Меню

Ще раз про політичну відповідальність партій в Україні

Світлана Конончук, керівник Програми демократизації політичних інститутів УНЦПД 

Політична відповідальність як процес наділення довірою, неможлива поза сталістю суб’єктів політики,  перш за все, партій як основних груп публічної політики, які акумулюють команди і виробляють платформи для дії.

Між тим, нестабільність законодавства у сфері виборів, постійна зміна правил балотування та водночас неоднозначність положень,  нерозвиненість законодавчого регулювання діяльності партій, відсутність моніторингу з боку держави дотримання партіями навіть мінімального набору створюють можливості для підтримання постійної політичної гри за водночас слабкої  політичної відповідальності.

Це підтверджується порівняльними даними цьогорічних парламентських виборів і виборів 2012 року, наведеними у Таблиці 1.

Минуло лише два роки, але  позірносуб’єкти балотування відрізняються доволі сильно, що вказує на високий ступінь нестійкості, слабкість партій.

9  партій, кандидати від яких балотувалися два роки тому, списки не подали (одну із них – «Руський блок» ‒ ліквідовано).

Натомість на арені  з’явилися 6 новоутворених партій – вперше зареєстрованих у період між парламентськими виборами 2012 і 2014 року.  Ще 5 партій здійснили ребрендинг і виступають  в ролі «нових». У Таблиці 1 вони позначені як такі, що не існували у даному форматі.

Загалом, якби інституціоналізація партій була вищою, політичний кадровий відбір всередині партій здійснювався би якісніше, а міжпартійна конкуренція була би змістовнішою.. Стимулом для цього була би ідея політичної підзвітності тих, хто причетний до ухвалення рішень. Вона  лежить в основі незавершених революційних процесів, які, як вже видно, гравці прагнуть звести до «перезавантаження влади».

Всі колективні суб’єкти балотування  умовно можна поділити на три групи за ознакою сталості.

До першої групи віднесемо партії, які відразу задаються як тимчасові об’єднання для вирішення конкретних задач поточного політичного моменту. Формально вони «нові», виникли напередодні виборів у 2014 році, або здійснили ребрендинг раніше зареєстрованих юридичних осіб і в цьому статусі балотуються вперше. Позиційно вони розмежовуються по лінії  належності/неналежності до підтримки режиму В. Януковича – Опозиційний блок і Блок Петра Порошенка як такі є політичними маркерами «партій влади» ‒ колишньої і прийдешньої.

Опозиційний блок є по суті квазі-Партією регіонів - партії, що інституційно складала підтримку В. Януковичу у 2003-2013 роках, а на виборах 2012 року мала більше 30% голосів підтримки. До складу блоку увійшли урядовці, політичні та бізнес-еліти, що сформувалися і розвинулися в добу правління В. Януковича і завдяки йому: Україна – вперед!» (Наталя Королевська), «Розвиток України» (Сергій Ларін). До них долучилися «Центр» (Вадим Рабінович), «Трудова  Україна»  (Володимир Сопельник), Партія державного нейтралітету (Андрій Плакида).

Самостійно мобілізацію виборців жодна із партій «Опозиційного блоку» провести не змогла би не лише через скорочення  в силу війни можливостей проводити повноцінну кампанію, розраховану на традиційний і  потенційний електорат Криму, частини Центральної України та Сходу. Проблема кожної із цих партій полягає у тому, що у них відбувся відтік кадрів і кожна із них окремо втратила в довірі свого традиційного електорату в період  революції.

Водночас у ході політичної боротьби зими-весни 2014 року формується новий політичний владний пул. До його ареалу, згідно з передвиборчим списком, входить коло діячів, персонально близьких до П. Порошенка чи до «друзів» партії. Важливою складовою виступає партія УДАР В. Кличка, яка у квітні-травні 2014 року вже скористалася політичною  підтримкою й здобула перемогу на позачергових виборах до Київради.  Такий хід вигідний обом партнерам: УДАР  гарантує собі місця у парламенті, глава держави розв’язує проблему відновлення своєї політичної сили,  що виникла внаслідок анулювання  у жовтні 2013 року свідоцтва про реєстрацію заснованої ним партії «Солідарність», отримує у парламенті власну крупну фракцію і вплив на рівні Києва. Завданням же УДАРу тепер стане підтвердження перемоги на муніципальному рівні на чергових виборах до Київради у жовтні 2015 року.

Про те, що маємо справу з об’єднаннями, говорить і той факт, що рівень представленості позапартійних у списках таких суб’єктів вищий, а членів партій – нижчий у порівнянні зі сталими партіями. Так, у Блоці Петра Порошенка відсоток членів партії становить близько третини (34%), а в Опозиційному блоці аж 2% (див. Табл. 2).

Другу умовну групу представляють партії, які балотуються вперше, а тому найближчий прогноз щодо їхньої вписаності в партійний ландшафт, систему влади, електоральне охоплення та оцінку сталості можна буде зробити хоча би за результатами місцевих виборів 2015 року. До таких належать партія «5.10» (Г. Балашов), Об’єднання «Самопоміч» (А. Садовий), «Україна – єдина країна» (М. Музика), «Сила людей» (О. Гончарук), Блок лівих сил (С. Габелев), «Громадянська позиція» (А. Гриценко), Інтернет-партія (Д. Голубов), «Правий сектор» (Д. Ярош), «Національна демократична партія» (О. Чинка), «Заступ» (В. Ульянченко), «Сила і честь» (І. Смешко).Хоча  уже сьогодні очевидно, що ряд із них відіграють т.зв., «технічну» роль,  прислужуючись іншим політичним силам своїми людьми в комісіях, розріджуючи електоральне поле конкурентів «замовника» і не претендують на свою розбудову, водночас інші роблять заявку на входження у вищу лігу політики.

