Меню

Що пред'являє італійська прокуратура Марківу?

Справа в тому, що звинувачення, які пред'являються Віталію Марківу, грунтуються на звинуваченні в умисному вбивстві. Це неможливо. Просто за законами фізики. Про це на своїй сторінці в Facebook написав Аркадій Бабченко,. «Я пам'ятаю Віталія Марківа. Заарештованого в Італії за звинуваченням у вбивстві Андреа Рокелле і Андрія Миронова в травні 2014 року у Слов'янському. На цій фотографії, зробленій на Карачуні, він стоїть праворуч. Фотографія зроблена через два тижні після того, як загинули Андреа і Андрій. Марків 1 Ініціаторами відновлення розслідування, наскільки можна зрозуміти, стали батьки Рокелле і італійська прокуратура. «Це був прицільний напад», - каже мама Андреа. «Це було навмисне вбивство: вони сказали, що є журналістами, і саме тому по ним завдали удару» - говорить адвокат сім'ї Рокелле Алессандра Баллеріні. Я приношу свої співчуття батькам Андреа, мені дуже шкода, що загинув Андрій Миронов, який був моїм другом, але ці слова викликають подив. Свідком виступає французький фотограф Вільям Роглон - третій журналіст, який був тоді в тій машині, але залишився живим. Ось його розповідь: «Андреа сказав мені, що той поїзд був потрібен для того, щоб перешкоджати в'їзду танків. Тоді ми побачили на вулиці людину в цивільному, який сказав, щоб ми йшли, бо там перебувають військові. Миронов відповів: «Гаразд», і ми один за одним вирушили назад, до автомобіля. Минуло 5-6 секунд, і ми почули пекучі по нам автоматні черги. Стрибнули в глибокий рів, з нами залишився той чоловік в штатському, який попередив нас про присутність військових. Звідти ми знову спробували дістатися до машини. Дійшовши до того місця, де вона стояла, ми почекали 2-3 хвилини, поки солдати перестануть стріляти. В той момент почали постріли з гранатомета. Одна граната потрапила в машину, і ми зрозуміли, куди вони цілилися. Ми ховалися в канаві, і ніхто не міг нас побачити. Тоді ми вирішили повернутися назад, до поїзда. Скільки разів вони стріляли по нас з гранатомету? Не знаю, я перестав рахувати, коли дійшло до 10-ти. Один постріл зніс дерево, інший снаряд впав поряд зі мною, я був поранений, подивився собі на ноги, щоб зрозуміти, є кровотеча чи ні. На щастя, я міг рухатися. Третій постріл потрапив між водієм таксі, Андреа і Андрієм, для них обох він виявився смертельним. Водій і чоловік в штатському підвелися і попрямували до машини. Я знову піднявся, пройшов біля тіл Андреа і Андрія. Виліз з канави, попрямував до машини, яка вже була наполовину зруйнована. При цьому нас все ще обстрілювали. Водієві і другому чоловікові вдалося виїхати на таксі. У мене не вийшло сісти в машину, і я знову стрибнув у канаву. Я взяв телефон, визначив своє місце розташування, відправив повідомлення іншим друзям-журналістам. При цьому стало чутно шум: хтось ще спустився в рів, стрілянина продовжилася. Я закричав: я журналіст, потім пішов в сторону виходу, спробував обійти завод. Тут я опинився перед групою з приблизно 20-ти проросійських солдатів, які тільки що сюди підійшли. Вони ображали мене, вимагали, щоб я забирався звідти. Я пішов вперед, піднявши руки вгору, повісивши камеру так, щоб її було добре видно. Я йшов так, поки не зупинилася машина. Я сів, попросив відвезти мене в госпіталь, в той час як ззаду в нас продовжували стріляти ". Тут помилка - загинули вони не від гранатометного вогню, а від мінометного. Але суть не в цьому. Суть в тому, що звинувачення, яке пред'являється Віталію Марківу, будується на тому, що це було саме умисне вбивство. Це неможливо. Просто за законами фізики. Ось фотографія того поїзда, зроблена мною на Карачуні в той же самий час без наближення. Ви можете розрізнити тут хоча б сам поїзд, не те, що окремих людей? Погодьтеся, неозброєним оком зробити це неможливо. поїзд