Меню

Як домовлялися Кернес та Порошенко

Степан Богданович Гавриш —  віце-спікер парламенту при президентові Кучмі,  радник із  конституційних питань президента Ющенка, заступник секретаря РНБОУ при президентові Януковичу. Сьогодні він пише книгу «Україна між Габсбургами и Гогенцоллерами» і може дозволити собі говорити те, про що «придворні» політики воліють мовчати.  Кернес та Порошенко Alter Idea — Степане Богдановичу, як би ви охарактеризували ситуацію в нашій країні одним словом? — Розпад. Розпад української державності. — Аж так серйозно? — Більш ніж серйозно. Проблема навіть не у втраті Криму. І не в спроможності виробити план його повернення – адже такий план до сих пір відсутній. Проблема навіть не в Донбасі, де Путін, використавши слабкість нашої еліти, її жадібність, її безпринципність – всадив її, українську еліту – за стіл переговорів із сепаратистами.  Європа і Америка була змушена погодитися на так званий «мирний план», згідно якого ми гарантуємо сепаратистам право на самовизначення. Якого вони добилися шляхом воєнного повстання. Тобто, по суті, ми маємо  — з одного боку – агресію Росії, а з іншого – класичний тероризм, проти якого не боремося.

Проблема в тому, що потужна атака на українську державність триває. Втілюється  сценарій десуверенізації України, розроблений у Москві.

Порядок денний для України сьогодні виписує не українська політична еліта, виписує Москва. — Чи не занадто ви песимістичні? — На жаль, це не є песимізмом. Така об’єктивна реальність, в якій ми живемо. Яскраве підтвердження моїх слів — Мінські переговори, на проведення яких, насправді,  українська держава нікого не уповноважувала. У Мінську переговори ведуться між групою, особисто уповноваженою нашим президентом та сепаратистами.

Таким чином ми легітимізуємо те, із чим увесь світ бореться сьогодні. Ми легітимізуємо тероризм.

Тому призначення виборів на Донбасі – це надання терористам можливості формування квазідержави на сході нашої країни.

Це є, повторюю, цілеспрямованою атакою на український суверенітет… Знаєте, у божої корівки є один жах у житті – це зеленоока оса. Оса ця підсаджує свою личинку на божу корівку, і коли вона, ця личинка, починає розвиватися, вона з’їдає божу корівку. Те саме відбувається із Україною та ДНР/ЛНР. Подумайте – чому в Україні не проводять жодних дискусій на вищому рівні щодо нашої державності, нашої територіальної цілісності? Чому забули про Будапештський меморандум? Місцеві вибори засвідчили, що центральна влада не здатна встановити повноцінний контроль над територіями. Подивіться на Закарпаття…  У Харкові влада перейшла до людей, які учора вивішували російський триколор на площах міст. Одеса знаходиться під контролем регіоналів. Ту саму ситуацію ми можемо отримати в Дніпропетровську. — Власне, я й хотіла запитати у вас – як таке могло статися? Чи допускаєте ви якісь домовленості політиків, які перемогли в згадуваних вами регіонах, із центральною владою? — Звісно…

Геннадій Адольфович Кернес заїжджали до президента в кабінет і про щось домовлялися… Про що може домовлятися головний сепаратист Харкова із президентом, якого обрав Майдан?

Важко відповісти. Якби Геннадій Адольфович були олігархом із хоча би п’ятдесятьма мільярдами на рахунках – тоді я би сказав, що це правильний крок. Але ж це не так… Тому, насправді, такі домовленості означають лише слабку таємну дипломатію, яка не працює на цілісність нашої держави. — Лише слабку дипломатію? Не більше? — …Наша державна політика здійснюється людьми, які реалізують купецьку ідеологію в країні, в нашому суспільстві загалом… Справа в тому що в крані відбувається заміна понять. Ми не будуємо ДЕРЖАВУ, ми укріплюємо ВЛАДУ в цій державі…Усі дискусії в країні сьогодні точаться довкола того, як зробити українську владу якоюсь особливою. І все це призвело до того, що влада в країні опинилася в одних руках. Маленький приклад. Згідно з Конституцією, яку я писав ось цими руками, уряд у нашій країні формується на коаліційному принципі. Сьогодні цей принцип зламаний. Ми запросили на посади міністрів, фактично, мігрантів. Ці люди — завдяки абсолютно суб’єктивному рішенню президента — отримали українське громадянство, але вони, по суті, «сидять на чемоданах», не розуміють національних інтересів України і не несуть жодної відповідальності ні перед ким.

