Меню

Криза принципу гібрідного державного управління

Одним з гасел Майдану було гасло щодо зміни всієї Системи, зокрема, системи управління України. Чи існує в Україні готовність до складних та болючих реформ? Сьогодні Україна демонструє парадоксальний політичний консенсус - і урядовці, і представники суспільства, принаймні на словах виступають за «зміну Системи». Водночас, між представниками українського істеблішменту та громадськими активістами та волонтерськими рухами наростає парадигмальний розкол щодо розуміння гасла про «перезавантаження системи». У питанні «перезавантаження системи», держава та суспільство залишаються змістовними, ідеологічними та політичними антагоністами. Натомість, ЗМІ намагаються нас переконати, що основний політичний конфлікт – це конфлікт між провладною коаліцією та парламентською опозицією. Але в реальності – це типовий політичний симулякр, який вже пройшов пік свого розквіту. Політики та вищі посадовці держави дотримуються реформістської парадигми. Вони готові до постійної «перестановки меблів» у квартирі, але вони категорично не готові позбутися «старих меблів» у вигляді морально та фізично застарілих політичних інститутів та практик управління. Громадські активісти та волонтери, навпаки не сприймають управлінську модель, яка нагадує педагогічну модель 18 сторіччя, в якій існує жорсткий статусний розподіл по лінії «вчитель – учень», «держава-управитель – суспільство виконавець, або споживач». Управління з Києва - це єдиний спосіб зберегти країну цілісною? Яка роль громадянського суспільства в цьому? Революція гідності сформувала соціальний запит на пошук солідарної моделі відносин між державою та суспільством. Дозволю собі таку метафору. Сьогодні ми на шляху пошуку того, як перейти у політиці та суспільному житті від принципів, які застосовують при організації закритих акціонерних товариств (ЗАТ) до принципів характерних для відкритого акціонерного товариства (ВАТ). Змінити систему означає знайти спосіб, як в Україні справедливо та ефективно «акціонувати» право на політичну суб’єктність та соціальну ініціативу. Громадські активісти у значній мірі зорієнтовані на інклюзивні та солідарні форми діалогу та співпраці між державою та суспільством. Вони сприймають параліч державних інституцій як виклик, який вимагає подальшої суспільної мобілізації та соціальної самоорганізації, як поле для самореалізації та простір для не обумовлених державою соціальних ініціатив. Політики в Україні продовжують діяти як «государеві люди», вони готові ініціювати радикальні реформи, але за умови що ці реформи будуть «під контролем з гори, контролем Государя». Вони готові до громадського обговорення запропонованих «реформ з гори», але вони не готові визнати за суспільством та громадськими активістами право бути співавторами реформ. Існує думка, що українське суспільство більш зріле, ніж влада. А верхи не можуть, тобто не справляються з управлінням нашою країною: вони «не можуть відстояти Крим», «не можуть повернути Донбас», «не справляються з економічною ситуацією». У чому проблема управління українським суспільством? Україна зіткнулася не лише з гібридною війною, яку розв’язала РФ в Криму та на Донбасі. Україна переживає також гібридну кризу управління. Іншими словами, у нас криза державності накладається на кризу суспільства, а криза ключових суспільних інститутів відбувається на фоні паралічу ключових державних інституцій (втрата керованості бюджетною, кредитно-фінансовою та податково-митною сферами, корпоратизація та комерціалізація правоохоронних органів та безпекових структур, деградація судової влади). Нажаль, більшість зусиль та уваги експертів та політиків сфокусовано виключно на питаннях подолання кризи державності. Але Україна не подолає кризу державності доки не визнає важливості підпорядкування цілей політичних перетворень та модернізації держави цілям та стратегії суспільного самовдосконалення та соціальної самоорганізації. Лише подолання кризи суспільної самоорганізації та оновлення базових суспільних інститутів, може закласти надійний фундамент для подолання кризи державності. Ослаблення центральної влади на фоні посилення (особливо в умовах економічної кризи) відцентрових тенденцій в регіонах – спровокує параліч роботи органів влади і зростання некерованості країни? Наразі взаємини по лінії «центр – регіони» характеризуються хитким балансом доцентрових і відцентрових тенденцій. Відсутність ефективної системи державної регіональної політики та моделі реінтеграції країни програмує зіткнення і конфлікт відцентрових і доцентрових сил. Натомість, у разі загострення фінансово-економічної кризи та/або військової агресії, будь-який локальний конфлікт в регіоні може легко перерости в політичний клінч у взаєминах між центром і регіонами. Досвід центрально-європейських країн, зокрема Словаччини, демонструє інтегральний підхід, який розглядає стратегію децентралізації влади та заходи по забезпеченню цілісності країни, як дві сторони однієї медалі. Непродумана децентралізація завжди несе у собі ризик політичного автономізму та регіонального націоналізму. Нажаль, задекларована владою стратегія децентралізації не передбачає запобіжників щодо посилення стихійної фрагментації України, перетягування повноважень між центром та регіонами. Очевидно, що політика щодо децентралізації повинна бути доповнена розробкою та прийняттям Концепції реінтеграції України. Зокрема, Концепція реінтеграції повинна передбачити:
  • Запровадження системи управління просторовим розвитком та управління на макрорегіональному рівні;
  • Створення та запровадження моделі міжрегіональної співпраці та кооперації областей України в межах нових функціональних регіонів;
  • Подолання регіональної самозамкненості та формування єдиного економічного простору;
  • Розвиток міжрегіональної інфраструктури життєзабезпечення та міжрегіональних економічних кластерів;
  • Формування єдиного інформаційного та соціо-культурного простору, мережі кластерів культурних індустрій та креативної економіки.
