Меню

Інститут стратегічних досліджень опубублікував підсумковий звіт за 2015 рік

1.Внутрішня політика У 2015 рік український політикум входив досить динамічним. Була сформована парламентська коаліція, ухвалена Коаліційна угода та узгоджено порядок денний роботи на основі коаліційної угоди. Оновлено склад Кабінету Міністрів, який отримав мандат на реалізацію реформ. Це створювало необхідні політичні передумови для подолання конфліктів та модернізації. Слід констатувати, що влада у її нинішній конфігурації виявилась неспроможною реалізувати означені цілі. Досить швидко від політики реформ влада перейшла до режиму самозбереження. На політичному горизонті з’явились прикмети чергового «застою»: декларативність політичних програм; високий ступінь конфліктності; низька управлінська ефективність, дефіцит суспільного діалогу. Ситуація також ускладнюється тліючим конфліктом на сході держави. «Паперова коаліція». Вже в середині року стали очевидними неспівпадіння програмних пріоритетів партій-учасниць коаліції. Замість мови політики й консенсусу правляча більшість демонструє мову торгу, шантажу, ультиматумів та чвар. Політична корупція та зловживання владними повноваженнями стали практикою роботи. Вихід зкоаліції «РПЛ», окремих депутатів, виникнення груп впливу є ілюстрацією кризи коаліції, її нестабільності. Очевидно, що лише загроза розпуску парламенту та випадіння із «великої політики» утримують цей політичний конгломерат. Інституційні конфлікти. Криза довіри між учасниками коаліції була перенесена на діяльність інститутів влади. В Кабінеті Міністрів відбулось розмежування «сфер впливу» між міністрами від БПП та «Народним фронтом». Частина партій-учасниць коаліції («Батьківщина», «Самопоміч») фактично перейшли у опозицію особисто до Прем’єр-міністра А.Яценюка. Це чинить проблеми при розгляді ВРУ урядових законопроектів. Навіть таких системних, як податкова реформа та державний бюджет. Зростає напруга у відносинах між урядом та адміністрацією Президента. Ця «традиційна» для української політики боротьба обмежується конкуренцією за концептуальне лідерство. Ці непублічні змагання цілком можуть перерости у відкритий конфлікт за повноваження та право визначати державний курс. Реформи. Можна констатувати, що програма реформ провалена. Протягом року діяльність виконавчої та законодавчої гілок влади була підпорядкована одночасно декільком програмним документам, зокрема Коаліційній угоді та Програмі дій уряду. Крім того, пріоритети реформ в нашій країні визначали Угода про асоціацію з ЄС, Меморандум з МВФ і Стратегія-2020, представлена Президентом. Перманентна криза парламентської коаліції призвела до зриву виконання Коаліційної угоди. Найочікуваніші суспільством реформи (антикорупційна, судова, регуляторна тощо) реалізовані на 30-40%. При цьому оцінка "виконано" стосується не інституційних змін, а лише розроблених проектів, які, в гіршому випадку, знаходяться на узгодженні в Кабінеті Міністрів, а в кращому випадку, пройшли перше читання в парламенті, і шанси на їх прийняття постійно скорочуються. Фактично не створено Національне агентство з питань запобігання корупції. Є такожсумніви у спроможності новостворених Національного антикорупційного бюро та антикорупційної прокуратури працювати ефективно внаслідок недостатньої прозорості процесу призначення керівництва цих органів. Відповідно до опитувань громадської думки (підсумки 9 міс. 2015 р.), що їх проводили на замовлення уряду, загальна кількість негативних оцінок на 44% перевищила частку позитивних. Найгірший негативний баланс мали реформи судової системи (-70%), а найкращий і єдиний позитивний баланс отримали реформи сектору оборони і безпеки (+ 21%). Виходом із тупикової ситуації могло б стати відновлення широкого діалогу в парламенті та суспільстві. Проте політична опозиція в парламенті та за його межами залишається виключеною з процесу вироблення порядку денного для країни. Вона позбавлена будь-яких інструментів контролю над діями влади та не має можливості впливати на формування державної політики. Це тільки посилює напругу у суспільстві та наближає нову політичну кризу. Регіональна політика. Минулий рік визначається двома ключовими подіями у сфері регіональної політики: децентралізація та реформа місцевого самоврядування; вибори до місцевих рад. Децентралiзоване самоуправлiння – альтернатива “олiгархiчнiй децентралiзацii”.