Ці міністри-емігранти не є політичними фігурами, це найманці, які, за інформацією Ігоря Луценка (Ігор Луценко, народний депутат України — МИР), отримують щомісяця по 50 тисяч доларів у конвертах.

Ще одна проблема: державою управляє тотальна корупція. Про що ми говоримо, коли на президентському 5 каналі зарплати палять у конвертах! Президентські радники замаються лише перерозподілом фінансових потоків. Більше нічим… Давно вернулися «смотрящіє». Бізнес живе на «відкатах». Міліціонери, прокурори, податківці, незрозумілі люди в балаклавах за будь-якою сфальсифікованою справою можуть знищити будь-який бізнес…

Все це є свідченням одного: олігархи не здатні будувати державу.

Її, державу, вони розглядають її лише як власний дохідний бізнес. — Докази можете навести? —  А ось місцеві вибори, які відбулися, стали елементарною купівлею-продажем бюлетенів. За даними соціологів, кількість виборців, які продали свій голос, зросла на цих виборах удвічі.  За даними Аронця (Олександр Аронець, кандидат в депутати Київради  від ВО «Свобода» – МИР), по Києву 40% бюлетенів за Кличко були куплені. І це ж президентська команда купувала! Але я не звинувачую людей. Я звинувачую владу. Влада свідомо тримає людей у тотальній бідності, щоб можна було собі купити права  — хоча б на п’ять  років  — керувати душами цих людей…

Отак ми втратили цінності, які забезпечують розвиток української державності.

Тому влада не веде дискусію про нагальну, життєву необхідність розбудови національної української держави. Ми, натомість, вболіваємо, аби  МВФ дав нам гроші, бо ми не можемо їх заробити. Бо наша національна економіка продовжує падіння. І ми ще не досягли дна!

Сьогодні олігархія розбудовує тільки себе, а не Українську державу.

Олігархія будує потужну систему такого собі кланового холдингу, в якому нормально жити можуть лише ті, хто відданий цій самій олігархії… Відсутність  широких інтелектуальних дискусій в суспільстві, відсутність об’єктивних експертних оцінок діяльності президента, відсутність коло нього радників, здатних розуміти ситуацію і давати президенту розумні поради, все це привело до того, що президент країни приймає нерозумні рішення… — Трішки конкретніше – які саме рішення президента ви вважаєте нерозумними? — Арешт Корбана – це арешт людини, яка, начебто, чинила якісь злочини, які не можуть довести навіть у Чернігівському суді. А з іншого боку – ми всі розуміємо, що це війна проти Коломойського.

Коломойский – це людина, яка витратила близько 5 мільярдів на те, аби не дати Путіну створити Дніпропетровську народну республіку.

Із «Південьмашем», до речі, на якому виготовляються ракети, що складають основу ядерного щита Росії… Це людина, яка фінансує близько семи добровольчих батальйонів, включаючи Правий сектор. Але на цій війні президент зазнає поразки. Відкриття внутрішнього фронту в державі — замість того, аби шукати компроміси – є великою помилкою. Коли на вулицях наших міст точиться війна, відкривати внутрішні фронт — безглуздя.

Так, я особисто – за деолігархізацію. Однак наш президент – один з найкрупніших олігархів нашої країни. Тому президенту потрібно починати із себе і свого найближчого оточення.

