Меню

Дикі танці навколо нової моделі виборів

Провал другої спроби голосування за зміну виборчої системи свідчить про те, що дострокові вибори стали запорукою збереження існуючої пропорційно-мажоритарної системи. Це можна розглядати як своєрідну домовленість в елітах. Поки що ця домовленість торкнеться так би мовити гігієнічної санації окремих представників еліт, які відкрито та завзято поставили свої бізнес-інтереси поперед державних. Саме дострокові вибори мають примусити еліти почистити партійні списки, провести ротацію в мажоританих округах, викреслити одіозні кадри. Підтвердженням цього є певні кроки у партбудівництві. Зокрема, окремі групи з вчорашньої Партії регіонів намагаються почистити своє брудне пір’я та видати на-гора нові проекти. Мова йде про Партію розвитку України Льовочкіна, про „Сильну Україну” Тигіпка. Вочевидь якийсь партійний проект треба чекати і від Ахметова. З’явилися перші ознаки змін у найбільш опозиційній в минулому „Батьківщині”. Лідери цієї сили Турчинов, Яценюк планують створити новий проект на базі „Демальянсу”. Ця тактика, звичайно, отримує критику від громадянського суспільства, від   майданівців. Водночас потрібно тверезо оцінити, що з точки зору еліти ризики розвалу старої системи без формування нової в нинішніх умовах зовнішньої агресії дуже високі. Тактика еліт в цих умовах – найбільш раціональна. Більш того, вони точно розуміють, що діюча партійно-виборча модель плюс політична корупція – це власне кровоносна система держави Україна. Тому занадто різки кроки можуть обезкровити цю систему, а значить державу. Також треба чесно визначити, що Майдан в реальних своїх діях (ні в вимогах та лозунгах) стояв за повалення Януковича та зміну політичного режиму. Власне, цілі були досягнуті. Змінити політичну систему, перевести її на європейські стандарти – це реальна довготривала політична робота. Що маємо на сьогодні та як діяти суспільству далі? Виборча система  – це політико-юридичний інструмент обрання депутатів. Виборчі формули можуть мати різні політичні сенси. Як от – розширити представництво маленьких партій (зниження виборчого бар’єру), виборчі блоки (заохочення кооперації партій) тощо. Втім це лише формальні ознаки політичного так би мовити сенсування виборів. Цей сенс лише закладає певний тренд, який можуть взяти або не взяти до уваги партії чи кандидати. Це означає, що власне самі політики своїм політичним креативом можуть обирати ті чи інші ресурси для вироблення стратегії перемоги на виборах.   Тому для нових політичних сил завдання має стояти не тільки і не стільки в тому, щоб примушувати діючих депутатів розширити умови для своєї участі у виборів. Завданням для нових сил має бути – ламати псевдо-політику нинішньої еліти та демонструвати реальну, європейську політику. Це означає, що треба визначити головні перешкоди, що й робить влада та намагатися обходити їх, використовуючи інші засоби. Для цього потрібно як змінити цілі, так і засоби їх досягнення. Однією з цілей перевиборів має стати той факт, що новий парламент потребує представництва людей, які сьогодні фактично стали реальним політичним змістом життя країни. Це багатотисячна армія потенційних виборців, що складається з бійців добровольчих загонів, волонтерів, підприємців, патріотів, що в цілому можна розглядати як реальне, не диванне, громадянське суспільство. Ці люди де-факто будуть головними в країні найближчі роки. Тому питання стоїть так – вони будуть делегувати свій голос „своїм” політично підкованим представникам або знову почнуть домовлятися з елітами. Саме це завдання має стояти й перед новими партіями, що з’являються на базі громадських об’єднань. Ще однією метою має стати заслон старої політичної поведінки, в природі якої лежить корупція. Верховна Рада як відомо в цьому сенсі є майже чи не „храмом” цього ганебного явища. Та й більше, до цього „храму” спрямовані всі стежки, що ведуть до багатства та влади. Щоб парламент став центром парламентаризму має нарешті запрацювати коаліційність та коаліційне партнерство. Якщо говорити сучасним сленгом це має бути коаліційна мережа однодумців та лоялістів. Саме реальна коаліційність, не фантомна, не корупційна, може зробити з місця збору осіб на дорогих машинах дійсно працюючий парламент. Резюмуючи можна підкреслити, що завданням усіх прогресивних сил має стати не битва проти умовного адмінресурсу еліт, боротьба за зниження бар’єру на якийсь відсоток тощо.  Це битва програшна з початку, бо це чужа гра за чужими правилами і протистояти їй неможливо, бо в цю гру нікого стороннього не допустять. Стратегія громадянського суспільства має полягати в продукуванні нових моделей політичної поведінки, нових трендів у політиці. На тлі цієї реальної політики і буде поступово відбуватися спочатку інфляція, а потім руйнація псевдо-політики. Лише такими кроками можна буде поступово модернізувати політичну систему за європейським зразком, виховати сучасних лідерів, реконструювати пострадянську Раду в європейський парламент.
Добавил: Alter Idea Дата: 2014-08-14 Раздел: Госстрой