Меню

Книгодрукування в Україні: проблема не тільки у відсутності оборотних коштів

У наш час полиці книгарень рясніють україномовними виданнями. Згідно з даними «Книжкової палати України», станом на 2017 рік кількість книг і брошур, опублікованих українською мовою, зросла більш як на третину, порівнюючи з 2005 роком. Утім, як відомо, кількість не завжди означає якість. Свого часу значного розголосу набули випадки з «Клубом сімейного дозвілля» і його скандальними перекладами Стівена Кінґа та Елени Ферранте. Однак, окрім таких, так би мовити, фіаско, читач може зіткнутися з мовними проблемами, які, здавалося б, менш суттєві, але так само варті уваги.

Одна мова – три правописи

Гортаючи сторінки книжок від видавництв, як-от «Свічадо» чи «Критика», можна натрапити на цілком звичні лексеми, проте в незвичному оформленні. Для прикладу, «спеціяльно», «уникнути відповідальности», «патос» (замість «пафос»), «Атени» (а не «Афіни»), «Европа», «вийти з ґета» (замість «вийти з гетто»), «пів століття» (правомірно писати разом), «сповнений любови», «авдиторія», «спортовий», «домігшися», «Гайне» (а не «Гейне»), «тріюмфально», «статтей» (сьогодні пишемо з однією т), «Білорусія». Таке написання збиває з пантелику багатьох читачів, а річ у тім, що в цих виданнях використовуються елементи так званого «харківського правопису», який ще іменують «скрипниківкою», і «Проєкту» (1999). Збірка правил Скрипника (тодішній комісар освіти), ухвалена в далекому 1927 році, була першим усеосяжним орфографічним кодексом української мови, однак у вжитку вона довго не проіснувала, оскільки за декілька років з наказу радянської владної верхівки мовні норми зазнали докорінних змін, неабияк наблизившись до російських, а неугодні мовознавці були репресовані. Про повернення окремих рис давньої мови серйозно заговорили наприкінці дев’яностих, коли лінгвіст-академік Василь Німчук розробив власний «проєкт» правописної реформи, який у підсумку не був прийнятий офіційно. Питання зміни правопису є доволі контроверсійним у громадських колах, і не існує одностайної думки щодо таких нововведень (здебільшого – «старовведень»). Незважаючи на це, усе ж таки частка книг підпорядковується «підпільним» правилам, хоча, бува, і з помилками. Цьогоріч здійнялася нова хвиля дискусій, присвячених українській грамоті: 15 серпня Міністерство освіти і науки виклало для публічного обговорення новий «пакет оновлень», який, зокрема, передбачає запровадження забутих особливостей української мови в ролі факультативних. У такий спосіб можна обійтися без радикального переінакшення, перспектива якого ніколи не радувала суспільну більшість.

Кирпатий носик літери ґ

Майже шість десятиліть український алфавіт був позбавлений букви ґ, що ігнорувало фонетичну структуру мови: звук, за який ця літера відповідала, за цей час не зник. Тоді цим унікальним графічним засобом вимушено нехтували, а тепер, навпаки, зловживають. Часом доводиться бачити нетипові орфографічні варіанти, як-от «леґенда», «колеґа», «сиґарета», «ґольф», «пропаґандистський», «аґресор», «проґрес», «Конґо», «найвульґарніший», «ґрант», «ґуру», «ґендерний», «піґулка». При цьому видавці книг, у яких містяться такі слова, дотримуються саме чинного правопису, і в них не прослідковується інших рис «скрипниківки». Відповідно до сучасних правил, букву ґ дозволено писати лише в питомих і давно засвоєних лексичних одиницях, а також в окремих українських прізвищах. Така сфера вжитку є, безперечно, обмеженою. Слушною є думка Василя Німчука, що цю літеру було б логічно використовувати ще й на місці букви gв іменах і прізвищах іншомовного походження, адже літера г позначає зовсім інший звук. Між іншим, в українському бібліопросторі така тенденція вже простежується. Наприклад, Goethe – Ґете, Gilbert – Ґілберт, Hawking – Гокінґ, Kipling – Кіплінґ, Grünschlag – Ґрюншлаґ, Gazzaniga – Ґаззаніґа, Gautama – Ґаутама, Gandhi – Ґанді, Gottman – Ґоттман, Charrington – Чаррінґтон. Хоча трапляється й таке, що в одному творі фонема, про яку йдеться, транслітерується непослідовно. До слова, писати як г, так і ґпропонується в цьогорічному проекті правопису.