Але, насправді, все відбувається навпаки. Влада — замість того, аби боротися із олігархами, заганяє простих українців у фіскальні пута – попри голосні обіцянки зменшити податковий тиск.  Обкладають податками зайвий квадратний сентимент двигуна автівки чи зайвий квадратний метр квартири – це що, не податковий терор? Оця вся стратегія, направлена на зміцнення своєї вади, а не на зміцнення держави, є катастрофічною для країни… — Я задаю одне і те ж питання багатьом: невже у нашій владі працюють люди настільки нерозумні, що не здатні аналізувати і прогнозувати ситуацію в країні? В чому проблема? — Проблема в тому, що ті, хто сьогодні при владі, розглядають державу, як власний бізнес. Вони «купили» цей  бізнес шляхом підкупу виборців, і планують утримувати завдяки економічному знищенню своїх політичних конкурентів… Подивіться: монополістами на практично усіх внутрішніх ринках країни є 6-7 осіб. Кондитерський ринок і ринок автомобілебудування повністю зайнятий президентом, енергетичний ринок зайнятий Ахметовим, ринок нафти і газу – зайнятий Фірташем, ринок авіаперевезень – зайнятий Коломойським і т. д. Саме монополізм є характерною «картинкою» для будь-якої олігархічної влади… Подивіться на аграрний ринок – у нас з’явилися велетенські латифундії – від Півдня аж до Закарпаття. У нашого президента – 320 тисяч гектарів землі. Селяни сьогодні відірвані від землі. Вони безправні. І замість того, аби перетворити Украйну не лише на світову житницю, а й на світову «годувальницю» (що з нашими природніми можливостями – цілком реально), ми знищуємо український аграрний ринок… Ось усі ці процеси – катастрофічні для України. Ми не маємо жодного кроку вперед. Не маємо жодної зреалізованої реформи… — Ну чому ж? А поліція?   — Основне гасло Хатії Деканоїдзе, яка очолила українську поліцію – поліцейський не повинен мати вищої освіти…  Скажіть будь ласка, в умовах тотальної корупції, яка існує в країні, як довго  така поліція зможе лишатися принциповою, чесною і відповідальною? Поліція, про яку говорить Деканоїдзе — це поліція вулиці. А як же, приміром, банківські злочини? Поліцейський без освіти зможе з ними впоратися? Тому – потрібна справжня реформа  всієї системи, але випускниця факультету міжнародний відносин таку реформу провести не може. А жодних компетентних спеціалістів у країні нема…

Більше того – реформувати міліцію без реальної реформи прокуратури, СБУ і суддівської гілки влади – неможливо. А у нас ключі від усіх судів лежать в Адміністрації президента…

Нам зрештою, потрібно провести реформу парламенту. Нам потрібно покінчити з однопалатним парламентом,  де сьогодні формується президентська коаліція А ми – замість того, аби займатися справжніми державницькими  реформами, пишемо «мертву» Конституцію… Іншими словами  — формується система політичної диктатури. Тому що,  повторю, єдиний спосіб втримати владу в ситуації, як склалася в країні  – це сила… Але й сили, насправді, у влади нема – ми це бачимо по справі Корбана…

І якщо еліти не дадуть суспільству відповідь на питання «як нам далі жити», революційне піднесення мас неминуче…

— Ми підійшли до дуже цікавої теми. Як ви стверджуєте, нинішня влада не є національною, питомо українською, якщо хочете. У той же час ми є свідками процесу  потужного національного самоусвідомлення, який започаткований у значної частини суспільства.  Чи не вбачаєте у цьому певного дисонансу, невідповідності, що теж може привести до кризи – і у владі, і у суспільстві? — Справа в тому, що нинішній президент ніколи не був реальним політичним лідером. Йому ця президентська «булава» впала, по-суті, на голову… Хоча Порошенко  вважає себе медіумом, який здатен заговорити натовпи. І йому це вдавалося! Тому він щиро вірить, що саме ці якості привели його до влади… Але, повторю, ні він, ні ті, хто очолює сьогодні владу –  ніколи не були політичними лідерами… На Майдані вони усі стояли за спинами справжніх громадських лідерів.

