З країни виїджають ті, хто може її врятувати

Я вам, громадяни України, одну розумну річ скажу, тільки ви не ображайтеся. Ви прямо зараз втрачаєте свою країну. Кожен день. І з кожним днем все більше і більше. Тому що кожен день з України їдуть ті єдині, хто здатний витягнути країну з того занепаду, в якому вона опинилася. Це підприємці.

«Та й ну їх, цих підприємців, — скажете ви. — Нехай їдуть, якщо хочуть ».

Але робочі місця створює не держава, їх створюють підприємці. І зарплати платить не держава — їх платять підприємці. І навіть якщо ви бюджетник або пенсіонер, і зарплату або пенсію ви отримуєте нібито від держави — вона платить її вам з тих грошей, які вона збирає у вигляді податків з підприємців. А чи не буде підприємців — не буде і податкових надходжень. Не буде податкових надходжень — не буде грошей на зарплати бюджетникам і пенсії. Єдиний спосіб при цьому для держави виплатити зарплати бюджетникам або пенсії — надрукувати гроші. Але в цьому випадку гроші знеціняться і купити на них ви зможете трохи більше, ніж нічого.

Візьмемо, наприклад, мене. Я підприємець. Я поїхав перед Новим роком в Італію по стартап-візі. Я надіслав заявку на стартап-візу по електронній пошті, а через два тижні і п’ять днів після цього по тій же електронній пошті мені прийшли документи для оформлення візи. Коли у візовому центрі Італії в Києві мені сказали, що візи для виїзду з видом на проживання вони роблять 120 днів, я написав про це електронною поштою до Міністерства економічного розвитку Італії. Ті в цей же день зателефонували з МЗС, МЗС в цей же день — консулу. І в підсумку на наступний день після подачі документів на візу мені подзвонили з візового центру з проханням приїхати і забрати паспорт з готовою візою.

Приїхавши до Італії, я зайнявся реєстрацією компанії. Для стартапів в Італії нещодавно прийняли фактично окреме законодавство, сильно лібералізувавши для них ведення господарської діяльності і створивши неслабкі податкові пільги. Оскільки ці закони свіжі, багато коммерчіалістів (це гібрид бухгалтера і податкового юриста, який веде всю звітність компаній) з ними не стикалися. Мій коммерчіаліст — теж. Коли після вивчення законодавства, у нього виникло декілька питань, які потребують роз’яснення, я задав їх по електронній пошті раднику міністра економічного розвитку Італії, який курирує програму розвитку інноваційного підприємництва Італії. Знаєте, через скільки він мені відповів на них? Через 1 годину і 48 хвилин. І це були не відписки, а докладні відповіді, які роз’яснили мені і моєму коммерчіалісту всі неясності. І, до речі, оскільки я поки що в недостатній мірі володію італійською мовою, для моєї зручності всі відповіді радником міністра були дані чудовою англійською.

А тим часом в Україні бандити з легальними автоматами і справжніми корочками податкової міліції по беззаконню віджимають у підприємців волоські горіхи в Одеській області та Умані. Офіційна причина — відсутність у комерсантів сертифікатів походження на горіхи. Підприємці закуповують горіхи у населення, а ті, природно, не можуть видати ці сертифікати. А знаєте, чому обґрунтовує український уряд вимога сертифіката про походження для експорту волоських горіхів? Захистом іноземних покупців цих горіхів! Неначе іноземний покупець — ідіот, що не прописав в контракті вимоги до якості товару! Неначе іноземний покупець — ідіот, який прийме невідповідний товар! Неначе покупка такого сертифіката у корумпованого чиновника хоч колись свідчила про те, що з товаром дійсно все в порядку!

А тепер скажіть мені: що вибере людина при здоровому глузді і при ясній пам’яті? Створювати робочі місця в країні з уже розвиненою інфраструктурою, добре налагодженої судовою системою і де допомагають йому чиновниками? Або ж він буде створювати робочі місця в державі з убитою інфраструктурою, тугодумами парламентаріями, корумпованими прокурорами і суддями і бандитами-податківцями?

«А як же патріотизм?», — Запитаєте ви. А я відповім вам, що не потрібно плутати тупість з патріотизмом. Підприємець готовий довбати тунель вдень і вночі, якщо він бачить світло в його кінці. Це світло дає йому натхнення довбати. А якщо світла немає, то натхнення швидко йде, і підприємець починає шукати інше місце, в якому він зможе таки домогтися результату. Підприємництво — це жорстка річ, ідіоти (нехай навіть надпатріотичні) тут не виживають. Та й ви, думаю, не погодитеся, щоб ваш роботодавець платив вам не грошима, а патріотизмом.