Водночас взаємини по лінії «центр – регіони» характеризуються хитким балансом доцентрових і відцентрових тенденцій. Відсутність ефективної системи державної регіональної політики та моделі реінтеграції країни програмує зіткнення і конфлікт відцентрових і доцентрових сил. В умовах фінансово-економічної кризи та військової агресії будь-який локальний конфлікт в регіоні може легко перерости у політичний клінч у взаєминах між центром і регіонами. Конфлікт на сході України залишається неврегульованим. Західні партнери України наполягають на виконання Україною у повному обсязі Мінських домовленостей. Однак російська сторона таЛНР/ДНР їх не виконує, що ставить Україну у невигідні умови. Практично не вирішується проблема біженців, подвійного пенсійного забезпечення. Немає чітко артикульованої політики щодо майбутнього території Донбасу. На територіях, прилеглих до зони конфлікту, збільшилась злочинність, лінії розмежування та блокпости не стали перепоною для контрабанди в Україну зброї, наркотиків. 2.Зовнішня політика Зовнішня політика залишилась інерційною. За рік влада намагалась старанно відпрацьовувати звичний порядок денний, не додаючи нових елементів та не вносячи істотних коректив. На перший погляд, таку стабільність зовнішньополітичного курсу можна вважати виправданою та успішною. Україні вдалося вчетверте отримати місце непостійного члена Ради Безпеки ООН, що відкриває можливості для просування власних ініціатив. Серед успіхівтакож нарощування співпраці з НАТО та країнами Східної Європи. В цьому році досягнуто прогресу у питанні переходу до безвізового режиму з ЄС. Водночас все більш відчутною стає відсутність нових ідей та проектів у зовнішній політиці. Україні вдалося зберегти політичну підтримку з боку США та ЄС, в тому числі, у питанні тиску на Росію для виконання Мінських домовленостей. Проте не вдалося висунути нових політичних ініціатив щодо прискорення їх реалізації, розширення кола учасників перемовин, створення нових механізмів контролю над виконанням зобов’язань. Зовнішньополітичному керівництву України не вдалося використати ситуацію для просування власних підходів до реформування системи безпеки і співробітництва в Європі, хоча у 2014-2015 роках ця тема широко обговорювалась в українських експертних та політичних колах. Поступова втрата ініціативи та рух у фарватері зовнішньополітичного курсу партнерів вже створюють певні ризики для забезпечення національних інтересів. Головним з них є все більш явне прагнення партнерів України вести переговори з РФ стосовно нормалізації відносин без врахування позиції України або навіть за наш рахунок. При цьому стає все складніше визначити реальну позицію країн Заходу в українському питанні. Зокрема, зустріч «Нормандської четвірки» у Парижі в жовтні 2015 року пройшла без підписання заяв або фіксування позицій. Реальний зміст перемовин залишився невідомим. Симптоматично, що питання продовження санкцій щодо РФ в наслідок її політики щодо України викликає все більше дискусій в країнах ЄС. Відчувається втома від політики санкцій і бажання зняти цю проблему. Одночасно на керівництво України зростає зовнішній тиск в питаннях реалізації Мінських угод, проведення внутрішніх політичних та соціально-економічних перетворень.Залучити зовнішні інвестиції, організувати масштабні проекти за участю партнерів не вдається.Порядок денний України у відносинах із країнами Заходу поступово звужується до верифікації виконання українською владою переліку зобов’язань. Про розчарованість і швидку втрату довіри до дій української влади свідчать, передусім, результати декількох бізнес-самітів та конференцій, що відбулись протягом 2015 року. Так, наприкінці квітня 2015 року відбулась конференція донорів України, пройшло декілька зустрічей представників українського уряду із американським та європейським бізнесом. Проте предметних наслідків цих зустрічей українська економіка не побачила.«План Маршалу для України» за участю транснаціонального капіталу, урядів країн-партнерів та міжнародних фінансових структур так і залишився скоріше гарним «минулорічним» побажанням. Великий глобальний бізнес поки що не повірив в Україну. Основними контрагентами українського уряду залишаються міжнародні фінансові інститути (МВФ, ЄБРР), що мають чіткі критерії відділення кредитних ресурсів та інструменти контролю над їх використанням.
