з нагоди відкриття прибув Начальник Польської держави Ю. Пілсудський та президент І. Мосціцький. Водночас почалося масове поселення осадників у Галичину та на Волинь і роздавання їм поміщицьких земель. У відповідь УВО почала серію акцій проти осадників та їхніх маєтків. Активізувалися на Волині і комуністи, які діяли під прямим керівництвом з боку Москви.

Знехтувавши наданими західними союзниками гарантіями автономії Галичини,  в 1930 р. «пілсудчики» організували в Галичині та на Волині сумнозвісну «пацифікацію», що призвело до обурення діями поляків на українських етнічних територіях у  цілому світі.

Польські окупаційні власті закрили Український таємний університет у Львові, який діяв у 1921–1925 рр., перевели всі українські школи в стан утраквістичних, тобто двомовних. Про відкриття українського університету вже не йшлося. Польська влада посилила поліцейський і державний тиск на українців, особливо після вбивства високопоставлених польських урядовців – Т. Голувка, В. Чехівського, В. Пєрацького та ін.

У білоруському містечку Березі Картузькій був відкритий польський концтабір для українських націоналістів та комуністів. Ще раніше влада стратила  у львівських Бригідках бойовиків ОУН В. Біласа та Д. Данилишина і замордувала відому громадську діячку Ольгу Бесараб-Левицьку, що спричинило патріотичне піднесення у всій Галичині та Волині.

Подвійну зрадницьку роль відіграв Пілсудський і стосовно свого союзника – Голови Директорії і Головного Отамана С. Петлюри. Начальник Польської держави аж ніяк не хотів бачити Україну незалежною. Під час боїв Армії УНР з більшовиками вів з ними окремі таємні перемовини про натиск на українців.

Лише переконавшись у тому, що більшовики мають свої плани удару на Польщу, а через неї – на Європу, уклав з С. Петлюрою Варшавську угоду, яка була підписана 21–24 квітня 1920 р. У ній Пілсудський поставив у нерівні умови українську армію, зокрема, дозволив сформувати лише три дивізії; підпорядкував Армію УНР польському командуванню; український уряд мав утримувати польські війська на території України за власні кошти. Складні українсько-польські відносини, наступ більшовиків призвели до того, що С. Петлюра погодився на передання Польщі західноукраїнських земель, що зумовило різку критику в його бік галицьких політиків та представників української діаспори.

Читайте также:  15 открытий, изменивших ход истории

Пілсудський Україна alter idea

Спільні польсько-українські армії, розбивши більшовицькі загони в польсько-більшовицькій війні 1920 р., 12 червня того ж року взяли Київ. Проте більшовики, перекинувши на  Україну кінну армію Будьонного, вибили поляків й українців з Києва та Правобережної України, розвинули наступ на Варшаву та Львів. Знову українські дивізії  генералів Безручка та Змієнка виконали свій союзницький договір до кінця, стримавши у важких боях війська Будьонного під містом Замосць. Цим самим вони дали змогу полякам перегрупувати свої війська, створити «диво на Віслі» і відкинути червоних з-під Варшави та Львова.

Зазначимо, що 18 березня 1921 р. між РСФСР, УСРР та Польщею було укладено Ризький мирний договір. Союзник С. Петлюри  Пілсудський у черговий раз підло зрадив українців, остаточно відмовився від союзу з Україною [4, с.138].

Тисячі українських вояків з Армії УНР та УГА були інтерновані та опинилися в польських таборах, які не відповідали найелементарнішим нормам проживання. Саме тому в них від хвороб, голоду та холоду померло тисячі українців. Польська дослідниця Ганна Дильонгова та польський історик
В. Маліновський стверджують, що під час відвідин українського табору в Щипьорні  Пілсудський сказав: «Прошу пробачити мене, панове, дуже прошу вас мені вибачити» [5,с.390].

Ризький мир закреслив  федеративну ідею Пілсудського.

Помічник і соратник Пілсудського Юзеф Бек та його прихильники відхилили цю ідею і почали наступ на і так урізані права українців, литовців, білорусів та євреїв. Під час Голодомору на Радянській Україні 1932–1933 рр. Польща  у Лізі Націй не підтримала голосування про надання допомоги вмираючим українцям. На окупованих Польщею українських землях розгорнулась активна діяльність державної системи поневолення. Імперська ментальність, польська зарозумілість, потік відвертої брехні, невмотивоване насильство призвели в Польщі до посиленого впливу військових, зокрема Ридза-Сміглого, Грабського, Бека та ін.., які довели цю країну до національної трагедії у вересні 1939 р..

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=33662

Добавил: Дата: Мар 7 2018. Рубрика: Культ pro. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
...

Комментарии недоступны








Погода