Меню

Гелетею було байдуже, що відбувалося в Іловайську, ч. 2

Про свідоме затягування війни – Насправді, нормальні війська, нормальна артилерія досі не воює в зоні АТО. Зокрема ті люди кадрові, які вміють це робити. Вся центральна Україна забита артилерійськими частинами, які нікуди й не збираються їхати досі. А стріляють зараз в АТО переважно мобілізовані, яких недавно набрали. У мене таке враження, що вони хочуть, щоб це все на Донбасі якомога довше продовжувалося. Гроші вони всі на цьому заробляють. Наприклад, ремонт БТР у них по Міноборони 300 тисяч грн коштує, а реальна його ціна – 30 тисяч грн., тобто 270 тисяч на кишеньку поклали. Про найманців-професіоналів для України – Реально ситуацію можна змінити багатьма способами. Є ж іще найманці, світові приватні військові компанії, в які можна звернутися. Участь у війні одного такого найманця коштує приблизно 10 тисяч доларів у місяць, але війну в Україні вони, мабуть, оцінять десь у 15-20 тисяч доларів. Про рівень української армії – Я служив ще у 90-х роках. Тоді ще в армії і техніка була, і порядок якийсь – усе їздило, все працювало, всіх годували, одягали. А потім десь із 2000 року почалася строкова служба лише 1 рік. Що можна за рік навчитися. Які військові навчання у них були? Ніякі. Вони лише казарми чистили, бордюри фарбували, територію замітали і сніг прибирали. То про яку армію можна взагалі говорити? Армієць – це та людина, яка з 9 ранку і до 18 вечора займається або навчанням, або підвищенням своїх можливостей і навичок. Тільки так можна навчити людину військовій справі. А не так, як у них там було: відвезли на полігон, по 5 патронів вистрелили і все, присягу приймай. Зараз набрали, нагнали по мобілізації таких людей… Частина з них узагалі нічого не хоче. Їм нічого не потрібно, вони хочуть додому. Все, пустіть нас додому. Неможливо будувати щось хороше насильно. А тут дивишся на цих офіцерів і думаєш, що я б собі на роботу такого навіть вантажником не взяв би.  Про оснащення приватних батальйонів – У добровольчих батальйонах "Донбас", "Азов", "Дніпро-1" із нормальними спонсорами є сучасна високоточна зброя. І спеціалістів вони нормальних наймають для навчання бійців. Хлопці там підготовлені дуже добре. І патріоти вони всі. А от в "Айдарі" є як нормальні хлопці, так і не дуже. Про російські гумконвої – Перемир'я – це маячня і гумконвої – це маячня. Коли перша активна фаза АТО була, то ми давили цих сєпарів так, що… У них там узагалі нічого не було. Максимальний залп "Граду" складав 5 снарядів. А як тільки приходить цей довбаний конвой, то це вже все – така печаль, із окопів вийти не можна. Про промахи української артилерії – Крім ворожої артилерії, ми також і своєї боялися. Це постійне явище наших – стріляти не туди. Вранці чуєш – летить, хапаєш бронік і вибігаєш. Дивишся, бах – третини села немає. А нам кричать, хлопці, не хвилюйтесь, це наші стріляють. Кажуть, плюс 10 кілометрів, мінус 10 кілометрів – яка різниця. А чому все так не точно? Тому що всі простроченими боєприпасами стріляють. Виходить, що коли снаряд довго лежить, то залежується його заряд і вже він не летить так, як повинен. Отак відкриєш цинковий ящик, особливо патрони 7,62 мм, то половина заржавілі, деякі взагалі до дірок уже прогнили, і лише незначну частину можна ще якось там підчистити і всунути в стрічку чи ріжок. Ми стріляємо всім озброєнням ще радянських часів.  