Меню

Вінниця: спроба діалогу мж адміністрацією та громадою

Три роки тому швейцарський урбаніст Урс Томанн приїхав в Україну працювати у Вінницькій міській раді. Долучившись до роботи Вінницького муніципального центру містобудування і архітектури, швейцарець брав участь у плануванні міського простору. Урбаніст і досі працює над стратегією просторового розвитку Вінниці, яку вважає своїм головним проектом. Восени цього року Томанн буде одним із модераторів всеукраїнської школи урбаністики «CANactions». Ви працюєте у Вінниці з 2013 року, що вдалося реалізувати у місті протягом цього періоду? Протягом 2013 року  я переважно займався проектом стратегії розвитку міста-2020. Також я опікувався питанням розвитку енергоефективності – до речі, нещодавно Вінниця отримала європейську нагороду у цій галузі. Пізніше ж почався найважливіший для мене проект – стратегія просторового розвитку міста. Зрозуміло, що такі проекти – довготермінові. Однак, в їх межах, ми все ж намагаємось робити певні короткотермінові заходи. Вони, зокрема, стосуються транспортних проблем. До прикладу, аби покращити систему громадського транспорту, ми вивісили схеми руху транспорту на зупинках – як приватних перевізників, так і муніципального. Чи важко вести діалог між міською владою та громадськістю у Вінниці? На мою думку, для Вінниці на цьому етапі розвитку, це – ключове питання. Порівняно з іншими українськими містами, у Вінниці міська влада працює досить добре. Частина мешканців міста, в принципі, цьому раді – і пасивно підтримують міські ініціативи. Натомість для активних мешканців міста не завжди легко з допомогою міської влади реалізувати власні ідеї. Один із проектів, над яким ми намагались працювати – розвиток великого міського парку Дружби народів, який є другим за розміром у Вінниці. Там була активна програма із залучення мешканців, однак, чесно кажучи, ми очікували, що вінничани будуть більш ініціативними. Тому гадаю, що найближчим часом головне завдання для міської влади – покращити можливості діалогу з громадою та її ініціативами. Ви бували в інших українських містах – як відрізняється взаємодія громади та міської влади у них від Вінниці? Я не можу ґрунтовно говорити про інші міста, адже не працював там, а лише відвідував. Однак можна сказати, що такі ініціативи як, скажімо, «Тепле місто» [івано-франківська громадська ініціатива, яка існує за рахунок регулярного фінансування низки місцевих підприємств] в Івано-Франківську – це зовсім інший рівень громадської активності. Наскільки я розумію, там дійсно вийшло об'єднати різні ініціативи в одну структуру заради спільної мети. Натомість представники вінницьких громадських ініціатив не особливо спілкуються між собою. Мені видається, що це дуже важливий момент – коли громадські активісти розуміють, що це, в принципі, може бути і не зовсім їхньою темою, але все одно готові співпрацювати із представниками цієї ініціативи заради спільного інтересу. Я чув про велику кількість невеликих, але успішних ініціатив у Львові, багато цікавого зараз починається у Києві. Що для Вас було найскладнішим при реалізації проектів у Вінниці? В принципі, у нас непогано вийшло сформулювати спільні цілі, концепції. Однак складніше виявилось вибрати пріоритетні серед різноманіття проектів, які потім дійсно будуть реалізовуватись. Тут ще питання у вмінні вести діалог та чітко висловлюватись – бо в нас часто бувало таке, що вже після закінчення громадського обговорення з'ясовувалось, що люди підтримували (чи не підтримували) ту чи іншу пропозицію, тоді як на самому обговоренні мовчали, або ж висловлювались інакше. Які основні відмінності України та Швейцарії – щодо урбаністики та міського планування? У Швейцарії чи не кожен великий урбаністичний проект виноситься на референдум. Кожен ініціатор проекту – політик, чиновник, громадський діяч – знає, що в