alter idea Ось фотографія поїзда в артилерійську бусоль. Поїзд видно вже краще, можна навіть розрізнити окремих людей, але визначити, що вони - саме журналісти - як і раніше неможливо. поїзд 2 Поїзд цей бойовики ДНР підігнали на переїзд для того, щоб перегородити дорогу до Слов'янська. У них під цим поїздом - який тоді називали «бронепоїзд» - був блокпост. Звідти ж вівся обстріл стрілецькою зброєю Карачуна. Там же спочатку групувалися сили ДНР для спроб наступу на Карачун. Тобто це абсолютно законна військова мета для нанесення удару. Удари туди і наносилися. Постійно. Що можна відмінно побачити на стані бронепоїзда. Більш того. Звільнення Слов'янська тоді намагалися зробити показовою військовою операцією з мінімальними руйнуваннями і з мінімальними жертвами серед цивільного населення. Удари з Карачуна наносилися ТІЛЬКИ по виявленим цілям і тільки точкові. Це я можу свідчити сам, як безпосередній очевидець. З тієї інформації, яка є, я б реконструював події так - журналісти приїхали до «бронепоїзда», бойовики ДНР, щоб відігнати їх, почали стріляти у них над головами, на Карачуні почули стрілянину і завдали удар. Що абсолютно логічно. І абсолютно правильно. Така версія подій здається мені найбільш вірогідною. Осколок мінометної міни не питає, журналіст ти чи ні. Якщо ти військовий кореспондент, і знаходишся з однією зі сторін на передовій, ти розумієш всі ризики і приймаєш їх. Ти розумієш, що можеш загинути під обстрілом, який буде завдано по тих людях, поруч з якими ти знаходишся. Такі ризики твоєї професії. Цю версію підтверджують і свідчення Вільяма Роглона. Тому говорити про навмисне вбивство абсолютно неможливо. Отже, найбільш правдоподібна версія виглядає наступним чиному - Андреа і Андрій загинули в результаті мінометного вогню - це був саме мінометний обстріл, що встановлено абсолютно точно за характерами пошкоджень автомобіля і по осколках - під час нанесення удару в результаті бойових дій. Це не є військовим злочином. І вже тим більше це не є навмисним вбивством журналістів. Але ось що набагато важливіше. «Всі ми розуміємо, що в артобстрілі брав участь не тільки він» - каже батько Андреа Ріно Рокелле. Ні. Віталій Марків не те, що не брав участі - він НЕ МІГ брати участь в цьому обстрілі. Справа в тому, що Віталій служив в добровільному батальйоні імені Кульчицького в Національній гвардії, що тоді тільки-тільки почала формуватися. А у Національній гвардії тоді просто банально не було мінометів. Міномети були у регулярній армії. Але це зовсім різні структури із зовсім різним підпорядкуванням. Максимальна озброєння батальйону Кульчицького, яке було тоді у нацгвардії на Карачуні - один зламаний АГС, який стояв в будинку і не використовувався. Зовсім. Ось він на фото. агс alter idea А ось фотографія Віталія в повний зріст. Де добре видно, що всі його озброєння - автомат Калашникова і гранатомет. Марків 2 Тобто Віталій Марків в ПРИНЦИПІ НЕ МІГ УБИТИ Андреа Рокелле і Андрія Миронова, навіть якби і мав такий намір. Тому що з Карачуна до бронепоїзда - кілометра два, а це відстань недоступно ні для прицільного вогню з АК ні, тим більше, для гранатомета. А до мінометів його б просто ніхто не підпустив. Він був звичайний стрілок - з іншого підрозділу, що знаходиться в підпорядкуванні зовсім іншого відомства. Так, мені б теж хотілося знати, як загинув мій друг - при тому, що, повторюся, його загибель є нещасним випадком і жодним чином не підпадає під поняття військового злочину - але ось ця версія, яка висувається італійської прокуратурою - вибачте, шита білими нитками . Я будь-яку дурість схильний в першу чергу пояснювати саме дурістю, а не конспірологією, але в даному випадку питання - кому це треба і хто за цим стоїть - вибачте, випливає сама собою».
Добавил: Alter Idea Дата: 2017-07-12 Раздел: Блог-пост