Наразі вони демонструють неоднорідну тактику у питанні залучення позапартійних. Наприклад,  «Україна – єдина країна» не спирається на власних партійців, яких в її списку ледь більше 4%. Чверть партійців (26,6%) представлена у списку Об’єднання «Самопоміч» і жодного – у першій десятці.

Найприкметнішою у цьому ряду є також формально новоутворена (2014 року)  партія «Народний фронт», але з бувалою у бувальцях політичною командою, очолюваною прем’єр-міністром А. Яценюком, що вже вирощував у 2009-2013 роках свій політпроект «Фронт змін», і спікером парламенту О. Турчиновим. Позаду у них – різної міри співпраця з «Батьківщиною» і самою Ю. Тимошенко, поруч ‒ ті, хто прагне гарантій своїй політичній кар’єрі, попереду ‒ скоріше за все, урядова коаліція з фракцією Блоку Петра Порошенка. Сталість цієї партії також значною мірою буде зумовлюватися тим, наскільки самостійність чи злиття будуть гарантувати збереження у владі.

Третю групу складають ті партії, які стало існують як партійні колективи: Партія зелених України (Д. Москаль) від 1991 року, КПУ (П. Симоненко) від 1993 року, Солідарність жінок України (В. Гошовська), «Батьківщина» (Ю. Тимошенко) від 1999 року, Свобода (О. Тягнибок) від 2004 року. Деякі із цих партій мають найвищий показник представленості членів партії у списку і однозначно він вищий, ніж у фактичних блоків.

Для ПЗУ він становить біля 70%, для «Батьківщини» ‒ більше 94%,  КПУ – 99%,  «Свободи» ‒ 100%. Дещо слабшою є «Солідарність жінок України» з рівнем партійної участі у списку трохи менше 50%. Водночас, ця партія ніколи самостійно парламентських перемог не здобувала.

Для виборця такий варіант партійної структури найзручніший, адже дозволяє легко ідентифікувати політичну силу і довірити їй управління, або відмовити в такому. Для партії такий стан справ складніший, аніж шлях ребрендингу, блокувань, персональної інтеграції та колективної дезінтеграції, адже вона націлена на збереження колективу, засад спільності та «свого» виборця. Політичний підйом чи ослаблення у такому разі виникають як результат дій  партії і становлять зону її політичної відповідальності.

Зрозуміло, що дана класифікація на три умовні групи не вичерпує собою різноманіття моделей організаційної побудови партій, їхніх дійсних задач  та технологічних підходів до створення передвиборчих списків, але виявляє основні підходи.

Загальне значення для рівня ідентифікації політичних сил, особливо в умовах застосування голосування за партійні списки, має обсяг інформації про кандидатів, доступний  виборцю. Наразі усі, хто включений у список від інших партій, представлені як позапартійні. Так, у списку Опозиційного блоку  таких майже 98%.  У списку Блоку Петра Порошенка, 65%. Якась частина із них з різних міркувань дійсно позапартійна. Закон про політичні партії прямо забороняє бути членами партій суддям, працівникам прокуратури, доходів і зборів, військовослужбовцям, працівники кримінально-виконавчої служби, співробітникам МВС. Однак, як вже йшлося вище, ці партії по суті виступають «парасольками», під якими концентруються різні ресурси, надані іншими партіями і групами.

У списку «Народного фронту» «позапартійних» 20%, але тут характер позапартійності кандидатів значною мірою зумовлений їхньою належністю до МВС.

Отже, попри формальну заборону передвиборчих блокувань, фактично такі блоки існують, що дезорієнтує виборця, ускладнює несення політичної відповідальності суб’єктами політики та підтримує відтворення неформальних політичних груп  у публічній політиці через фінансову підтримку та кадрову інкорпорацію.

Інструментами посилення відповідальності та вищого рівня інституціоналізації партій можуть виступити, як вбачається, ряд факторів: - стабілізація вимог законодавства щодо визнання суб’єктами виборів партій, а не блоків партій; - розширення доступу до інформації про кандидатів у частині їх фактичної партійної належності (а не належності саме до тієї партії, у список якої вони включені); - перегляд виборчої системи і застосування пропорційної системи;- вибір моделі преференційного голосування в умовах пропорційної системи.

В умовах прийняття конституційної моделі формування партіями уряду, політичної відповідальності уряду перед парламентом стан партій, зміст їхньої діяльності, кадрова політика, проблематика, ідейні підходи до її вирішення неминуче  будуть  в центрі уваги та стануть предметом змін.


[1] Партія «Руський блок» ліквідована у 2013 році шляхом саморозпуску, у 2014 році була додатково заборонена рішенням суду.
[2] Для партій з поміткою * наведено дати ребрендингу партії. Дати першої реєстрації наведено у Табл. 1.
[3]Дані щодо Конгресу українських націоналістів не враховано, оскільки з поданого партією списку на вибори 2014 року було зареєстровано лише 4 кандидати.

Джерело: УНЦПД

Добавил: Alter Idea Дата: 2014-10-15 Раздел: Блог-пост