Меню

ВИБОРЧА АДМІНІСТРАЦІЯ 2014

Виборча адміністрація: виклики і рішення Президентські вибори 2014 року відбувались у напружених умовах, спровокованих не лише зовнішніми, але й внутрішніми чинниками. Серед них – достроковість виборів, скорочення календарних строків їх проведення, неодноразові зміни виборчого законодавства під час виборчого процесу, суміжність загальнонаціональних і подекуди місцевих виборів тощо. Більшою або меншою мірою, однак, усі ці чинники впливали на ефективність системи адміністрування виборів, а саме – на процес формування та функціонування виборчих комісій.

В Україні окружні та дільничні виборчкоми формуються на основі політичного принципу представництва – право номінувати членів окружних та дільничних виборчих комісій належить кандидатам у президенти. За умов нездатності кандидатів забезпечити мінімально необхідну кількість членів ОВК і ДВК, право на доокоптування цих комісій переходить до відповідно Центральної та окружних виборчих комісій.

Такий підхід – в залежності від політичного контексту – має свої переваги і недоліки. Так, на парламентських виборах 2012 не було проблем із кадровим наповненням виборчих комісій. У виборах взяло участь більше 4 000 членів ОВК та більше 600 000 членів ДВК. Однак, більшість цих членів комісій тоді контролювались Партією Регіонів. За допомогою масштабного залучення до виборів технічних партій, партії влади вдалось контролювати більшості у ДВК і ОВК. Навпаки, на президентських виборах 2014 року означилась проблема браку членів дільничних виборчих комісій. На момент формування ДВК було номіновано більше 350 000 членів виборчкомів, 38 000 з яких були подані від голів окружних комісій. У день голосування ці показники дещо змінились і становили відповідно 380 000 і 50 000 членів ДВК.

Середній показник кількості членів ДВК на дільниці станом на день голосування дорівнював 12,1. Звичайно, були виборчі дільниці, на яких працювало і до 18 людей, однак, таких дільниць була абсолютна меншість.

Досвід проведення загальнонаціональних виборів в Україні свідчить на користь того, що ефекти від застосування політичного принципу формування виборчої адміністрації залежать, в першу чергу, від типу політичного режиму. Іншими словами, ці ефекти на пряму визначаються тим, чи захоче діючий режим через підконтрольних суб’єктів виборчого процесу маніпулювати виборчою адміністрацією у своїх цілях чи ні. І якщо так, то у яких межах. Ця проблема напряму кореспондує із феноменом «технічних партій» і «технічних кандидатів». У 2012 році Партія Регіонів залучила до виборчої кампанії десятки технічних партій і заповнила їхні квоти лояльними до себе членами ДВК. Блок Юлії Тимошенко, хоч і у меншому масштабі, однак теж взаємодіяв подібним чином із рядом партій. У 2014 році це явище хоч і не набуло масштабів 2012 року, проте теж було присутнім у виборчому процесі. Метод, застосований Моніторингово-аналітичною групою «ЦИФРА», дозволяє встановити інтенсивність співпраці кандидатів на рівні дільничних виборчих комісій. У свою чергу, рівень цієї інтенсивності може свідчити про «технічність» певних кандидатів на користь інших.

Одержані дані були проаналізовані на предмет статистичної значимості наявності у керівному складі ДВК (голова, заступник голови, секретар) від головного кандидата і його технічних кандидатів.

У результаті аналізу було встановлено, що присутність у керівному складі ДВК представників головного кандидата і його технічних кандидатів має статистично значимі результати. Очікуваний результат для Петра Порошенка за умов відсутності в керівному складі ДВК його представників становить 57%, тоді як за умов присутності в комісіях представників Порошенка і представників його технічних кандидатів цей показник дорівнює 62%ю. Для Юлії Тимошенко ці показники дорівнюють відповідно 13% і 14,6%.

Источник: Цифра

Добавил: Alter Idea Дата: 2014-09-11 Раздел: Блог-пост