Про можливу масштабну війну – Усе одно це ще не війна. Це погана афера. Ми можемо з Києва стріляти по Донецьку, вони можуть із Донецька стріляти по Києву. Якби було таке бажання, типу, знищити одних або інших, то вже давно б знищували. Думаю, якщо вони наважаться на повномасштабний наступ, то на межі Дніпропетровськ-Харків будуть дуже довго возитися. Якщо прорвуть цей рубіж, а з нашими військовими "професіоналами" вони прорвуть будь-який рубіж. І одного лише патріотизму, одного духу надовго не вистачить. Про здачу Криму – Порошенко, Яценюк, Турчинов – це три перші злочинці, які повинні сидіти в тюрмі за Крим. І не те, що вони його просто здали без спротиву, а тільки за те, що минуло вже більше року, а немає жодного подання в суд на Росію. Яка кількість коштів і майна пішло в РФ – це просто не вкладається в голові. Про незастосування Україною авіації в зоні АТО – Гелетей сказав, що літаками нас прикривати дорого. Йому, мабуть, простіше, що 100 людей уб’ють, і він по 605 тисяч заплатить кожному, а ще ж скільки затрат іде на доставку трупів. Так 10 літаків можна послати за ці гроші, щоб цих 100 людей не загинуло – це ж елементарна математика. А вони кажуть, що їм це дорого. Кому дорого? Немає нічого ціннішого, ніж життя людини. Про Хомчака і офіцерів-зрадників – Зате вони вже там сидять у кабінетах усі учасники бойових дій, герої України тощо. Цьому ж "пєтуху" Хочмаку (Руслан Хомчак, генерал-лейтенант ЗСУ, командир Оперативного командування "Південь”) повісили героя України за те, що він типу вкрав російський танк і виїхав на ньому з оточення. А насправді він приїхав на бусику до москалів, залишив бус у них, узяв танк і поїхав за територію. Це хлопці розповідали, які були в полоні росіян. А скільки таких офіцерів було, які збоку стояли, коли нас розстрілювали. Розстріляли колону, а вони такі раз і в бік москалів поїхали і все. То про що можна говорити. Тому ми там воювали не за офіцерів, а один за одного, за побратимів. Про "смерть" Гелетея – Гелетей своєю смертю не помре. Це собака, яка похоронила таку кількість людей, що… У будь-якому випадку знайдеться якась сотня скажених пацанів, які "уработают" його, причому так жорстоко. І дай Бог, щоб я потрапив до цієї сотні. Тому що таких, як Хомчак і Гелетей – не те, що відстороняти треба, їх треба розстрілювати прямо на вулиці, при всіх. І розстрілювати не так, що клац – і його вбило. А приколотити до стіни, і потім розстрілювати всі суглоби потрохи, щоб він помер не від кулі, а від втрати крові. Точно так само, як у нас багато хлопців померло на війні – просто стекли кров'ю.  Про роль Нацгвардії у війні – Нацгвардія потрібна для "зачистки" місцевості. Наприклад, коли йдемо на штурм якогось міста, то завдання армії – знести ворожий блокпост, будь-який спротив на окраїні міста, підійти до входу і дати зайти Національній гвардії. А вона вже далі "чистить" будівлі, займається вуличними боями тощо. А з червня армію почали теж використовувати в місті. То коли армія почала заходити в місто, то це все – кругом дірки такі в будинках… Ми ж не звикли вести акуратно бій на вулицях. Якщо бачимо, що десь на балконі сидить снайпер – бах, і половини 5-поверхівки немає. Зате спокійно себе почуваємо, що вже точно там нікого немає.  Про взяття Мар'їнки з 4-ї спроби – Брали Мар'їнку чотири рази. Перший раз ми заходили в місто всього 17 осіб. Коли дійшли до центру, сіли відпочити. Захопили сєпарський "ЗІЛ". Тут під вечір команда по рації – "Відхід!". Думаю, як відхід, коли ми тільки зайшли. Однак ми плюнули і повернулися – це вже не наша робота була. Наступного дня вже на повторний штурм посилали спецназ, який спеціалізувався саме на таких штурмах. То вони за 15 хвилин там таких отримали: 8 поранених було. Словом, через півгодини вони повернулися назад, усі порвані і без машини. Третій штурм був уже з "Азовом". Тоді такі втрати серйозні були. 11 годин у бою пробули, потім нас вивели з бою та ще й поставили на блокпост. Загалом Мар'їнку брали чотири рази. Це єдине місто, яке залишилося після всіх моїх штурмів під контролем України. Про особливості життя на фронті – Є золоте правило війни – 20 см від землі, і тоді лише пряме влучання може тебе знищити. Біля мене десь у 25 метрах снаряд від "Граду" розривався: неприємне таке відчуття. Усе літо я спав на землі. Кинув каремат