  1. Суспільні настрої
У 2015 році визначальною рисою суспільних настроїв в Україні стала криза довіри до центральних органів влади. Одразу після зміни влади в 2014 році нова політична еліта отримала значний кредит довіри. Сьогодні ж діяльність керівників держави оцінюється населенням України вкрай критично. Результати опитувань свідчать: переважна більшість громадян не схвалює роботу Петра Порошенка на посаді Президента України і особливо – роботу Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка. Більшість населення негативно оцінює діяльність теперішнього Кабінету міністрів і виступає за його відставку. Істотно скоротилася електоральна база влади. На президентських виборах у травні 2014 року за П.Порошенка проголосували 54,7% виборців; сьогодні його підтримують лише 13,8% опитних. У жовтні 2014 року на парламентських виборах (голосування за партійними списками) Блок Петра Порошенка разом із Народним фронтом здобули 43,9% голосів; сьогодні сумарний рейтинг цих двох партій складає лише 14% (підтримка серед всіх опитаних). Актуальні громадські очікування (суспільні запити):
  • Врегулювання конфлікту на Донбасі. Українське суспільство втомилося від війни.
  • Забезпечення політичної стабільності та цілісності країни шляхом суспільного діалогу, попередження управлінського хаосу і ескалації екстремізму.
  • Припинення політики «затягування пасків», попередження подальшого зниження рівня життя населення.
  • Реальне зменшення корупції та підвищення ефективності інститутів влади.
  1. Економіка
З огляду на зрив програмних завдань за підсумками року жодного з негативних трендів в економіці не було подолано. Так, якщо в 2014-му ВВП України скоротився на 7%, то в 2015-му спад поглибився ще на 11%. Кумулятивне падіння за два роки вже становить 18%.Показники ВВПна душу населення не мають аналогів ні на пострадянському просторі, ні тим більше у Східній Європі. Так, у 2013 р. цей показник становив 76% від рівня 1989 року, в кінці 2015 р. він знизився ще більше - до 71%. Таким чином, Україна не просто законсервувала пострадянські стандарти на рівні 1989-го року, але й втратила майже 30% своїх ресурсів; причому для відновлення втрачених позицій країні знадобиться не менше 10 років із темпом зростання у 5%. Серед інших факторів, що зумовили глибокий спад в економіці країни, зокрема: - падіння рівня інвестицій та жорстка монетарна політика НБУ, що сприяла формуванню “вакууму” на кредитному ринку країни. На тлі політики низьких ставок, що спостерігалась у світі, НБУ тримав надвисоку облікову ставку (22% є однією з найвищих облікових ставок у світі); - девальвація гривні та стрімке зростання тарифів ЖКХ обумовилогалопуючу інфляцію (на рівні 45-50% за даними НБУ) і відповідно скорочення внутрішнього попиту на споживчі товари (реальна заробітна плата за результатами року знизиться більш ніж на 20%). - несприятлива зовнішня кон’юнктура, а також закриття ринків РФ для продукції машинобудування, продуктів харчування, металургії, що не було компенсовано відповідною політикою держави, спрямованою на підвищення внутрішнього споживання або підтримкою національних виробників у виході на нові ринки. Деяке зниження темпів спаду, що спостерігається у кінці року, є «статистичним успіхом» та пов’язано швидше з низькою базою порівняння (у кінці 2014 р. падіння ВВП було глибшим порівняно з початком року), а не з діями керівництва держави, спрямованими на стабілізацію ситуації. Стратегія зовнішнього «утриманця» є катастрофічною для держави.Оскільки з усіх програмних документів лише Меморандум з МВФ мав жорсткі прив’язки до грошових «винагород», то саме Програма співпраці з МВФ мала найвищий рівень виконання - за нашими оцінками близько 70%. При цьому надзвичайно м’яке ставлення МВФ до показників виконання зобов’язань урядом знайшло відображення у наростанні факторів фінансової дестабілізації. За останній рік падіння вартості національної валюти склало майже 200%. Зростання цін склало близько 50% порівняно з минулим роком. Величина державного боргу (на тлі скорочення економіки) наблизилася до 100% ВВП.