певний момент йому слід буде переконати більшість, що проект – хороший. Вони розуміють, що, витративши два роки на розробку проекту, можуть отримати негативний результат на референдумі, і попередня праця виявиться марною. Тому з самого початку вони турбуються про якомога більше залучення різних думок до обговорення проекту. Це зменшує ризик того, що вкінці ініціативу не приймуть. І ця ситуація – дзеркальна до того, що зазвичай відбувається в Україні. Чому для урбаністики в Україні важливі такі школи, як «CANactions» і чи є подібні школи у Швейцарії? Чесно кажучи, я взагалі не чув про подібні школи у Швейцарії. Натомість там є широкі можливості вивчати урбаністику у вишах – таке навчання є дуже сильно орієнтоване на практику. Також є дуже багато можливостей післядипломної освіти. Що ж до потрібності таких шкіл в Україні – вони дуже важливі через свою практичну орієнтованість та міждисциплінарність. Практична орієнтованість показує, як можна робити речі не з популістських мотивів, а ті, які приносять реальну користь. Натомість міждисциплінарність допомагає привести до урбаністики людей з абсолютно різних галузей. Чому Ви вибрали фокусом цьогорічної школи саме Івано-Франківськ? Можна сказати, що тут ми орієнтувались на мій досвід роботи у Вінниці: слабкі сторони Вінниці є сильними сторонами Івано-Франківська, і навпаки. Це дає можливість в рамках школи вивчити різні міські досвіди з різних позицій та побачити різні способи вирішення проблем. Адже немає одного-єдиного рецепту вирішення міських проблем для всієї України. Інша причина – певним чином посприяти ініціативі «Тепле місто». Ще одна причина – ми спеціально шукали місто-партнер саме із Західної України із традицією Магдебурзького права, певними історичними передумовами. У межах наступної школи ми хочемо вибрати місто-партнер із Східної України, можливо, із індустріальним минулим, аби дослідити різні випадки. На основі цього ми б хотіли зібрати різні ідеї і, можливо, створити навіть певну конкуренцію між містами. Що, власне, ви будете робити в межах школи? Гасло школи звучить як  «Від General Plan до Guiding Plan: стратегічні інструменти розвитку сучасного міста». Виходить так, що більшість міст в Україні мають генеральний план, сформований, переважно, ще в 70-х-80-х роках – і в них превалює, я б сказав, така собі модерністсько-радянська філософія планування. Серед її ознак, зокрема, недостатня гнучкість планів, дуже грубе, неточне масштабування. Тут йде мова про дефініції – ми хочемо визначити альтернативні до наявних зараз в Україні інструменти планування. До прикладу, у Львові є стратегія розвитку центру міста, де є стара забудова, і це дуже чітко спрямований проект. Натомість, в Івано-Франківську міська влада та мешканці ще мають визначитись, які пріоритети для міського розвитку є важливими, і на основі цього окреслити можливий план дій. Чи загалом налаштовані Ви оптимістично щодо розвитку міст в Україні, адже в радянські часи при плануванні міст допустили багато помилок? Якщо говорити про Вінницю зокрема, то її гасло звучить як «Вінниця – це європейське місто!». Але ж європейські міста всі виглядають по-різному! Тому не має сенсу сподіватись, що, до прикладу, через десять років центр Вінниці виглядатиме так, як центр Цюриха. Важливіше зосередитись на моментах, які роблять життя мешканців міст комфортнішим. Чимало активістів в українських містах зараз займаються цим. І це вселяє оптимізм. Тут дійсно багато залежить від того, що буде внесено до генерального плану міст, що впливає на їх вигляд через 10-15-20 років. А наразі це важко передбачити. Але дуже важливо рефлексувати ці процеси, брати участь у розробці генеральних планів. Необхідно, щоб були люди, які люблять своє місто і готові жертвувати своїм часом, аби зробити його кращим.
 
Добавил: Alter Idea Дата: 2015-08-01 Раздел: Блог-пост