і все. Де втомився, там і заснув, головне не лягати на дорогах, щоб свої не переїхали. У небезпечних місцях доводилося в ямі спати, викопаній екскаватором. Це зовсім неприємне відчуття, ламає в тобі все людське, що ще залишилося. Бо коли лежиш у могилі і дивишся на зіркове небо, і так засинаєш, то морально це дуже важко. Я коли приїхав у госпіталь у Дніпропетровську в перший день після АТО, то був випадок, коли на вулиці вночі на стоянці вистрелило колесо в однієї з машин. То хлопці, в яких навіть були ноги прострелені і на костилях ходили, всі прокинулися посередині цієї кімнати в пошуках, куди б його заховатися. Про "подяку" держави військовим – Держава нас не помічає. У нашому підрозділі кожен був представлений до нагороди. У кожного мінімум було подання на одне, а то й два ордени за мужність. У мене, наприклад, було три подання на ордени за мужність. Нас там і з "Азовом" до нагород представляли, і з 51-ю бригадою. А зараз усім прийшла відповідь, що державних нагород для нас (і потім перелічені наші прізвища) не буде, тому що таких людей у секторі "Б" не існувало, не було. Єдине, вони визнали, що я якимось чином був в Іловайській колоні – від цього вони вже нікуди не могли подітися. Мій товариш зі Сміли Колян, який нирку втратив під Іловайськом, то він у момент виходу з котла по документах перебував на Дачному Дніпропетровської області. А коли йому нирку видаляли, то сказали, що він її втратив ще до АТО, а не через поранення. До речі, учасника бойових дій мені так і не дали. Документи я подав, але, думаю, що це буде так само, як із нагородами: скажуть, що мене там не було, та і все. Але раніше якось без держави жив, проживу і зараз. Тільки хто перед ким тепер в якому стані, і хто кому тепер зобов’язаний.  Про обіцяну державою земельну ділянку – Із землею мене взагалі двічі послали в Черкасах. Ходив на "табачку" (центр надання адмінпослуг, розташований у приміщенні колишньої тютюнової фабрики) писати заяву. То мене двічі послали, сказали: немає такого поняття як земля для учасників АТО, а лише на загальних підставах. На сайті Міноборони є перелік земельних ділянок, а тут мені сказали, що землі немає. Про життя на "гражданці" – Для того, щоб допомогти собі психологічно, я не став повністю звільнятися з армії, тому що мені все це життя… Тут свої цінності, але, вважаю, це вже не мої цінності. Хоча рік тому я тут на сходах ще мєнтів лупив разом із "майданівцями". Життя змінилося. Ніколи ми не знайдемо спільної мови з тими, хто знайшов спосіб не брати участі в усьому цьому. Це дуже складно. Поки я там воював, то в мене тут залишилася сім'я, житло, собаки. Поки мене не було, вони тут ще якось кінці з кінцями зводили по грошах. А приїхав і все, за що жити. Я – людина, яка захищала Батьківщину за 100 доларів у місяць. Такі люди, які служать в армії, зараз повинні бути найбільш забезпечені. А я приїхав сюди і змушений думати, за що далі жити. Зараз працюю у черкаському військкоматі. Але не знаю, що робити, або звільнятися зі Збройних Сил… Бо як можна прожити нормально зараз за 2,5 тисячі гривень. Я коли в армію йшов, то 5-8 тисяч гривень отримував при тому курсу долара (8 грн.). Про наслідки контузій – У мене таке поранення, що я зараз не можу навіть нормально вистрелити. Нещодавно пробував стрельнути зі зброї, то після того голова три дні так боліла, що думав помру. Сподіваюсь, що через 2-3 місяці попустить. Просто, якщо зараз повернусь в зону АТО і щось поряд вибухне… Якщо не вб'є, то це дурачок уже на все життя. Після контузій я втратив частково слух, гірше став бачити на ліве око, але головне, що праве бачить нормально, щоб можна було цілитися. Планую тут із часом знову готуватися до подальшої участі до боїв на Донбасі. Але поки що я не готовий ні психологічно, ні по здоров'ю.   Джерело: VIKKA
Добавил: Alter Idea Дата: 2015-04-09 Раздел: Блог-пост