Фактично на кінець року держава функціонує лише завдяки міжнародній фінансовій підтримці, оскільки уряд та парламентська коаліція на мають у своєму розпорядженні інструментів запуску моделі економічного зростання. Чинна бюджетна політика – основа корупційної економіки. Бюджетна політика у 2015 році повною мірою зберігала основні підходи та пропорції, що сформувалися у попередні роки (тобто за урядування злочинного режиму). Серед небагатьох позитивних досягнень бюджетного року – скорочення сукупного дефіциту бюджету (із врахуванням дефіциту Нафтогазу) на 2%, що повністю був оплачений за рахунок населення. Узагальнено через державний бюджет уряд, як і в минулому році, розподіляв до 54% ВВП. Це один з найвищих показників державного втручання в економіку у світі. При цьому податкові надходження покривали лише 40% державних видатків, і в майбутньому ця величина може лише скорочуватися. За оцінками МВФ, у наступні 5 років потреби у фінансуванні державного сектору економіки становитимуть не менше 10% ВВП, що фактично є визнанням, з одного боку, неспроможності української влади провести швидкі структурні реформи, а з іншого – вказує на відсутність доступних джерел фінансування цього дефіциту. Протягом року уряд не спромігся досягти консенсусу з бізнесом та громадським співтовариством відносно податкової реформи. Очікуваний результат – бюджетний шантаж наприкінці року. Серед вірогідних причин – прагнення владних еліт зберегти обсяги ресурсів, що є у їхньому розпорядженні, і як наслідок – збереження диспропорцій у рівнях оподаткування малого/середнього та великого бізнесу, зловживання та непрозорі домовленості у фіскальному адмініструванні, зростання рівня тіньової економіки. Оскільки уряд працював у режимі хронічного недофінансування видатків, результатом такого урядування став дефолт за державними зобов’язаннями. Проте у 2015 р. Україні вдалось досягти угоди з частиною кредиторів щодо реструктуризації заборгованості обсягом 15 млрд.дол.США. Таким чином, у короткостроковій перспективі боргове навантаження на державний бюджет знизиться, також угода з кредиторами розблокувала продовження роботи з МВФ. Неготовність владних еліт оптимізувати державну частку в економіці до безпечних рівнів, що стимулювало би економічне зростання, має наслідком загострення «конкурентної» боротьби між корумпованою бюрократією, державно-монополістичними корпораціями та приватно-олігархічними холдингами. Закономірно, що в Україні регулярно озвучуються «витоки» інформації щодо обсягіврозкраденихбюджетних коштів. Діапазон оцінок збитків - від 120 до 600+ млрд грн щорічно. Реальний сектор економіки у депресії. Уряд, генеруючи надзвичайно високий попит на фінансові ресурси та за умов закритого доступу до приватних ринків капіталів, став найбільшим позичальником у Національного банку. Відтак, жодна приватна компанія чи банк не може конкурувати з урядом (без ризику збанкрутувати) у доступі до кредитів, виплачуючи при цьому близько 30% річних. Урядові плани щодо залучення іноземного фондування було виконано лише частково, тобто країна отримувала фінансування із-за кордону переважно на умовах кредитування, в той час як іноземні інвестиції, не дивлячись на обіцянки Уряду, оминали Україну в цьому році (наприклад, капітальні інвестиції у промисловості за результатом року скоротяться більш ніж на 20%). За відсутності стратегії економічного росту 2015 рік продовжив тенденцію наростання збитковості суб’єктів економічної діяльності як у реальному секторі економіки, так і в фінансовій сфері. За даними Держстату,у І кварталі 2015 року сума збитків - 508 млрд грн, більш ніж учетверо перевищувала всі господарські прибутки - 123 млрд грн. Статистична інформація за наступні