Меню

Політичний щоденник, 17 лютого 2014 року

Понеділок 17 лютого відразу анулював обидва напівдосягнення минулого тижня. Перше – крихітну надію на мирне урегулювання, що проявилося у частковому звільненні протестувальниками захоплених адміністративних будівель в обмін на обіцянку зняти обвинувачення зі всіх заарештованих. Друге нібито досягнення – заплановані на вівторок конституційні зміни, що мали проходити під акомпанемент «мирного наступу» Майдану. Alter Idea Звичайно, що влада і не думала вдаватися до зустрічних кроків у відповідь на акти «доброї волі» опозиції. Януковичу та Со. потрібно було лише прибрати декілька аргументів протестувальників, серед яких – відносна єдність позицій та координаційна робота на місцях. Спецоперація по роз’єднанню опозиційних рухів базувалися на припущенні, що радикалізовані майданівці не погоджуються з вимогами відходу з захоплених територій, а тим більше – з практикою закулісних переговорів, до яких схилися офіційні персонажі з «Батьківщини» та «Свободи». В результаті жодного формального зобов’язання з обох боків не було виконано: КМДА не звільнили, точніше, зайняли знову, коли стало зрозуміло, що ГПУ не збирається «закривати» справи проти активістів, а тим більше розслідувати злочинні діяння «Беркуту» та інших силових формувань; «Беркут» після того, як відступив від барикад, дав можливість прибрати бойові гільзи з тротуару та окремих споруд, що можна розглядати як певну форму психологічного тиску на суспільство; «Мирний наступ» захлинувся перед посиленим оточенням урядового кварталу. Як наслідок, — бійки та ідейні конфлікти між своїми в КМДА, наміри радикальних груп штурмувати Верховну Раду, великі сумніви в необхідності проведення будь-яких перемовин. А головне – відсутність на віче в неділю, 16 лютого, Віталія Кличка, Юрія Луценка і Петра Порошенка. Що, в свою чергу, можна трактувати як розкол в середині опозиційного табору – на мажорних опозиціонерів на чолі з  Януковичем і на революціонерів під егідою «Третьої республіки». Тобто спецоперація влади пройшла вдало. Час виграно, таймінг вирішення політичного конфлікту призупинено. Щоправда, в цій ситуації не дуже є зрозумілою роль Кличка. Чи то його відправили у заслання в регіони, щоб не заважав проведенню сепаратних перемовин між Клюєвим та Яценюком (які собі по собі виступають в ролі ляльок в інших руках). Чи то кожний з опозиціонерів зайняттий реалізацію окремих пунктів загальної програми. Яценюк «контролює» парламентський напрямок, Тягнибок – менджуванням Майданом, а Кличку, враховуючи його «чистий образ» та помірковані погляди, відводиться роль промоутера майданової ідеології на східному та південному фронтах. Можливо. Однак це не пояснює відсутність лідера «Удару» на сцені Майдану 16 лютого. Разом із тим німецьке турне Яценюка і Кличка говорить про те, що в Європі серйозно «зайнялися» Україною. Мирний шлях розвитку патової ситуації, що склалася, ймовірно, влаштовує практично всіх великих світових гравців. Але але питання в тому, яка мета запланованих на сьогодні берлінських консультацій. Вияснити з перших вуст ситуацію в державі і переконатися в необхідності більш рішучих кроків та запустити механізм затвердження санкцій проти Сім’ї? Сформулювати концепцію і персональний склад паралельного офіційному уряду? Якщо ж ми говоримо про новий уряд, то це означає, що Німеччина має намір системно «наглядати» за Україною. Тобто не допустити переплиття українського човника на російський берег. А це означає не ще інше, як перехід України під неформальний протекторат Німеччини. Може, воно й краще. До часу, коли ми позбавимось російського напівдержавницького прокляття.
Добавил: Alter Idea Дата: 2014-02-17 Раздел: Блог-пост