Меню

Щасливого Мирного Наступу!

Підсумкова берлінська прес-конференція лідерів «УДАРу» та «Батьківщини» продемонструвала, що ще не вмерла надія на мирне урегулювання політичної кризи в Україні. Вона таки можлива, якщо тільки слова, проголошені в германській столиці, не будуть розходиться з конкретними справами в Києві. А також за умови хорошої динаміки «мирного наступу» на режим. Alter IdeaТепер, власне, про тези опозиції. Перше, нащо було наголошено, — перехід до парламентсько-президентської республіки, відповідно, зменшення повноважень українського президента та його впливу на прийняття політичних рішень, в тому числі відносно силового розгону акцій протесту та постійного тиску на громадянське суспільство. Питання лише в тому, яким чином це буде зроблено на парламентській сесії у вівторок, 18 лютого. Набуття правочинності відповідного конституційного акту – неможливе, достатніх депутатських голосів не вистачає навіть для прийняття «звичайних» законів. Да і навіть якщо б вони і були, то, скоріше за все, конституційні зміни заблокують у підконтрольному президенту Конституційному Суді. Якщо ж мова йде про прийняття постанови, згідно якої парламент визнає, що останні чотири роки продовжує діяти стара, 2004 року, редакція конституції України, тоді постає проблема, як заставити «регіоналів» виконувати ті правила, які вони не визнають в принципі? Адже зміна форми правління не означає автоматичної зміни влади. У ПР залишається маніпулятивний парламент, адміністративно-бюрократичний апарат, регіональні та місцеві адміністрації, а також «насєлєніє» півдня та сходу, якому можна «прокачати» будь-яку байку про «бандерівців» і державний переворот. І воно, це насєлєніє (про наявність громадянської позиції ми не говоримо), у кращому випадку займе войовничо-нейтральну позицію, — тобто робить у своєму Києві що завгодно, тільки нас не торкайтеся. За таких обставин новий уряд, навіть якщо і буде сформований, зіткнеться з тотальними актами саботажу. В результаті нічого зробити не зможемо. Пам’ятаємо Ющенка: навіть з тим рівнем довіри, який був у нього перші місяці правління, він не зміг побороти спротив старої власної машини. Так що справа не тільки в отриманні нового формату легітимності, в межах якого має діяти новий технічний уряд. Справа в додаткових законопроектах, завданням яких є відокремлення бюрократичного апарату від уряду, а також видалення старих кадрів з усіх рівнів державного та місцевого управління. Тільки після цього можливі хоч якийсь зрушення. Друга теза – це, власне, уряд. Уточнимо, що на зустрічі в Берліні мова не йшла про сприяння проведенню глобальних виборів – від президента до сільських рад. Мова йшла про так званий «уряд народної довіри», щоправда, українським та європейським прапорами. Тобто опозиція збирається урядувати під президентським патронатом Януковича. Це явно дисонує з попередніми заявами про неможливість переходу до донецької команди. Крім того, навіть якщо такий уряд і буде сформований, то за якою логікою? 2004 року? Вибачте, більшість орієнтована на президента. Навіть якщо від неї відкотяться окремі групки, то управління парламентом повністю перетвориться на практику «джинсового» голосування. У опозиції немає ні ресурсів, ні грошей для підтримки мажорних, точніше, мажоритарних кандидатів і сателітів ПР. До речі, філософія 2004 року потребує парламентської підзвітності. Але за існуючих обставин ми ризикуємо отримати навіть не уряд парламентської меншості. Так хто буде нести відповідальність за його діяльність – Парламент чи все-таки Президент? Далі – структура самого уряду. МІС, Міноборони і СБУ випадають. Це сфера політичної присутності президента. МВС, як і інші аналогові структури, вже давно перетворилися з правоохоронних державних інституцій в приватні внутрішньо корпоратизовані каральні організації. Вони існують поза межами права і української держави. Так що, Яценюк і Со. Погоджуються на просте управління господарством? Навряд чи його влаштовує роль простого завгоспа. Так що відновлення конституційного ладу – лише пів необхідної справи. Без повного перезавантаження влади, без загальних виборів і, відповідно, без здобуття оновленої легітимності ніяких позитивних змін не буде. Теза третя – отримання грошей під реформи. Які саме, пане Яценюк? Економічні? В умовах феодальної державності? Пам’ятаєте ленінську аксіому взаємозалежності політики та економіки? Не змінивши природу державності, ніякі інші зрушення неможливі! Регіонали в цьому відношенні насправді класні більшовики. Вони прийшли до влади з декларацію «ми будуємо нову країну». І вони її в 2010 році збудували. Яким чином і якими методами – інша справа. Але вони це зробили. Вже потім, після конституційного перевороту, одонечення всього державного апарату, перекодування правоохоронної системи, вони прийнялися за феодалізацію економіки. І теж досягли феноменальних успіхів. І вони, судячи з висловлень Юрія Мирошниченка і Олександра Єфремова, відмовлятися від своїх феодальних звичок не збираються. Максимум, на що погоджуються, — внесення коректив до діючого редакції конституції. Не більше і не менше. Так що всі плани офіційної опозиції – суттєва брехня та провокація. Ясно тільки одне – ніхто в цій країні політичні та економічні правила державного буття змінювати не збирається. Щасливого Мирного Наступу!
Добавил: Alter Idea Дата: 2014-02-18 Раздел: Блог-пост