квартали наразі відсутня, проте малоймовірно, що на тлі економічної кризи підприємства демонструватимуть позитивну динаміку. Збиткові підприємства здебільшого або державні, а вони не визнаються банкрутами, або входять до олігархічних холдингів, що дозволяє збитковим виробництвам брати позики в афільованих банках. Наразі реальний сектор економіки знаходиться під потрійним тиском:згортання внутрішнього та зовнішнього попиту внаслідок промислової кризи; монетарна криза (дорогі внутрішні ресурси і відсутність доступу до зовнішнього фінансування); розрив виробничих та логістичних ланцюгів, зокрема в енергетиці, металургії, хімії. Це, в свою чергу, обумовлює спад у виробництві (- 15%), а також обмежує фізичні можливості щодо вивозу товарів на експорт. За 2015 р. Уряд так і не зміг відновити належну роботу енергетичної системи країни і змушений знову запроваджувати надзвичайний стан в енергетиці, обмежуючи споживання електроенергії в Україні та її експорт. У поточному році повторюється ситуація, яку Україна переживала рік тому – відсутність запасів вугілля та можливостей його поставки, що не дає можливості працювати ТЕС на належному рівні та обмежує виробничу діяльність решти галузей економіки. Банківська система – за крок до вільного падіння. У 2015 році банківська система потерпала як від економічної кризи, так і від хаотичної валютної та грошово-кредитної політики Національного банку. Станом на кінець 3 кварталу, банки отримали збиток у 56,3 млрд грн.; стрімко зростала частка проблемних кредитів - до 20,4%. В результаті знецінення національної валюти банківські баланси катастрофічно скорочувалися. В результаті кредитні установи постали перед необхідністю пошуку ресурсів для докапіталізації. Керівництво Нацбанку, взявши курс на оздоровлення системи, закликало власників кардинально змінити модель банківського бізнесу та трансформувати банки з олігархічних у бізнесові структури. Проте ця гарна ідея навряд чи може бути реалізована в умовах сучасної корупційно-олігархічної економічної моделі. Наслідки боротьби з кризою банківського сектору наразі є прогнозованими: переваги отримали іноземні банки та банки, що мали доступ до бюджетного фінансування. Результати невтішні: 8 банків з групи найбільших і великих виведені з ринку; ще 2 можуть поповнити цей список вже найближчим часом. Серед 35 найбільших банків країни всього 10 банків з приватним українським капіталом (повністю або частково), 3 банки державні, решта 22 - іноземні. У банківському секторі продовжується криза довіри. Фонд гарантування вкладів має хронічний дефіцит та не в змозі (без залучення державних коштів) забезпечити фінансування повернення депозитів вкладникам збанкрутілих банків. Євроінтеграційні реформи України затягуються. Наприкінці року все більше проявляється «втома» ЄС від України, згортається низка анонсованих проектів.З 1 січня 2016 року має у повному обсязі запрацювати торговельна частина Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Позитивний ефект від запровадження ЗВТможе становити до 14% приросту ВВП у довгостроковій перспективі. Проте досягти цього можливо лише у разі адаптування вітчизняних виробників до численних стандартів і вимог Євросоюзу, а також встановлення чітких і прозорих законодавчих правил ведення бізнесу. З огляду на те, що наприкінці квітня 2014 року ЄС запровадив режим односторонніх торговельних преференцій для України, 2015 рік став для країни роком втрачених можливостей. Пожвавлення у торгівлі тривало лише кілька перших місяців від часу запровадження преференцій, а потім експорт до ЄС обвалився і за першу половину поточного року падіння становило 33%. Серед першочергових проблем, які, як вважає бізнес, необхідно вирішити задля сприяння українському експорту, - забезпечити прозоре відшкодуванням ПДВ, лібералізувати валютне регулювання та спростити експортно-імпортні процедури, прибрати корупцію з митниці.