У дні кривавих штурмів Майдану ці люди – які сьогодні є владою — підписували ганебні політичні домовленості з Януковичем…

Вони хотіли з ним домовитися залишити його царювати ще невідомо на скільки часу… — Але їм це не дали зробити… — Їм це не дали зробити – Парасюк і такі, як він… Я згоден – патріотизм українців сьогодні доволі високий… Але проблема українців у тому, що ми не є державницькою нацією… Ми не розуміємо цінності держави як єдиної, найвищої національної ідеї… Це при тому, що ми – представники одного з найстаріших  європейського етносів. …Я колись із Борисом Олійником був у Європі, і мене потрясли рядки, які він продекламував із трибуни, звертаючись до європейців, які не хотіли тоді вести дискусію щодо наших європейських та євроатлантичних планів: «Ми вже тоді білили хати, Коли ви ще не вийшли із печер». Я вважаю ці рядки геніальними… І це правда! Ми в Трипіллі будували двоповерхові будинки, в той час, коли в Римі люди ще в печерах жили… У нас є всі права, аби стати спадкоємцями цієї глобальної культури.

Але безкультурність української влади, її нездатність гуртувати суспільство довкола наших глибинних цінностей, сприяти розвитку українського патріотизму – і є величезною нашою проблемою.

— Чому ж влада не розуміє, що суспільство розвивається  набагато швидше, ніж вона сама? — Тому що всі щаблі влади заповнені бізнесменами… Повторю – вони розглядають країну виклично як інструмент для власного збагачення. — Тоді поясніть, будь ласка, чому в нашій країні все 25 років відбуваються  ці «збої в системі», чому до влади приходять не ті? — Проблема, на мій погляд, у тому, що в Україні не існує  національної еліти… Під національною елітою я маю на увазі людей, які інтереси держави, інтереси власного народу ставлять вище своїх власних інтересів… Нинішня влада не розуміє простих речей: коли успішною буде держава, успішними в ній будуть всі. Подивіться на Сінгапур, який навіть власної питної води не має… Сьогодні ВВП Сінгапура більше, ніж Росії. Чому? Та тому що Лі Куан Ю (перший прем’єр-міністр Сінгапура – МИР) – відправляв здібну молодь за державні кошти вчитися у кращих університетах світу, у Кембридж і Гарвард. Вони приїздили додому і їх ставали заступниками міністрів. Із зарплатами від п’яти до тридцяти тисяч доларів… Він не наймав фахівців у маленькій Грузії, яка і зараз перебуває у глибокій кризі… Тому, насправді, потрібно зробити дуже прості речі – українська влада має стояти на захисті передусім національних інтересів… — У цієї влади є час, як гадаєте, здійняти такі якісні перетворення всередині самої себе? — Нема. Тому країна — в дуже серйозній небезпеці. І ми не маємо гарантій, що ці небезпеки – навіть якщо Мінські домовленості будуть виконані  — зникнуть.

Не буде на Сході України Придністров’я. Там буде Сомалі…

Москва – із  особливим статусом Донбасу – отримає право силового вето над Києвом.  — Ви малюєте якісь апокаліптичні картини. — Не варто так оцінювати мої слова. Я малюю реалістичні прогнози. Добре. Давайте намалюємо позитивний прогноз: із виконанням Мінських домовленостей Україна отримає право на проведення реформ. І тоді ми, купаючись у розкошах від економічного прориву, обнімемо цих нещасних кримчан і донеччан, і вони всі побіжать до нас… Ви в це вірите? — Ні… Ну гаразд, але ж вихід має бути? Чи його нема? — Нам потрібний мудрий лідер, який завтра прокинеться і дуже швидко змінить тренди своєї політики. — Але він цього робити не буде… — Ну, тоді нас чекає третій Майдан. Найгірше те, що в суспільство, та і в політику, вже дуже глибоко вмонтована зброя. І вона буде вирішувати все… Якщо, не дай Боже, третій  Майдан відбудеться, він буде дуже кривавим і дуже короткочасним… Джерело: ЯМІР
Добавил: Alter Idea Дата: 2015-11-08 Раздел: Блог-пост
в начало