Меню

Підсумки 2014 року: подолати неможливе

1.  Перемога Майдану: революція Гідності триває

Революція гідності докорінно змінила українське суспільство. Українці нарешті визначилися зі своєю ідентичністю. Замість нав’язаних ідеологічних розмежувань на російськомовних та україномовних жителів регіонів, електоральних розколів на Схід та Захід, двох віртуально існуючих політичних спільнот визріла єдина громадянська спільнота українців. Коли ця спільнота об’єдналася, питання мови та національних відмінностей припинили бути роз’єднуючими. Перед єдиною українською спільнотою постали нові виклики: як зберегти територіальну цілісність, як захистити державу, стати успішною європейською країною. Тому революція Гідності триває.  

2.  Гібридна війна Росії роти України

Гібридна війна Росії проти України – це комбінована інтервенція за допомогою всіх можливих засобів впливу та насилля. Україна постійно живе в атмосфері інформаційної війни. До якою додався тиск майже у всіх сферах життєдіяльності - економічний, енергетичний, фінансовий, соціальній, культурній тощо. Війна почалася в Криму з рейдерської окупації півострова та протизаконної його анексії. Потім розпочалася повномасштабна фронтова війна на Донбасі з використанням важких видів озброєння, чого не було в Європі з часів Другої світової війни. Певний час ми спостерігали за перебігом позиційної війни. Але «мінське перемир’я» запустило перехід від позиційної до диверсійної війни, головними засобами якої стали диверсії та тримання заручників. До кінця року війна почала розповзатися на мирні регіони України у вигляді терористичних актів. Постали реальні ризики терористичних атак по всій території України. Це свідчить про те, що реальну війну не можна поставити на паузу або законсервувати. Вона буде розвертатися та поширюватися. Щоб завершити війну потрібно вийти з логіки нелегальної війни, імітації перемир’я. Намагання завершити війну, коли в руках бойовиків знаходиться тисячі одиниць зброї, заперечує сам факт ведення бойових дій. Лише легалізація війни та головних її учасників, реальні, а не імітаційні переговори, роззброєння та ліквідації бандоформувань та російських окупантів можуть завершити цю війну.

3.  Анексія Кримського півострова

Україна втратила частину власної території, кримську частину морського флоту.  Вперше за останні 70 років в центрі Європи Росія всупереч усім міжнародним правилам здійснила анексію частини території суверенної держави. Достатня млявість західних держав з питання анексії Криму на початку гібридної війни продемонструвала певну слабкість та обмеженість їхніх ресурсів щодо недопущення подібних порушень сучасного міжнародного порядку. Але ця реакція водночас відкрила іншу правду. Правду про те, що Захід неформально визнає, що так звані внутрішні кордони екс-СРСР, кордони республік є так би мовити напів-легітимними, залежними від бачення цих кордонів у Кремлі, як це було за часів Союзу. І ось це саме неприємне відкриття. Виходить, що кордони незалежних держав 1991 року залишилися умовними для світу, а в реальності окресленими договорами між вчорашніми республіками та Кремлем, які останній може дозволити собі переглянути в будь-яку мить. Як колись Маленков змінив адміністративні кордони України, так й Путін сьогодні продовжує їх змінювати в залежності від потреб у внутрішньої та зовнішньої політики РФ.

 4. Вибори нового президента та Верховної Ради України

Вибори президента показали єдність України. Вперше після Майдану, агресії Росії електоральні лінії розмежування на Схід та Захід, російськомовних та україномовних виборців зникли. Україна в електоральному, ідеологічному, політичному вимірах стала єдиною. Але навряд чи можна це вважати реальним показником рейтингу нового Президента П.Порошенко? Скоріше його вміле позиціонування в період Майдану створили умови для його беззаперечної перемоги на виборах. Новий склад Верховної Ради та виникнення широкої коаліції поки що не принесли істотних інституційних змін. Парламент продовжує залишатися додатком виконавчої влади, місцем переділу олігархами ресурсів країни та ресурсів міжнародних фінансових організацій. Голосування за бюджет показало, що не існує коаліції як об’єднання однодумців, немає демократичних процедура обговорення та голосування в ВР, а законопроекти продовжують не прийматися, а „продавлюватися” тими, в чиїх руках знаходиться політична влада та економічний примус.      Map ukraine language Alter Idea

5.  Підписання угоди про Асоціацію України та ЄС

Україна засвідчила свій європейський вибір та прагнення. Але водночас цей європейський шлях дається надто важко. Втім, головні питання потрібно ставити до себе, а не до європейців чи путінської Росії. Цей вибір був би набагато легший, якщо українці не кидалися від одного розчарування до іншого. Більш важливим мають бути не персони президентів, а чітке тримання європейського курсу. Зараз після великих втрат на Майдані, в Криму, на Донбасі це курс начебто стабілізувався. Але зараз постає новий виклик – імітації європейських цінностей, маскування під європейські правила. Українські еліти  звикли все імітувати та під все підвлаштовуватися. Боротися з цим викликом і буде завданням європейського громадянського суспільства.