  1. Гуманітарна та культурна політика
Українська політика та культура в 2015 р. продовжували існувати «у паралельних світах». Нова культурна політика не увійшла до пакету першочергових реформ. Статус культури залишився незмінним - це галузь, яка фінансується по залишковомупринципу. Таке ставлення до культури відображає поверхове ставлення та відсутність стратегічних цілей модернізації, які передбачають докорінну зміну культури управління, розвиток правової культури, реалізацію людського та креативного потенціалу нації. Зазначені системні зміни неможливо досягти за рахунок технократичного підходу до реформ, без запровадження ефективної культурної та гуманітарної політики. У 2015 році влада намагалась створити нову нормативну базу для реформування інститутів у галузі науки, культури, освіти. Проте більшість новацій наразі залишаються лише проектами рішень. Так, завершено роботу над проектом нового закону про охорону нерухомої культурної спадщини, підготовлено проект довгострокової стратегії розвитку української культури. Уперше видатки на охорону музеїв, бібліотек і заповідників стали захищеною статтею бюджету, відновлена передплата бібліотеками періодичних видань, втричі зменшено розмір плати за оренду професійним працівникам за використання творчих майстерень. Низка позитивних подій та процесів у культурній сфері були ініційовані громадськими організаціями за мінімальної участі профільних державних інституцій. У 2015 році Україна долучилась до програми Креативна Європа, відбувся старт Програми підтримки креативних індустрій в рамках культурної програми Східного партнерства. Однак це не стільки досягнення влади, скільки крок на зустріч України з боку ЄС. Практично без участі держави відбулося міжнародне бієнале сучасного мистецтва у Києві - "Київська школа". Представники культурних індустрій нарощують співпрацю та взаємодію із колегами, що представляють європейський культурний простір, але роблять це самотужки. Українська влада не запропонувала адекватної відповіді на дії Росії щодо культурної спадщини в Криму. Не використано міжнародно-правові механізми захисту культурної спадщини (Херсонес Таврійський). Україна не ініціювала в ЮНЕСКО розгляд питання щодо внесення заповідника Херсонес Таврійський до "чорного списку". Як і раніше, відсутні помітні кроки та міжнародна інфраструктура, яка покликана просувати культурні та гуманітарні ініціативи України у світі. Нарешті, лише в кінці року влада відреагувала на фундаментальну проблему безпеки та розвитку України - створення Ради з питаньнаціональної єдності. Хочеться сподіватись, що Рада не перетвориться на додаток до бюрократичного механізму держави, а стане публічним майданчиком та дієвою платформою структурованого, багаторівневого, а головне – інклюзивного національного діалогу. Суспільство має право стати повноправним співавтором процесу національної консолідації. У галузі міжцерковних відносин відбувалася подальша їх політизація та протиставлення релігійних громад. За відсутності реакції з боку влади відносини між церковними громадами радикалізуються, що несе загрозу появи нових ліній конфлікту в українському суспільстві.Загалом у 2015 р. влада не вирішила завдання відновлення суспільного діалогу та об’єднання країни. Не вдалося впровадитиєвропейський принцип «єдності в багатоманітності». ІІ. ВИКЛИКИ 2016 РОКУ
  1. Перманентна парламентська криза може призвести до повного розвалу коаліції та переформатування уряду. Реформи практично зійдуть нанівець. Реальна влада все більше концентруватиметься у Президента та його оточення. При цьомудовіра громадян до влади і особисто Президента може критично знизитись, що може викликати загострення суспільно-політичної ситуації і протестних настроїв. Відповідно, зростатиме і невдоволення західних партнерів. Україна може бути поставлена у критичне становище з точки зору зовнішньої політичної та фінансової підтримки. У гіршому випадку – ігнорування, у кращому випадку – посилення тиску і інтенсивність зовнішнього втручання в управління, аж до кадрової політики. Корупція залишатиметься головним індикатором стану справ у політиці та економіці (митниця, податки, бюджетування, державні закупівлі). Посиляться ризики зростання злочинності, зокрема із застосуванням вогнепальної зброї, акти тероризму. Можливою є заміна Міністра внутрішніх справ та Генерального прокурора.