Скільки часу пройшло після Майдану? Два з гаком роки! Покійний нині Каха Бендукідзе спеціально відразу після Майдану, в березні 2014 року, приїжджав до Києва і всім пояснював, що дерегуляцію зробити дуже просто, для цього потрібно кілька місяців. І навіть конкретний рецепт він давав: потрібно уявити собі, що в будівлю, де сидить регулюючий орган, наприклад, санепідемстанція, потрапила ракета, і ніхто не вижив — чи зможе після цього працювати економіка? Якщо так — потрібно скасовувати цей регулюючий орган.

Скільки часу потрібно для того, щоб написати і прийняти закон, що скасовує регуляторні функції санепідемстанції? Написати, що кровопивці з санепідемстанції більше не мають повноважень приходити до підприємців, і проголосувати за це? Хіба для цього потрібні доктора наук і випускники Гарварду? Для цього потрібен лише людина, яка вміє писати! Хто з вас, які закінчили середню школу, не здатний написати слова, що для експорту волоських горіхів (і будь-яких інших товарів і послуг) заборонено вимагати будь-які документи, крім контракту з покупцем?

«Але до чого ж тут ми?», — Запитаєте ви, дорогі громадяни України. А при тому, що ви просто сидите і дивитись на те, як з країни виїжджають ті, хто здатний витягти її з занепаду.

Проблема України в тому, що терпіння її громадян практично безмежне. Я не сумніваюся в тому, що коли чаша вашого терпіння переповниться, ви знову знайдете в собі сили вийти і змістити нинішню саранчу, яка засіла в Печерському трикутнику. Ось тільки боюся, що коли це станеться, в країні залишиться занадто мало підприємців, здатних підняти країну.

Однак ви можете не чекати, поки вам доведеться виходити на Майдан і стояти там три з лишком місяці. Ви можете вийти до Ради прямо зараз і не випускати звідти депутатів, поки вони не приймуть, наприклад, «Одеський пакет реформ».

Ви можете прийти на Банкову і не випускати звідти нікого, включаючи шоколадного Петю, поки він не оголосить відкритий конкурс на посаду Генерального прокурора.

А потім ви можете знову прийти до Ради і не випускати звідти нікого, поки не приймуть закон про вибори за відкритими списками, за який всі обіцяли проголосувати, але який «забули» винести на голосування.

І не розходьтеся після цього від Верховної Ради. Тому що депутатів треба змусити ще прийняти Податковий кодекс, в якому потрібно різко скоротити кількість податків, а ставки тих, що залишалися — зменшити. Тому що перш ніж доїти підприємця, йому потрібно дати заробити. І робота — це не цілодобове заповнення звітності для податкової, як думають недалекі українські депутати.

Коли кардинали обирають Папу Римського, їх не випускають з приміщення до кінця виборів. Якщо процедура затягується, кардиналам перестають передавати їжу, за винятком хліба і води. А якщо і це не допомагає, то розбирають над ними дах.

Якщо подібні заходи застосувати до Верховної Ради і Адміністрації Президента, то ви можете змусити їх за тиждень зробити те, що вони не хотіли робити два з гаком роки. Але якщо ви будете чекати, поки ваше терпіння вичерпається, вам доведеться стояти не тиждень, а кілька місяців. А після цього ви виявите, що всі розумні і підприємливі люди поїхали.

Після Майдану я, як і багато нших, очікував кардинальних змін. У березні 2014 роки я домовився зі своїми знайомими IT-підприємцями, які розробляли системи e-government (електронного уряду) для декількох держав, про те, що вони нададуть ці системи і допрацюють їх для України безкоштовно. Запропонувавши це Міністру економічного розвитку України пану Шеремету, я був посланий далеко і подалі, так як Мінекономрозвитку ніяк не могло поділити з Міністерством регіонального розвитку, хто ж з них буде займатися e-government. Привіт, тодішній міністр і нинішній Прем’єр Гройсман!

Влітку 2014 року, в упор не бачачи реформ, я на своїй сторінці в Facebook написав, що якщо уряд країни не почне реальні реформи, то я поїду. Але Яценюк не читає мій Facebook. Хто я такий, щоб сам Яценюк читав мій Facebook? Через рік після цього я почав збиратися, а ще через півроку — поїхав.

Думаю, приблизно те ж саме трапиться і з цим постом. Більшість не прочитає його, а ті, хто прочитають, або звинуватять мене у відсутності патріотизму, або не зроблять нічого для того, щоб підприємці перестали виїжджати. Так, так, я знаю: «моя хата з краю», «від мене нічого не залежить» і т.д. Втім, кожній буде страждати від цього всього так довго, як він на то заслуговує.

Джерело

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=15216

Добавил: Дата: Сен 15 2016. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
...

Комментарии недоступны

Загрузка...
Яндекс.Метрика Карта сайта
| Дизайн от Gabfire themes