Зміни до закону про е-декларування: чиновники контролюють активістів, які контролюють чиновників

Довший час намагалася не встрявати в жодну з численних дискусій щодо е-декларування представників ГО, але тут така новина, яка, власне, ілюструє в реальності мій погляд на це питання, тому я свій погляд таки нарешті викладу.

Прийняття цього закону мені здається елементарною спробою комунікації суб’єктів владних повноважень з громадянським суспільством. Бо ця комунікація поки що нагадує поливний шланг, на який наступили. Тобто ну не тече вода, не тече.

Всі, хто відстоює різницю між декларуванням держслужбовців (далі “ДС”) і декларуванням працівників ГО (далі “ПГО”), стоять на позиції того, що декларування для ДС – це інструмент контролю, з якого, якщо що, випливає покарання. А оскільки це джерело грошей має контролювати отримувачів грошей (громадяни – контролювати ДС), то держава контролювати ПГО не має права.

Все б так, але проблема в тому, що е-декларування не стало інструментом дієвого контролю за ДС; багато хто відзначив, що ті з них, які накрали, просто таким чином легалізували свої статки (Порошенко ніби заявляв, що цього не буде, але поки що особливо кримінальних справ не було; подивимось, чи буде). Але чого е-декларування таки досягло у тій своїй формі, де треба декларувати не абстрактну цифру, а бренд своєї шуби, сумочки чи роялю, – це розпалювання класової ненависті з боку простих людей до ДС. Зовсім різна реакція буває в людей на абстрактні мільйони і на мільйони уречевлені.

Мій досвід перебування на державній службі включав звинувачення у тому, що я бездушна чиновниця, яка недостатньо служить народу, через те, що я наполегливо просила людину повідомити, з якою метою вона хоче переговорити телефоном з головою одного з комітетів ВР; виявилося, власне, що людина хотіла дізнатися телефон одного з іноземних диппредставництв – правильно, депутат має бути телефонним довідником. Ну і я, сука, звісно ж, нікого ні на кого не переключила, хоча інформаційний запит задовольнила. Воплі “я дзвонив, ви не брали слухавку” після, вибачайте, візиту до туалету. Комент у ЖЖ “ось чим займаються держслужбовці замість працювати” у відповідь на жартівливий пост, написаний о _дев’ятій_ _вечора_. І як вишенка на торті – включення в базу даних під назвою “Посіпаки”, у дискусії навколо якої люди, які це слово вивчили тільки з мультика, казали “та чо ви, попустіться, яке симпатичне слово”…

е-декларування для НДО

Коротко кажучи, на державну службу не хочеться іти не тільки через те, скільки там платять, а й через ставлення суспільства до тебе. Е-декларації у тій формі, яку проштовхнули, примножили цю ненависть у рази. Так само, як я і багато інших людей так і не змогли пояснити авторам і прибічникам проекту “Посіпаки”, чому вони вчинили неетично (ааааааа, у всьому, що стосується державної служби, має бути відкритість!!!!!!!!111 – от тільки в який дискурс ця відкритість упаковується?..), так само, впевнена, поточні ДС не змогли пояснити антикорупціонерам, чому саме така форма реалізації е-декларацій некоректна (бренд сумочки і саму деталізацію того, що це сумочка, не вимагають ніде у світі). І чому у країні, де поки що навчилися тільки скидати владу, а не будувати державу, це може мати далекосяжні наслідки.

Іноді щось зрозуміти можна тільки тоді, коли тебе жахне по лобі тим самим кінцем таких саме грабель. Таке моє розуміння мотивації прийняття цього закону. Контролю в плані поліцейської держави не буде, ну бо не така в нас держава. Ніхто не посадить ніяких ПГО так само, як ніхто поки не посадив жодного ДС. А от що е-декларації справді нам дали, то це хвилю обливання брудом з боку наших напрочуд відповідальних ЗМІ на адресу держслужбовців без жодного бажання розібратися, де звинувачення мали підстави, а де підстав не було. Дотепер це стосувалося тільки чиновників, а тепер це може торкнутися і ПГО і спричинити класову ненависть і до тих із них, хто, працюючи в фінансованих Заходом проектах, отримував цілком собі західну зарплату. Тільки тоді вони зрозуміють, як воно – бути названим посіпакою. Або, якщо їхній контрагент їм скаже, що не хоче їм щось постачати, бо заповнення декларацій надто обтяжливе, бо сайт е-декларацій погано працює, може, від тих контрагентів вони таки нарешті почують, що сайт працює погано; бо досі тикали в схвалення з боку ПРООН і PriceWaterhouseCoopers, тоді як власне людей, які намагалися користуватися тим сайтом, тупо не чули – бо “влада намагається зупинити е-декларації”.