Очевидно, що Мінські домовленості не виконуватимуться російською стороною, а Україна в односторонньому порядку не має ні спроможності, ні зацікавленості у їх виконанні. При цьому не виключено загострення воєнної ситуації на сході. Причиною ескалації може стативнутрішньополітична й економічна криза у Росії, невдачі у сирійській кампанії. Цілком можливо, що Кремль спробує знов розіграти «воєнну карту» на сході України або в Криму за більш жорсткими воєнними правилами. У будь-якому разі ситуація на Донбасі може підштовхнути західних партнерів до пошуку нових політичних та економічних засобів впливу на ситуацію (Мінськ-3).
  1. У регіональній політиці актуалізуються наступні ризики:
  • задекларована стратегія децентралізації не передбачає запобіжників щодо посилення стихійної фрагментації України. «Розмита» модельдецентралізації, яку обрала влада, провокує конфлікт щодо повноважень між центром та регіонами, між регіональними органами виконавчої влади та виконкомами обласних рад;
  • децентралізація здійснюється в умовах відсутності Концепції реінтеграції України, яка б забезпечила розвиток міжрегіональної співпраці та кооперації областей України в межах нових функціональних макрорегіонів;
  • ризик “олігархічної децентралізації” може призвести до втрати балансу та конфлікту між регіональним самоврядуванням та самоврядуванням територіальних громад щодо повноважень.
Для подолання вказаних ризикiв необхiдні: повноцiнна реалiзацiя Концепцiї реформи мiсцевого самоврядування, яка передбачає чiтке розмежування повноважень мiсцевого та регiонального самоврядування;деолiгархiзацiя, демонополiзацiя та децентралiзацiя - як мiсцевого, так i регiонального самоуправлiння; одночасно з цим прийняття Концепцiї реiнтеграцiї та щорiчного плану заходiв щодо мiжрегiональної кооперацiї та iнтеграцiї; зміни до Конституції, якi заблокують можливiсть перетворення обласних рад у феодальні вотчини.
  1. Активізація зовнішньої політики у 2016 році, наповнення її новим практичним змістом є одним із головних викликів для української влади. На порядку денному знаходиться декілька пунктів. В першу чергу, необхідно не допустити розростання «кризі довіри» у відносинах між Україною та її західними партнерами. Це вимагатиме від українського керівництва швидких внутрішніх перетворень та нових зовнішньополітичних ініціатив. В першу чергу, у питанні виконання Мінських угод та формування нової системи безпеки і співробітництва в Європі. Актуальним стає пошук нових партнерів та союзників, співпраця з якими давала б значний економічний ефект.
Окремою проблемою залишається невирішеність питання з реструктуризацією боргу перед РФ (3 млрд.дол.США). Слід очікувати, що ця проблема отримає розвиток у 2016 р. За нашими оцінками, за незмінності чинної бюджетної політики, черговий дефолт може повторитися у наступні періоди. 4.Прогнози щодо динаміки суспільних настроїв у 2016 році:
  • Подальше поглиблення кризи довіри до влади та зростання протестних настроїв. Зменшення електоральної підтримки П.Порошенка та Блоку Петра Порошенка вже навесні 2016 року до рівня 10% або нижче.
  • Посилення розчарувань серед громадян, які очікували, що «Євромайдан» принесе позитивні зрушення в країні. Подальше скорочення частки тих, хто позитивно оцінює теперішній політичний курс та наслідки «Євромайдану».
  • Скорочення частки «єврооптимістів» (тих, хто вірить у перспективу вступу України до Євросоюзу), збільшення частки «антиглобалістів» (тих, хто вважає, що Україні потрібно утримуватися від інтеграції у будь-які міждержавні об’єднання). Посилення позицій антиглобалістів в українській політиці.