В кінцевому підсумку, саме політика реінтеграції покликана створити «корсет», який заблокує відцентрові тенденції, які об’єктивно супроводжують процес децентралізації влади. Найбільший ризик, який несе реформа - це «олігархічна децентралізація», яка означає проведення реформи місцевого самоврядування в інтересах регіональної бюрократії, регіональних баронів і олігархії. «Олігархічна децентралізація» - це збільшення повноважень регіонального самоврядування в межах існуючих областей без симетричної передачі повноважень самоврядування містам і територіальним громадам. Важливо не допустити щоб регіональне самоврядування стало на шлях узурпації та диктату по відношенню до місцевого самоврядування на рівні міст та селищ. Щоб цього запобігти, було б доцільно:
  • На рівні Конституції чітко визначити, що повноваження органів місцевого самоврядування, що діють на рівні областей, носять функціональний, а не представницький характер. Зокрема, у поправках до Конституції доцільно зафіксувати, що обласна рада є органом самоврядування, що діє на рівні області, відповідно обсяг повноважень органів місцевого самоврядування, що діють на рівні областей, витікає виключно із необхідності задоволення спільних інтересів громад області.
  • Потрібно також визначити (уточнити та розширити) принципи розмежування повноважень органів місцевого самоврядування. Місцеве самоврядування повинно отримати конституційні гарантії своєї самостійності. Зокрема, у поправках до Конституції пропонується чітко зафіксувати те, що орган місцевого самоврядування, що діє на рівні області (обласна рада), не порушує самостійності органу місцевого самоврядування, що діє на рівні району та громади, а органи місцевого самоврядування що діють на рівні області (обласна рада) не є органами контролю чи нагляду над органами місцевого самоврядування району чи громади.
Зробивши це Україна могла б позбутися основної загрози при здійснені політики децентралізації - втрати балансу, або перетягування повноважень між регіональним самоврядуванням та самоврядуванням територіальних громад. Чи здатна Україна знайти свою конструкцію влади? Чи реально її побудувати в наших умовах, коли і з чого варто починати таку реформу, і як довго вона може втілюватися? В умовах гібридної кризи управління, Україна повинна усвідомити потенціал розвитку та модернізації на базі управлінських та соціо-культурних інновацій. Україна потребує не стільки реформ «з гори», скільки реформ «з людським обличчям», які фокусуються на гуманітарних та соціо-культурних цілях цивілізаційної модернізації України. За таких умов, Україна має шанс уникнути соціального вибуху, який в умовах війни може перетворитись на соціальний Чорнобиль. Уникнути 3-го Майдану та попередити соціальний вибух, означає запустити та легалізувати в Україні «соціальний реактор» у вигляді Національної моделі соціальних ініціатив та соціальних інновацій. На відміну від професійних «імітаторів реформ», що засіли у кабінетах влади, громадські активісти, волонтери та люди що представляють креативний потенціал країни, вимагають не лише дерегуляція у сфері ведення бізнесу. Насамперед вони вимагають системної дерегуляції для простору соціальних ініціатив та соціальних інновацій; Нарешті, подолання кризи управління неможливо без формування суб’єкту суспільного стратегування, соціальних ініціатив та нагромадження соціального капіталу. Волонтерський рух та різноманітні суб’єкти соціальних ініціатив та інновацій – це не лише інструмент КОМПЕНСАЦІЇ НЕДІЄЗДАТНОСТІ Держави. Волонтерський рух – це шлях до юридичного визнання та інституційного структурування системи нового типу держави - держави соціальних корпорацій. Держава «делегованих повноважень», держава, яка створила національний ринок аутсорсінга державних функцій, держава самоврядних територіальних громад та децентралізації «знизу», держава, яка відкрита до модернізації на принципах відкритого урядування, інклюзивного та стійкого розвитку. Утворення нової держави - це перш за все рух за право на самореалізацію, рух за розширення простору свободи та людської гідності, рух за право на соціальну самоорганізацію та створення інфраструктури підтримки соціальних ініціатив в кожному селі та місті, в кожній територіальній громаді. Джерело: Діалог
Добавил: Alter Idea Дата: 2015-04-19 Раздел: Госстрой