Щоб було ясно: я не підтримую накладення обов’язку заповнювати _такі_ декларації ані на ДС, ані на будь-якого іншого громадянина України. Ми маємо поступово рухатися до ситуації, коли їх будуть заповнювати усі, – але ці декларації мають бути адекватними.

Тепер, коли ПГО поставили у позу, в якій вони хоч щось відчують на собі, може, і вдасться налагодити діалог, якого до того просто не було – і, імхо, аж ніяк не з провини влади. Борцуни-антикорупціонери добилися впровадження е-декларацій, рівних за втручальністю яким нема ніде у цивілізованому світі, і пішли далі розвішувати труси під Кабміном. А держслужбовці залишилися з е-деклараціями ступеню детальності, якого нема ніде у світі, наслідком впровадження яких став надмірний градус ірраціональної ненависті з боку суспільства, – і зіткнулися з повною глухотою з боку громадянського суспільства.

Кожен вже засвоїв аксіому демократії, згідно з якою держслужбовці – найняті народом працівники. Чи бували у вас на вашій роботі випадки того, коли ресурсів нема, вимоги з боку керівництва запрєдєльні – але саме це керівництво навідріз відмовляється вислухати хоч якісь ваші аргументи про те, що, може, роботу треба організувати якось раціональніше?

На щастя для України, суб’єкти владних повноваження все-таки мають владні повноваження. Вони змогли прийняти закон, яким всього-навсього змусили антикорупціонерів приміряти свої вимоги на себе ж. І запропонували діалог.

Насамкінець ще один момент. Коли противники декларацій для ПГО чують аргумент, що в інших державах декларують всі, а отже, чого це вони раптом підняли такий хай, стандартна відповідь, яку я спостерігаю, це “в тих країнах є верховенство права, нормальна судова система, бла-бла-бла”. Треба усвідомити, що якщо вибудовувати систему з компенсаціями інших дисбалансів за рахунок ще одного дисбалансу, не факт, що компенсація спрацює; просто система буде неадекватна за _ще_ одним параметром. Two wrongs don’t make a right (дві несправедливості не утворюють однієї справедливості). Робити державну службу чимось, куди ніколи не піде раціональна і розумна людина, і очікувати, що Путін обламається зі своїми спробами зробити з України failed state, елементарно нелогічно. Ми зараз напружено спостерігаємо за перипетіями судової реформи. Так от, якщо вона раптом таки бац – і реалізується, – ми залишимося без державної інституційної спроможності практично одразу. Росії тільки і треба, що зрізати українську верхівку, і якщо раптом суди стануть чесними і прозорими, вгадайте, чи не посипеться до судів навала антикорупційних позовів і скарг від громадських організацій на кшталт “Українського вибору”, – а дізнатися про джерела фінансової стимуляції до такої активної громадянської позиції змоги не буде.

Викривлюючи систему з усіх боків, остерігайтесь цими маневрами самі собі забити гол. Суспільство і державний апарат мають навчитися співпрацювати і чути одні одних, а не йти одні на одних війною.

Короткий URL: http://alter-idea.info/?p=20124

Добавил: Дата: Мар 28 2017. Рубрика: Блог-пост. Вы можете перейти к обсуждениям записи RSS 2.0. Все комментарии и пинги в настоящее время запрещены.
Loading...
Загрузка...

Комментарии недоступны




Загрузка...




Карта сайта
Войти | Дизайн от Gabfire themes