Меню

Політичний щоденник, 17 березня 2014

 А що, власне, трапилося? Ну, провели псевдореферендум в Криму. Звичайно, з запрограмованим результатом – 83% неіснуючого люду проголосувало, з них 96,77% приговорили себе до висилки в напрямку Дальнього Сходу та Сибіру. Ну і добре, буде кому піднімати Велику Росію. Разом із китайцями. Щоправда, останні відчувають себе колоністами та хазяями фактично захопленого Хабаровського краю та інших областей. Хоча й це неважливо, — «істінно русскіє», зазвичай, відчувають себе рабами божими, вибачте, підданими Путіна, а тому як найбільш віддане населення заповнить знов відкриті робочі вакансії ГУЛагу. Це їх власна справа. В країні, де знівельоване поняття «свободи волі», де віра у владу і призначене зверху начальство підмінює віру в бога і власні ідеали, такий крок здається цілком нормальним. Рабську свідомість неможливо вбити, її можна тільки використати. В тому ж ГУЛазі. Інша справа, що робити в світі після референдуму. Товариш Кисельов може погрожувати американцям перетворити США в попіл; Росія і надалі прийматиме позаправові рішення, провокувати громадянську війну в Україні; Київ, маючи таємні зобов’язання перед Кремлем, примусово-тупо буде мовчати, а українське суспільство обурюватися бездіяльністю і безвольністю тієї еліти, яку громадяни під ручки і під кулі російських снайперів привели до влади. У програші, як завжди, залишаються прості українці. Поки що. Коли ж буде вирішена непроста задачка «хто повинен у фактичній поразці Української Революції – суспільство, що не змогло проконтролювати нову стару владу, Росія, традиційно та історично заблокувавши будь-які системні спалахи української України чи Тимошенко, яка, не маючи формальних державних посад, намагається заблокувати спротив російській експансії», — тільки після цього відбудуться фундаментальні зміни політичної мапи нашої держави. Не раніше і не пізніше. Якщо, звичайно, Москва не встигне скористатися екзистенціальною імпотенцію українського правлячого класу і зайняти всю територію колишньої Київської Русі без жодного вистрілу. Хоча фундаментальні зміни, щоправда, в світовій політиці, вже відбулися. По-перше, окупація російськими військами Криму і подальша поведінка Москви на міжнародній арені чітко продемонструвала, що Володимир Путін взяв чіткий курс на реінкарнацію двополюсного світу зразка 1985 року. І його вже нічого не зупинить – ні економічні санкції, ні міжнародна ізоляція, ні протестні рухи (можливо, навіть джихад) у самому Криму. Головним представляється лише те, що він, Володимир Володимирович Путін, вважає корінним населенням Криму тільки «русскіх», тоді як татари – це зрадники, які вбивали «совєтськіх людєй» під час Вєлікой отєчєствєнной войни. Так само, як і українці, — за логікою кремлівського Гітлера, існують лише бандерівці і малороси. Бандерівці, звичайно, будуть, знищені, а малоросів відправлять на північ, де поблизу Магадана їм вже запропоновано місце в новому ГУЛазі. Тобто ні українців, ні кримських татар фізично не існує. Лише «русскіє» та шизоїдно-нацистські «геополітичні інтереси» Росії. По-друге, давайте припустимо, що дійсно існує міфічний «народ Криму» і він намагається скористатися своїм правом на національне самовизначення. Тоді потрібно було прийняти закон про місцевий референдум і розписати політичну, економічну та фінансову логістики «передачі» Криму РФ. А до того моменту АРК юридично залишається територіальною одиницею України. Але цього не було зроблено. Більше того, сам псевдореферендум не був проведений навіть за російськими законами, фінальні рішення приймалися до самого моменту голосування. Крім того залишається невизначеним юридичний статус «народного волевиявлення». Не говорячи вже про те, що кримський псевдореферендум був зфальшований і проводився під дулами російських гармат. Додамо й те, що російські війська були введені до Криму ще до сумнозвісного рішення парламенту РФ, яке, в свою чергу, також не набрало статусу закону, — Володимир Путін досі нічого не підписував. Тобто в АРК відбувається рейдерський захват української землі. Додамо ще й ігнорування Кремлем всіх своїх правових і міжнародних договорів, а отже – відсутність формальних причин і поводів експансії. Іншими словами, Володимир Путін призначив себе абсолютним монархом, який знаходиться понад законом – українським, світовим, російським. Існує лише персональна воля імператора, а все інше – національні та міжнародні інституції, правова система, юридичні стандарти – визнаються такими, які не діють на просторах «Русского міра». А це вже проблема не тільки України, Європи чи США. Це проблема Росії та росіян, у яких негласно, під імперським соусом Другої Кримської війни, відібрали їхню власну державу. Так хто в програші?
Добавил: Alter Idea Дата: 2014-03-17 Раздел: Блог-пост
socialfacebooktwitterpinterest