6.  Мінські перемовини: нелегальність та імітаційність

Мінський формат перемовин з самого початку відповідав курсу Росії на маскування нелегальної російсько-української війни під український громадянський конфлікт. Цей формат мав на меті його легалізувати. Але скільки би раундів перемовин не відбулося, ця імітація постійно провалюється. Навіть головний інструмент легалізації – фейкові вибори 2 листопада - нічого суттєво не змінили. Так звані лідери ДНР/ЛНР як були ватажками тітушок, так ними й залишилися. Не існує конфлікту Майдану та Антимайдану, є боротьба Майдану проти донецьких олігархів, які продовжують утримувати „режим Януковича”, взявши весь Донбас у заручники. Російсько-українську війну не можуть закінчити Мінські перемовини, бо ця війна не почалася на Донбасі. Вона почалася з торгівельних та газових „війн” Росії проти України, потім анексії Криму, а тепер вже перекинулася на Донбас. Тому й закінчити потрібно російсько-українську війну, а вже потім будуть  перемовини України та Донбасу.

7. Нова роль РНБО

В умовах гібридної інтервенції, інформаційної війни, економічної блокади Київ шукає симетричні відповіді на загрози національній безпеці. Під цією загрозою знаходиться вся Україна. Розширення функцій РНБО робить цей орган ключовим в сфері забезпечення оборони та безпеки. Фактично можна говорити, що це буде своєрідний „уряд національної безпеки” в умовах гібридної інтервенції. Цей крок є виправданим, виходячи з того, що РНБО займатиметься усім спектром загроз, що стоять перед країною. Перед нами вже постали терористичні, інформаційні, гуманітарні та інші загрози. І місія РНБО полягає в прогнозуванні таких викликів та діяти на їх випередження.

8.  Новий безпековий курс: відмова від позаблокового статусу

Відміна позаблокового статусу –політична реакція на російську агресію. Відповідь України на руйнування з боку Москви україно-російського двостороннього мирного договору 1997 року. Це означає, що Україна буде будувати свій безпековий курс та шукати новий формат поза межами україно-російських відносин. Водночас Україна спробує прийняти участь у побудові нової конфігурації європейської безпеки та на пострадянському просторі. Небезпідставні побоювання таких країн як Білорусь, Казахстан та інших країн за свою безпеку сприятиме переформатуванню міжнародних відносин на просторі екс-СРСР. Тому Україні доведеться стати таким собі ядром для нової моделі безпеки та водночас містком між західно- та східноєвропейським форматами. Поки що важко казати, що це будуть за формати, але вони почнуть формуватися у найближчому майбутньому.   

9.  Залучення іноземців до роботи Кабінету міністрів

Це абсолютна новація для українського урядування. Зараз головний фронт оборони для України –проведення радикальних реформ. Зрозумілою є критика щодо залучення іноземців, але водночас треба визнати, що еліти на бажають відкривати соціальні ліфти для наших громадян. Тому можливо й необхідні іноземці з досвідом як „реформаторські локомотиви”, щоб зробити головний перший ривок. Але це не означає, що реформи за українців зроблять іноземці. Українцям доведеться завершувати реформи та нести за них відповідальність.

10. Масові протести, вуличні люстрації

Суспільний тиск примушує і уряд, і парламент діяти з оглядкою на думки людей. Поки що ми бачимо вуличні, масові форми протесту – внаслідок відсутності народного представництва у ВР. Депутати, яких обрали, не виражають волю громадян, а, навпаки, продовжують пильнувати власні інтереси. В регіонах ситуація ще гірше, часто „місцева влада” виглядає як „феодальний уряд” окремих багатіїв місцевого масштабу.   Люди сьогодні готові затягнути паски, але вони хочуть одного – робити це по-справедливості. Тому протесні настрої будуть знижуватися тільки після проведення чесних справедливих виборів та прийняття справедливих бюджетів. 2014 рік став роком перелому. Однак лише від українців буде залежати успіх чи невдача цього перелому. Є надія на досвідчене громадянське суспільство, зрілу солідарність людей, тепер черга за якісною зміною еліт. Втім як засвідчили події минулого року, сьогодні час, коли „суспільство громадян” визначає якій бути державі та власноруч її будує. Це вікно історії України потрібно використати максимально для облаштування комфортногої державного проекту для всіх громадян.    
Добавил: Alter Idea Дата: 2014-12-30 Раздел: Блог-пост
socialfacebooktwitterpinterest