І знову власні імена

Досить часто іншомовні імена й прізвища, зодягнені в українську графіку, мають негожий вигляд. Насамперед це стосується несистематичності, яку можна помітити в передаванні латиничної h. Згідно з чинним правописом, у цьому випадку ми користаємося літерою г. Утім, на обкладинках книжок ми бачимо: О’Хара (O’Hara), Ахерн (Ahern), Ханімен (Honeyman), Хендрік (Hendrik), Холл Келлі (Hall Kelly), Вайтхед (Whitehead), Хей (Hay), Ханна (Hannah). Хейман (Heymann), Хедікс (Haddix). Згадане правило має винятки, і серед них є одне прізвище – Хемінгуей (Hemingway), хоча в останніх українських виданнях ми бачимо цілком виправданий варіант Гемінґвей (там, де w, ми зазвичай пишемо в). У проекті правопису, запропонованому цього року, вищезазначеного винятку немає, проте є інші, які походять зі східних мов. По-друге, коли в слові-джерелі букви i, y і u (у складі німецького дифтонга eu) перебувають між голосними, то ми їх узагалі ніяк не передаємо, окрім пари слів. Однак це правило поширюється лише на загальні назви, і тому ми змушені писати літеру й там, де вона є просто зайвою: Майєр (Meyer), Лайєм (Liam), Мойєс (Moyes), Майєр-Скуманц (Mayer-Skumanz), Бойє (Boie), Сойєр (Sawyer), Дайєр (Dyer), Ґейєр (Geyer), Брайян (Brian), Фейєрбах (Feuerbach). Йотування в цих позиціях має лінгвополітичне підґрунтя (УП-45. § 93), яке сягає своїм корінням у сиву радянську давнину. Знову ж таки, пропозиція Василя Німчука застосувати це правило до всіх слів видається розумним рішенням. Таку саму ініціативу проявили автори нової версії орфографічного статуту. По-третє, незрозуміло чому прізвища з часткою Мак- пишуть зовсім неправильно: Макнот (McNaught), Маккеон (McKeown), Маккормак (McCormack), Маклейн (McLain), МакВей (McVeigh), МакДоналд (McDonald), Макґоніґал (McGonigal), МакКуін (McQueen), МакАллістер (McAllister), Макдуґал (McDougall). Одначе якщо зазирнути до правопису, перед нами постане інша картина: Мак-Нот, Мак-Кеон, Мак-Кормак, Мак-Лейн, Мак-Вей, Мак-Доналд, Мак-Ґоніґал, Мак-Квін, Мак-Аллістер, Мак-Дуґалл. Що ж до цьогорічної розробки правопису, то в ній є виняток: разом пишуться прізвища, у яких префікс Мак- поєднується з основою, що починається на k, у тому випадку, коли таким є «традиційне» написання. Окрім того, читаючи видання солов’їною, можна надибати й інші ляпсуси. Наприклад, Кьорк (Kirk) замість Керк, Ґрьонлі (Grønlie), а не Ґренлі, Тьорнер (Turner) замість Тернер, Сьоренсен (Sørensen), а не Серенсен, Пьорл (Pearl) замість Перл, Несбьо (Nesbø), а не Несбе, Кьолер (Köhler) замість Келер, Льобе (Löbe), а не Лебе, і так далі. У нещодавньому напрацюванні правописної комісії це правило виглядає точнішим, тому що охоплює випадки, яких не міститься в поточній редакції. Подекуди пишуть і замість и: Джіммі (Jimmy), Джіл (Jill), Шіндлер (Schindler), Зіґмунд (Siegmund), Жільбер (Gilbert), Ціцерон (Cicero), Шіллер (Schiller), Чінгісхан (Chinggis Khaan). У цьому разі «співвинуватцем» є правопис, а точніше, невеличка прогалина в ньому: у географічних назвах після дж, ж, ч, ш, щ і ц перед приголосним потрібно писати и, однак побутує подібна неписана норма, яка стосується імен і прізвищ, адже в них після дж, ж, ч, ш, щ, ц і з ми вимовляємо и, хоч і не в усіх випадках. Трапляється й протилежне: літеру и в найменуваннях, про які йде мова, пишуть також після д, т, з, с, р: Тичнер (Tichener), Дишонг (Dishong), Ричард (Richard), Стембридж (Stembridge), Сидні (Sidney), Кристіна (Christine), Сильвер (Silver), Медисон (Madison), Дитер (Dieter), Бриджіт (Brigitte). Задіяти «правило дев’ятки» в написанні власних назв пропонував Василь Німчук, проте з такою новацією звучання ймень певною мірою віддалилося б від оригінального. Ба більше, це правило поступово втрачає вплив у процесі запозичення англійської лексики загалом. Скажімо, у словнику ми знаходимо «стикер», а в живому мовленні чуємо «стікер», у підручнику – «чипси», а на ділі – «чіпси», і таке інше. Поза тим, у декотрих найменнях, які я вказував, не збережено первинного подвоєння приголосних, що, між іншим, помилково.