  • Радикалізація суспільної свідомості (у т.ч. – публічної політичної риторики) через активізацію політичних сил, що намагатимуться скласти альтернативу теперішній владі.
5.У 2016 році Україну очікує продовження надзвичайного стану в економіці У 2016 р. очікується продовження тренду на «виживання». Об’єктивним фактором стане складна ситуація на світових ринках сировини, що і у наступному році може обумовити зниження обсягів промислового виробництва та скорочення надходжень валютної виручки до країни. Дефіцит валюти і у подальшому буде змушувати уряд та НБУ проводити жорстку монетарну політику, а також стримувати бюджетні видатки, в тому числі і на соціальні потреби. Девальваційний тиск на національну валюту збережеться, так само як і тенденція до зростання цін на імпорт. Інфляцію також буде стимулювати продовженням росту тарифів ЖКХ, електроенергії, газу для населення, а також продовження помірної девальвації гривні, яка мала місце у кінці 2015 р. і продовжиться у 2016 р. Таким чином, в Україні ймовірно збережеться досить високий рівень інфляції(більше 10%). Крім того, слід враховувати негативний ефект, пов’язаний зі спробами РФ суттєво ускладнити доступ на внутрішній ринок для українських товарів. В умовах ускладненого доступу до фінансових ресурсів швидкого переходу національного виробника на стандарти ЄС у 2016 р. важко очікувати. Існує ризик, що початок роботи ЗВТ між Україною та ЄС ймовірно не компенсує в короткостроковому періоді втрати від торговельних війн з РФ. За нашими оцінками, у 2016 р. зберігаються ризики, що НБУ може не впоратися з керуванням банківською системою, і Україна на додачу до економічної кризи отримає фінансову дестабілізацію. Крім того, експерти не виключають, що регулятор може вдатися до радикального переформатування банківського ринку з метою «виживання» обмеженої кількості банків в умовах консервації олігархічної моделі економіки. Серед можливих кроків на упередження неконтрольованого банкрутства банків – жорсткіші нормативні вимоги до банків та надання преференцій групі великих банків, заохочення до злиття та продажу малих банків, розширення повноважень регулятора тощо. Отже серед пріоритетів на наступний рік: поглиблення банківської реформи, зростання ролі НБУ і впливовості керівників регулятора в питаннях вибору інструментів кредитно-грошової та банківської політики тощо. У реальному секторі очікується подальше зниження завантаження виробничих потужностей, особливо у таких галузях як: машинобудування, добувна, хімічна та харчова промисловість. ЗВТ з ЄС певним чином підтримає український АПК. Фінансовий сектор очікує ще один тяжкий рік, ще низка банків піде з ринку, а найбільші банки будуть знижувати витрати і скорочувати персонал. Реальний рівень доходів у наступному році зміниться несуттєво, інфляція частково буде компенсована підвищенням соціальних виплат, а також помірним зростанням заробітних плат бюджетників. Ймовірним є зростання рівня безробіття, проте розрахунок конкретних показників є нереальним за умов тотальної невизначеності щодо політики реформ.
  1. У культурній та гуманітарній сферах на порядку денному у 2016 році публічні дебати щодо Стратегії культурної політики, розробка та прийняття Концепції розвитку сектору креативної економіки в Україні; прийняття законопроектів, спрямованих на підтримку креативних індустрій. Нарешті, входження України в європейський культурний простір вимагає спеціальної програми актуалізації культурної спадщини України в Європі та світі. Лише поєднавши потенціал культурної спадщини та енергію представників культурних індустрій, Україна має шанс на розширення кола міжнародних партнерів та союзників, позбутися іміджу другосортної держави.
Продовження безсистемної та волюнтаристичної гуманітарної політики у 2016 році несуть серйозні загрози для єдності національного культурного простору. Виштовхування соціальних груп за межі нової моделі українського соціуму віддалить досягнення національного компромісу щодо визнання спільності долі для різних верств та прошарків українського суспільства.
Добавил: Alter Idea Дата: 2015-12-27 Раздел: Блог-пост
в начало