Щось не так з дієприкметниками

У багатьох з нас уже не викличуть ніякого подиву такі слова й словосполучення: «керуючий», «всеохоплюючий», «правлячий, пануючий», «воюючі сторони», «нелітаючий», «існуючий», «підтримуючий», «шокуючий», «превалюючий, переважаючий, домінуючий», «відволікаючий», «всепоглинаючий», «практикуючий психіатр», «Фома невіруючий», «багатообіцяючий», «зростаючий», «стримуючий», «лисіючий» тощо. В українській мові статус активних дієприкметників теперішнього часу від пори до пори змінювався і досі залишається одним з найсуперечливіших питань у царині вітчизняної лінгвістики. У «харківському правописі» такі форми не згадуються взагалі, хоча вони траплялися де-не-де в красному письменстві. У ході правописної реформи 1933 року цей тип дієприкметників був легалізований (УП-33. § 73), а пізніше тією чи іншою мірою насаджувався радянським мовознавством з огляду на його поширеність у російській мові. Наприклад, в одній зі статей Йосипа Багмута, опублікованій 1953 року, йдеться: «Наявні в українській мові активні дієприкметники через їх схожість з російськими всіляко виживалися з мови українськими буржуазними націоналістами, які хотіли позбавити українську мову важливого засобу вираження смислових відтінків думки. <…> Застосування в українських перекладах активних дієприкметників для точної передачі відповідних форм російської мови дає можливість перебороти труднощі, зв’язані з відтворенням українською мовою змісту оригіналу». Політика злиття мов дійшла навіть до такого абсурду, що до академічного тлумачного одинадцятитомника (1970-1980) потрапили активні дієприкметники минулого часу, які зовсім не притаманні українській мові: «бувший», «перемігший». Практичності, якою володіють форми на -чий, не заперечиш, однак під питанням те, наскільки вони є органічними для мови. Авторитетні мовознавці вважають їх нехарактерними для солов’їної і радять по змозі заміняти їх різними способами, серед них – Святослав Караванський, Олена Курило, Борис Антоненко-Давидович, Олександр Пономарів. У чинному правописі ці дієприкметникові форми визнаються рідкісними, проте вживаними, що є справедливим, адже певний їх прошарок закріпився в криниці нашої лексики. І все ж українській мовній стихії властиві словникові одиниці, як-от «керівний, керівничий», «всеосяжний, всеохопний», «панівний, владущий», «супротивні, ворожі сторони», «нелетючий», «наявний; який (що) існує», «підтримувальний (призначений для того, щоб підтримувати); готовий підтримати», «приголомшливий», «переважний, переважальний, домінантний», «відвертальний», «всепоглинальний», «психіатр-практикант», «Хома невірний», «багатонадійний, великонадійний», «дедалі більший», «стримувальний», «напівлисий, лисуватий». Джерело: Studway
Добавил: Alter Idea Дата: 2018-09-26 Раздел: Госстрой
в начало